Естетичне двовладдя
77
ВЗАЄМОДІЯ РОМАНТИЗМУ І РЕАЛІЗМУ У 1830–1850-х рр. склалася ситуація
«естетичного двовладдя» романтизму і реалізму. Багато видатних письмен- ників починали свій творчий шлях як романтики, а потім ставали реалістами.
Так було з Ч. Діккенсом, О. Бальзаком, М. Гоголем, Т. Шевченком та ін. Узагалі, творчість деяких письменників, особли- во непересічних, важко втиснути у якісь рамки, «розкласти по поличках»: ось це – «чистий романтик», а ось це – «чи- стий реа ліст».
Жак Луї Давид. Наполеон на перевалі
Сен-Бернар, 1801
Існує думка, що саме ця картина дала поча- ток романтизму в європейському живописі.
Поль Деларош. Бонапарт переходить через Альпи, 1848Наполеон Бонапарт (1769–1821) був для романтиків улюбленим героєм: доля під- несла його на непомірну висоту, а відтак жорстоко кинула в безодню. Він переміг у багатьох битвах, завоював народи, засну- вав імперію, а потім зазнав поразки і скін- чив життя у вигнанні.
Що ж у реалізмі й романтизмі було спільного чи схожого, а чим вони відріз- нялися? Передовсім реалізм не відкидав (або відкидав не цілком) знахідки роман- тизму. Так, реалісти не змогли б бути та- кими переконливо точними в описах часу й місця дії, якби не знахідки романтиз- му – історизм і місцевий колорит. Для ре- алістів (як свого часу для романтиків) принципово важливою була як правдо- подібність і точність деталей, так і віро- гідність «обличчя епохи» в цілому. Бо характер, вчинки та й, зрештою, доля пер- сонажів у реалістичній літературі мали бути чітко зумовлені реальною історич- ною ситуацією, походженням та оточен- ням героя тощо. Ось тут і знадобився ре- алістам художній досвід романтиків.
Адже коли В. Скотт (історичний роман Мистецька критика намагається за вся- ку ціну втиснути кожного митця в якусь шухляду, приклеїти йому дешеву ети- кетку якогось напряму… Пам’ятаймо, що мистецтво творять митці (одиниці), а не напрями.
Богдан-Ігор Антонич, український поет, прозаїк, перекладач, літературознавець
«Айвенго») описує рицарський турнір у Ашбі, то читач ніби сам потрапляє в добу Середньовіччя, чує хрипіння рицарських коней, дзвін ударів меча об пан- цир, бачить яскраві прапорці на списах бійців.
Крім того, письменників-реалістів цікавило відтво- рення внутрішнього світу персонажів, мотивація їхніх вчинків. «Незмірно легше мальовничо зобразити одяг якогось персонажа, – зізнавався Стендаль, – аніж розпо- ві сти про те, що він відчуває, і змусити його роз- мовляти».
Отже, необхідно було шукати нові художні засоби для відтворення внутрішнього стану персонажів. Це завдання почали розв’язувати вже романтики, які пере- важно те й робили, що описували «життя духу» своїх героїв. Вони зробили душевні порухи рушієм сюжету своїх творів, а пейзаж – своєрідним «пейзажем душі»
(Дж. Байрон, Г. Гайне, М. Лермонтов та ін.). Письменни- ки-реалісти продовжили справу романтиків.
Реалізм вимагав зображення «типових героїв у типо- вих обставинах». Тож учинки героїв мають мотивувати- ся не примхою письменника, а внутрішньою логікою са- мого образу. Іноді реалістичні персонажі навіть «не слухаються» свого автора! Якось Пушкін написав фразу,
А В ЦЕЙ ЧАС В УКРАЇНІ…
Відгуркотіли наполеонівські війни, за- хлинулося кров’ю на російських багнетах польське «листопадове повстання» 1830–
1831 рр. Але «весна народів» уже стояла на порозі Європи, її подих відчула й Україна...
