УДК 35
ПРОБЛЕМА ЯКІСНОГО ПІДХОДУ ДО ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЯ
Береський І. М.
Наук. керівник – Т.І. Плазова, канд. істор. наук, доцент
Національна академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного У зв‘язку з останніми подіями на просторах Інтернету з‘явилося багато публікацій про перспективи розвитку українського війська. У них досить пов- но описано причини відновлення, проблеми соціально-культурного, економіч- ного характеру та перспективи подальшого розвитку.
Малодослідженими досі є деякі аспекти сучасної традиційної війсь- кової культури, зокрема соціально-культурна взаємодія між військовослу- жбовцями. Сьогодні маємо ще не достатньо праць, які б розкривали про- блеми культуро творення військового колективу як специфічного культур- ного феномену. Тому ми поставили перед собою завдання – на основі відомих джерел проаналізувати сучасні підходи до соціально-культурного виховання військовослужбовців у сучасних умовах.
Традиційно військову культуру класифікують як культуру побуту, спілкування, поведінки й етикету. Ці риси виховуються з кожним днем, виробляються повсякденним життям армії. Сучасна соціально-культурна взаємодія, хоча й певною мірою регламентована нормативними докумен- тами відомства, проте, на нашу думку, залишкові явища старої радянської системи виховання таки нагадують про себе, що трохи сповільнює шлях до проєвропейсько зорієнтованого розвитку Збройних сил.
У засобах масової інформації не раз повідомляли про потребу збільшити кількість призовників, зокрема в статті «Армія України в 2018 році: строки призову, контракт, строкова служба», посилаючись на джере- ла з Генерального штабу України, зазначено, що держава планує збільшити кількість військовослужбовців строкової служби, мотивуючи це тим, що
«[…]в разі активізації воєнних конфліктів, країна не буде володіти запасом навчених чоловіків (курсив наш – І.Б.), готових стати на її захист. Тільки проходження строкової служби в армійських лавах дає можливість регу- лярно готувати ресурси на випадок оголошення мобілізації». Крім цього, тут наголошено на новому підході до фахової підготовки за стандартами НАТО, тобто йдеться про формування нового сержантського складу, який буде здатний професійно та грамотно виконувати поставлені завдання [3].
Однак аналіз цієї та інших публікацій свідчить, що зараз для України пріоритетним є набір і підготовка особового складу для подальшої мобілізаційної роботи, а не відбір кандидатів для формування справді про- фесійного війська. Причину такої зміни вектора – «від якості до кількості» – вбачаємо насамперед, на жаль, в сучасних реаліях – війна. Відомий українсь- кий блогер Харитін Старський у статті «Назустріч НАТО: військова культура проти «совка» теж, на своєму рівні (адже його активно читають), порушує цю проблему, він заявляє: «Сучасна війна і перехід від совдепу до професійної армії за стандартами НАТО вимагає людей з правильним менталітетом. Для цього у багатьох підрозділах широко застосовуються відбори бійців за мо- рально-вольовими якостями» [4]. Якщо ж фізичну підготовку та практичні навички можна натренувати чи, говорячи мовю блогера, «прокачати», то мо- рально-вольові якості потрібно формувати й розвивати на національному істо- ричному досвіді, на добрих зразках НЕрадянської культури.
Ставши на шлях реформ, ми повинні не тільки модернізувати наше озброєння, стратегію й тактику ведення війни, але й кардинально змінити всю систему соціально-культурного виховання в наших збройних силах, беручи за основу найкращі зразки національної військової педагогіки та досвід провідних армій світу. Найбільш ефективно, як на нашу думку, до вирішення цієї проблеми підійшли збройні сили США. Майор Збройних сил США Хороват, стверджує, що американська армія показує високий рівень професіоналізму та військової культури завдяки своїм революцій- ним методам у системі виховання, яка передбачає взаємодію як військових, так і цивільно-духовних чинників [5].
