Improving methods of orthodontic treatment of children with pathology of the jaw system against the background of nasal breathing disorders. Narrowing of the upper jaw is combined with distal or mesial bite, deep cross occlusion, open bite and other deformities of the dental jaw. It is a clinically justified method of orthodontic treatment of patients with maxillofacial anomalies, narrowing of the upper jaw and deviation of the nasal septum.
Group І - patients with narrowing of the upper jaw without ENT pathology, without violations of nasal breathing - 30 people. Group ІІ – patients with upper jaw narrowing and ENT pathology, with nasal breathing disorders – 30 people. Group ІІІ – patients with narrowing of the upper jaw and ENT pathology, with nasal breathing disorders, who were treated with the proposed method – 25 people.
In patients with ENT pathology and nasal breathing disorders, disorders such as distal and open bites were less common compared to narrowing of the upper jaw and Gothic palate. Clinical effectiveness of the complex method of treatment of patients with narrowing of the upper jaw and ENT pathology.
Поширеність, етіологія і вплив на формування лицевого черепа зубощелепних аномалій зубощелепних аномалій
Можливо, більш правильним терміном, ніж «аденоїдне обличчя» для опису зовнішніх змін дитини з постійними проблемами носового дихання, є термін «синдром витягнутого обличчя», який зустрічається в англомовній літературі. Клінічно це проявляється відвисанням нижньої щелепи, появою «подвійного підборіддя», що свідчить про усунення носового дихання [120].
Особливості будови твердого піднебіння та дна носової порожнини порожнини
Методи обстеження пацієнтів із звуженням верхньої щелепи і порушенням носового дихання порушенням носового дихання
Методи лікування звуження верхньої щелепи
Деякі автори стверджують, що за допомогою цих пристроїв можна отримати кращий ефект, ніж за допомогою гнутих дротяних пристроїв типу квадроспіралі. Було накопичено великий досвід використання гнутих дротяних пристроїв для розширення верхньої щелепи, квадро- та бі-спіралі. McNamara [185] спостерігав у ранньому періоді змінного прикусу збереження досягнутого положення перших молярів на верхній щелепі протягом року в 90,5% випадків і в 80,4% випадків наприкінці періоду спостереження (ще 2,4 року). ).
Загальна характеристика обстежених хворих
Клінічні та додаткові методи обстеження хворих
Статистичні методи дослідження
Поширеність зубощелепних аномалій, поєднаних із ЛОР - захворюваннями
Структура зубощелепних аномалій у обстежених пацієнтів
Дистальний прикус виявлений у 18 %, 27 дітей із зубощелепними аномаліями без ЛОР-патології та у 40 %, 38 дітей, з наявною ЛОР-патологією відповідно. Відкритий прикус спостерігався у 1,4%, 2 дітей без ЛОР-патології та порушення носового дихання та у 5,3%, 5 дітей з наявною ЛОР-патологією відповідно. Гіпертрофія піднебінних мигдаликів не була характерною для аномалій щелепно-лицевої системи, де розподіл хворих був таким: у дітей виявлено звуження верхньої щелепи, готичне піднебіння у 4,2% (4 дитини), дистальний прикус у 7,4. % (7 дітей) та відкритий прикус 1,1 % (1 дитина).
Також у хворих на ЛОР-патологію, хворі на викривлення носової перегородки, яке найчастіше поєднувалося з аденоїдними вегетаціями у 44% (42 дитини), хронічний риносинусит у дітей), гіпертрофію піднебінних мигдаликів у 5,3% (5 дітей) . ). Найбільша частота щелепно-лицевих аномалій спостерігалась у дітей віком від 10 до 14 років, що збігається з періодами становлення та розвитку щелепно-лицевої системи, але з віком частота викривлення перегородки носа поступово зростала. Найбільша виявленість зубощелепних аномалій відмічена у дітей віком від 10 до 14 років, який збігається з періодами становлення та розвитку зубощелепної системи.
