Психологічні
/психолого-орієнтовані/ теорії соціальної роботи
Сукупність теоретичних концепцій соціальної роботи, які ґрунтуються на пізнанні закономірностей психологічного розвитку і статусу людини в суспільстві.
Сучасна стратегія орієнтує соціальних працівників на те, щоб допомогти клієнтам оптимізувати власні зусилля по зміні ситуації, що виникла на особистісному або соціальному рівнях.
Теорії соціальної роботи, які дозволяють соціальному працівникові допомагати клієнтам формувати та використовувати свої особистісні й соціальні ресурси.
Психологічні
/психолого-орієнтовані/ теорії соціальної роботи
• Психодинамічна теорія/модель
• Біхевіористська теорія/модель
• Когнітивна теорія/модель
• Гуманістична теорія/модель
• Екзестенційна теорія/модель
Біхевіористська теорія соціальної роботи
теорія соціальної роботи, прихильники якої
вважають, що поведінка людини
детермінована впливами зовнішнього
середовища, і тому спрямовують свої зусилля
на подолання небажаних або підсилення
бажаних форм поведінки за допомогою
підкріплення і соціального научіння.
Основою цієї теорії є біхевіоризм (англ. behavio(u)r — поведінка)
— напрям у психології, послідовники якого виходили з того, що предметом психології є не свідомість, а поведінка людини як
сукупність фізіологічних реакцій на зовнішні
фактори.
Засади ґрунтуються на філософії позитивізму,
на підставі чого
біхівіоризм позиціонується як
«об'єктивна психологія», що має справу з явищами, які можна спостерігати,
досліджувати і змінювати: зовнішніми
стимулами і реакціями на них індивіда.
Засновник біхевіористської теорії Джон-Бродес Вотсон
(1878—1958)
Американський психолог
Едварда Торндайка (1874—1949)
Російський фізіолог Іван Павлов (1849—
1936)
Формула
біхевіоризму “стимул- реакція” (S – R)
провідна в біхевіоризмі.
Зв’язок між S і R посилюється, якщо є підкріплення І (S – I – R ).
Підкріплення буває
негативне (біль, покарання і т.д.) та позитивне.
Задача психології за реакцією
визначити можливий стимул, а за стимулом уявити певну реакцію.
Біхевіоризм був провідною галуззю американської психології до початку 60-х років ХХ століття.
Загалом поведінку вони витлумачували як
відносини «стимул —
реакція» (S — R), за яких характер реакції залежить тільки від стимулу.
Ці відносини вважаються одиницею поведінки.
Усі реакції були класифіковані як спадкові (рефлекси, фізіологічні, елементарні реакції: чхання,
гикання, смоктання, усмішка, плач, рух тіла)
і набуті (звички, мислення, мова, соціальна поведінка).
На цій основі було обґрунтовано наукове завдання навчитися керувати поведінкою.
Поведінкову теорію розвинули амереканські психологи
Берес Фредерік Скіннер (1904—1990)
теорія оперантного навчання
Альберт Бандура (1925)
теорія соціального научіння
Основні терапевтичні підходи біхевіористської теорії
Класичне
обумовлення (Дж.- Б. Вотсон), що
здійснюється за схемою «стимул — реакція» (S — R) і полягає в
конструюванні специфічного
набору стимулів для отримання потрібної поведінки або
створення умов для згасання небажаної поведінки
(контробумовлюван ня)
Оперантне (англ. operate — діяти, впливати) обумовлення (Б.-Ф. Скіннер), яке виходить з того, що поведінка,
здійснюючись у певному середовищі, зумовлює відповідні наслідки, які називають
«підкріпленням». Ці наслідки можуть посилювати, робити
стійкою певну реакцію або послаблювати, руйнувати її.
Саме вони, а не попередні стимули, формують
поведінку.
Соціальне научіння (А. Бандура), яке є соціально-когнітивною
моделлю поведінки, що перебуває на межі поведінкового і
когнітивного підходів. Відповідно до цієї теорії, поведінка
розглядається за формулою (S — О
— R), де S — стимул, О — опосередковані організмом когнітивні реакції, R — реакція.
Йдеться про наявність у людей соціально-когнітивних здібностей до символізації, передбачення, опосередкування, саморегуляції, самоаналізу, які дають змогу навчатися певній поведінці і модифікувати її. Це навчання може відбуватися через спостереження-наслідування (вікарне) і навчання в дії.
Методи та техніки
біхевіористської теорії соціальної робо ти
використання у взаємодії соціальних працівників і клієнтів
методи класичного обмовлення
метод систематичної десенсибілізації
поведінковий контракт
соціальне моделювання
Методи класичного обумовлення
ґрунтуються на принципі реципрокного (поступового) гальмування Суть : формування в індивіда конкуруючої реакції, що гальмує (пригнічує) небажану реакцію (наприклад, тривогу або страх).
Гальмування має відбуватися за наявності стимулів, що зумовлюють небажані реакції.
Такою реакцією може бути неадаптивна поведінка, що ґрунтується на тривозі і страсі.
Для згасання небажаної реакції необхідно викликати
найефективнішу для конкретного клієнта несумісну зі страхом конкуруючу реакцію.
Залежно від обставин цієї мети можна досягти
завдяки асертивним, сексуальним, релаксаційним, дихальним,
«полегшення тривоги», змагально-обумовленим моторним реакціям; вивільненню спричиненої негативними емоціями напруги; виплеканню позитивних емоцій, ефект яких підсилюють
вживанням певних медикаментів.
