Соціологія праці та управління
1. Історія становлення й розвитку соціологічних уявлень про працю та управління
2. Соціальна сутність праці. Праця як базовий соціальний процес, її види та основні функції.
3. Трудова мотивація. Чинники та показники ставлення до праці. Задоволеність працею.
4. Сутність, механізм і основні функції процесу соціального управління.
Розгляд теми необхідно розпочати з характеристики сучасного етапу розвитку соціологічних уявлень про працю та управління, оскільки саме починаючи з 20-30-х років ХХ ст. відбувається формування основних шкіл, теорій та напрямків дослідження праці та управління. У своєму сучасному розвитку ідеї про працю та управління пройшли декілька етапів, головними з яких вважаються класичний (раціоналістичний) період (школа наукового менеджменту Ф. Тейлора, адміністративна школа управління А. Файоля, теорія «ідейної бюрократії» М. Вебера); соціально-психологічний (гуманістичний) період (школа «людських відносин» Е. Мейо, теорія «Х» і «Y» Д. Мак-Ґреґора, теорія стилів керівництва К. Левіна, теорія потреб А. Маслоу та ін.); системний (синтетичний) період (емпірична школа управління П. Друкера, школа соціальних систем Ч. Барнарда); теорія організаційної культури, а також численні інші системні та ситуаційні концепції.
У другому питанні розгляньте феномен праці як діяльність людини, спрямовану на розвиток і перетворення ресурсів природи на матеріальні, інтелектуальні й духовні блага, що необхідні для задоволення її потреб. Праця, беручи участь у якій люди вступають у соціальні відносини, є загальною базою, джерелом усіх соціальних явищ. У процесі та в результаті праці змінюються становище різних груп працівників, їхні соціальні якості, зміст їхніх соціальних ролей, у чому й полягає сутність праці як базового соціального процесу.
Зауважте, що сутність праці як соціального явища виявляється в її функціях:
виробничій; соціально-відновлювальній; соціально-диференційній; статусній; формування особистості; ціннісній.
Слід зазначити, що за змістом розрізняють такі види праці: проста і складна, творча і репродуктивна, фізична та розумова, ручна та механізована тощо.
Розгляд третього питання необхідно розпочати з аналізу такої характеристики праці, як «ставлення до праці», сутність якої полягає в реалізації трудового потенціалу працівника під впливом усвідомлених потреб і зацікавленості, що сформувались, та виявляється в ступені його прагнення виявити свої сили, знання, професійний досвід і сукупність здібностей для досягнення кількісних і якісних результатів праці. Об'єктивні показники ставлення до праці (ступінь відповідальності і сумлінності в роботі, ініціативи і рівня дисциплінованості) у сукупності із суб'єктивними (задоволеність різними сторонами роботи:
рівнем зарплати, змістом і умовами праці, взаєминами в колективі) є основою для типологізації працівників за ознакою ставлення до праці. Розрізняють такі типи ставлення до праці: супернормативне (виключно сумлінне, яке відповідає всім чинним нормам);
субнормативне (недостатньо сумлінне); ненормативне (несумлінне).
Проаналізуйте зміст поняття «задоволеність працею». Зауважте, що ступінь задоволення працею – це суб’єктивна оцінка працівниками можливостей реалізації своїх вимог до змісту, характеру та умов праці. Задоволення є комплексним показником, оскільки воно визначається не тільки змістом і характером праці, а й умовами праці, зарплатою, відносинами в колективі тощо.
Далі розгляньте мотивацію трудової поведінки, суть якої полягає у формуванні в працівника внутрішніх спонукальних сил трудової діяльності шляхом впливу на його потреби, інтереси, бажання, прагнення, цінності, ідеали й мотиви з метою домогтися очікуваної трудової поведінки. Зверніть увагу на те, що вирізняється мотивація зовнішня (заробітна плата, відносини в трудовому колективі, режим роботи) і внутрішня, що зв’язана з самим змістом діяльності, вирішенням якихось завдань, їх сенсом (цінностями, установками, переконаннями особистості). Слід відзначити, що трудова діяльність людини, як правило,
ґрунтується одночасно на кількох мотивах, що становлять так зване мотиваційне ядро. Воно має певну ієрархічну структуру, яка залежить від конкретної трудової ситуації, тобто: вибору фаху або місця роботи; повсякденної праці за вибраним фахом; трудового конфлікту; зміни місця роботи або фаху; інновацій, зміни характеристик навколишнього середовища.