Запропоновані методи лікування пацієнтів із зубощелепними аномаліми та ЛОР - патологією аномаліми та ЛОР - патологією
Запропонована методика діагностики зубощелепних аномалій із застосуванням 3D сканера
Після зняття апарату цей показник досяг максимального значення і становив мм, а через шість місяців після зняття ортодонтичного апарату був вищим (р<0,05) за показник до лікування і становив мм. Під час ортодонтичного лікування цей показник покращився до mm і досяг найкращого значення (p<0,05) після зняття ортодонтичного апарату mm. У хворих ІА групи віком від 6 до 9 років глибина склепіння піднебіння залишалася на рівні, досягнутому через 6 місяців після закінчення лікування, і цей показник був достовірно кращим (p<0,05) від вихідного рівня. і склав мм (табл. 4.2).
Показник ширини щелепи в ділянці 6│6 до ортодонтичного лікування становив мм і достовірно (p<0,05) підвищився через 2 місяці ортодонтичного протезування до мм. Після зняття ортодонтичного апарату цей показник досяг максимального значення і становив мм, а через півроку після зняття ортодонтичного апарату був достовірно вищим (p<0,05) за показник до лікування і становив мм. Під час ортодонтичного лікування цей показник знизився до мм і досяг найкращого значення (р<0,05) після зняття ортодонтичного апарату мм.
Ширина верхньої щелепи в ділянці 4│4 до лікування дорівнювала мм, через 2 місяці лікування ширина в цій ділянці зросла до мм, після зняття апарату показник р<0,05), а через півроку закінчення ортодонтичного лікування. Через півроку після лікування ортодонтичним апаратом верхньої щелепи в ділянці 6│6 це було мм і достовірно вище (р<0,05) показника до лікування. Глибина піднебіння дещо зменшилась через 6 місяців після закінчення лікування хворих ІV групи, причому цей показник був достовірно кращим (р<0,05) від вихідного рівня і становив мм (табл. 4.5).
Під час ортодонтичного лікування цей показник дещо покращився в мм і досяг найкращого значення (р<0,05) після зняття ортодонтичного апарату мм. Величина глибини піднебіння через 6 місяців після закінчення лікування була достовірно кращою (p<0,05) від початкового рівня і досягала мм (табл. 4.8). Показники ширини верхньої щелепи в ділянці 4│4 до початку лікування становили мм, через 2 місяці використання ортодонтичного апарату ширина в цій ділянці достовірно зросла в мм, після зняття апарату результат був отримано розширення до р<0,05).
Показник ширини верхньої щелепи в ділянці 6│6 у пацієнтів ІІБ підгрупи до ортодонтичного лікування становив мм, через 2 місяці ширина вірогідно зросла (р<0,05) до мм. Ширина піднебінної дужки у пацієнтів ІІБ підгрупи до ортодонтичного лікування становила мм, а через два місяці ортодонтичного лікування вірогідно збільшилася (р<0,05) до мм. Під час ортодонтичного лікування через 2 місяці показники покращилися до мм, а після зняття ортодонтичного апарату – до мм, що достовірно краще (р<0,05) за показник до лікування.
Дані щодо ширини верхньої щелепи в ділянці 6│6 у пацієнтів до ортодонтичного лікування становили мм, через 2 місяці експлуатації ортодонтичного апарату вона збільшилася до мм, а після зняття ортодонтичного апарату – мм, (p<0,05) у порівняння з показником до лікування. Через півроку після лікування ортодонтичним апаратом ширина верхньої щелепи в ділянці становила 6│6 мм і була достовірно вищою (p<0,05) за показник до лікування. Застосування запропонованого способу комплексної діагностики та лікування хворих зі звуженням верхньої щелепи та ЛОР-патологією при змінному прикусі дає можливість отримати вірогідно кращі (p < 0,05) показники ширини верхньої щелепи в ділянці перші постійні премоляри та моляри, висота піднебіння та індекс Долгополової після лікування порівняно з показниками до лікування.
Застосування запропонованого способу комплексного ортодонтичного лікування пацієнтів зі звуженням верхньої щелепи та порушенням носового дихання дає можливість отримати достовірно кращі (p<0,05) показники ширини верхньої щелепи в ділянці першої постійні премоляри мм і моляри мм, ширина мм і глибина склепіння піднебіння мм через 6 місяців після лікування у дітей ІІІ групи віком 10-14 років порівняно з показниками до лікування і достовірно не погіршувалися у всіх вікових групах. підгрупи ІІІ групи порівняно з періодом після зняття ортодонтичного апарату.