Отже, підсумувавши короткий виклад своїх міркувань про проблему якісного підходу до формування військової культури, можемо стверджува- ти, що народження і розвиток нової військової еліти, і, як наслідок, нових Збройних сил, неможливі без висвітлення проблеми соціально-культурної взаємодії військовослужбовців. Наші Збройні Сили стануть професійними тоді, коли першочерговим завданням стоятиме не кількісний набір призов- ників на строкову військову службу, а якісний відбір кандидатів до про- фесійної української армії європейських стандартів.
Література:
1. Федічев В. Про військову культуру / В. Федічев // Військо України. – 2009. – № 11. – С. 8–11.
2. Шевченко М. М., Єфімова В. В. Військова культура українського сус- пільства: проблеми та шляхи формування / М. М. Шевченко, В. В. Єфімова //
Вісник Національного університету оборони України. – 6 (31). – 2012. ‒ С. 323–328.
3. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://2018.pp.ua/novini- 2018/2120-armya-ukrayini-v-2018-roc-stroki-prizovu-kontrakt-strokova-sluzhba.html.
4. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
https://ua.censor.net.ua/blogs/6111/nazustrch_nato_vyiskova_kultura_proti_quotsovkaquot.
5. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://milnavigator.com.ua.
УДК 378.035
ЕСТЕТИЧНИЙ АСПЕКТ ВИХОВАННЯ В ПРОЦЕСІ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ЗАЛІЗНИЧНОГО ТРАНСПОРТУ
Вознюк О.М., канд. пед. наук, доцент, Поцелуйко А.Б., канд. філос. наук, доцент
Львівська філія Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту імені акад. В. Лазаряна
Сучасний етап демократичного розвитку українського суспільства спрямований на інтеграцію в Європейське та світове співтовариство, що актуалізує проблеми виховання особистості, якій притаманні соціально цінні риси та висока духовна культура.
Студентська молодь проявляє зацікавленість у вищій освіті як у засобі, необхідному для того, щоб зробити кар‘єру та досягти матеріальних гараздів [1, с. 57]. Аналіз стану естетичного виховання в різних вищих технічних нав- чальних закладах засвідчив, що його зміст, форми і методи несуть відбиток часу та соціально-політичного устрою, характеру суспільних відносин і жит- тєвих цінностей. Естетичне виховання, як правило, здійснювали засобами ми- стецтва в рамках художньої самодіяльності. До найпоширеніших форм есте- тичного виховання в другій половині XX ст. належали: гуртки художньої са- модіяльності; екскурсійна робота (культпоходи в театри, кіно, на виставки, до музеїв); народні університети культури; факультети громадських професій;
факультети естетичних знань, клуби любителів мистецтва; кіностудії; сту- дентські театри естрадних мініатюр (СТЕМ); КВК, художні студії; студентські клуби, вечори відпочинку тощо.
Через емоційне сприйняття навколишньої дійсності формуються пере- конання, погляди, які згодом стають основою поведінки в полікультурному середовищі. Формуванню естетичного кругозору студентів технічних ВНЗ в педагогіці приділяють недостатньо уваги. Аналізуючи функції естетичного виховання й естетичної культури в системі особистісно орієнтованої освіти, можна виділити основні критерії естетично розвиненої особистості, такі як естетична свідомість, естетичні почуття та естетична діяльність, які у своїй взаємодії створюють усю систему загальних естетичних рис.
Дається взнаки важка спадщина минулих років: ідеологія кожної то- талітарної держави була особливо зацікавлена в благонадійності так званих загальних наук, які повинні були височіти над приватними. Така функція була відведена й естетиці, що зводила всі мистецтвознавчі й літературознавчі теорії до єдиної офіційної доктрини [2, с. 11]. Останнім часом естетичне виховання студентів у вищих навчальних закладах України стає самостійною галуззю наукових знань. Отже, завданням естетичного виховання є формування здіб- ностей до естетичного сприймання, до естетичного оцінювання, до естетичної діяльності, це формує естетичну культуру особистості.
Проведений аналіз навчально-робочої програми інженерних спеціально- стей показав, що естетичному вихованню приділяють дуже мало уваги. Так ніве-
люється значущість багатьох предметів з погляду естетичного виховання, а отже, не повністю реалізується навчально-виховний потенціал освіти. Технічний склад мислення дає змогу оцінити красу природничо-наукових дисциплін, яка полягає в чіткості наукових побудов і доведень, логічності та простоті їх структури. Ще Н. Жуковський писав: «У математиці є своя краса, як у живописі й у поезії».