Акцентуйте увагу на процесі стимулювання праці, тобто спонуканні до праці через заохочення, винагороди за трудові зусилля. Зауважте, що стимули можуть бути: матеріальні (виробничі умови, заробітна плата, премії, додаткова відпустка тощо); моральні; соціальні.
Під час розгляду четвертого питання необхідно зазначити, що соціальне управління є особливим видом діяльності, спрямованим на впорядкування, узгодження колективних дій людей для досягнення мети, яка стоїть перед ними. Соціальне управління є об'єктивно необхідним різновидом праці, який забезпечує узгодженість та впорядкованість спільної праці людей для досягнення суспільнозначущих цілей і вирішення завдань, які при цьому виникають.
Зауважте, що для розуміння сутності соціального управління в трудовому колективі необхідно розглянути функції, в яких вона виявляється. Розрізняють три групи функцій соціального управління: функції, спрямовані на формування й оптимізацію соціальної організації колективу та вдосконалення його соціальної структури; функції, спрямовані на створення можливостей для здійснення працівниками своїх політичних прав і задоволення матеріальних і духовних потреб; функції, пов’язані з виховання і розвитком соціально значущих характеристик працівників.
Вивчаючи механізм соціального управління трудовим колективом, розгляньте його як сукупність відносин різних спільнот у трудовому колективі, що безпосередньо чи опосередковано, через своїх представників, взаємодіють у процесі організації діяльності щодо реалізації загальних та особливих інтересів. Зверніть увагу на те, що зміст механізму соціального управління трудовим колективом об'єднує цілий комплекс взаємозалежних елементів управління, до якого належать: об'єкт управління; мета управлінського впливу;
суб'єкт управління; закони управління; стиль управлінської діяльності, процедури одержання й використання інформації; процес прийняття і реалізації управлінських рішень та їхні результати.
Література:
1. Вербець В. Соціологія : курс лекцій : навч. посібник / В. Вербець, О. Субот, Т. Христюк.
– К. : Кондор, 2009. – 550 с.
2. Дворецька Г. Соціологія : Навч.посібник / Г. Дворецька. – К. : КНЕУ, 1999. – 340 с.
3. Кузьменко Т. Соціологія. Навч. посіб. / Т. Кузьменко. – К. : Центр учбової літератури, 2010. – 320 с.
4. Лукашевич М. Соціологія. Загальний курс : Підручник / М. Лукашевич, М. Туленков. – К. : Каравела, 2008. – 408 с.
5. Лукашевич М. П. Соціологія праці : Підручник / М. Лукашевич. – К. : Либідь, 2004. – 440 с.
6. Лукашевич М. Спеціальні та галузеві соціологічні теорії : Навч. пос. / М. Лукашевич, М.
Туленков. – К. : МАУП, 2004. – 464 с.
7. Маковецький А. М. Соціологія організації та управління: Навч. посібник / А. М.
Маковецький. – Чернівці: Рута, 2006. – 76 с.
8. Сірий Є. Соціологія : загальна теорія, історія розвитку, спеціальні та галузеві теорії : Навч. посібник / Є. Сірий. – К. : Атіка, 2007. – 480 с.
9. Соціологія: підручник / [ред. В. Г. Городяненко]. – [3-тє вид., переробл., допов.]. – К. : Академія, 2008. – 542 с.
10. Социология труда : Учебник / [ред. Н. И. Дряхлов, А. И. Кравченко, В. В. Щербина]. – М., 1993. – 368 с.
11. Черниш Н. Соціологія : Підручник за рейтингово-модульною системою навчання / Н.
Черниш. – К. : Знання, 2009. – 468 с.
