ми є: висока вартість кредитних ресурсів та складність умов їх залучення; неефективна система оподаткування та проблеми з поверненням ПДВ; посилення конку- ренції з боку іноземних виробників за умов членства у СОТ; висока вартість матеріальних ресурсів; не- стабільність національної грошової одиниці; неспри- ятливі кліматичні умови; відсутність забезпечення мінімальної гарантованої ціни, державних інвестицій і заставних операцій, цінових дотацій і компенсацій;
відсутність стимулюючої системи фінансової підтримки
товаровиробників та системи державних закупівель- них товарних інтервенцій на ринку; уповільнене роз- ширення більш адаптованих до вимог ринку організа- ційно-господарських форм нового типу: асоціацій ко- оперативів, фермерства тощо; недостатня інформати- зація аграрного сектору з метою організації системи цінового моніторингу; виникнення непередбачуваних обставин техногенного характеру тощо [7, с. 238].
Таким чином, питання забезпечення та управлін- ня продовольчою безпекою на державному рівні по- Рис. 1. Аналіз наслідків реалізації загроз для підприємств АПК
Спадвиробництвата втратавнутрішнього ринку Скороченнянауково- технічногопотенціалу підприємства Втратапродовольчої незалежності Зростаннябезробіттята послабленнятрудової мотивації Криміналізація та тінізаціяекономіки Деградаціяприродного середовища Зменшеннядоходної частинимісцевих бюджетів, скорочення фінансуванняцільових соціальнихпрограм Втратазовнішнього ринку Підприємство
Основні наслідки реалізації загроз для регіону, у якому знаходиться підприємство Недостатнійрівень забезпечення матеріальнимизасобами іцінностями Незадовільний технічнийта технологічнийрівень виробництва Високийступеньзносу основнихфондів Плинністькадрівта погіршенняструктури трудовогоколективу Посиленнясоціальної напругиуколективі Фінансованестійкістьта низька платоспроможність Виникненнядодаткових витратвнаслідокштрафів, пенітощо фінансуванняцільових соціальнихпрограм Втраченіможливості
Основні наслідки реалізації загроз для підприємства АПК
Регіональна безпека Національна безпека України
Види загроз - фінансові;
- техніко-технологічні;
- силові;
- політико-правові;
- інформаційні;
- інтелектуально-кадрові;
- ресурсно-екологічні.
Зовнішньоїдії
Внутрішньої дії
О. М. Дюбо
винно базуватися на системі управління відтворюваль- ними процесами на рівні підприємства, що буде спря- мована на підтримку встановленого безпечного ре- жиму функціонування.
У загальному випадку економічну безпеку підприє- мства (ЕБП) можна визначити як стан, що характери- зується захищеністю залучення у необхідному обсязі внутрішніх та зовнішніх ресурсів для виробництва спо- живчих ресурсів (товарів, робіт, послуг) від впливу внутрішніх та зовнішніх загроз протягом життєвого циклу підприємства [8, с. 98]. Зрозуміло, що кількісне та якіс- не розширення системи ресурсів підприємства не є аб- солютним процесом внаслідок існування різних типів взаємозв’язку зовнішнього середовища та підприємства, що викликано неспівпадінням інтересів. За цих умов економічна безпека буде означати можливість контролю корпоративних ресурсів, досягнення такого рівня вироб- ництва, ефективності та якості продукції, що забезпечить її конкурентоспроможність.
Стратегічний потенціал підприємства має граничні можливості адаптації до змінних умов виробництва, що зумовлено періодичною потребою в технічному пере- озброєнні і реконструкції, відновленні або підвищенні рівня кваліфікації персоналу, зміні стратегічних зон гос- подарювання або виду діяльності тощо. Таким чином, система управління економічною безпекою повинна базуватися на ресурсному підході, за яким якість управління буде залежати від наявності ресурсів та мож- ливості їх зміни протягом життєвого циклу підприєм- ства у відповідності до зміни оперативних та стратегіч- них цілей, що обумовлені інтересами (рис. 2).