Засадою особистісного розвитку є високий рівень морально- естетичного розвитку та певні особистісні риси. Згідно з вимогами, які висувають до професії інженера, і на основі професіограми інженера, скла- деної психологами, можна виділити основні схильності та риси особи- стості, притаманні інженерові [3, с. 88]. Технічні здібності надають інже- неру можливості до проектування за правилами естетики, до раціоналіза- торства та створення технічних винаходів у містобудуванні. Комуніка- бельність для інженера означає вміння налагоджувати стосунки в колек- тиві, естетику поведінки, педагогічні здібності.
Творча мобільність для інженера – це здатність до засвоєння нових тех- нологій та стилістичних напрямів у містобудуванні; до сприйняття естетичних цінностей, до самоосвіти та перекваліфікації. Під професійною самостійністю ми розуміємо вміння самостійно приймати рішення; креативність, рішучість і відповідальність. Загальнокультурна орієнтованість для інженера означає ви- соку культуру спілкування, ерудованість, обізнаність у культурно-естетичній спадщині світу, володіння загальними соціокультурними цінностями та мо- ральними нормами. Без достатнього рівня розвитку цих рис неможливе вихо- вання гармонійної особистості фахівця-інженера, а отже, неможлива про- фесійна підготовка спеціаліста, здатного адекватно оцінювати естетичну цінність об‘єктів, які він створює.
Отже, метою навчально-виховного процесу у ВТНЗ має бути формуван- ня особистості студента, зокрема засобами естетичного виховання. Оскільки важливою складовою професії інженера є створення нових матеріально- культурних цінностей (вокзалів, мостів тощо), то естетичне виховання має без- перечну цінність у навчально-виховному процесі в технічному ВНЗ. Виховання естетичного ставлення до майбутньої професійної діяльності в студентів заліз- ничної галузі має реалізовуватися не тільки засобами загальноосвітніх дисци- плін, але й засобами природничо- наукового навчання, оскільки дисципліни природничо-наукового циклу сприяють взаємозв‘язку в естетичному сприйнятті культурної спадщини світу та її реалізації засобами науки і техніки.
Література:
1. Киященко Н. И. Эстетический вкус / Н. И. Киященко, Н. Л. Лей- зеров // Эстетическое сознание и процесс его формирования. – М. : Искус- ство, 1981. – 323 с.
2. Кривцун О.А. Эстетика: учебник / О. А. Кривцун. – М. : Аспект Пресс, 1998. – 430 с.
3. Ушинский К.Д. Избранные педагогические произведения / К.Д. Ушинский. – М. : Просвещение, 1968. – 557с.
УДК 17.023.36-053.81
РОЛЬ КУЛЬТУРЫ В СТАНОВЛЕНИИ И РАЗВИТИИ МОЛОДЕЖИ Данилов Н.А., Литовченко Н.М.
Науч. руководитель – А.Б. Богданович, заведующий кафедрой гуманитарных наук
Университет гражданской защиты МЧС Республики Беларусь В ХХІ веке давно возникла проблема приобщения молодежи к культу- ре. Современную молодежь перестали интересовать традиции и обычаи своего народа, своей страны. Возникает непонимание, что именно они являются но- сителями культуры, передающей все свои ценности из поколения в поколение, а ведь в некоторых странах приобщение к культуре – это неотъемлемая часть каждой человеческой жизни. Знание своей истории, традиций и обычаев, сво- их корней помогает воспитать настоящего человека.
На сегодняшний день в нашей стране есть большое количество театров, где проходят спектакли выдающихся белорусских писателей; мемориальных комплексов, которые установлены в честь знаменитых событий; музеев, в кото- рых собраны все возможные экспонаты и материалы, и многое другое, благода- ря чему молодежь может получить новые знания, расширить свой кругозор.
