Комедія «Ревізор», повість «Шинель»
У
перше потрапивши до села Ди- канька, що на Полтавщині, дехто спочатку довго стоїть, пильно розгля- даючи все довкола. А потім починає розпитувати екскурсовода: чи справді саме це село змальовано у «Вечорах на хуторі біля Диканьки»? І, почувши ствердну відповідь, знизує плечима:а чи звернув би хтось увагу на цей звичайнісінький населений пункт, якби не сила таланту Гоголя?
…Микола Гоголь писав російською мовою, зокрема й про російські проб леми. Та й багато російських письмен ників «ви йшли з гоголівської
“Шинелі”»…
Однак народився Гоголь на Пол- тавщині. Його творчий злет почався
«Вечорами на хуторі біля Диканьки»,
зітканими з чарівливого українського фольклору. У його творах – і Соро- чинці з уславленим ярмарком, і Мир- город зі знаменитими калюжею і мі- неральною водою, і Тарас Бульба з синами-козаками. А в готелі в Карло- вих Варах зберігся власноручний за- пис письменника від 1846 р.: «Микола Гоголь, українець, проїздом із Мо- скви».
Тож «Гоголь, як і Сервантес, за- клав до своїх суто національних кар- тин до такої міри широке, до такої міри глибоке знання людини, що його місцеві образи примушують битися серця скрізь, де тільки живуть люди»
(Е. Вогюе). А силою таланту письмен- ника захоплювалися Діккенс, Меріме, Гайне і багато інших.
Микола Гоголь. Фотограф С. Левицький. Рим, 1845
Поводитися зі словом треба чесно. Воно є найвищий дар Бога людині.
ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ
МИКОЛА ГОГОЛЬ (1809–1852)
Народився Микола Гоголь в Полтавській губер- нії, у селі Великі Сорочинці Миргородського повіту, в родині поміщика. Його батько був пристрасним шанувальником мистецтва, любив театр, писав вірші й дотепні комедії. Дитячі роки Гоголя минули у маєтку батьків Василівці (інша назва – Яновщина).
У Полтавському повітовому училищі, а головне – в гімназії вищих наук у Ніжині, де Гоголь учився протягом 1821–1828 рр., творчі здібності юного теа- трала й книголюба розкрилися дуже швидко. Він займався живописом, брав участь у спектаклях як художник-декоратор і актор, причому з особливим успі- хом виконував комічні ролі. Пробував себе й у різних літературних жанрах (елегійні вірші, трагедії, історичні поеми, повісті). Тоді ж написав сатиру «Дещо про Ніжин, або Дурням закон не писаний» (не збереглася).
Першу романтичну, «в німецькому стилі», поему «Ганц Кюхельгартен»
Гоголь опублікував 1829 р. під псевдонімом В. Алов. Вочевидь, писав він її у 1827 р., ще в Ніжині. Явно наслідувальний (чого варте лише ім’я персонажа) твір успіху не мав. І Гоголь їздив по книгарнях, скупив наклад і власноруч спа- лив своє перше літературне дітище. На жаль, така ситуація повторилася з дру- гим томом «Мертвих душ». У 1830 р. виходить друком повість «Басаврюк, або Вечір проти Івана Купала».
Незабаром відбулося знайомство з О. Пушкіним. У цей же період побачили світ «Вечори на хуторі біля Диканьки» (1831–1832). Вони викликали майже загальне захоплення. Літературний критик В. Бєлінський високо оцінив збірку Гоголя: «Назвіть у європейській чи російській літературі щось хоча б приблизно схоже на ці перші спроби юнака. Навпаки, чи не є це абсолютно новий, небувалий світ мистецтва?» Але більшість тогочасних митців і критиків, зокрема О. Пуш- кін, недооцінили всієї глибини таланту Гоголя. Їх відволік неперевершений го- голівський гумор. Тож Пушкін порівняв збірку Гоголя щодо сили сміху із тво-
НАЩАДОК КОЗАЦЬКОГО РОДУ Микола Васильович Гоголь-Яновсь- кий (таке повне прізвище письменника) належав до славетного козацького роду Лизогубів. З дитинства Нікоша, як звали його рідні, ріс в атмосфері поваги до укра- їнської культури. Його бабуся, Тетяна Семенівна Лизогуб, не уявляла життя без народної, особливо козацької, пісні, а зна- ла вона їх безліч. Батько, Василь Опана- сович, як і всі сусіди (а вони, як здавна ведеться поміж українців, були один одному як не кумами, то сватами, тому частенько навідувалися до гостинної Василівки), старанно записував від про- їжджих чумаків, сліпих кобзарів та лір- ників, молодиць на току і косарів на полі все, чим багате було живе фольклорне джерело українського народу. Його бать- ко не лише писав т. зв. малоросійські ко- медії, а й був приятелем Івана Котля- ревського, листувався з Григорієм Квіт- кою-Основ’яненком. Що таке українське Різдво, Великдень чи Зелена Неділя, Ні- коша знав не з розповідей. Панич час- тенько приєднувався до веселої парубо- цької ватаги в ніч перед Різдвом, щоб разом з вертепом ходити від хутора до
Пантелеймон Куліш зауважив, що Го- голь народився в сім’ї, відділеній від ко- зацької доби лише одним-двома поколін- нями. Проте не лише спогади та пісні бабусі Тетяни єднали хлопчика з укра їн- ською минувшиною. Його рідна Полтав- щина була втіленням української історії й українського духу.