Дія загроз може проявлятися в обмеженні по- вного або часткового доступу до окремого виду ре- сурсу та/або неможливості його заміни, тому питання ресурсного забезпечення системи управління еконо- мічною безпекою буде передбачати розробку, реаліза- цію та оцінку власних способів пошуку, залучення та використання різних видів ресурсів, необхідних для якісної реалізації захисту інтересів підприємства від зовнішніх і внутрішніх загроз. У загальному випадку така система буде базуватися на організаційно-право- вому, ресурсному та кадровому забезпеченні (рис. 3).
У запропонованій системі першу групу станов- лять показники організаційно-правового забезпечен- ня, що обумовлено, по-перше, легітимністю усіх видів діяльності підприємства щодо забезпечення економі- чної безпеки, а, по-друге, необхідністю функціонування ефективної організаційної структури управління, що дозволить неперервно та своєчасно виявляти деструк- тивні тенденції і процеси розвитку потенціалу підприє- мства, визначати причини та джерела загроз і розро- бити цільові заходи щодо їх нейтралізації.
Особливістю запропонованої системи є те, що до складу ресурсного забезпечення не включено трудові ресурси, які відокремлені в окрему групу показників, оскільки наявність та ефективність використання тру- дових ресурсів буде безпосередньо обумовлювати зміст управлінських рішень щодо забезпечення ЕБП.
Ресурсне забезпечення системи управління ЕБП буде передбачати безперервний процес пошуку, залу- чення, накопичення, планування, обліку і використан- ня матеріальних, нематеріальних, технічних і техноло- гічних, інформаційних, фінансово-економічних ре-
Рис. 2. Схема управління економічною безпекою підприємств
Зовнішні
загрози Внутрішні
загрози
Ресурси підприємства
Система управління економічною безпекою
підприємства
Механізм управління економічною безпекою
підприємства Оперативні та стратегічні
цілі
Рис. 3. Види забезпечення системи управління ЕБП
сурсів підприємства, необхідних для створення умов безпечного функціонування та реалізації економічних інтересів за допомогою запобігання або нейтралізації дії внутрішніх і зовнішніх загроз.
Упорядковану сукупність усіх видів ресурсів, конкретизованих у відповідності до стратегічних та тактичних цілей за кількістю, напрямом та призначен- ням, а також способів їх взаємодії і взаємозв’язку, розуміють як структуру ресурсного забезпечення.
Якщо стратегічною метою є управління станом еко- номічної безпеки підприємства, то всі задіяні для цьо- го наявні та потенційні ресурси формують структуру ресурсного забезпечення системи управління ЕБП.
Розробка стратегічних напрямків розвитку підприємства і формування шляхів їх ресурсного за- безпечення повинні проводитися у чіткій відповідності з потенційними можливостями підприємства та роз- робленими принципами управлінського супроводу [9, с. 194], що є необхідною вихідною умовою і для реа- лізації стратегії забезпечення відповідного рівня еко- номічної безпеки підприємства (табл. 1).
Треба враховувати, що невідповідності у викорис- танні ресурсів підприємства спричиняють появу непро- дуктивних витрат (на оплату праці, на зберігання мате- ріальних запасів та інформації, на підтримку в робочому стані устаткування тощо), що остаточно знижують ре- зультат процесу виробництва — прибутку. Для запобі- гання цього ресурсне забезпечення повинно бути опти- мізоване шляхом порівняння витрат на ресурси з розмі- ром очікуваної вигоди, що буде визначатися досягнутим рівнем економічної безпеки: якщо очікувана вигода від покупки та споживання ресурсу перевищує очікувані граничні витрати, то такий ресурс варто придбати; у іншо-
му випадку від придбання треба відмовитися, бо очіку- ване значення рівня безпеки в умовах невизначеності буде залежати тільки від умов інформованості.