Именно культура делает человека личностью. Индивид становится чле- ном общества, личностью по мере социализации, т. е. освоения знаний, языка, символов, ценностей, норм, обычаев, традиций своего народа, своей социальной группы и всего человечества. Уровень культуры личности определяется ее со- циализированностью – приобщением к культурному наследию, а также степе- нью развития индивидуальных способностей. Культура личности обычно ассо- циируется с развитыми творческими способностями, эрудицией, пониманием произведений искусства, свободным владением родным и иностранными язы- ками, аккуратностью, вежливостью, самообладанием, высокой нравственностью и т. д. Все это достигается в процессе воспитания и образования.
Именно приобщаясь к культуре, человек духовно развивается. Ведь именно тот человек, который, знает культуру своей страны, эрудирован, у него имеется широкий кругозор, поэтому, как правило, он достаточно успешен в жизни. Я не заставляю всех приобщаться к культуре. Просто предлагаю ценить то, что мы имеем.
Таким образом, культура составляет неотъемлемое свойство человека.
Однако представления о том, кого следует считать действительно культурным, могут быть разными. Древние римляне называли культурным того, кто умеет выбирать себе достойных попутчиков среди людей, вещей и мыслей – как в прошлом, так и в настоящем. Сегодня основные характеристики культурного человека остаются теми же: знания, объем и глубина их должны быть значи- тельными, а умения – отмечены высокой квалификацией и мастерством. К это- му надо добавить нравственное и эстетическое воспитание, соблюдение обще- принятых норм поведения и создание собственного «воображаемого музея», в котором присутствовали бы лучшие произведения всего мирового искусства.
Литература
1. Социология молодежи / Под общ.ред. Ю.Г.Волкова. – Ростов-на- Дону: Феникс, 2001. – 576 с.
УДК 81:37
ЛІТЕРАТУРА ЯК ДЖЕРЕЛО КУЛЬТУРОЗНАВЧОЇ ІНФОРМАЦІЇ У ВИВЧЕННІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ЯК ІНОЗЕМНОЇ
Драгулева В. В., канд. філол. наук., доцент, Сорока О. М., канд. філол. наук., доцент;
Софійський університет імені Климента Охридського
Література та культура кожного народу є тим духовним скар- бом,навколо якого гуртується нація. Мова є одним з основних ідентифіка- торів народу, матеріальним провідником інформації про унікальність і неповторність її носіїв та їхньої культури. Вивчаючи літературу, культуру, історію – вивчаємо мову, і їх роль у вивченні мови дуже важлива.
Хочемо підкреслити важливість культурознавчої інформації, яку отри- мує студент, при набутті чисто мовознавчих знань та поділитися деякими своїми власними судженнями та спостереженнями, про винятково важливу роль культурознавчого матеріалу (творів українських письменників, худож- ників, виконання музикантів, співаків) при навчанні української мови на прак- тичному занятті, на комунікативному курсі у болгаромовному середовищі.
З досвіду викладання практичної, розмовної української мови у болга- ромовному середовищі та деяких систематичних спостережень ми дійшли до висновку, що є кілька компонентів культурної літературної спадщини, що дуже ефективно впливають на засвоєння мови та допомагають формувати мовну компетенцію студента-іноземця – це усна народна творчість, автентич- ні тексти українських народних пісень, українські народні казки, міфи, при- слів‘я, приказки, скоромовки; це сучасна українська пісня, поезія українських авторів різних періодів, неадаптовані уривки текстів з творів українських ав- торів, твори українських художників. Саме ці елементи культурного багатства українського народу є основними та дуже ефективними засобами навчання усіх видів мовленнєвої діяльності та засвоєння мови на усіх її рівнях фонетич- ному, лексичному, граматичному, стилістичному, синтаксичному.
Вдало використаний, розроблений у вправах, культурознавчий ма- теріал, окрім того, що передбачає знайомство тих, хто вивчає українську мову як іноземну, з національно-культурною специфікою мовленнєвої поведінки та здібністю користуватися елементами соціокультурного контексту, дозволяє теж, набагато легше оволодіти чисто лінгвістичними знаннями.
