ЧИ ПОВИННЕ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКЕ ДУХОВЕНСТВО БУТИ УЧАСНИКОМ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО РУХУ: БАЧЕННЯ УКРАЇНСЬКИХ СВІТСЬКИХ І ДУХОВНИХ КІЛ ГАЛИЧИНИ КІНЦЯ ХІХ ст.

Н. М. Колб

ЧИ ПОВИННЕ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКЕ ДУХОВЕНСТВО

БУТИ УЧАСНИКОМ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО

РУХУ: БАЧЕННЯ УКРАЇНСЬКИХ СВІТСЬКИХ

І ДУХОВНИХ КІЛ ГАЛИЧИНИ КІНЦЯ ХІХ ст.

У статті досліджено позиції греко-католицької ієрархії і нижчого па-рафіяльного духовенства в суспільно-політичному русі українців Галичини кінця ХІХ ст., окреслено розмаїття позицій у середовищі українських світ-ських і духовних кіл щодо доцільності такої діяльності кліру.

Ключові слова: Галичина, суспільно-політичний рух, українські політич-ні течії, греко-католицька ієрархія, парафіяльне духовенство.

В статье исследуется влияние греко-католической иерархии и приход-ского духовенства в общественно-политическом движении украинцев Га-лиции конца ХІХ в., указывается разнообразие позиций в украинских мир-ских и духовных кругах относительно соответствия этой деятельности для священнослужителей.

Ключевые слова: Галиция, общественно-политическое движение, укра-инские политические течения, греко-католическая иерархия, приходское ду-ховенство.

In the research out the Greek catholic hierarchy and parish clergy positions in the Galician Ukrainian social-political movement at the end of the 19thct. were founded, the varied positions of the Ukrainian secular and clerical circles about the reasonable of the such activity for the clergy were outlined.

Keywords: Galicia, social-political movement, Ukrainian political currents, Greek catholic hierarchy, parish clergy.

Львові, теологічний факультет Львівського університету) [12, c. 31–33]. Бу-ло відновлено Галицьку митрополію та адміністративну структуру уніат-ської Церкви. Греко-католицька ієрархія і парафіяльне духовенство надов-го зайняли позиції «вищої верстви», представника національно-політичних інтересів галицьких русинів [23, с.2; 75; 73; 95, c. 2–6]. У громадській дум-ці вкорінилося сприймання священика як «природного проводиря народу», для якого громадсько-політична робота є обов’язковою.

Ситуація почала змінюватися з входженням у суспільне життя дедалі чис-леннішої світської інтелігенції: формувалися і зміцнювалися нові суспіль-ні ідеології, зокрема й опозиційсуспіль-ні щодо Церкви (лібералізм, радикалізм, со-ціалізм), формувалися національні рухи. Нової гостроти набувало соціаль-не питання. В цих умовах Греко-католицька Церква мусила відповідати на виклики часу, фактично наново шукати місце в житті народу [42, c. 104 –106; 1, c. 121]. Загалом вона відчувала ті самі проблеми, які переживала Като-лицька Церква в Європі [32, c. 332–333] (щоправда, менш гостро), і відпо-віді на них шукала в її ж світоглядній системі. Вселенська Церква деклару-вала активну, небайдужу суспільну позицію, спрямовану на захист своєї фун-даментальної ролі в житті суспільства, доведення помилковості соціалістич-них та ліберальсоціалістич-них віянь. Водночас вона виступала за забезпечення, у спів-праці з державою [93, c. 253–258], справедливих і гармонійних умов жит-тя суспільства. Декларацією соціальної доктрини Католицької Церкви стала енцикліка папи Лева ХІІІ «Rerum novarum» (1891) [103]. З-поміж ін-шого усвідомлювалося, що чинником, без якого не вдасться запевнити ав-торитет релігії і Церкви, є активна громадянська позиція нижчого кліру. Ді-яльність священика мала охоплювати «всі форми життя людського, так як його завжди обіймає правда, якої він є органом, віра, якої він є тлумачни-ком, моральність, якої він є оборонцем» [94].