Зрозуміло, що не всі ресурси підприємства мо- жуть розглядатись як джерела формування довгостро- кових конкурентних переваг: деякі ресурси можуть виступати як стратегічні, тобто як основні під час реа- лізації стратегії підприємства (наприклад, матеріальний ресурс для агропромислового виробництва), а деякі як нестратегічні, тобто як допоміжні (наприклад, інфор- маційний ресурс). Якщо загрози впливають на страте- гічний вид ресурсу, то управлінські рішення повинні бути спрямовані на захист джерел і підтримку належ- ного обсягу таких ресурсів, бо саме вони забезпечу- ватимуть відповідний рівень економічної безпеки.
Враховуючи той факт, що не всі ресурси мають однаковий ступінь доступності та мобільності, можуть виникнути проблеми з диспропорційністю ресурсно- го забезпечення, що може розглядатися як загроза ЕПБ. У такому випадку механізм забезпечення систе- ми управління економічною безпекою підприємств буде полягати в реалізації трьох можливих альтернатив дій:
— збереження діапазону значень ресурсного потенціалу підприємства (кількісного та якісного скла- ду ресурсного портфелю підприємства);
— розширення діапазону ресурсів шляхом ефек- тивного використання наявних та пошуку нових ре- сурсних комбінацій, що дозволить упередити по- тенційні втрати від можливих загроз;
— коректування стратегії та тактики розвитку підприємства, орієнтуючись на узгодженість інтересів суб’єктів ринкової діяльності, що взаємодіють у спільному ресурсному середовищі.
Таблиця 1 Напрями управлінського супроводу процесу розробки та реалізації стратегії забезпечення
економічної безпеки підприємства
Етап роботи Напрямки супроводу
1. Постановказавдання Аналіз стану підприємства; визначення проблеми; постановка мети;
розробка плану робіт.
2. Формування стратегічного
напрямку розвитку підприємства Аналіз негативного впливу чинників внутрішнього та зовнішнього середовища підприємства; оцінка впливу чинників на рівень безпеки;
визначення ресурсних можливостей підприємства.
3. Інформаційне забезпечення процесу реалізації стратегії
Визначення джерел інформації та вимог до неї; збір, аналіз, оцінка та узагальнення даних.
4. Визначення можливостей ресурсного забезпечення стратегії
Аналіз можливостей реалізації цілей; прогнозування потреб у різних видах ресурсів, можливостей їх взаємозамінності; визначення наявних та потенційних джерел ресурсів; розподіл ресурсів за кожним етапом реалізації стратегії.
5. Узгодженість завдання забезпечення економічної безпеки з іншими цілями
Визначення пріоритетів та послідовності реалізації цілей;
упорядкування цілей за рівнями ієрархії; визначення обсягів додаткового фінансово-економічного забезпечення.
6. Організація поточної діяльності щодо реалізації стратегії забезпечення економічної безпеки
Визначення виконавців; оптимізація строків виконання завдання;
організація процесу моніторингу та контролінгу.
Саме різна природа, доступність мобільність, взаємозамінність стратегічних ресурсів можуть додат- ково посилити або послабити економічну безпеку підприємства.
Висновки. Рівень економічної безпеки підприє- мства в динамічних умовах ринку залежить від сис- теми ресурсного забезпечення, яка, разом з іншими складовими системи управління, за рахунок пошуку, розробки та збереження стратегічних ресурсів або їх комбінацій, дозволяє впливати на рівень конкурентос- проможності та процес формування довгострокових конкурентних переваг підприємства.
У подальшому, враховуючи потреби виробницт- ва в отриманні економічних вигод у майбутньому та суспільства у вирішенні проблем продовольчого за- безпечення, важливо визначити та оцінити всі види ресурсів, які будуть задіяні у процесі виробничо-гос- подарської діяльності підприємств АПК, їхня взаємо- залежність та взаємозв’язок, з метою моделювання їх впливу на рівень ЕБП у довгостроковій перспективі.
