Біля витоків річки Збитеньки

Серпневий недільний ранок привів мене на вулиці Дубно. Дорогу від Луцька до цього княжого міста над річкою Іква заповнив я спогадами про попередні наукові подорожі до

цього регіону історичної Волині. Зібрані мною документальні та історичні джерела вияв лені в архівах Луцька, Рівного, Житомира, Тернополя, підтверджені науковими пошука ми і знахідками на місцях стали чисельними науковими розвідками в журналах, збірни ках, газетах, окремими розділами моїх книг з історії святого Українського православ’я, минулого рідної землі.

З документальних джерел, виявлених у фондах вищеназваних архівів, знаю, що храм Покрови Пресвятої Богородиці належить до 7 найдавніших дерев’яних вцілілих святинь історичної Дубенщини і моє бажання оглянути святиню в с. Збитин перемагає втому, коли я долав пішки через гори найкоротшу дорогу із с. Здовбиця. Розглядаю і милуюся непов торною панорамою Кремянецьких гір, що величаво піднімаються своїми вершинами по критими зеленими мішаними лісами над рівнинами, на яких розстелилися поля і пасови ща. На південь від села Збитинь піднімається гора з урочищем Гаївка – найвища точка над рівнем моря на Рівненщині.

Нарешті село. Дорога до нього і через нього викладена з каміння, місцями великі вибої.

На каменях набиваю і собі ноги та розглядаю залишені самотні будинки в селі. Воно справді вимирає. На центральній вулиці села, північніше якої біля колишніх колгоспних стаєнь два джерела – витоки і один південніше недалеко церкви, що кладуть початок водної артерії під назвою Збитенька. На цій вулиці зустрічаю старосту церкви Ананія Павловського і касира Ларису Пилип’юк. Вони стали моїми найціннішими помічниками у наукових по шуках та знахідках. Ідемо до храму. Його оточує кілька вікова мурована з дикого місце вого каменю огорожа, яка, як і сама святиня простояла віки. Предавня вхідна арка, такі ж ворота. І ось ми вже на церковиці. Праворуч від входу два тесані камяні хрсти. Без сум ніву вони роблені місцевими майстрами з місцевого каменю в часовому поясі козацької доби. Хто спочиває під ними невідомо, викарбувані написи напівзнищив час і природня стихія, можемо лише зробити висновок: або церква попередня будувалася біля них, чи навпаки, достойні небіжчики були поховані біля святині в знак великої шани до загиблих.

Оглядаю святиню зовні. Вона трьох зрубна, як і всі тогочасні церкви Волині, зроблена з відбірного дерева без жодного цвяха, тому й простояла віки. Твір, без сумніву, місцевих майстрів, можливо дубенських будівничих, пізніше стіни ошальовані дошками по горизон талі, розмальовані в сині і зелені кольори, центральний купол покритий сірою бляхою. За вівтарем могила о. Нікандера Рафальського з відомого священичого волинського роду, який тут був настоятелем 50 років.

У середині храм гарно розмальований, чисельні ікони у вишитих рушниках на стінах, двоярусний іконостас з мистецьковиконаними царськими воротами. Невідомий митець артистичної обробки деревини вклав у свій твір не лише знання і здібності, а й свою душу.

Тонка мистецька художня різьба із шістьма округленими мініатюрними іконами святих.

Багато предметів сакрального мистецтва XVII – XVIII ст. у храмі загинуло в двох світо вих війнах. 1915 року все найцінніше з святині, з наказу московської окупаційної влади, було вивезено до Росії і зникло без вороття.

Піднімаємося на дзвіницю. Великий, масивний з XVIII ст. дзвін із рельєфним зображен ням Богородиці з Дитятком і апостола Павла, врятований вірними, без сумніву, належить до Дубнівської школи людвісарного мистецтва і має суто волинське походження і зміст.