Метою цього дослідження є з’ясувати, яке місце на кінець ХІХ ст. зай-мало греко-католицьке духовенство Галичини (вища церковна ієрархія і па-рафіяльний клір) в національному суспільно-політичному русі краю, як сприй-мали таку діяльність священства українські світські кола, та якою була по-зиція щодо цього в середовищі самого духовенства.

та-ку діяльність кліру сприймали світські кола й самі пресвітери. Проілюстру-вати та доповнити інформацію періодичних видань допомагають матеріа-ли фондів Центрального державного історичного архіву України у Львові (ф. 201 «Львівська митрополича консисторія» і ф. 309 «Наукове товариство ім. Шевченка у Львові»). Також до роботи залучено спогади священиків та визначних галицьких політичних діячів кінця ХІХ — першої половини ХХ ст., праці сучасних українських і зарубіжних істориків, які досліджували цер-ковну проблематику, або ж побіжно торкалися її в рамках вивчення інших аспектів історії Галичини на зламі ХІX–ХХ ст.

Наприкінці ХІХ ст. під впливом нових суспільних обставин галицьке гре-ко-католицьке духовенство дедалі глибше усвідомлювало вагомість актив-ної участі священства в громадському житті народу. Тим часом на кінець ХІХ ст. його вплив на політичну сферу зазнав суттєвих обмежень. Особли-во відчутно змінилися позиції ієрархії. Секуляризація української політи-ки зумовила певне відсторонення єпископату від важливих політичних рі-шень [68, c. 359–360]. Така ситуація не в останню чергу зумовлювалася й значною недовірою, яка на той час міцно вкорінилася в українському сус-пільстві щодо керівництва Греко-католицької Церкви. Серед причини цьо-го був вплив польських політиків на обрання греко-католицьких ієрархів [72; 13], який викликав підозри щодо діяльності владик на користь польських національних інтересів. Тож на кінець ХІХ ст. серед значної частини української громадськості Галичини утверджувалося переконання, що «без услов -ного проводу въ народh митрополитъ теперъ вже мати не може; вôнъ му-сить або ити тымъ самымъ шляхомъ, що и весь народъ, або станути осто-ронь» [11].

плат-форма» для консолідації останніх [1, c. 122–123]. Центральною фігурою та-кого об’єднання часопис називав главу Греко-католицької Церкви [36; 38]. Однак ця акція зазнала невдачі. Головного удару по ній завдала спроба висунути на чергових парламентських виборах 1885 р. т. зв. митрополичих кандидатів, що конкурували з висуванцями спільного народовсько-русофіль-ського виборчого комітету. Підтримка «митрополичих кандидатів» наміс-ником Ф. Залєським підірвала довіру до Сильвестра Сембратовича в укра-їнських політичних колах, а також серед нижчого духовенства [39, c. 71–72]. Часопис «Мир» у 1887 р. припинив існування [54], не витримавши конку-ренції з політичними газетами [96, c. 135–137].

У 1890-х рр. Сильвестр Сембратович ще раз спробував запевнити Цер-кві впливову політичну роль. Відбулося це в контексті українсько-польсько-австрійського порозуміння 1890 р., відомого як «нова ера» [88]. Митропо-лит був одним із учасників підготовки цієї угоди. Більше того, на приват-ній зустрічі з лідерами народовців 24 листопада 1890 р. галицький наміс-ник К. Бадені закликав їх створити нову партію під керівництвом митропо-лита. Однак ні народовські політики не погодилися з цією ідеєю, ані сам мит-рополит, очевидно, навчений невдалим політичним досвідом, не хотів очо-лювати політичну силу [31, c. 237]. Натомість Церква в особі її єпископа-ту висєпископа-тупила з офіційною підтримкою новоерівської програми [76; 30]. Цей крок символізував розрив Греко-католицької Церкви з русофільською течі-єю [2, c. 64; 16, c. 70; 100, c. 198–199].

ду-ховенство — і так ієрархічний організований союз; створення товариства для захисту католицизму не має підстав у провінції, де той посідає провід-ні позиції, натомість загрожує втягненням Церкви в політику, що може спри-чинити напружені відносини між духовенством і народом [24].