Література
1. Шлыков В. В. Комплексное обеспечение эко- номической безопасности предприятия / В. В. Шлы- ков. — СПб., 1999. — 138 с. 2. Ильяшенко С. Н.
Составляющие экономической безопасности предпри- ятия и подходы к их оценке / С. Н. Ильяшенко // Акту- альні проблеми економіки. — 2003. — №3. — С. 11 — 19. 3. Козаченко А. В. Экономическая безопасность предприятия: сущность и механизм обеспечения : мо- нография / А. В. Козаченко, В. П. Пономарев, А. Н. Ля- шенко. — К. : Либра, 2003. — 280 с. 4. Кузенко Т. Б.
Тактичне і стратегічне планування економічної безпе- ки підприємства / Т. Б. Кузенко // Актуальні проблеми економіки. — 2004. — №3 (33). — С. 142 — 151.
5. Реверчук Н. Й. Управління економічною безпекою підприємницьких структур : монографія / Н. Й. Ревер- чук. — Львів : ЛБІ НБУ, 2004. — 195 с. 6. Кур- кін М. В. Механізм управління економічною безпе- кою розвитку підприємства : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра екон. наук : 08.06.01 / М. В. Куркін.
— Харків, 2006. — 30 с. 7. Дюбо О. М. Особливості ресурсного забезпечення системи управління еконо- мічною безпекою підприємств АПК / О. М. Дюбо //
Структурні реформи і трансформації в промисловості:
перспективи і пріоритети: тези доп. і повід. Міжнар.
наук.-практ. конф. (Донецьк, 17 груд. 2010 р.) / НАН України, Ін-т економіки пром-сті. — Донецьк, 2010.
— С. 237 — 239. 8. Куркин Н. В. Управление эконо- мической безопасностью развития предприятия : мо- нография / Н. В. Куркин. — Д. : АРТ-ПРЕСС, 2004.
— 452 с. 9. Сущенко Е. А. Стратегические направ- ления развития предприятия и особенности их ресурс- ного обеспечения / Е. А. Сущенко // Вісник СНУ ім. В. Даля. — 2004. — №3. — С. 193 — 196.
10. Кашин А. В. Экономическая безопасность пред- приятия: управленческие решения : автореф. дисс. на
соискание учен. степени канд. экон. наук / А. В. Ка- шин. — Москва, 2008. — 25 с. 11. Чорна А. М. Ре- сурсне забезпечення економічної безпеки підприєм- ства / А. М. Чорна // Вісн. Хмельницького національ- ного університету. — 2009. — № 4, т. 1. — С. 92 — 95. 12. Роздобудько В. С. Ресурсне обґрунтування економічної безпеки підприємства / В. С. Роздобудько //
Ефективна економіка [Електронне наукове фахове ви- дання]. — 2010. — № 8.
Дюбо О. М. Ресурсне забезпечення системи уп- равління економічною безпекою підприємств АПК У статті розглянуто поняття та структура ресурс- ного забезпечення системи управління економічною безпекою підприємств АПК в умовах невизначеності та ризику конкурентного середовища. Визначено основні етапи процесу розробки та реалізації стратегії забезпе- чення економічної безпеки підприємства з урахуванням ресурсного забезпечення, а також можливі альтернати дії за різних рівнів ресурсного потенціалу підприємства.
Ключові слова: продовольча безпека, економічна безпека підприємства, ресурсний потенціал, ресурсне забезпечення, структура ресурсного забезпечення.
Дюбо Е. Н. Ресурсное обеспечение системы управления экономической безопасностью пред- приятий АПК
В статье рассмотрено понятие и структура ресурс- ного обеспечения системы управления экономической безопасностью предприятий АПК в условиях неопреде- ленности и риска конкурентной среды. Определены ос- новные этапы процесса разработки и реализации страте- гии обеспечения экономической безопасности предпри- ятия с учетом ресурсного обеспечения, а также возмож- ные альтернативные варианты действий при разных уров- нях ресурсного потенциала предприятия.
