У вітчизняній історії педагогіки однією з малодосліджених тем є вивчення питання професійної підготовки майбутніх учителів іноземних мов у педагогічних ВНЗ УРСР у 1948–1960-х рр., що ввійшли в історію педагогічної освіти як період масштабних кількісних перетворень учительських інститутів у педагогічні. Вважаємо, що переосмислення фактів діяльності ВПНЗ у пошуково-дослідницький період дасть змогу по- новому осягнути здобутки педагогічної науки та скористатися ними для розуміння тенденцій і напрямів розвитку професійної підготовки майбутніх учителів іноземних мов у подальшій роботі.
Результати наукового пошуку та офіційні дані засвідчують, що на кінець 40-х рр. ХХ ст. припадає відкриття педагогічних інститутів іноземних мов у м. Київі та м. Дніпропетровськ, заснованих спільним наказом Міністерства освіти УРСР та Управління у справах вищої школи при Раді Міністрів України № 524/69 від 30 березня 1948 року [349, с. 709].
На початку 1950-х рр. приділялась увага як педагогічним, так і вчительським інститутам. Учительські інститути, що здійснювали підготовку вчителів іноземних мов, забезпечували педагогічними кадрами семирічні школи. На цей час проблема нестачі вчителів у школах залишалася актуальною. Це питання отримало часткове розв’язання шляхом залучення до виконання навчального навантаження у школах вчителів- сумісників з інших предметів. Роль державних університетів у підготовці
вчителів іноземних мов залишалася незначною, бо сама структура освіти на факультетах університетів була розгорнута недостатньо.
У ці роки учительські інститути, що мали рівень незaкінченої вищої освіти, втратили своє значення. Відбувалося їхнє укрупнення або ж скорочення в окремих областях України. Врaховуючи потребу поліпшення підготовки вчителів, з 1949 року до 1955 року учительські інститути реорганізували в педагогічні. До їх числа входили: Житомирський, Осипенківський, Рівненський, Ізмаїльський, Білоцерківський, Кременчуцький, Станіславський, Тернопільський, Луцький та Дрoгoбицький учительські інститути. Водночас у 1954 році закрили п’ять учительських інститутів: Київський, Одеський, Артемівський, Конотопський та Харківський. Тaка реорганізaція сприялa розширенню навчальних можливостей, адже на відміну від учительських інститутів, де навчання тривало два роки, педагогічні мали чотирьохрічний термін навчання. Навчальні плани в учительських і педагогічних інститутах були уніфіковані до єдиних освітніх вимог.
У контексті нашого дослідження розглянемо діяльність тих ВПНЗ, що здійснювали підготовку майбутніх учителів іноземних мов.
Одним із перших у цей період було відкрито Житомирський державний учительський інститут іноземних мов (ЖДУІІМ) із дворічним терміном навчання, який через два місяці було реорганізовано в навчальний заклад із трирічним терміном навчання. Професійну підготовку майбутніх учителів іноземних мов здійснювали на трьох факультетах: англійської, німецької та французької мов. У 1950/1951 н.р. внаслідок ліквідації факультету французької мови в Житомирському інституті весь контингент викладачів і студентів, які вивчали цю мову, тимчасово було переведено до Білоцерківського інституту. Факультети англійської та іноземної мови в ЖДУІІМ продовжили своє функціювання [508, арк. 62].
ЖДУІІМ із трирічним терміном навчання підготував два випуски і надалі його було реорганізовано в педагогічний інститут іноземних мов. У
1952 році інститут випустив перших учителів англійської та німецької мов:
60 учителів англійської мови і 81 – німецької [508, арк. 208–209], а в 1955 році прийом студентів до вчительських інститутів було повністю припинено.
Згодом у педагогічні інститути було реорганізовано Кам’янець- Подільський, Глухівський, Бердичівський, Слов’янський, Уманський учительські інститути.
Принагідно зазначимо, що в педагогічних інститутах, порівняно з учительськими, більше уваги спрямовували на професійну підготовку вчителя іноземної мови, що виявлялося і в кількості навчальних годин, і в самому змісті навчання. Другу іноземну мову не вивчали на такому рівні, щоб студент міг нею вільно володіти. Це було пов’язано зі зменшеною кількістю навчальних годин на фахові дисципліни, що давало можливість тільки загально ознайомитися з мовним матеріалом.
Поступове відродження іноземної мови як навчальної дисципліни починається в Кам’янець-Подільському вчительському інституті.