Результат зборів викликав різку критику з боку політичних однодумців О. Барвінського і польських політиків [22; 61]. Останні використали цю на-году, аби вкотре звинуватити греко-католицьке духовенство в проросійських симпатіях [104; 106] і непідпорядкуванні духовній владі [50; 105; 101]. Од-нак було очевидним, що спроба об’єднання духовенства в лавах проурядо-вої політичної сили зазнала невдачі. Протягом нетривалого існування Ка-толицький русько-народний союз так і не знайшов належної підтримки се-ред парафіяльного кліру та й українського суспільства загалом. А участь у створенні Союзу Сильвестра Сембратовича стала, фактично, останньою спро-бою митрополита утвердити Церкву як впливового фігуранта політичного життя Галичини. Вже його наступник на митрополичому престолі Юліан Сас-Куїловський виступив як категоричний противник участі духовенства в політичному житті, наголошуючи на обов’язку зосередитися на релігій-ній діяльності [64; 28, с. 176, 180 –181].

Якщо на кінець ХІХ ст. серед українського галицького суспільства уста -лилася позиція, що слід усунути духовну ієрархію від впливу на громадсько-політичне життя, то уявлення про суспільну функцію нижчого парафіяль-ного духовенства назагал було принципово іншим. Реалізація концепції «ор-ганічної праці», що утвердилася в українському русі наприкінці ХІХ ст. [1, c. 119–120], передбачала покладення основного тягаря роботи на місцевих діячів [2, c. 70]. Водночас української світської інтелігенції в Галичині все ще бракувало, до того ж вона часто занадто залежала від влади, аби могла взяти на себе цю роль. На практиці в багатьох громадах уособленням «ук-раїнського інтелігента», який мав достатній рівень освіти й відносну неза-лежність, залишався саме греко-католицький парох [51, c. 203, 207]. Тож па-рафіяльний клір міцно зберігав за собою позиції активних учасників націо-нального руху — достатньо згадати хоча б те, що значна частина світських українських політиків походили саме зі священицьких родин [18, c. 10–11; 3, c. 14 –23; 4, c. 41– 43]. Однак для авторитету священика в громаді тепер не було достаньо лише належності до духовного сану, як це могло бути ра-ніше. На тлі модернізації суспільства роль священика серед парафіян нерід-ко прямо залежала від його громадсьнерід-кої діяльності.

по-давали кількість присутніх на них священиків, навіть вказували їхні пріз-вища, тоді як про світську інтеліґенцію йшлося побіжно або й не згадува-лося [7]. Також українська публіцистика виявляла мало розуміння до аргу-ментів, які священики висловлювали на свій захист [70; 45]. З цього при-воду василіянин П. Філяс писав: «священикъ, вже й такъ перетяженый пра-цею чисто духовною надъ селянами [...], має до двиганя [...] мозольну канцелярію [...] та провôдъ въ селh, не маючій зъ священичимъ званіємъ влас-тиво жаднои звязи, якъ прим. провôдъ въ читальни, крамници, політицh... Додаймо до того єще працю надъ власною родиною, и працю въ господарцh и интересованє ся справами публичными, народными, а побачимо, що справдh нема людей бôльше тягарами обложеныхъ, якъ священики. А однакъ свhтъ не хоче насъ видhти иншими, якъ власне такими. Ôдтягне ся священикъ ôдъ справъ народныхъ, публичныхъ, не поhде гдесь на выборы, на вечерныцh, на театры, на всякого роду зъhзды и зборы — сейчасъ стрhне ся зъ закидо-мъ: “не патріотъ, зашкаралупленый...”. Не возьме священикъ проводу въ селh, въ читальни, и т. п., скажуть про него: “не працює надъ народомъ. Не дбає про него”» [21, c. 295–296].