Ключевые слова: продовольственная безопас- ность, экономическая безопасность предприятия, ре- сурсный потенциал, ресурсное обеспечение, струк- тура ресурсного обеспечения.
Dyubo E. N. Resource providing of management system of economic security of agricultural enterprises The concept and structure of the resource providing of management system of economic security of agricultural enterprises in the conditions of vagueness and risk of competition environment are considered in the article. The basic stages of forming and realization of providing strategy of economic security of enterprise with resource providing and possible alternatives for enterprises with different levels of resource potential are determined.
Key words: food safety, economic security of enterprise, resource potential, resource providing, structure of resource providing.
Стаття надійшла до редакції 22.03.2011 Прийнято до друку 26.08.2011
О. М. Дюбо
Постанова проблеми. Забезпечення стійкого економічного розвитку є однією з найбільш важли- вих задач будь-якої економіки. Сьогодні розробка про- блем економічної стійкості, збалансованого економі- чного росту ведеться досить активно. І хоча не- обхідність переходу до стійкого розвитку загальновиз- нана, у той же час саме поняття „стійкий розвиток”
сформульовано, головним чином, на якісному рівні й не має чітко визначеного змісту. Спроби більш точно виразити сутність цього процесу відображається в та- ких використовуваних у науковому співтоваристві термінах, як „підтримуючий”, „рівноважний”, „збалан- сований” розвиток, „тій, що повертає”.
Мета статті визначити поняття стійкого розвитку та його зв’язок з економічної стійкістю підприємства.
Аналіз досліджень. Поняття стійкого розвитку впер- ше увійшло в міжнародний побут у 1987 р. після опублі- кування й схвалення Генеральною асамблеєю ООН до- повіді Комісії з навколишнього середовища й розвитку, очолюваної прем’єр-міністром Норвегії Г. Х. Брутландом.
Конференція визнала, що при погіршенні навко- лишнього середовища неможливе існування здоро- вого суспільства й економіки. Економічний розвиток не може зупинитися, але він повинен піти по іншому шляху, переставши настільки активно руйнувати на- вколишнє середовище. Задача суспільства — пере- творити це розуміння в конкретні справи.
Процес переходу до стійкого розвитку охоплює всі сфери, включаючи науку, технологію, освіту, пра- во, матеріальне виробництво, інституціональні струк- тури та ін. У його основі перехід до більш високого рівня системної складності, при якому суспільство розглядається не як система, відособлена від приро- ди, а як її органічна частина, що розвивається за раху- нок динамічного обміну з природним середовищем енергією, речовиною, інформацією.
Одне з перших визначень стійкого розвитку було подано в доповіді „Комісії Брутланд”. Автори доповіді вважали, що стійкий розвиток (sustainable) — це те, що здатне задовольнити нестатки нинішніх поколінь без обмеження потреб майбутніх і сполучити екологі- чну чистоту з економічним рістом. Воно складається з двох ключових понять:
— поняття потреб, зокрема, необхідних для існу- вання найбідніших шарів населення, що повинні бути предметом першорядного пріоритету;
— поняття обмежень, обумовлених станом тех- нології й організації суспільства, які накладаються у відповідності зі здатністю навколишнього середови- ща задовольняти нинішні й майбутні потреби.
Задоволення людських потреб і прагнень є ос- новною задачею розвитку. Але одного економічного росту недостатньо. Високі рівні виробничої діяльності можуть співіснувати із широко розповсюдженою бідністю та можуть бути погрозою для навколишньо- го середовища. Власне кажучи, стійкий розвиток є процесом змін, у якому експлуатація ресурсів, напря- мок капіталовкладень, орієнтація технологічного роз- витку знаходяться в гармонії, підвищують цінність поточного й майбутнього потенціалів.
З такого розуміння стійкого розвитку „Комісія Брутланд” вивела наступні стратегічні задачі:
1. Пожвавлення процесів росту. 2. Зміна якості росту.