Після реорганізації учительського інституту в педагогічний, запроваджується вивчення англійської мови як обов’язкового предмета.
Викладачами англійської мови у 1950-х рр. ХХ ст. працювали Н. Буренко, Г.
Глуїценко, О. Кирнасівська, Е. Розенштейн та ін.
У 1949 році історичний і мовно-літературний факультети були об’єднані в історико-філологічний факультет, у структурі якого було відділення російської мови і літератури. Важливим поштовхом у підготовці майбутніх учителів іноземних мов стало створення кафедри російської мови і літератури та кафедри іноземної філології.
Утім, усередині 50-х рр. ХХ ст. Кам’янець-Подільський педагогічний інститут не оминуло таке явище, як «скорочення штатів». Тому у 1955 році кафедру іноземної філології було ліквідовано. Однак після прийнятої постанови про покращення стану викладання іноземних мов у країні у 1961 році в інституті створили кафедру іноземних мов. У 1955–1965 рр. в
інституті функціонувала кафедра російської мови, літератури й іноземної мови. У 1968 році відбулася значна структурна зміна. Відповідно до наказу Міністерства освіти України № 69 від 9 квітня 1968 року на базі історико- філологічного факультету було створено два самостійних факультети – історичний та філологічний. Ця подія мала неабияке значення для професійної підготовки майбутніх учителів іноземних мов [257, с. 12].
У 1949 році відбулося відкриття факультету іноземних мов у Харківському державному педагогічному інституті іноземних мов (ХДПІІМ). Проте в 1954 році зарахування на факультет було припинено, а сам факультет перетворено на відділення романо-германської філології філологічного факультету. У цей період в університеті існувало три загальноуніверситетські кафедри іноземних мов. Станом на 1957 рік штат інституту складався з 85 викладачів іноземних мов, 14 – мали вчений ступінь. Упродовж 1959–1960 рр. в інституті навчалося 567 студентів на денному відділенні та 898 – на заочному. На початку 60-х рр. ХДПІІМ Н. К. Крупської було включено до складу Харківського університету на правах факультету.
Педагогічні інститути готували вчителів для школи і для ВПНЗ.
Зокрема, серед перших випускників ХДПІІМ були к. філол. н., доценти Б. Хаймович, автор «Скороченого курсу історії англійської мови», і Б. Роговська, його співавтор у першій «Теоретичній граматиці англійської мови» (Москва, 1967), що отримала всесоюзне визнання. Інститут зіграв чималу роль в укомплектуванні кадрами інших педагогічних інститутів іноземних мов, що тоді з’явилися в Одесі, Дніпропетровську, Ворошиловграді (Луганську), Кременчуці.
Водночас, починаючи з 1950 року, підготовку майбутніх учителів іноземних мов розпочали Вінницький, Кіровоградський, Ніжинський та Сталінський педагогічні інститути [508, арк. 12]. Факультети іноземних мов було відкрито в Київському, Ворошиловградському (Луганському), Львівському, Дніпропетровському інститутах. На факультет англійської
мови Київського педінституту вступило 105 осіб, французької – 50, іспанської – 45. У Дніпропетровському педагогічному інституті на факультеті англійської мови навчалося 105 осіб, французької мови – 50.
Ворошиловградський та Львівський набрали на відділення англійської мови по 45 осіб [501, арк. 19–22].
Діяльність цих вищих педагогічних навчальних закладів тільки почала розгортатися, не вистачало науково-методичної літератури, й тому професійна підготовка майбутніх учителів іноземних мов ще не набула чіткості й системності.
Зокрема, станом на 1950/1951 н.р. Вінницький педагогічний інститут, до складу якого входив факультет іноземних мов, не був забезпечений програмами з жодного розділу англійської і французької мов. Викладачі кафедр були змушені орієнтуватися на програми й робочі плани, привезені з московських і ленінградських вишів, а з латинської мови взагалі не було жодних програм. Не були студенти забезпечені й літературою для домашнього читання [509, арк. 29–30].
На підставі постанови Ради Міністрів УРСР від 31 серпня 1954 року і відповідно до наказу Міністерства освіти УРСР, Білоцерківський педагогічний інститут іноземних мов було переведено до м. Горлівка Сталінської обл. Для швидшого і продуктивнішого засвоєння іноземної мови, окрім практики мови і вивчення різних теоретичних особливостей її застосування, студенти вивчали історію, побут, звичаї народу – її носія в межах країнознавства та історії мови.