Ставлення українських політичних сил до участі парафіяльного духовен-ства в суспільно-політичному житті було неоднозначним — від гасел обов’яз-кового опертя на клір до її цілковитого заперечення. Так, збереження за клі-ром активної політичної ролі обстоювали прихильники О. Барвінського [78; 29]. Як опору своєї політичної сили розглядали священиків також русофі-ли, котрі з втратою політичних позицій дедалі активніше наголошували на захисті Церкви від латинських впливів як на одному з головних пунктів про-грами [90]. Критику «політикуючих» священиків русофіли періодично ад-ресували винятково народовцям, закидаючи їм брак покликання, переважан-ня національних цінностей над духовними, схильність прислуговувати вла-ді заради кар’єрних і меркантильних міркувань [63; 58; 25].

використо-вують клір як інструмент для свого зміцнення й відкинуть його за першої нагоди [92].

Категоричним противником впливу духовенства на будь-яку ділянку жит-тя поза Церквою були радикали [80, c. 17]. На їхню думку, духовенство «скле-рикалізувало» український національний рух, що загальмувало його роз-виток [79; 83; 55, c. 235]. Доводячи, що клір непридатний для національ-ного лідерства, радикали зазначали, що більшість священиків є консерва-торами, котрі відмежовуються від життя простолюду [56; 15; 26], що во-ни інтелектуально нездатні вести громадську роботу [81; 20]. Приклади ус-пішної громадсько-політичної діяльності душпастирів радикали трактува-ли як створення видимості [27], мотивоване бажанням зберегти монополь-ний вплив на селянство [14, c. 142] й запевнити його коштом свій матері-альний добробут [82]. Тож партія спрямовувала чимало зусиль, аби мак-симально усунути парафіяльне духовенство від впливу на громадсько-по-літичне життя [69; 107].

Позиція самого духовенства щодо участі кліру в громадсько-політично-му житті також не була одностайною [87, арк. 5–24]. Серед священиків не бракувало таких, котрі абстрагувалися від політичної діяльності [65, c. 250–251]. Щоправда, мотивація при цьому була різною. Частина вважа-ли політичну активність шкідвважа-ливою для інтересів Церкви [5] на тій підста-ві, що вона нерідко призводила до занедбання пастирської роботи, прово-кувала конфлікти у верстві, робила її відкритою на критику ззовні, а отже — шкодила її авторитету [40]. При тому такі священики самовіддано опікува-лися релігійно-духовним життям парафіян, їхньою просвітою та добробу-том, і зазвичай громада їм дуже довіряла [74, c. 137–139]. Цим вони відріз-нялися від іншої категорії «суспільно пасивних» душпастирів, які уникали політичної та й загалом громадської діяльності з міркувань власного ком-форту. Такі священики часто й душпастирську діяльність розцінювали су-то як джерело доходів, що породжувало формальне й поверхове виконан-ня священицьких обов’язків, схильність до зверхнього й споживацького став-лення до парафіян [62]. Були серед священиків і такі, що просто не мали не-обхідних якостей для громадської діяльності [51, c. 208].

най-шляхетнішої інтенції — згрішив тяжко. Щойно Америка навчила мене ці-нити релігійне виховання народу, яке є найвищою ціллю в собі» [65, c. 210]. Про такий стандарт мислення о. І. Нагаєвський писав: «Церква в Гали-чині виховувала нову генерацію борців за національні права народу, мо-же навіть із занедбанням виховання людей з повним християнським сві-тоглядом» [44, c. 379].

Поряд із усвідомленням своєї місії в суспільстві й відчуттям обов’язку перед народом вагомим аргументом на користь громадської активності для священиків наприкінці ХІХ ст. стало посилення лівих течій. Під впливом загроз, які ці течії несли для Церкви, громадська діяльність священства по-чала усвідомлюватися навіть не стільки як національний, скільки як душ-пастирський обов’язок кожного пароха [48; 89]. В священицькому середо-вищі існувало розуміння того, що лише тісний зв’язок із народом і захист його інтересів дасть духовенству змогу протидіяти антисвященицькій агі-тації лівих сил [53; 66; 85, c. 29]. Тому аполітична позиція парохів викли-кала гостру критику в середовищі самого духовенства [91; 57; 46].