Храм із 1994 року належить на одноголосне бажання вірних до УПЦ КП. Його настоя телем нині є отець Володимир Левицький, як і його матушка Ірина є випускниками Во линської Духовної семінарії, яку вони закінчили з відмінними знаннями. У церкві гарний хор із 13 різного віку вірних, ними керує Катерина Савчук, а взагалі за церковним реєст ром до святині належить 130 парафіян.

Разом із А.Павловським і Л.Пилип’юк довго вивчаємо збережену оригінальну карту цер ковних земель і села з 1875 року, а також відчитую два листи 1905 року і 20х років, писані церковнослов’янською, другий польською мовою. Оглядаємо ще витоки річки Збитень ки, викопані ставки, навколишні краєвиди і я залишаю село Збитень з його мальовничими околицями, панорамою гір заквітчаних зеленими лісами.

Дорогу додому заповнив низкою роздумів і хвилі теплих споминів несли і несли мене до села, що розкинулось біля витоків Збитеньки і яке промовляє до нас своїм багатим мину лим і неповторним сьогоденням.

Джерельні приписи

1. Àðõ³â àâòîðà.

2. Òàì ñàìî.

3. Ðîæêî Â.ª. ² âåëèêà áóëà òà ðó¿íà éîãî / Â.ª. Ðîæêî // ³ñíèê. – ³íí³ïåã, 2009. – ×.3.

4. Ðàä糺âñüêèé Â. Êðåìÿíåöüê³ ãîðè / Â. Ðàä糺âñüêèé. – Ëüâ³â, 1976.

5. Öèíêàëîâñüêèé Î. Ñòàðà Âîëèíü ³ Âîëèíñüêå Ïîë³ññÿ / Î. Öèíêàëîâñüêèé. – ³íí³ïåã, 1984. – Ò.1.

6. Äåðæàðõ³â гâíåíñüêî¿ îáëàñò³, ô.639, îï.1, ñïð.122, àðê.150.

7. Âîëèíñüê³ ºïàðõ³àëüí³ â³äîìîñò³. – Êðåìåíåöü. – 1889. – ×.22.

8. Òàì ñàìî.

Резюме

Йдеться про церкву в с. Збитин Дубнівського рну Рівненщини.

Ключові слова: духовність, спадщина, Волинь.

Summary

Speech goes about a church in с. Zbitin Dubnivskogo to рну of Rivnenschini.

Key words: spirituality, inheritance, Volin’.

УДК 726.597 Рожко В.Є.

історик%архівіст (м. Луцьк)

Монастир Воскресіння Господнього на Повстанських могилах

Коли хоче хто йти вслід за Мною,

– хай зречеться самого себе і хай візьме свого хреста – та й іде вслід за Мною.

Св. Матвія 16. 24

Оселя Гурби колишнього Дубенського повіту знаходилася при великому болоті Мшане, на північ від містечка Шумськ. Місцевість ця нагадує Полісся, хоча поруч, південніше, розпочинаються відломи Карпат, які далі, на південь, поступово переростають в Кре менецькі гори.

Гурби дуже давня оселя. Археологічні дослідження дали багаті знахідки періоду неоліту і раннього середньовіччя, що засвідчують про давнє заселення цієї місцевості. Тут знайдено залізний обсічний меч і дві бойові сокири, вістря від спису, стріли, остроги і ін. З періоду неоліту виявлено велику робітню крем’яних знарядь праці – крем’яні серпи, сокири, на конечники для стріл тощо [1; 330331].

В околицях Мшаного болота ряд місцевостей і урочищ мали назву «гута», а на піскових надмах знаходили брилки залізної руди. Раніше ця околиця носила назву Будники і нале жала до Мізоча. Було тут 500 га смерекового лісу. Єдине місце на Волині, де росли смере ки на такій площі [2]. Також місцевість ця завжди славилася своїми лісами, що займали сотні гектарів навколо Гурбів і ці ліси отримали назву Гурбинські. В історію рідної землі ввійшли вони через відомий бій вояків УПА з енкаведистами 2325 квітня 1944 року [3; 462].