На межі 1845–1846 рр. у Києві утвори- лася політична спілка – Кирило-Мефо- діївське братство. До неї увійшов Тарас Шевченко, за що поплатився десятьма роками солдатчини на Аралі та ранньою смертю. І що аж такого загрозливого для російського царату було в мирних дис- кусіях десятка українських інтелігентів у тісній квартирці на Андріївському узво- зі? Адже навіть самі слідчі доповідали Миколі І: «Украйно-славянское общество Св. Кирилла и Мефодия было не более как ученый бред… Учредители его были не в состоянии сделаться скорою причиною восстания…». Проте росіяни передчу- вали, що романтична поетизація всього українського, національно-самобутнього для Ро сій ської імперії може стати бом-
бою сповільненої дії: «…Но вред от них мог произойти медленный и тем более опасный… Правительство должно при- нять меры по отношению особенно к украй нофилам, поскольку мысли послед- них о возобновлении народности (держав- ної незалежності. — Ю. К., Л. К.) их роди- ны могут привести малороссов, а за ними и прочих подданных России к желанию су- ществовать самостоятельно».
А найвидатніші письменники-роман- тики поступово ставали реалістами, тож у їхніх творах зросла питома вага зобра- ження та критики конкретних суспільних вад. Шевченко наважився зачепити не лише імперську політику, а й узагалі са- мого імператора та членів його родини (особливо скаженів Микола І від поеми
«Сон» («У всякого своя доля»)). Та й значно обережніший за Кобзаря Микола Гоголь пере йшов від поетизації козаччи- ни («Тарас Бульба») до сатиричного ви- смію вання російських реалій («Ревізор»,
«Мертві душі», «Шинель»).
Європейський реалізм першої половини ХІХ ст.
багато в чому формувався як напрям у межах загаль- норомантичного потоку – в боротьбі з неприйнят- ними для нього чи навіть йому ворожими сторона- ми романтичної естетики (зокрема, з наявністю
«двох світів», з тенден- цією ідеалізації худож- нього образу) і у згоді з романтичним сприйнят- тям постійної мінливості світу.
Дмитро Затонський, український літературознавець
79
ВЗАЄМОДІЯ РОМАНТИЗМУ І РЕАЛІЗМУ
яка наробила галасу, – мовляв, його Татьяна Ларіна «узяла та й вискочила заміж». Читай: автор «Євгенія Онєгіна» навіть не здогадувався, що вигадана ним героїня вийде заміж! «Живіть життям зображуваних персонажів, – закли- кав письменників Л. Толстой, – показуйте їхні внутрішні відчуття, і вони самі зроблять те, що їм потрібно за їхніми характерами зро бити».
Проте між романтизмом і реалізмом, звісно, існували й принципові розбіж- ності. Якщо романтиків цікавили «незвичайні герої у незвичайних обставинах»
(загадкові розчаровані бунтарі, пригнічені фатальними пристрастями вигнанці суспільства тощо), то реалістів – люди, які займаються буденною діяльністю:
селяни чи дрібні службовці, банкіри чи лихварі. Здавалося б, ну що поетичного може бути в описі роботи банкіра чи лихваря? Проте перелік відсотків лихваря Гобсека зачаровує читача не менше, ніж опис екзотичних краєвидів у романти- ків.
Потрібно також згадати відсутність у реалістів улюбленого романтиками мо- тиву втечі героя від сірої буденності. Дія реалістичних творів відбувається в конкретному та добре відомому місці. Деякі дослідники навіть полюбляють хо- дити й перевіряти номери будинків, згаданих у творах реалістів. І часто ці номе- ри й навіть кількість вікон чи балконів збігається.
І насамкінець слід відзначити зміну жанрових пріоритетів. Якщо романтизм є добою панування поезії, то реалізм – епоха домінування прози. Провідним жанром стає соціальний роман, який дозволяв якомога повніше й детальніше відтворювати картини життя суспільства.
1. Творчість яких письменників тісно по в’я зана як з романтизмом, так і з реаліз- мом? Чим це можна пояснити?
2. Що приваблювало письменників-реалістів у романтизмі, а від чого вони праг- нули відмовитися?
3. Що було філософським підґрунтям романтизму, а що – реалізму? Чи могло вплинути це на зміст і форму літературного твору?
4. Які відкриття та знахідки романтизму реалісти запозичили, а від чого принци- пово відмовилися?
5. Порівняйте, як зобразили один і той самий епізод у житті Наполеона художни- ки Жак Луї Давид і Поль Деларош (с. 77). Чим, на вашу думку, відрізняються ці картини і чому? Доведіть, що в картині Делароша поєднуються риси романтиз- му і реалізму.