Горлівський педагогічний інститут іноземних мов зробив вагомий внесок у становлення іншомовної освіти, розробив методику застосування технічних засобів, що давало змогу студентам демонстрували підвищення мовленнєвого рівня, поліпшення фонетичних навиків. Підготовка вчителів широкого профілю була раціоналізованим втіленням педагогічної освіти і забезпечувала вчительськими кадрами семирічні школи сільської місцевості з низькою наповнюваністю класів.
У 1957 році в Сумському державному педагогічному інституті імені А. С. Макаренка на відділеннях «українська мова і література та англійська мова», «російська мова і література та англійська мова» філологічного факультету розпочалася підготовка вчителів англійської мови зі щорічними наборами по 25 осіб на кожну спеціальність. У 1962 році було створено факультет англійської мови як окрему структурну одиницю педагогічного інституту.
На початок 1960-х рр. підготовку майбутніх учителів іноземних мов проводили ВПНЗ Дніпропетровська, Києва, Одеси та Харкова. Діяли також факультети іноземних мов при педінститутах у Вінниці, Києві й Ніжині;
2 учительські інститути іноземних мов трирічного терміну навчання в Білій Церкві і Житомирі та 4 учительські інститути у Ворошиловграді, Кіровограді, Львові і Сталінському [507]. Термін навчання для всіх студентів становив 4 роки.
У 1955/1956 н.р. припинив існування Дніпропетровський педагогічний інститут іноземних мов, а студентів перевели до Одеського педагогічного інституту іноземних мов (ОПІІМ). До ЖДПІІМ приєднали ліквідований Житомирський учительський інститут, де було утворено два відділення – англійської та німецької мов.
Отже, після реформ і реорганізацій, спрямованих на «поліпшення»,
«зміцнення», «розширення» системи вищої педагогічної освіти, до середини 50-х рр. ХХ ст. кількість факультетів іноземних мов у ВПНЗ та педагогічних інститутів іноземних мов, які готували майбутніх учителів іноземних мов, стрімко зросла.
На початку 1960-х рр. для раціоналізації галузі підготовки вчителів в УРСР були проведені об’єднання навчальних закладів: Харківський педінститут іноземних мов був об’єднаний з Харківським державним університетом, а ОПІІМ – з Одеським державним університетом з утворенням факультетів іноземних мов [547, арк. 1–6].
З 1962 року підготовку майбутніх учителів іноземних мов розпочато у Дрогобицькому педагогічному інституті. У 1962/1963 н.р. на філологічний факультет набрали дві академічні групи на спеціальність «Англійська мова»
(50 осіб) і одну – «Німецька мова» (25 осіб). У цьому ж році було відкрито заочне відділення з обох спеціальностей. З 1963 року факультет іноземних мов функціонував як окрема структурна одиниця педагогічного інституту.
У 1966 році відкрито спеціальність «Французька мова» з денною і заочною формою навчання [313, с. 272–277].
Звернемо увагу на те, що педагогічний інститут, як і інші ВПНЗ УРСР того часу, планував свою роботу, керуючись постановами ЦК КПРС, рішеннями відповідних з’їздів ЦК КПРС, постановами Ради Міністрів СРСР і ЦК КПРС, зокрема «Про поліпшення підготовки, розподілу, і використання фахівців з вищою і середньою спеціальною освітою» (1954), наказами Міністра вищої освіти СРСР і Міністра освіти СРСР. Виконуючи Закон «Про зміцнення зв’язку школи з життям і подальший розвиток системи народної освіти в країні» (1958), викладацькі колективи педагогічних інститутів проводили роботу з подолання відриву навчання від життя, покращували теоретичну і професійну підготовку студентів.
Новим завданням, що постало перед іншомовною освітою на початку 60-х рр. ХХ ст., був поділ на так звані компоненти навчання. Такий підхід передбачав поділ практики мовлення на граматику, фонетику, лексику, переклад. Ці навчальні дисципліни були більш логічно розмежовані між собою і передбачали чітке й докладне вивчення мови шляхом компонентного поділу практики мови. У розробці такої концепції навчання взяв участь ХДПІІМ як такий, що існував найдовше і, відповідно, мав певний напрацьований досвід [545, арк. 5].