1. Аркуша О. Український національно-політичний рух у Галичині наприкінці 80-х рр. ХІХ ст. / О. Аркуша // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. — 1997. — Вип. 3–4. — C. 118 –139.

2. Аркуша О. Український християнсько-суспільний рух у Галичині на початку ХХ століття: політичне товариство «Руська громада» / О. Аркуша // Шляхами історії. — 2004. — С. 63–99.

3. Арсенич П. Священичий рід Бурачинських / Арсенич П. — Івано-Франківcьк : Но-ва Зоря, 1994. — 189 c.

4. Барвінський О. Спомини з мого життя. Частини перша та друга / Барвінський О. — Нью-Йорк — Київ, 2004. — 526 с.

5. Богачевскій П., о. Кôлька увагъ що до внутрhшнои організаціи парохій / П. Бо-гачевскій, о. // Душпастырь. — 1895. — Ч. 1. — С. 10–11.

6. Борба съ вhтраками // Прапоръ. — 1900. — Ч. 1. — С. 12–14. 7. Вhче народне въ Станиславовh // Дhло. — 1892. — Ч. 141. — С. 3.

8. Волосяньскій И., о. Pro domo Dei / И. Волосяньскій, о. // Душпастырь. — 1892. — Ч. 10. — С. 230–237; ч. 11. — С. 246–255; ч. 12. — С. 278–283; ч. 13. — С. 296–302; ч. 14. — С. 321–329.

9. Въ справh конференціи всhхъ владикъ рускихъ // Дhло. — 1893. — Ч. 174. — С. 3. 10. Галицке правительство — а рускій Клиръ // Прапоръ. — 1898. — Ч. 10. — С. 297–303.

11. Галицкій митрополитъ // Дhло. — 1899. — Ч. 7. — С. 1.

12. Глистюк Я. Богословська освіта парафіяльного греко-католицького духовенства Галичини на зламі ХVІІI–ХІХ століть / Я. Глистюк // Галицька митрополія. 1303–1807–2007. — Львів, 2008. — С. 31–33.

13. Голосы прасы о митрополитh // Дhло. — 1899. — Ч. 9. — С. 2.

14. Данилович С. Поясненє програми Русько-Украінськоі Радикальноі партиі // Гро-мадський Голос. — 1897. — Нр. 18. — С. 142–143.

15. Данилович С., др. Чи можлива і потрібна солідарна політична акція всіх руских партій? / С. Данилович // Народ. — 1894. — 1 нр. — С. 1–4.

16. Демкович-Добрянський М. Украінсько-польські стосунки у ХІХ сторіччі / Дем-кович-Добрянський М. — Мюнхен : Український Вільний Університет, 1969. — 114 с. — (Монографії. — Т. 13).

17. Дня 30-го цьвітня // Руслан. — 1898. — Ч. 92. — С. 2.

18. Дольницький О. Літопис роду Дольницьких. Документи, матеріали, спогади: ге-неалогічне дослідження / Дольницький О. — Львів : Видавництво УКУ, 2004. — 655 с.

19. Дописи «Дhла». Зъ Мостиского // Дhло. — 1892. — Ч. 110. — С. 3.

20. Драгоманов М. Справи суспільно-економічні / М. Драгоманов // Народ. — 1892. — Ч. 15–18. — С. 203–206.

21. Єром. Пл. Филясъ, ЧСВВ. Наша праця — нашû люди / Єром. Пл. Филясъ, ЧСВВ // Душпастырь. — 1895. — Ч. 11. — С. 292–298.

22. Зачинають... рыти // Дhло. — 1896. — Ч. 273. — 4 (16) грудня. — С. 2. 23. Заярнюк А. Ідіоми емансипації: «Визвольні» проєкти і галицьке село у середи-ні ХІХ століття / Заярнюк А. — К. : Критика, 2007. — 335 с.

24. Зъhздъ руского духовеньства // Дhло. — 1896. — Ч. 269. — С. 2.

26. Клерикал. Кілька слів в справі наших будь-би то клєрикалів / Каштан // Народ. — 1894. — 19 нр. — С. 301–302.

