Збірка «КВІТИ ЗЛА»
Д
онині літературознавці, письменники й читачі сперечаються про твори бун- тівного, шокуючого, самобутнього Шарля Бодлера, який започатку вав так багато нового в літературі, де, здавалося б, з огляду на її ти сячолітню історію, і винайти щось нове неможливо.
ШАРЛЬ БОДЛЕР (1821—1867)
Шарль Бодлер — помітне ім’я у всесвітній літературі. З ним пов’язують появу декадансу, у його творчості знаходять витоки символізму. Зрештою, саме він за- говорив про необхідність ство рення літератури на нових творчих і естетичних засадах, яку й на звав просто і ясно — новою (модерною, або модерністською).
Уже потім цим словом зарясніли сторінки мисте цьких журналів і поважних академічних фоліантів, воно втратило національну належність, перетворившись на термін, який не тільки почав характеризувати певне явище в літературі або мис тецтві, а й став художньою емблемою століття.
Дуже багато в житті письменника було такого, чого не лише пересічна, а й творчо обдарована осо- бистість навряд чи змогла б сприйняти спокійно.
Часто здається, що життя Шарля Бодлера — це низка нещасть, розчарувань і випробувань. Він на- родився в Парижі в дещо дивній родині сенатора Жозефа Франсуа Бодлера. І річ навіть не в тім, що між батьками була надзвичайно велика різниця у віці. Це були люди різних епох: батько сповідував дух Просвітництва, а ма ти — матеріальні «принци- пи» буржуазного суспільства. Після смерті чолові- ка мадам Бодлер вийшла заміж за командира батальйону Жана Опіка, який згодом обіймав до- сить високі посади. Стосунки вітчима й пасинка не склалися, бо це були вкрай різні люди. Для Жана Опіка маленький Шарль був неслухом, важ кою дитиною, яку потрібно було зробити добропоряд- ним громадя нином. Мати схвалювала все, що ро- бив чоловік, щоб із хлопчика вийшло щось путяще.
Бодлер пізнав гнітючу самотність і неро зуміння:
його рішення присвятити життя літературі обури- ло батьків. А тут ще й спосіб життя, який він об рав після закінчення колежу: випадкові знайомі, ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ
Шарль Бодлер. 1849Уславлені поети давно поділили між собою найбагатші терени пое- тичних володінь... Отже, я пови- нен започаткувати щось нове...
Шарль Бодлер
веселі дівчатка з Латинського кварталу, екс- центрична поведінка. Відчуження між вітчи- мом і пасинком дедалі збільшувалося.
Щоб якось виправити становище й навер- нути «блудного па синка» на путь істинний, Опік вирішив відправити Шарля до півден-
них колоній, виклопотавши йому посаду вчителя. Бодлер виру шив у морську подорож. Десять місяців, упродовж яких він мандрував на кораблі південними морями й океанами, вразили поета. Йому не сподобався лише капітан, якому доручили нагляда ти за юнаком і керувати його діями. На острові Бурбоні Бод- леру вдалося втекти від наглядача й іншим кораблем повернутися до Франції.
Оскільки після завершення цієї одіссеї Шарль досяг пов ноліття, він вступив у права власності батьковою спадщиною, розірвав стосунки з родиною і почав жити окремо.
На той час поведінка письменника була зумовлена двома пра вилами: по- перше, уміння бути не справжнім, ненатуральним і, по-друге, дивувати всіх, не дивую чись самому. Сучасники згадували його вишукані, але дещо неприродні манери, мовленнєві звороти, які ніколи не почуєш за звичайних обставин. Іноді це було доволі кумедним, але саме таким був імідж «апостола модернізму».
Однак усе це було лише видимою частиною життя Бодлера. За епатажем і дивацтвом стояла велика духовна робота: широкі знайомства у світі мистецтва, напружена праця в бібліотеках, надзвичайно серйозне ставлення до всього, що він робив. Він ретельно працював над перекладами, писав критичні статті. Його переклади творів Едгара По були найдовершенішими (під час кампанії засу- дження «Квітів зла» Бодлера пре зентували саме як перекладача творів Едгара По), а мистецькі статті стали надбанням естетичної думки Франції XIX ст. Усе своє життя він шукав і оспівував Красу: «Я знайшов визначення Прекрасного, мого Прекрасного. Це щось полум’яне й сумне, щось трохи роз пливчасте, що за- лишає місце для здогаду... Таїна, жаль також ознаки краси... Я не стверджую, що радість не могла б сполучатися з красою, але Радість — одна з її найвульгарні- ших прикрас, тим часом як Меланхолія — улюблена подру-
га».
Водночас не варто уявляти Бодлера таким собі анахоре- том 1, який жив у вигаданому світі, що нічим не пов’я за ний з реальністю, він — поет соціальний. Щоб упевнитися в
цьому, досить перегорнути сторінки розділу «Паризькі картинки» зі збірки
«Квіти зла». З огляду на це не здаватиметься дивним поява поета на барикадах 1848 р. Проте головне в його житті — це вірші, й насамперед збірка «Квіти зла».