Метод систематичної десенсибілізації
(лат. sensibilis — чутливий)
ґрунтуючись на принципі реципрокного гальмування, полягає у поступовому зниженні чутливості клієнтів до
стимулів, які раніше викликали у них страх.
Найпоширенішою конкуруючою реакцією при цьому є релаксація (лат. relaxatio — зменшення, ослаблення) —
стану спокою, розслаблення.
Для цього клієнта спершу навчають прийомів релаксації, а потім поступово під час релаксації представляють його уяві стимули, починаючи з найменшого за силою, що викликають
страх або тривогу в різних ситуаціях його життя.
Поведінковий контракт
полягає в узгодженому з клієнтом визначенні змін у поведінці, що мають відбутися, і дій, які має виконувати для цього клієнт.
Дуже важливими при цьому є переговори соціального працівника з клієнтом, досягнення його свідомої згоди виконувати контракт.
Цю техніку, яка передбачає спільну відповідальність працівника і клієнта у досягненні бажаних результатів, широко застосовують у соціальній
роботі.
Соціальне моделювання
ґрунтуючись на теорії соціального научіння, використовує здатність людини навчатися, спостерігаючи поведінку інших.
Це відбувається шляхом спостереження і розумового
кодування (запам'ятовування) поведінки іншого, її обставин і наслідків, а також її відтворення у подібній ситуації.
З цією метою консультант пропонує зразки моделі поведінки (відео-, аудіозаписи, опис життєвих ситуацій), заохочуючи і
підтримуючи у процесі терапії їх застосування.
У соціальній роботі використовують
соціальне научіння клієнтів здоровій адаптивній поведінці в різних спільнотах, у яких вони можуть спостерігати поведінку
людей, що позбулися алкогольної або наркотичної залежності, ведуть здоровий спосіб життя, перестали вдаватися до насильства щодо себе та інших людей тощо.
Застосування біхевіористського підхіду у сферах соціальної роботи.
більше фокусується на цілях змін, ніж на їх процесі.
(соціальний працівник визначає їх разом з клієнтом після вивчення під час попередніх інтерв'ю його основних проблем, поведінки, що підлягає корекції,
а також його мотивації до змін);
використання нотаток (плани, контракти, програми, облікові щоденники), в яких фіксують певні ситуації,
реакції на них, зміни, що відбуваються;
Розроблення програм і контроль поведінкових змін
людини
Вибору конкретного методу впливу передує біхевіористське оцінюванн
я проблем клієнта, етапами якого є дослідження,
вироблення рішення про необхідне втручання,
функціональний аналіз.
Біхевіористський підхід застосовують у багатьох сферах соціальної роботи:
з правопорушниками, людьми похилого віку, конфліктними сім'ями,
людьми з обмеженими можливостями та їхнім найближчим оточенням,
особами, що потерпають від насильства, тощо.
Він придатний для використання в
індивідуальній і груповій роботі, а також під
час роботи у громаді.
Найпоширенішим прикладом його
застосування є так звані групи тренінгу вмінь,
(відбувається навчання доцільній поведінці, вмінням, необхідним для розв'язання побутових
проблем клієнта, підвищення його професійної ефективності).
До цих груп належать:
групи зниження тривожності й набуття впевненості в собі (асертивності);
групи комунікативних умінь (для осіб з труднощами або помилками у спілкуванні);
групи прийняття рішень; групи планування кар'єри
тощо.
Такі біхевіористські процедури, як тренінг ведення переговорів, тренінг управління
гнівом, можна використовувати для
подолання жорстокого поводження з дітьми та їхньої занедбаності.
Навчання специфічним навичкам
спілкування влаштовують у сім'ях, де є хворі на шизофренію.
Цей підхід наголошує на особливому значенні для хворого підтримки і розуміння його найближчим оточенням.
Розробляючи програму навчання клієнтів
соціальним вмінням,
необхідно передусім враховувати:1) середовище навчання (виявлення умов і варіантів, у яких доведеться перебувати людині);
2) доцільні варіанти механізму «стимул — реакція» (важливо знати, чого слід очікувати, і навчати можливим моделям
поведінки і вірогідним реакціям на них);
3) типові для навчання приклади реакцій, а також такі, копіювання яких є небажаним;
4) послідовність вивчення прикладів. Наприклад, навчаючи людей із легким ступенем розумової відсталості поведінки в
супермаркеті, необхідно враховувати ситуацію, в якій їм доведеться діяти: подолання турнікетів при вході у торговий
зал, вибір товарів, дотримання черги біля касових апаратів при оплаті товарів.
Для біхевіористських, як і для інших концепцій соціальної роботи, важливе налагодження теплих взаємин між соціальним працівником і клієнтом, у досягненні чого виправданим є інтуїтивне проникнення в його проблеми.
Зосереджуючись на особливостях поведінки особистості у
відповідь на певні зовнішні
подразники, біхевіористський підхід невиправдано обминав своєю увагою внутрішні мотиви поведінки, історію життя клієнта, нехтував інтрапсихічними (внутріпсихічними) процесами.
Ці недоліки й обмеження біхевіористського підходу певною мірою долаються його інтеграцією з когнітивними методами, або «когнітивною революцією» в біхевіоризмі, що відбулася у 60-ті роки XX ст.