Історія України завжди цікавила пись- менника: він читав козацькі літописи, ви- писував із Харкова журнал «Запорозька Старовина», який видавав І. Срезневський, навіть друкував оголошення в газетах і журналах, де просив надсилати йому ма- теріали і документи, що стосуються коза- ччини. Гоголь задумав написати всю іс- торію України від найдавніших часів. Ця праця мала складатися з 8–9 томів. Пись- меннику не вдалося втілити цей задум, як не вдалося стати професором історії в Київському університеті. Однак героїч- на Україна постала у всій своїй величі й могутності в історичній повісті «Тарас Бульба». Як і Гердер, Гоголь був переко- наний, що звитяжне минуле народу є за- порукою його прекрасного і величного майбутнього, а отже, слава Тараса Буль-
175
РЕАЛІЗМ рами Мольєра й пустив Петербургом чутку, що навіть
збайдужілі до будь-якого рукопису працівники типо- графії, друкуючи її, не могли стримати сміху.
Проте не всі тоді зрозуміли найголовнішого – саме Гоголь у «Вечорах…» створив художній світ, який «ставав в один ряд з класичними романтичними світами західноєвропейських літератур». Мало того, з височини творчого успіху йому відкрилося дуже ба- гато шляхів, а не лише сміховий «сатирико-гумори- стичний». Зокрема – це шлях до реалізму й до повісті
«Шинель».
Гоголь займається педагогічною і науковою робо- тою і одночасно пише повісті, що ввійшли до двох на- ступних його збірок – «Миргород» (перша редакція повісті «Тарас Бульба») і «Арабески» (обидві – 1835). 19 квітня 1836 р. на сцені Александринського театру відбулася прем’єра комедії «Ревізор», яку від- значив сам Микола I. А в 1842 р. читачі знайомляться з третім томом зібрання творів Гоголя, куди був включений цикл «Петербурзькі повісті».
Потім Гоголь виїздить за кордон. А у 1841 р. повертається з першим томом великої «поеми» (в прозі) «Мертві душі». Тоді ж починає писати її другий том, видає повість «Шинель».
На початку 1845 р. у Гоголя з’являються ознаки душевної кризи. Письмен- ник для відпочинку та відновлення сил поїхав за кордон. Починається період лікування й консультацій із різними медичними знаменитостями. Наприкінці червня – на початку липня, у стані різкого загострення хвороби, Гоголь спалює рукопис 2-го тому «Мертвих душ». Згодом він пояснив цей крок тим, що в книжці недостатньо ясно були показані «шляхи й дороги» до ідеалу. Ще через три роки він поновив роботу, а за кілька днів до смерті знову спалив написане – майже закінчену книжку.
Відтоді став похмурим, перестав їсти й пішов із життя через кілька днів, 21 лютого (4 березня за старим стилем) 1852 р.
Похований Гоголь у Москві, і на його надгробку висічено слова біблійного пророка Єремії: «Гірким словом моїм посміюся».
Дмитро Павличко
ТАНЕЦЬ ГОГОЛЯ В РИМІ
...Как только повернули мы налево, от дворца Барберини в глухой переулок, он принялся петь разгульную мало- российскую песню, наконец пустился в пляс...
П. В. Анненков. Н. В. Гоголь в Риме летом 1841 года Рясний гопак від площі Барберіні –
Душа клекоче, ллється через креш...
Ах, наче сестри, полохливі тіні На білосніжній мармуровій ріні Благають: не танцюй же так, бо вмреш!
«Вечори не хуторі біля Диканьки» не лише за свідчили напрочуд швидке формування гоголівського таланту, а й вивели його на аван сцену російського і – об’єктивно – євро- пейського романтиз- му… Гоголь по ставив перед собою завдання відкрити цільний і повноправний народ- ний світ… України як цілого материка на карті всесвіту, з Ди- канькою як своєрід- ним його центром…
Юрій Манн, російський літературознавець
ВІДЛУННЯ
А він каміння теше каблуками, Як ніжинський підпилий басаврюк.
Фонтани мовкнуть, що гули віками, І розступаються печальні храми Від помахів осатанілих рук.