3. Задоволення основних потреб людей.
4. Забезпечення стійкого рівня чисельності насе- лення.
5. Збереження й зміцнення ресурсної бази.
6. Переорієнтація технологій і контроль ризику. 7. Інтеграція екологічних і економічних аспектів у процесі прийняття рішень.
Центральною темою стратегії стійкого розвитку Комісія вважає необхідність взаємозв’язку (інтеграції) економічних і екологічних проблем у процесі прий- няття рішень, підвищення еколого-економічної раціо- нальності управлінських рішень.
Термін „стійкий розвиток” пройшов довгий шлях еволюційного розвитку. У середині 70-х рр. XX ст.
Програмою ООН з навколишнього середовища була сформульована концепція й поняття „розвиток без руй- нування”. На зміну їй надалі прийшла концепція „еко- розвитку” — екологічно прийнятний розвиток чи роз- виток, що прагне нанести найменший негативний вплив на навколишнє середовище, а отже найменший екологічний збиток.
На початку 90-х рр. її змінила концепція стійкого розвитку. На сьогодні Брутланд-комісія сформулюва- ла стійкий розвиток як тривалий, безупинний розви- ток, що забезпечує потреби існуючих сьогодні людей без збитку задоволенню потреб майбутніх поколінь [4].
Воно включає два основних поняття: поняття по- треб, необхідних для існування найбідніших верст на- УДК 330.34.01
Т. С. Мірошніченко, Східноукраїнський національний університет ім. В. Даля, м. Луганськ
ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ СТІЙКОСТІ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ
селення, які повинні бути предметом першочергового пріоритету, а також поняття обмежень, обумовлених станом технології та організацією суспільства, що на- кладаються на здатність навколишнього середовища задовольняти нинішні та майбутні потреби. Багато фахівців звертають увагу на нечіткість, непослідовність цього визначення, на його „антропоцентризм”.
Виклад основного матеріалу. Сьогодні спос- терігається визначене різночитання фахівців в області термінології, а точніше, у змістовній частині таких термінів, як „стійкий розвиток суспільства”, „стійкий розвиток економіки”, не кажучи вже про форми й методи здійснення на практиці цих процесів.
У цілому, термін „стійкий розвиток” викликає суперечки. Його англійський варіант (sustainable development) зазнає критики як словосполучення, сум- нівне з погляду формальної логіки. Поняття „розвиток”
передбачає енергію, говорить про зміни, тоді як поняття
„стійкий” несе в собі зміст надійності й збереження.
Переклад цього терміна не передає адекватним образом зміст вихідного англійського поняття, що оз- начає „розвиток, що не підриває власні передумови й умови” чи „розвиток, що може підтримуватися не- визначено довго”. В українській мові немає для нього точного семантичного еквівалента, його можна пере- класти як „самопідтримуючий”, „прийнятний”, „безу- пинний”, „припустимий”, „збалансований” розвиток.
Термін „sustainable development” (стійкий розви- ток) застосовується для характеристики типу еконо- мічного розвитку, що забезпечує екологічну безпеку, відтворення обмежених ресурсів і якість економічно- го росту (справедливий розподіл доходів) [5].
Класичний термін — рівновага, є близьким за змістом до поняття „стійкий розвиток” і застосовуєть- ся в мікро- і макроекономічному аналізі для характе- ристики рівності попиту та пропозиції. Рівновага, вклю- чаючи поняття динамічної рівноваги, є більш вузьким поняттям у порівнянні зі стійкістю, рівновага є однією з основних умов стійкості [6].
„Стійкий економічний ріст” термін, застосовува- ний під час характеристики динамічної рівноваги й стійкого ефективного розвитку.
На сучасному етапі становлення ринкових пере- творень усе більш очевидною стає необхідність якнай- швидшого переходу вітчизняних підприємств на ви- пуск нової конкурентноздатної продукції. Рішення цієї задачі неможливе без залучення в економіку значних фінансових ресурсів. Їхня недостатність гальмує будь- які спроби розширити й оновити виробництво.