Не в усіх інститутах з підготовки вчителів іноземних мов сприймали ідею комплексного навчання. Наприклад, в ОПІІМ такий підхід до підготовки фахівців було запроваджено тільки на І і ІІ курсах [521, арк. 18].
За певний час аргументації «за» і «проти», численних дискусій у
педагогічній пресі комплексний підхід у вивченні іноземних мов було запроваджено на І–ІІІ курсах усіх ВПНЗ, що готували вчителів іноземних мов [129, с. 125–127]. Актуальною в ці роки стала тема викладання мовних предметів і відпрацювання пропущеного матеріалу тільки іноземною мовою [510, арк. 45].
Тоді ж три провідні педагогічні інститути (Київський, Харківський та Одеський) розпочали роботу над удосконаленням навчальних планів з іноземних мов для школи [504, арк. 160]. Це уможливило досягти однакового високого рівня освітньої концепції та стандартизації вимог [516, арк. 190–193]. У 1958/1959 н. р. Харківський педінститут іноземних мов звертав увагу на підготовку вчителів, які могли би проводити навчання в школі іноземними мовами [546, арк. 18].
У 1961/1962 н.р. КДПІІМ відкрив кабінет з акустичним обладнанням запису і відтворення для прослуховування текстів іноземною мовою, що значно покращило вивчення іноземної мови і сприймання її на слух [530, арк. 7]. Важливим кроком розв’язання проблеми у сфері методики викладання іноземних мов стало створення кафедри методики викладання іноземних мов у 1963/1964 н.р. [532, арк. 36].
На базі широкого історико-філологічного пошуку засновників факультету і провідних учених у галузі романських і германських мов, історії західноєвропейської літератури, які поєднували літературознавчу і мовознавчу діяльність, відбувалася поглиблена спеціалізація мовознавчих, літературознавчих, перекладознавчих, а також лінгводидактичних студій.
На початку 60-х рр. XX ст. більшість ВПНЗ дотримувалися принципу зміцнення зв’язку школи з життям і про подальший розвиток народної освіти. Відповідні підтвердження знаходимо в документації ВПНЗ.
Наприклад, в архівних джерелах знаходимо інформацію про те, що на факультеті іноземних мов кафедра англійської філології КПІІМ співпрацювала зі школою № 112 м. Києві [533, 69 арк.], що свідчить про поступове формування науково-педагогічного напряму роботи ВПНЗ зі
школою. У цій школі діяв гурток розмовної мови для вчителів. Окрім цього, викладачі інституту брали участь у районних нарадах учителів, а також активно відвідували відкриті заняття з іноземної мови у школах з подальшим їх обговоренням. Деякі кафедри навіть проводили у школах олімпіади.
Кафедра лексикології та фонетики англійської мови брала участь у проведенні учнівських олімпіад з іноземних мов, виявляла здібних учнів середніх шкіл, зв’язувалася з учителями на периферії, що, своєю чергою, сприяло забезпеченню якісного прийому студентів у 1969 році. Крім того, викладачі кафедр іноземних мов цих ВПНЗ читали лекції для вчителів середніх загальноосвітніх шкіл [534, арк. 78].
Наприкінці 60-х рр. у ВПНЗ уся робота ректорату, деканату та кафедр проходила під знаком «гідної зустрічі 50-річчя Великого Жовтня, 50-річчя радянської влади на Україні, 150-річчя з дня народження Карла Маркса та 100-річчя з дня народження Леніна» [553, арк. 2]. Робота викладачів кафедри іноземних мов була спрямована на те, щоб одержані студентами знання марксистсько-ленінської теорії ставали їх внутрішнім переконанням і щоб майбутні вчителі іноземних мов могли ці знання застосовувати у практичній діяльності і в житті [531].
У своїй роботі кафедри методики викладання іноземних мов особливу увагу звертали на висловлювання класиків марксизму-ленінізму про мову, взаємовідношення мови і мислення та вислови В. Леніна і Н. Крупської про мови. Упродовж 1960-х рр. простежується залежність методики викладання іноземних мов від політики комуністичної партії Радянського Союзу.
Новим для цього часу стає поява факультативних курсів та гуртків.
Упродовж року студенти прослуховували ряд факультативних курсів і з окремих – навіть складали заліки. Зокрема, у КПІІМ такі гуртки відвідували 676 студентів. Частина з них брала участь у двох факультативах [533]. З 1967/1968 н.р. студенти відвідували гуртки з методики викладання іноземних мов, з англійської філології і теоретичної граматики, з перекладу
та ін. Кількість таких гуртків зросла з 16 до 20 порівняно з попереднім роком [534, арк. 93].