За нашими спостереженнями, немає кращого засобу відпрацювання вимовних, артикуляційних, акцентологічних, орфоепічних, інтонаційних навичок аніж наспівування пісень, прослуховування текстів, вивчення віршів, скоромовок напам‘ять, використання різних інтонацій, зміни тембру голосу.
Дуже важливо, щоб студент відчув той чи інший голосний та уявив його з усіма можливими слуховими, зоровими й просторовими асоціаціями. Цьому не аби як сприяє приспівування та швидке повторювання окремих звуків.
Постійне вправляння у повторюванні скоромовок та проспівуванні пісень до- помагає легше відпрацювати артикуляцію певних звуків, відчути та зафіксува- ти в пам‘яті відкритість українських голосних, дзвінкість українських приго- лосних у певних позиціях, відсутність сильної редукції певних голосних, в українській мові.
Відомо, що наша мова не має сталого наголосу, тому, постійне вправляння у читанні віршів та наспівуванні пісень, вивчення їх напам‘ять, допомагає також завчити місце точного акценту, а ще дозволяєвідтренува- ти відчуття логічного наголосу, зафіксувати «особливу мелодію мови», опанувати відчуття інтонації початку та кінця фрази, тобтоінтонаційні структури українського усного мовлення.
Особливе місце серед усіх цих засобів належить пісні, яка несе в со- бі особливу енергетику. А мовна і мовленнєва діяльність на фоні музики, більш ефективно впливає на якість засвоюваного матеріалу, а також знімає напруження в процесі навчання.
Усі перелічені нами елементи культурної спадщини українського народу - тексти народної та авторської словесності наповненні прис- лів‘ями, приказками, скоромовками, повір‘ями, та закодованими символа- ми, значення яких відомі лише українцям – є неоціненним скарбом при збагаченні та розширенні лексичного запасу студента-україніста та провід- ником величезної кількості лексики, що не функціонує в звичайному акти- вному лексичному запасі студента-іноземця, що вивчає українську мову.
З практики видно, що при постійному читанні автентичних україн- ських текстів та їх переказуванні легше засвоюються синтаксичні структу- ри, запам‘ятовуються форми побудови речення. Усі аналізовані засоби ви- ступають основою для подальшого розгортання діалогічного й монологіч- ного мовлення. Та полегшують комунікативну компетенцію на заняттях з української мови в іншомовній аудиторії.
Література:
1. Кочан І. Становлення і розвиток методики викладання українсь- кої мови як іноземної / І. Кочан // Теорія і практика викладання української мови як іноземної. – 2012. – Вип. 7.
2. Туркевич О. Методика мови чи лінгводидактика? // Українська термінологія і сучасність: Зб. наук. праць / Відп. ред. проф. Л.О. Симонен- ко. – К., 2009. – Вип. VIII. – С. 307-311.
УДК 37.015
ФОРМУВАННЯ ДУХОВНИХ ЦІННОСТЕЙ У МАЙБУТНІХ РЯТУ- ВАЛЬНИКІВ
Жолобак Т. Є.
Наук. керівник – С. М. Вдович, канд. пед. наук, доцент кафедри практичної психології та педагогіки,
ст. наук. співробітник
Львівський державний університет безпеки життєдіяльності Формування духовних цінностей майбутніх рятувальників є актуальною психолого-педагогічною проблемою. Питання розвитку духовних цінностей курсантів представлені в дослідженнях В. Анненкова, І. Беха, М. Боришевського, Б. Братуся, Ф. Василюка, Н. Євтуха, В. Зінченка, І. Зязюна, Е. Ісаєва, О. Киричука, З. Карпенка, С. Мукомел, Е. Помиткіна, В. Рибалки, М. Савчина, В. Слободчикової, О. Сухомлинської, Г. Шевченко, Ж. Юзвак та ін.
С. Мукомел виокремлює основні суперечності формування базових цінностей майбутніх рятувальників зовнішнього й внутрішнього характеру.