Значні за обсягом інвестиції вимагають тривалих термінів кредитування, економічної довіри між підприє- мствами, інвесторами, банками й державою. На прий- няття інвестиційних рішень особливий вплив має
надійність партнерів, їхнє стійке положення на ринку виробників і конкурентів.
С. Винтер уважав, що поведінка фірм під час прийняття рішень є „рутинною”. Рутинне прийняття рішень поширюється, на його думку, на ціноутворен- ня, інвестування, науково-дослідні розробки, до ево- люційного розвитку спонукають інновації, включаю- чи нові правила поведінки. Фірма змінює рутинний характер, тільки якщо її змушують обставини.
Однак такий погляд на питання можна спросту- вати, ґрунтуючись на тому, що ринок не завжди прий- ме товар за підвищеними цінами, інвестор воліє інве- стувати кошти в надійні інвестиційний проекти й мати справу з надійними партнерами, які динамічно розви- ваються.
Американський професор Г. Саймон у своїх дос- лідженнях про поведінку фірми, відповідно до теорії
„задоволення” писав, що для досягнення економічної стійкості фірма прагне досягти визначеного рівня при- бутку, а далі — не прикладає зусиль, щоб його макси- мізувати. Виходить, і кількість продукції, що вона ви- пускає, не відповідає максимальному рівню прибутку, тому мета фірми — не максимізація прибутку, а досяг- нення визначеного рівня чи норми прибутку, утриман- ня визначеної частки на ринку й визначеного рівня про- дажів. Розглядаючи питання з такого ракурсу зазначи- мо, що фірма, яка володіє високою прибутковістю, може мати певні труднощі у плані ліквідності. І навпаки — існують підприємства, що, незважаючи на низьку при- бутковість, мають великий потенціал ліквідності.
А. П. Вайт провела зіставлення ведучих корпорацій, що домінували у своїй області, з іншими найбільшими фірмами, що не є лідерами відповідних галузей. З’ясу- валося, що лідери одержують більш високі й стабільні прибутки. При цьому вони витрачають на науково- технічні дослідження більш велику частину свого обо- роту, більше коштів (у відсотковому співвідношенні) направляють на капітальні вкладення, а також рекламу та маркетинг. Домагаються стійкого економічного ста- новища не шляхом грубого силового тиску на ринок, а завдяки максимальному обліку запитів масового спо- живача. Доказ тому непропорційно великі вкладення капіталу у виробництво, науку, маркетинг.
Швейцарський експерт Х. Фризенкель стверд- жує, що стійкість забезпечується переважно трьома факторами: великими обсягами виробництва, його диверсифікованістю й наявністю широкої міжнарод- ної мережі філій.
У ринковій економіці підприємство — це не суб’єкт (колектив людей), а об’єкт виробництва, тоб- то майновий комплекс, використовуваний для підприє- мницької діяльності. Саме персоніфіковане відособлене майно стає юридичним учасником цивільних право- Т. С. Мірошніченко
відносин. Таке поняття підприємства дає можливість:
гарантувати задоволення можливих вимог кредиторів;
зменшити підприємницький ризик засновників, тому що по боргах перед іншими учасниками господарсь- кого обороту буде відповідати це підприємство, а не його власник (засновники).
Підприємство — це об’єкт підприємництва, основна господарська одиниця, де: комбінуються фак- тори виробництва; здійснюється виготовлення та реа- лізація товарів, надаються послуги; забезпечується до- сягнення цілей його засновників.
Заставою виживання й основою стабільності стану підприємства служить стійкість, на яку впливають різні фактори: положення підприємства на фінансовому ринку; виробництво й випуск якісної продукції, що користується попитом; потенціал підприємства в діло- вому співробітництві; ступінь залежності від зовнішніх кредиторів та інвесторів; наявність неплатоспромож- них кредиторів; ефективність господарських і фінан- сових операцій і т. д.