27. Клим Обух. Які то рускі діячі в Снятинщині / Клим Обух // Народ. — 1890. — Ч. 12. — С. 173–178.

28. Колб Н. Митрополит Юліан Сас-Куїловський: шлях зі Станіслава до Львова / Н. Колб // Lwów: miasto, społeczeństwo, kultura. — 2005. — Tom V. — C. 172–184.

29. Крути-верти!.. // Руслан. — 1899. — Ч. 195. — С. 1.

30. К. С. Р. Въ справахъ политично-религійныхъ / К. С. Р. // Душпастырь.1890. — Ч. 23. — С. 732–735.

31. Левицький К. Історія політичної думки галицьких українців 1848–1914: На під-ставі споминів / Левицький К. — Львів : З друкарні оо. Василіян у Жовкві, 1926. — 736 с. 32. Лортц Й. История Церкви, рассмотренная в связи с историей идей. — Т. ІІ. Но-вое время / Лортц Й. — М. : Христианская Россия, 2000. — 579 c.

33. Львôвъ, 1 (13) марта 1885 // Миръ. — 1885. — Н-ръ 1. — С. 1. 34. Львôвъ, 4 (16) марта 1885 // Миръ. — 1885. — Н-ръ 2. — С. 1. 35. Львôвъ, 6 (18) марта 1885 // Миръ. — 1885. — Н-ръ 3. — С. 1. 36. Львôвъ, 29 цвhтня (11 мая) 1885 // Миръ. — 1885. — Н-ръ 24. — С. 1. 37. Львôвъ, 27 мая (8 червня) 1885 // Миръ. — 1885. — Н-ръ 35. — С. 1. 38. Львôвъ, 20 цвhтня (2 мая) 1887 // Миръ. — 1887. — Н-ръ 43. — С. 1.

39. Матковський С., о. Три синодальні архієреї. Спомини з життя і діяльности преос-вящених о. Юліяна Куїловського, дра Юліяна Пелеша і дра Сильвестра Сембратовича / Матковський С. — Львів, 1932. — 108 с.

40. М. З-кій. Гасителh народного духа / З-кій М. // Дhло. — 1896. — Ч. 73. — С. 3. 41. Мудрий М. Польські ліберал-демократи та українське питання в Галичині у 80-х рр. ХІХ ст. / М. Мудрий // Вісник Львівського університету. — Серія історична. — 1997. — Вип. 32. — С. 99–109.

42. Мудрий М. Спроби українсько-польського порозуміння в Галичині (60–70-і ро-ки ХІХ ст.) / М. Мудрий // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, дер-жавність. — 1997. — Вип. 3–4. — С. 58–117.

43. Навроцкій В. Въ оборонh правды / В. Навроцкій // Душпастырь. — 1892. — Ч. 21. — С. 486–491; ч. 23. — С. 535–543; — 1893. — Ч. 2. — С. 32–42.

44. Нагаєвський І., о. Історія української держави двадцятого століття / о. І. Нага-євський. — Рим : Український католицький університет, 1989. — 485 с.

45. Надбужанскій. Кореспонденціи / Надбужанскій // Галицкая Русь. — 1891. — № 172. — С. 2. 46. Народна карнôсть и єи екзекутива // Дhло. —1897. — Ч. 73. — С. 2.

47. Наша ідея в Галичинї і перепони єї розвою // Руслан. — 1897. — Ч. 11. — С. 1. 48. Нашû вhча // Прапоръ. — 1898. — Ч. 2 и 3. — С. 75–79.

49. Наші наміри // Руслан. — 1897. — Ч. 21. — С. 1.

50. Не перестають... рыти! // Дhло. — 1896. — Ч. 278. — С. 2.

51. Олесницький Є. Сторінки з мого життя / Олесницький Є. — Стрий : Щедрик, 2007. — 383 с.

52. Орґанізація повhтова Клиру—66.

53. Ôтъ редакціи // Душпастырь. — 1892. — Ч. 1. — С. 1–6. 54. Ôтъ Редакціи // Миръ. — 1887. — Н-ръ 68. — С. 1.

56. Павлик 1893. — 8 нр. — С. 65–67.