У квітні 1864 р. Шарль Бодлер, рятуючись від кредиторів, вимушений був поїхати до Бельгії, мар но сподіваючись заробити на життя лекціями. У квітні 1866 р. піс ля серцевого нападу безпомічного поета друзі перевезли до Пари жа.
31 серпня 1867 р. Шарль Бодлер помер на руках у матері. Серед тих, хто прово- джав поета в останню путь, був і Поль Верлен.
Уже після смерті поета були надруковані третє видання «Квітів зла» та збір- ки статей про мистецтво, яке, на думку Ш. Бодлера, мало характеризуватися особливою глибиною і духовністю та прагнути до нескінченного.
Вірші на могилі поета в Парижі. Сучасне фото1 Анахорет — той, що від- далився від світу, відлюд- ник, пустельник.
Збірка «Квіти зла»
Збірку «Квіти зла» Шарль Бодлер створю вав упродовж цілого життя, як Тарас Шевченко «Кобзар» чи Волт Вітмен «Листя трави». Під назвою «Квіти зла»
об’єднані декілька віршових циклів. До збірки поет доби рав усе найкраще й майже ідеально відшліфоване: 16 років чекав на оприлюднення знаменитий
«Альбатрос». Бодлер прагнув до вершеності. Більшість віршів було написано у 1843—1844 рр. Уперше 18 віршів із майбутньої збірки під спільною назвою по- бачили світ у журналі «Ревю де Де Монд» («Огляд Старого й Нового світу») 1 червня 1855 р. «Кві ти зла» були опубліковані окремим виданням у червні 1857 р., а вже 20 серпня того ж року за нібито провокативний характер «жорсто- кої книжки» над Бодлером розпочався судовий процес...
Назву збірки Бодлерові запропонував письменник Іполіт Бабу. Через бага- тозначність французького слова «du mal» на- зва також багатозначна: її можна перекласти і як «квіти зла», і як «квіти болю», і як
«хворо бливі квіти». Бодлер активізує всі значення цього слова: традиційно назву пе- рекладають як «Квіти зла», присвяту Теофі- лю Готьє — як «хворобливі квіти», а болем просякнутий чи не кожний вірш збірки.
Поет шукав гармонії між формою та зміс- том, тож не терпів чужого втручання у вірші й міг розгніватися навіть через звичайні орфо графічні правки: «Викиньте геть увесь твір, якщо в ньому вам не подобається кома, але не закреслюйте її: вона має своє значен- ня». Тож не дивно, що він болісно відреагу- вав, коли з його збірки «Кві ти зла» були вилучені не якісь там коми, а шість віршів.
Поет наголошував, що «Квіти зла» — це не збірка окремих вір шів, які можна читати в будь-якій послідовності, а цілісний твір, який можливо зрозуміти лише тоді, коли прочитаєш усі вірші в порядку, визна ченому автором. Тому друкувати збірку без рівно- цінної заміни вилуче них віршів він не хотів.
За життя Бодле ру так і не вдалося побачити головний твір свого життя без цензурних пере кручень, тож бодлеро знавці до цього ча- су намагаються віднайти внутрішній сюжет збірки.
Існує й інша думка: мовляв, вести мову про якусь внутрішню єдність збірки поезій Ш. Бодлера недоречно; найпевніше, вона впорядковувалася поспіхом, з уже на- писаних віршів, які поет захотів організува- ти так, щоб створити ілюзію цілісного твору.
Шарль Бодлер у листі до Альфреда де Віньї
Ілюстрація до збірки Шарля Бодлера«Квіти зла», зроблена його другом Фелі- сьєном Ропсом. 1866
У цю жорстоку книжку я вклав усе своє серце, усю свою ніжність, усю свою релі- гію (вивернуту), усю свою ненависть.
Шарль Бодлер
писав: «Єдина похвала, якої я бла гаю для цієї книжки, — визнання, що це не простий альбом, що тут є початок і кінець».
Початок і кінець у цій книжці справді є. Циклу «Сплін та ідеал» передує звернення до читача, у якому, на думку бодлерознавців, по ет намагався насліду- вати Данте: на початку вірша перелічуються смертні гріхи, а сто віршів першої збірки нагадували 100 пісень «Бо же ственної комедії». Є й певний внутрішній рух: на початку збірки ми ще можемо зустріти світлі картини омріяного ідеалу- раю («Піднесення», переклад Дмитра Павличка):
Понад долинами й блакитними вітрами, Понад вершинами покритих льодом гір, В надзоряні світи, де не тече ефір,
А тільки мерехтять світил найдальших брами.
Як легко, духу мій, возносишся й летиш!
І наче той плавець, що зомліває в морі, Ти мужньо й весело безмежжя неозорі Долаєш, входячи в благословенну тиш.
Загальний настрій віршів наприкінці збірки протилежний: «Я вмер без подиву, й світання володарне / Мене оповило. І що ж! І тільки це? / Завіса під- нялась, а я все ждав намарне» («Мрія допитливого», переклад Михайла Моска- ленка).