Зовнішні суперечності стосуються соціального виховного середовища, у яко- му перебувають курсанти під час навчання в закладі ДСНС України: між су- часними вимогами держави до морального обличчя рятувальника та загаль- ним станом сформованості цінностей курсантів навчальних закладів ДСНС України, проявами негативних явищ у курсантських групах; потреби здійснення духовного виховання курсантів як складної поліфункціональної системи та недостатньою представленістю в сучасній вітчизняній психолого- педагогічній літературі фундаментальних праць, у яких були б розкриті поло- ження системного підходу до проблеми формування цінностей курсантів нав- чальних закладів ДСНС України. Внутрішні суперечності торкаються духов- ної культури, світогляду й переконань курсантів: між потребою майбутніх рятувальників у формуванні духовних цінностей особистості та відповідними обмеженнями цього формування в умовах майбутньої професійної діяльності;
індивідуальними внутрішніми світоглядними позиціями курсантів, з якими вони прийшли в навчальний заклад, та загальними установками науково- педагогічного колективу, який намагається організовувати роботу з курсанта- ми на єдиних виховних принципах; вимогами нормативних документів ДСНС України щодо правил поведінки та виконання службових обов‘язків, які зву- жують для курсантів можливості реалізації свободи морального вибору, і їхніми прагненнями до духовної свободи [1, с. 25].
Формування духовних цінностей передбачає вирішення питань ставлення курсантів до власного життя, розвитку творчого потенціалу осо- бистості; формування загальнолюдських цінностей, взаєморозуміння, добра, терпимості, чесності, інтелігентності, розвиток умінь самооцінки та самокорекції поведінки, почуття гідності, самоповаги, виховання позитив-
ного ставлення до майбутньої професійної діяльності як однієї з найваж- ливіших базових цінностей життя тощо.
До чинників ефективного формування духовних цінностей май- бутніх рятувальників ДСНС України зараховують:
– мотиваційні (створення позитивного мотиваційного фону навчаль- но-виховної діяльності в навчальному закладі, установка на формування ціннісної сфери, інтереси, творчість);
– інформаційно-методичні (безперервне забезпечення курсантів ін- формацією про приклади нормальної поведінки, ролі духовних та етичних цінностей у процесі реалізації професійних функцій під час аудиторних занять і в позанавчальний час);
– морально-орієнтаційні (безконфліктне, емпатійне сприймання лю- дини, тактовність, вимогливість до себе);
– пізнавально-діяльнісні (загальнокультурний і розумовий рівень ро- звитку; сформованість пам‘яті, уваги, мислення, сприйняття, здібностей);
– емоційно-вольові (емоційне сприймання, оптимізм, ініціативність, самоволодіння, безконфліктність, здатність керувати своїм настроєм);
– психофізіологічні (працездатність, бажання доводити справи до кінця, активність та саморегуляція, врівноваженість, витримка);
– акмеологічні (передбачення, проникливість, мотивація досягнення поставленої мети, саморегуляція);
– навчально-виховні: визначення принципів організації освітньо- виховної роботи в навчальному закладі (гуманізму, толерантності, аль- труїзму, емпатії, гідності, духовної спрямованості, рефлексії) й керівництві ними у практичній діяльності; визначення алгоритму спільної навчально- виховної діяльності офіцерів і курсантів, що забезпечує єдність цілей і спо- собів їх досягнення, розвиток єдиного смислового простору;
– соціально-професійні (залучення до процесу формування цінно- стей курсантів представників громадськості, батьків, фахівців служби ци- вільного захисту, які мають досвід практичної роботи);
– рефлексивні (стимулювання механізмів самовдосконалення та са- мовиховання) та ін. [1; 2].
Ефективність формування духовно-моральних цінностей курсантсь- кої молоді залежить від: засвоєння та нового осмислення родинних вихов- них традицій; засобів і форм навчання і виховання, які передаються від покоління до покоління через працю, усну народну творчість, звичаї та обряди. Опановуючи родинні традиції, майбутній рятувальник здобуває ту систему знань про людські цінності, які допомагають йому сформувати виховний ідеал і керуватися ним у власному становленні як сім‘янина, фахівця служби цивільного захисту ДСНС України, громадянина. Часто курсант потрапляє в таку ситуацію, де навколишні не бачать його як осо- бистість, індивідуальність.