Тут, у Гурбинських лісах 5 тисяч вояків УПА три дні вели нерівний бій із 35 тис. енкаве дистських московських карателів. Москалі кинули в бій танки, літаки, гармати і іншу зброю, що була відсутня в українських повстанців [4; 14]. Сотні українських вояків загинули тоді смертю героїв, поранені дострілювалися, щоб не попасти до рук московських катів. Во рог забрав своїх вбитих, загиблі героїповстанці спочили в Гурбинському лісі. Їх братські могили з дубовими хрестами зривали мінами московськобільшовицькі карателі, але па м’ять про повстанські могили жила в навколишніх селах.

З постанням незалежної України на братській могилі поставлено хрест, посвячено місце вічного спочинку героїв битви у Гурбинських лісах.

Тодішній голова Рівненської обласної державної адміністрації В.Червоній висунув дум

ку заснувати біля братської могили повстанців чоловічий монастир, створити національ ний пантеон бойової слави, як у с. Пляшевій по загиблих герояхкозаках, – «Повстанські могили». Завдяки В.Червонію, його однодумцям, світлої пам’яті митрополита Рівненського і Острозького Даниїла, в 2005 році розпочалося будівництво житловоадміністративного корпусу СвятоВоскресенського монастиря, церквикаплички, перезахоронення з інших місць Гурбинського лісу до національ ного пантеону тлінних останків героїв повстанців, ідентифікувати імена загиб лих. Перед могилами повстанців по ставлено на високому постаментіко лоні скульптуру Покрови Пресвятої Богородиці, а над могилами покладено мармурові плити з іменами загиблих.

Першу службу Божу в монастирі на повстанських могилах відправлено на Різдво Христове 2005 р. Першим насто ятелем СвятоВоскресенської обителі призначено о. Антонія (в миру Олек сандр Олександрович Король із містеч ка Вишнівці). І за монашим чином служ би Божі й молитви були в монастирському храмі двічі на день – рано і ввечері. Світлої па м’яті отець Антоній з молодечою енергією взявся за розбудову святої обителі, до мона стиря і повстанських могил почали стікатися чисельні прочани з історичної Волині, Гали чини, цілої України: ветерани УПА, свідомі українці – дорослі і діти. 4 липня 2006 року за нез’ясованих обставин трагічно загинув настоятель святої обителі о. Нифонт, могила якого знаходиться поруч церковної каплички, пам’ятника воякам УПА. Тривалий час СвятоВос кресенський монастир був без настоятеля і ченців, послушників і лише на третій день Ве ликодня, в квітні 2007 року митрополит Рівненський і Острозький, владика Євсевій у мо настирській капличці рукоположив у сан ієромонаха Нифонта (в миру Володимир Михай лович Карпинський із с. Межиричі), а 17 квітня того ж року видано указ про його призна чення керувати святою обителлю [5].

29 березня 2006 року СвятоВоскре сенський монастир у Гурбинському лісі було зареєстровано і він набув юридич ного статусу не лише в нашій церкві, а й в органах державної влади.

Отець Нифонт продовжує працю в Божому винограднику свого поперед ника, править служби Божі, приймає чисельних прочан, проводить екскурсії, розбудовує монастирське господар ство. Опріч служб Божих і молитов, увесь вільний час заповнює разом із по слушниками фізичною працею і не лише на невеликому монастирському городі, а й в майстерні, заготовляють дрова на опалення, збирають гриби, ягоди і інше.

З Волі Божої на місці братських могил повстанцівгероїв у роки незалежної України постав СвятоВоскресенський чоловічий монастир, збудовано церквукапличку, монастирський корпус, національний пантеон бойової слави вояків УПА «Повстанські мо гили» [6].

Сотні людей з усіх куточків України для пошанування українських героїв приїжджають до могили в місцевості

Провороття (на місці Гурбенського бою), де поховані вбиті енкаведистами поранені вояки і медсестри

з повстанського шпиталю. 2007 рік

Про потребу вшанування полеглих у Гурбенському бою на мітингу%реквіємі говорить священик Новоздолбунів%

ської церкви. 1995 рік