Отже, поет шукав намарне — ідеалу немає? І йому, як і його геніальному співвітчизникові Ф. Рабле, залишалося тільки йти на по шуки «Великого Може Бути», про що свідчить фінал збірки (переклад Михайла Моска ленка):
Ти, Смерте, капітан! Пора! Напнім вітрила!
Цей край нестерпний нам — о Смерте, Смерте, час!
Хай небо й океан чорніші від чорнила — Потужний жар промінь переповняє нас!
Твою отруту п’єм — хай сила наша скресне!
Вогонь, що мозок нам жере і душу рве, В провалля зве — дарма, пекельне чи небесне, У глиб Незнаного, щоб осягти нове.
Збірка «Квіти зла» має такі віршові цикли: «Сплін та ідеал» (I—XCIV), «Па- ризькі картини» (XCV—CXII), «Вино» (СХІІІ—CXVII), «Квіти зла» (СХVІІІ—
СХXVІІ), «Бунт» (CXXVІІІ—CXXX), «Смерть» (CXXXI—CXXXVI).
Уже за назвами циклів ми можемо зробити певні висновки про творчий за- дум поета. Можливо, у збірці йдеться про блукання у світі зла в пошуках ідеалу стражденної душі, яка підіймається на бунт і зрештою гине.
У «Квітах зла» виразно втілений мотив трагічної несумісності дійсності та ідеалу. Навряд чи у світовій поезії знайдеться багато віршів, у яких звучало б прокляття, що посилає мати щойно наро дженому сину-поету, митцеві. Проте саме таким твором з іронічно-символічною назвою «Благословення» Бодлер розпочинає свою збірку (переклад Дмитра Павличка):
Коли з’являється Поет на цьому світі, Його родителька від розпачу й журби
На Бога кидає прокльони ядовиті, І співчутливо Бог сприймає ті клятьби:
«Чом народила я цей поглум? Чи не краще На світ спровадити гадюк ціле кубло?
Будь прокляте моє кохання негодяще І лоно трепетне, що блазня зачало!»
Ліричний герой збірки, не маючи змоги жити в бруді ницих міст, над прір- вою мерзоти, у світі злочину й страждань, намагається знайти свій рай: чи то в далеких запашних тропіках, чи то в далеко му дитинстві (Переклад Дмитра Пав- личка):
Невинний рай утіх, блаженства і розрад.
Хіба не далі він од Індії й Китаю?
Чи він воскресне й знов повернеться назад, Як срібним голосом із туги заспіваю.
Невинний рай утіх, блаженства і розрад?
Рай утрачено, але залишилося його «відлуння» — Краса. Лірич ний герой Бодлера переймається питаннями: що таке Краса та що врятує Красу? Даючи розгорнуту, навіть шокуючу картину розкладання матеріального тіла, поет стверджує, що тільки мистецтво, поезія здатні зберегти справжню Красу: «Ваші форми я зберіг, моя богине, / Зберіг мого кохання суть!». До речі, тут відчуваєть- ся і пев ний перегук з одою Горація «До Мельпомени», адже все матеріаль не — тлінне, а творчість — безсмертна.
Можливо, краса для героя — це єдине, що здатне примирити йо го з цим убогим світом, тому для нього немає значення, чи з неба вона, чи «з темної безодні». Краса, на думку Бодлера, не може бути моральною чи аморальною, вона — поза мораллю, вона — надія на спасіння (Переклад Дмитра Павличка):
Це байдуже, хто ти. Чи Діва, чи Сирена, Чи Бог, чи Сатана, чи ніжний Херувим, Щоб лиш тягар життя, о владарко натхнення, Зробила легшим ти, а всесвіт — менш гидким!
То чи можна назвати Бодлера поетом зла? Ось як він сам про це говорить:
«У кожній людині в кожну хвилину живуть одночасно два пориви: один — до Бога, другий — до Сатани. Звернення до Бога, або духовне начало, — це бажан- ня піднестися, сходинка за сходинкою; звернення до Сатани, або тваринне нача- ло, — це бла женство падіння». Подібна антитеза («людина — звір») нам уже траплялася в драмі П. Кальдерона «Життя — це сон», та й узагалі поетика Бод- лера дуже нагадує барокову. Його герой — дисгармонійна особистість, яка втра- тила душевну рівновагу й віру. Це герой майбутнього XX ст. Адже він плоть від плоті дисгармонійного життя, і його оточують як «земні міазми», так і «шлях до вічності — ці небеса вгорі».
1. Повторіть відомості про романтизм як літературний напрям. Визначте, які риси ро- мантизму притаманні творчості Бодлера.
2. Перелічіть риси, що відрізняють творчість Бодлера від творчості поетів попередніх епох.
3. Спробуйте схарактеризувати ліричного героя віршів Бодлера. Що здатне примири- ти ліричного героя з земним існуванням? У чому ліричний герой вбачає природу Краси та її призначення? Що, за Бодлером, здатне врятувати Красу? В чому вбачає він сенс Мистецтва?
4. Поясніть назву збірки та її присвяту. Спробуйте віднайти зв’язок між варіантами назви збірки.
5. З яких циклів складається збірка? Поясніть їхні назви.