Треба брати до уваги й те, що актуалізація власної індивідуальності, розвиток свого «Я» є важливою ціннісною орієнтацією для молоді будь- якої держави. У суспільстві ринкової економіки особливої ваги набуває саморозвиток особистості, оскільки саме така економіка стимулює в індивіда соціальну активність, самодостатність і самоцінність. Формування духовних цінностей курсантів буде продуктивним, якщо в навчальному закладі буде створено відповідне соціально виховне середовище, яке сти- мулюватиме інтелектуальну, емоційну і духовно-етичну активність кур- сантів, враховуватиме сучасні соціокультурні реалії, специфіку майбутньої професійної діяльності. При цьому вплив соціального виховного мікросе- редовища на курсантів повинен здійснюватися за допомогою використання традиційного механізму (нормативні знання, що отримуються в сім‘ї й найближчому оточенні), інституціонального (суспільно схвалюваний до- свід, який засвоюється за допомогою взаємодії навчально-виховної систе- ми навчального закладу з професійним середовищем) і рефлексії (моральна відповідальність особистості й усвідомлення суб‘єктивної належності до соціально-професійної групи), які будуть забезпечувати організацію про- цесу формування цінностей, що базується на пізнанні навколишнього світу, професійного середовища та своєї ролі в суспільстві в цілому.
Література:
1. Здравомислов А. Г. Потреби, інтереси, цінності / А. Г. Здравомислов. – К. : Політвидав, 1996. – 33 с.
2. Мукомел С. А. формування духовних цінностей курсантської молоді ВНЗ МНС України // Бюлетень Науково-методичного центру нав- чальних закладів МНС України. – 2009. – № 17. – С. 24–28.
УДК 168.522
ЗНАЧЕННЯ ДУХОВНИХ ЦІННОСТЕЙ У ФОРМУВАННІ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ПОЗИЦІЇ ОСОБИСТОСТІ В СУЧАСНОМУ
УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ Занько М. Я.
Наук. керівник – Л. М. Андрушко, канд. мистецтвознавства, доцент, доцент кафедри філософії та політології
Львівський державний університет внутрішніх справ
He допускай такої мислі, що Бог покаже нам неласку.
Життя людського строки стислі, немає часу на поразку!
Ліна Костенко Державотворення в сучасній Україні відбувається надзвичайно складно. Багато перешкод стоїть на дорозі реформ. Найважливіші серед них – це виклики глобалізації, економічна криза, війна з тероризмом зовні та всередині країни, боротьба з корупцією, застарілими прорадянськими поглядами, недовіра до владних структур тощо. Державотворення в кожній країні має свої особливості й завжди ґрунтується на національних традиці- ях, власному досвіді, духовності народу. Результативним державотворення стає лише тоді, коли спирається на духовно-цінністі основи, орієнтири су- спільної свідомості, яка повинна бути проникнута духовним началом.
Проблеми духовності, громадянської позиції досить системно розг- лядають науковці та представники духовенства: Ю. Білодід [1], М. Боре- шевський [2], О. Вишенський [3], М. Грушевський, А. Колодій, А. Колод- ний, Ю. Липа, М. Обушний, М. Савчин, А. Филипович, Митрополит Іларі- он, Патріарх Філарет [5], Митрополит Епіфаній та ін.
Духовні цінності формують загальнонаціональний суспільний ідеал, національну ідею як загальновизнану ідеологію державотворення та відігра- ють ключову роль у формуванні національної самосвідомості й громадянської позиції, виступаючи основою соціальної солідарності, єдності та консолідації всього суспільства через дієву громадянську позицію на реалізацію ефектив- ного демократичного реформування регіоналізації та децентралізації влади.
Громадянськість як інтегративна риса дає змогу особистості почува- тися юридично, соціально, політично дієвою особистістю суспільства.
Явища громадянськості органічно взаємопов‘язані з різними аспектами етнічної та національної свідомості й самосвідомості особи, проблемами гро- мадянського суспільства й громадянської позиції й загалом розвитком демо- кратичних та гуманістичних основ, базованих на духовних цінностях.
Громадянське суспільство в багатьох вимірах є порівняно незалежним від держави, її структур, інститутів. Громадянське суспільство – це система