Учасники методичного гуртка розробляли окремі методичні теми і впроваджували їх у роботу шкіл та дитячих садків. Члени гуртка структурної лінгвістики готували і читали доповіді. У гуртку розмовної практики вивчали історію, географію та традиції Англії. Гіди-перекладачі готували і проводили подорожі по місту, відвідували краєзнавчі музеї і проводили екзамени англійською мовою.
Водночас зазначимо, що в досліджуваний період деякі ВПНЗ відкривали аспірантуру зі спеціальності методика викладання іноземної мови. Зокрема, у 1961 році КДПІІМ уперше зробив набір до аспірантури за спеціальностями «романо-германська філологія» та «методика викладання іноземної мови». У 1967 році в аспірантурі вже навчалося 20 осіб [533, арк. 18]. Цей факт, звичайно, позитивно вплинув і на підготовку майбутніх учителів та викладачів іноземних мов, оскільки їхній професіоналізм прямо залежав від професіоналізму професорсько-викладацького складу кафедр.
На початок 1962/1963 н.р. у КПІІМ було 128 викладачів, серед яких 27 мали наукові ступені та звання; 48 – старші викладачів і 53 – викладачі. Із них над докторськими дисертаціями працювали 6 осіб, над кандидатськими – 26 [531, арк. 3]. Зазначимо, що найбільша кількість викладачів з науковим ступенем – це викладачі кафедр практики англійської, німецької та іспанської мов. На кафедрі іноземних мов працювали 9 викладачів, серед яких 3 кандидати наук [526, арк. 62]. Це пояснюється тим, що за останні 3–
4 роки на кафедру було прийнято значну кількість молодих викладачів, які закінчили інститут або вищі педагогічні курси [533, арк. 4].
Цікавим у контексті дослідження видається досвід підготовки майбутніх учителів іноземних мов в Ужгородському держаному університеті (УжДУ).
Так, у 1963 році в УжДУ був відкритий загальнонауковий факультет з чотирма відділеннями, який потім перейменували в заочний факультет. Цього ж року
на філологічному факультеті відкрилося відділення угорської мови та літератури з підготовки вчителів для шкіл з угорською мовою викладання.
УжДУ розпочав тісну міжнародну співпрацю з Сегедським педагогічним інститутом ім. Дюли Югаса (Угорщина). Кафедру угорської мови та літератури очолював П. Лазанець, який спочатку читав лекції зі
«Вступу до мовознавства», «Вступу до фінно-угрознавства» українською мовою, а згодом і угорською.
Факультет іноземної філології як самостійний підрозділ (факультет романо-германської філології) виник у 1966 році на базі відділення іноземних мов філологічного факультету [501].
У Чернігівському педагогічному інституті (ЧПІ) кафедра іноземних мов організовувала гуртки для вивчення іноземної мови. Такі гуртки функціонували як для викладачів інституту, так і для студентів та всіх бажаючих покращити свої знання з іноземної мови [562, 38 арк.].
На кафедрі іноземних мов ЧПІ Т. Г. Шевченка в 1965 році працювали 9 викладачів, 8 з них не мали наукових ступенів та обіймали посади старших викладачів [551, арк. 103], і лише один викладач – кандидат наук [552, арк. 9]. Відсутність кандидатів наук на факультеті свідчила про недостатню філологічну спрямованість і позначалася на теоретичній підготовці майбутніх учителів іноземних мов. Загальний показник успішності студентів на факультеті англійської мови в 1967/1968 н.р.
становив 89,1 % [552, арк. 81].
На основі наказу Міністерства освіти УРСР за № 92 від 8 травня 1965 року у структурі педагогічних інститутів з’явився новий факультет підготовки учителів англійської мови. З 1 вересня навчальний процес розпочали 50 студентів цього факультету [554, арк. 225–227].
Зазначимо, що в досліджуваний період підготовку майбутніх учителів іноземних мов (як додаткову спеціальність на філологічних факультетах української мови та літератури і російської мови та літератури) здійснювали Вінницький, Житомирський, Запорізький, Кіровоградський, Сумський і
Черкаський педагогічні інститути. Дещо раніше (з 1960/1961 н.р.) спеціальність «Українська мова і література, іноземна мова» було започатковано в Ніжинському педінституті [529, арк. 2–9].