57. Панасъ Маланчинъ. Въ справh карности у насъ. [Письмо священика зъ краю] / Панасъ Маланчинъ // Дhло. — 1897. — Ч. 84. — С. 2.

58. Печальные послhдствія для нашей церкви // Галичанинъ. — 1898. — Ч. 222. — С. 3. 59. По зборахъ Делєґатôвъ Духовеньства у Львовh 10. н. ст. грудня 1896 // Прапо-ръ. — 1897. — Ч. 1. — С. 31–32.

60. Послhднû вhсти // Дhло. — 1896. — Ч. 268. — С. 3.

61. Правда о зъhздh декан. вôдпоручникôвъ // Дhло. — 1896. — Ч. 282. — С. 2. 62. Правдолюбъ. Письмо зъ Залhщицкого // Дhло. — 1898. — Ч. 92. — С. 3. 63. Праздникъ Пасхи во Львовh // Галичанинъ. — 1893. — Ч. 69. — С. 3. 64. Приhздъ митроп. Куиловского // Дhло. 1899. Ч. 186. 20 серпня (1 вересня). 65. Пристай О., о. З Трускавця у світ хмародерів. Спомини з минулого й сучасного / Пристай О.; під ред. Л. Мидловського. — Львів-Ньюйорк: [б.в.], 1935. — Т. ІІ. — 356 с.

66. «Приятелh громадъ»... // Дhло. — 1896. — Ч. 103. — С. 2.

67. Расевич В. Виникнення та організаційні основи Української національно-демо-кратичної партії / В. Расевич// Вісник львівського університету. Серія історична. — 1997. — Випуск 32. — С. 119–130.

68. Расевич В. Митрополит Андрей Шептицький і Українська Національно-Демо-кратична партія (1900–1918) / В. Расевич // Krakowskie Zeszyty Ukrainoznawcze. — 1996–1997. — T. V–VI. — C. 359–370.

69. Редакція. Церков і радикали / Редакція // Народ. — 1893. — 12 і 13 нр. — С. 114–115. 70. Священикъ. Голосъ въ нашихъ дhлахъ церковныхъ / Священикъ // Дhло. — 1896. — Ч. 265. — С. 1–2.

71. Селецкий К., о. Доборолись!.. / К. Селецкий, о. // Галицкая Русь. — 1891. — № 12. — С. 2.

72. Становище прасы по смерти Кардинала Сембратовича // Дhло. — 1898. — Ч. 165. — С. 1–2.

73. Стеблій Ф. Предтечі «Просвіти» / Ф. Стеблій // Україна: культурна спадщина, на-ціональна свідомість, державність. — 2010. — Вип. 19. — С. 8–18.

74. Тарнавський Ф., о. Спогади. Родинна хроніка Тарнавських як причинок до істо-рії церковних, священицьких, побутових, економічних і політичних відносин у Галичи-ні в другій половиГаличи-ні ХІХ сторіччя і першій декаді ХХ сторіччя / о. Ф. Тарнавський. — Торонто : Добра книжка, 1981. — 266 с.

75. Турій О. «Попи і хлопи»: соціальна «доктрина» греко-католицького духовенства і національно-політична мобілізація українського селянства Галичини в середині ХІХ століття / О. Турій // Ковчег. — 2001. — Число 3. — С. 296–321.

76. У Львовh дня 29 падолиста (11 грудня) 1890 // Дhло. — 1890. — Ч. 270. — С. 1. 77. У Львовh, дня 2 н.ст. червня 1892 // Дhло. — 1892. — Ч. 114. — С. 1.

78. У тому танцї два кінцї! // Руслан. — 1899. — Ч. 191. — С. 1–2.

79. Франко І. Літав би, та крил нема / І. Франко // Народ. — 1890. — Ч. 6. — С. 84–87. 80. Франко І. Наше попівство і цивілізація / І. Франко // Народ. — 1893. — 2 нр. — С. 15–17. 81. Франко І. Полеміка й дописи / І. Франко // Народ. — 1891. — Ч. 22. — С. 292–293. 82. Франко І. Радикали і попи / І. Франко // Громадський Голос. — 1898. — Нр. 22. — С. 165–167; нр. 23. — С. 175–177; нр. 24. — С. 182–184.