Така розмаїтість факторів підрозділяє й саму стійкість за видами.
Так, стосовно до підприємства вона може бути в залежності від факторів, що впливають на неї, внут- рішньою, зовнішньою, загальною (ціновою), фінан- совою [1].
Внутрішня стійкість — це такий загальний фінан- совий стан підприємства, при якому забезпечується стабільно високий результат функціонування. В основі його досягнення лежить принцип активного реагування на зміну внутрішніх і зовнішніх факторів.
Зовнішня стійкість підприємства обумовлена ста- більністю економічного середовища, у рамках якої здійснюється його діяльність. Вона досягається відпо- відною системою управління ринковою економікою в масштабах усієї країни.
Загальна стійкість підприємства — це такий рух грошових потоків, що забезпечує постійне перевищен- ня надходження коштів (доходів) над їхнім витрачан- ням (витратами).
Багато вчених-економістів [2] виділяють як харак- теристику економічної стійкості стан фінансів підприє- мства. Вони зазначають, що положення підприємства на ринку, у першу чергу, залежить від наявності й на- прямків використання фінансових ресурсів.
Фінансова стійкість є відображенням стабільно- го перевищення доходів над витратами, забезпечує вільне маневрування коштами підприємства шляхом ефективного їх використання, сприяє безперебійному процесу виробництва й реалізації продукції. Тому фінансова стійкість формується в процесі усієї вироб- ничо-господарської діяльності й є головним компо- нентом загальної стійкості підприємства.
Важливо, щоб стан фінансових ресурсів відпові- дав вимогам ринку й відповідав потребам підприєм- ства, оскільки недостатня фінансова стійкість може привести до неплатоспроможності підприємства й відсутності в нього коштів для розвитку виробництва, а надлишкова — перешкоджати розвитку, обтяжуючи витрати підприємства зайвими запасами та резервами.
Підприємство завжди аналізує свій фінансовий стан під час вироблення стратегії та тактики управлін- ня. Цей аналіз необхідний для рішення питань про те, з якими підприємствами варто вступати в ділові кон- такти на вибір режиму кредитування. Фондові біржі вивчають фінансове положення підприємства під час включення його до списка фірм, чиї цінні папери мо- жуть циркулювати на біржі та при котируванні цінних паперів.
Страхові компанії вивчають фінансовий стан підприємства під час з’ясування питання про страху- вання. Такий аналіз проводять не тільки фінансові інститути, але й приватні інвестори, наприклад, при вирішенні питання про оцінку діяльності акціонерного товариства. При цьому найбільш часто використо- вується наступна система критеріїв: рентабельність активів, коефіцієнт незалежності, покриття, платосп- роможність і кредитоспроможність організації та ін.
Оцінка фінансового стану підприємства дозво- ляє визначити „вузькі місця” у підприємницькій діяль- ності, а також знайти шляхи запобігання несприятли- вих тенденцій розвитку підприємства. Таким чином, фінансова стійкість підприємства дозволяє об’єктивно оцінювати тактику управління підприємством і її мож- на прийняти в якості ще однієї характеристики еконо- мічної стійкості підприємства на ринку.
Таким чином, сутність фінансової стійкості виз- начається ефективним формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів, і платоспро- можність виступає її зовнішнім проявом.
Дослідження проблем, пов’язаних із економіч- ною стійкістю підприємства, зв’язано з економічним змістом таких понять як надійність, динамічність, мобільність, стабільність.
Надійність — це властивість об’єкта зберігати здатність виконувати задані функції в заданому обсязі за певних умов. Показники надійності, в залежності від рівня розглянутого об’єкта, можна розподілити на оперативні й технічні. Оперативними показниками на- дійності зручно характеризувати системи — це показ- ники, що характеризують якість функціонування сис- теми з погляду споживача.
Аналіз існуючих характеристик економічної стійкості підприємства дозволяє зробити ряд вис- новків.
По-перше, економічна стійкість — це багатопла-