Таким чином, на кінець 60-х рр. ХХ ст. майбутніх учителів іноземних мов готували 4 педагогічні інститути іноземних мов, факультети іноземних мов та факультети німецької, англійської, французької мов, які входили до складу педагогічних інститутів.
Перелік вищих педагогічних навчальних закладів, які здійснювали підготовку майбутніх учителів іноземних мов, подано в таблиці 2.2.
Таблиця 2.2 Перелік ВПНЗ України,
які працювали у напрямі підготовки майбутніх учителів іноземних мов упродовж 1948/1949 – 1965/1966 н.р.
№
п/п Роки Назва навчального закладу Факультет 1. 1948 р. Дніпропетровський педагогічний інститут
іноземних мов
англійської мови французької мови 2. 1948 р. Київський педагогічний інститут іноземних
мов
англійської мови французької мови іспанської мови 3. 1948 р. Ворошиловградський педагогічний інститут іноземних мов
(відділ англійської мови) 4. 1948 р. Львівський педагогічний інститут іноземних мов
(відділ англійської мови, французької мови) 5. 1948 р. Харківський учительський інститут
іноземних мов припинив діяльність
6. 1949 р. Житомирський державний вчительський інститут іноземних мов
англійської, німецької та французької мов
7. 1949 р.
створено вчительський інститут іноземних мов (на базі Білоцерківського педагогічного
училища) іноземних мов
продовж. табл. 2.2 8. 1951р.
Житомирський державний вчительський інститут іноземних мов (ф-т французької мови переведено до м. Біла Церква та м. Горлівка)
англійської мови, німецької мови
9. 1950/51 н.р
Вінницький педагогічний інститут іноземних мов Дніпропетровський педагогічний інститут
іноземних мов
іноземних мов Київський педагогічний інститут іноземних мов Київський державний педінститут іноземних
мов
іноземних мов Ніжинський педагогічний інститут іноземних мов Одеський педагогічний інститут іноземних
мов
іноземних мов
10. 1952/53 н.р.
Житомирський педагогічний інститут
іноземних мов (4-річний термін навчання) англійської мови, німецької мови Вінницький вчительський інститут іноземних мов Білоцерківський педагогічний інститут
іноземних мов (4-річний термін навчання)
іноземних мов Ворошиловградський вчительський інститут іноземних мов Кіровоградський вчительський інститут іноземних мов Львівський вчительський інститут іноземних мов Ніжинський вчительський інститут іноземних мов Сталінський вчительський інститут іноземних мов
11. 1953/54 н. р.
на базі вчительського інституту було організовано Білоцерківський педагогічний інститут іноземних мов.
іноземних мов
12. 1954 р. Житомирський педагогічний інститут
іноземних мов англійської, німецької,
французької мов
13. 1954 р.
Білоцерківський педагогічний інститут іноземних мов було переведено до міста Горлівка Сталінської (нині Донецької) області й названо: Горлівський
педагогічний інститут іноземних мов
14. 1955 р.
Житомирський педагогічний інститут іноземних мов приєднано як окремий факультет з двома відділеннями – англійської та німецької мов до
Житомирського педагогічного інституту іноземних мов ім. І. Франка
відділення – англійської та німецької мов
15. 1957 р. Житомирський педагогічний інститут іноземних мов. І. Франка
філологічний факультет 16. 1960 р. Ніжинський педагогічний інститут іноземних мов
17. 1962/63
н.р. Житомирський педагогічний інститут
іноземних мов ім. І. Франка іноземних мов 18. 1965 р. Чернігівський педагогічний інститут англійської мови 19. 1966 р. Ужгородський державний університет романо-германської
філології
Отже, здійснений аналіз дає змогу підсумувати, що на реорганізацію вищих навчальних закладів України у напрямі розвитку іншомовної освіти у окреслений період істотно вплинули зміни в системі середньої освіти.
Готували майбутніх учителів іноземних мов за кількома напрямами:
підготовка вчителів для роботи в семирічних школах (вчительські інститути); підготовка вчителів для роботи в середніх школах (педагогічні інститути), що пов’язано з формуванням нової концепції розвитку середньої школи: перехід до обов’язкової восьмирічної освіти (50-ті – початок 60-х рр.
ХХ ст.); перехід до середньої освіти (друга половина 60-х рр. ХХ ст.).
2.3. Організаційно-методичні основи вдосконалення професійної