84. Хаосъ // Галицкая Русь. — 1891. — № 17. — С. 2.

85. Хроніка суспôльнои працh духовеньства надъ рускимъ народом // Прапоръ. — 1899. — Ч. 1. — С. 29–32.

86. Центральний державний історичний архів України, м. Львів (Далі — ЦДІАЛ Ук-раїни). — Ф. 201 (Львівська митрополича греко-католицька консисторія, м. Львів). — Оп. 1. — Спр. 4735.

87. ЦДІАЛ України. — Ф. 309 (Наукове Товариство ім. Шевченка, м. Львів. 1873–1939, 1941–1944 рр.). — Оп. 2. — Спр. 142.

88. Чорновол І. Польсько-українська угода 1890–1894 рр. / Чорновол І. — Львів : Львів-ська академія мистецтв, 2000. — 247 с.

89. «Шедше, научите…» // Прапоръ. — 1900. — Ч. 6. — С. 184–190.

90. Щ. Примирительныи искушенія а старорусская партія / Щ. // Галицкая Русь. — 1891. —№ 108. — С. 1.

91. Що робити дальше? // Прапоръ. — 1897. — Ч. 3. — С. 89–95.

92. Яцкевичь М., о. Необроблене поле нашои працh / М. Яцкевичь, о. // Душпастырь. — 1894. — Ч. 10. — С. 237–244.

93. Corrigan R. The Church and the nineteenth century / Corrigan R. — Milwaukee : Bru-ce publishing company, 1938. — 326 p.

94. Duchowieństwo a kwestya socyalna // Gazeta Narodowa. — 1898. — Nr. 8. — S. 1–2. 95. Himka J.-P. Priests and Peasants: The Greek Catholic Pastor and the Ukrainian National Mo-vement in Austria, 1867–1900 / J.-P. Himka // Canadian Slawonic Papers. — 1979. — № 21. — Р. 2–6. 96. Himka J.-P. Religion and Nationality in Western Ukraine: the Greek Catholic Church and the Ruthenian National Movement in Galicia, 1867–1900 / Himka J.-P. — Montreal; King-ston; London : McGill-Queen’s University Press, 1999. — 236 p.

97. Himka J.-P. Socialism in Galicia. The Emergence of Polish Social Democracy and Uk-rainian Radicalism (1860–1890) / Himka J.-P. — Cambridge: Distributed by Harvard Univer-sity Press,1983. — 244 p.

98. Himka J.-P. The Construction of Nationality in Galician Rus’: Icarian Flights in Al-most All Directions / J.-P. Himka // Intellectuals and the Articulation of the Nation. — Mi chi-gan : The University of Michichi-gan Press, 1999. — P. 109–164.

99. Krochmal A. Przemiany wewnętrzne w kościele greckokatolickim w Galicji w drugiej połowie XIX wieku / A. Krochmal // Polska — Ukraina. 1000 lat sąsiedztwa. — 2000. — T. 5. — S. 72–74.

100. Maciak D. Próba porozumienia polsko-ukraińskiego w Galicji w latach 1888–1895 / Maciak D. — Warszawa : Wydawnictwa Uniwersytetu Warszawskiego, 2006. — 407 s.

101. Polityka ruskich księży. (Listy Popowicza) // Cazeta Narodowa. — 1897. — Nr. 124. — S. 2. 102. Pro domo sua // Дhло. — 1892. — Ч. 85. — C. 1–2.

103. Rerum novarum: w kwestii socjalnej o położeniu robotników: encyklika. — Kraków : Wydaw. Apostolstwa Modlitwy, 1939. — 76 s.

104. Wojna «Diła» i «Hałyczanyna» z ruskim episkopatem // Gazeta Narodowa. — 1896. — Nr. 336. — S. 2.

105. Z chaosu ruskiego— S. 3.

106. Z obozów ruskich // Gazeta Narodowa. — 1897. — Nr. 10. — S. 3.