в’язниці», надруковану спочатку анонімно, та ще на листи про жорстокість ре- жиму в англійських в’язницях... Його сповідь «De Profundis» було опубліковано вже посмертно (1905).
Через фінансову скруту письменник погодився на допомогу колишньої дру- жини, яка змінила прізвище і над усе боялася, щоб ніхто не дізнався про її сто- сунки з Оскаром. Адже коли їхній старший син випадково прочитав газети зі звітами про батьків процес, він різко замкнувся в собі, і відтоді ніхто вже не ба- чив посмішки на його обличчі... Після виходу з в’язниці Вайльд теж змінив пріз- вище і став називати себе Себастьяном Мельмотом (саме таке ім’я мав герой найвідомішого твору його прадіда Ч. Р. Метьюріна — «Мельмот Блукач»). Адже Вайльд насправді став блукачем — принаймні помер він не на батьківщині.
Наостанок життя приготувало письменникові гіркий смертельний «пара- докс» — син провідного отолога Великої Британії помер саме від хвороби вуха.
Останні роки життя Вайльд не покидав Парижа, живучи там на гроші своїх дру- зів. Навіть помираючи (це сталося 30 листопада 1900 р.), він залишився твор- цем блискучих афоризмів: «Я помираю, як і жив: не по кишені...».
Пам’ятник Оскару Вайльду в Лон- доні. Скульптор Меггі Хемблінг. 1998 Гіркою іронією пролунали останніслова О. Вайльда перед смертю.
«Принц Парадокс» помирав у кім- наті з потворними шпалерами. Ро- зуміючи, що йому лишилося жити кілька хвилин, промовив: «Вбивче забарвлення! Одному з нас дове- деться звідси піти».
Роман «ПОРТРЕТ ДОРІАНА ГРЕЯ»
Роман «Портрет Доріана Грея» своєю доверше- ністю нагадує витончені твори мистецтва — еллін- ську амфору або японську вазу. З-поміж усіх творів Вайльда постулати естетизму найповніше втілені саме в цьому творі. Підкреслено парадок- сальна «Передмова» готує читачів до сприйняття книги, немов закликаючи не шукати в ній нічого, окрім того, що лежить на поверxні. Вона вміщує 25 афоризмів, зміст яких розкривається в романі, але не однозначно і не прямо. Взагалі варто заува- жити, що в романах наприкінці ХІХ ст. традицій- но велику роль відіграє певна ідея, а образи втілюють той чи той її аспект. Це ми спостерігали в реалістичному романі — ця сама тенденція збері- гається і в романі О. Вайльда. Лорд Генрі, худож- ник Безіл Голуорд і його натурник Доріан Грей є носіями якоїсь своєї ідеї, яку вони втілюють у життя.
Лорд Генрі, як витончений естет, розуміється на красі й перетворює її на джерело насолоди.
Його можна назвати теоретиком та ідеологом ес- тетизму. Цей образ іноді трактують як образ змія- спокусника, оскільки його слова Доріан сприймає як програму дій, реалізує їх на практиці і поширює серед «золотої молоді».
І справді, моральне падіння Доріана відбува- ється під безпосереднім керівництвом лорда Генрі, людини непересічної, яка озвучує деякі з власних парадоксальних суджень письменника. Вайльд цінує передусім гру розуму, чи не тому й холодний цинік лорд Генрі цікавиться не по- шуком істини, а прагненням до блискучої фрази: «Він грав думкою й ставав за- розумілий. Він підкидав її в повітря й перевертав її, випускав її з рук і знову ловив, прикрашав її райдужними фарбами фантазії й окриляв парадоксами».
Безумовно, багато чого зі сказаного лордом Генрі вражає уяву читача, оскільки контрастує з усталеними уявленнями, адже його мислення є неповтор- ним і неординарним:
«Єдиний спосіб збутися споку си — піддатись їй»;
«Своїми досягненнями людина тільки здобуває собі ворогів. А щоб зажити слави, треба бути посеред ністю»;
«Любов живе в повторенні, і саме повторен ня перетворює простий інстинк- тивний потяг у мистецтво»;
«Смерть і вульгарність — це єдині дві речі в дев’ятнадцятому столітті, що з ними не можна примиритися».
Проте водночас лорда Генрі навряд чи можна вважати й таким собі холод- ним експериментатором, оскільки він передбачає наслідки і навіть чесно попе- реджає про них Доріана. Утім, він байдужий до того, чому бракує вишуканості, тож і в житті, і в смерті шукає лише красу. За словами Голуорда, цинізм лорда Генрі — це лише поза, оскільки він лише говорить аморальні речі, проте ніколи не чинить аморального в реальному житті («Ти ніколи не кажеш нічого мо- рального і ніколи не робиш нічого неморального»).
Сторінка «Щомісячного жур- налу Ліппінкотта» (липневий но- мер 1890 р.), де вперше опубліко- вано роман Оскара Вайльда«Портрет Доріана Грея»
Але є ситуації, коли позиція відстороненого спостерігача є аморальнішою, ніж позиція актив- ного носія зла. Лорд Генрі — ідеолог Краси, тож письменник поставив цю фігуру поза вимогами моралі та етики.
Творцями прекрасного («Митець — творець прекрасного») є Безіл Голуорд та актриса Сібіл Вейн. Вони втілюють ідею самовідданого слу- жіння високому мистецтву. Високе «мистецтво брехні» (О. Вайльд) приховує їхні особистості.
Наближення ж до правди життя веде обох до за- гибелі, спочатку творчої, згодом — фізичної.
Прик метно, що причиною смерті обох є Доріан.
У романі О. Вайльда життя в буквальному сенсі наслідує мистецтво. Так, утілюючи на сцені образ закоханої героїні Шекспіра, Сібіл покохала сама і, як її героїня, загинула від нещасливого ко- хання. Натомість наслідуючи життя (своє кохан- ня до Доріана) на сцені, юна актриса всіх своєю грою розчаровує.
Наслідуючи життя, Голуорд створює дедалі гірші полотна. Лише з позиції «мистецтва для мистецтва» він творить шедевр — портрет До ріа- на. Для нього краса і доброта, естетичне й етичне є неподільними явищами. Це стан душі: людина з почуттям прекрасного не може бути амо- ральною, отже, не потребує моралізаторських повчань. Мабуть, тому він і не повчає та не засу- джує Доріана, а лише закликає його до покаяння (щоправда, при цьому гине).
Доріан Грей ототожнює себе з портретом — витвором мистецтва. Спроба поставити себе над мораллю веде його до морального падіння, а на- магання мати користь (чуттєву насолоду) від Краси веде до спотворення його портрета. На по- лотні дивовижним чином викарбовується його справжнє обличчя. Пияцтво, розпуста, наркоти- ки, спілкування з покидьками суспільства прино-
сять йому дедалі більше насолоди, відтісняючи милування красою на задній план. Доріан Грей доводить ідею лорда Генрі до логічного завершення або ж до абсурду. Якщо естет Воттон особисто не чинить нічого аморального (адже, на його думку, «кожен злочин — вульгарний, так само як і кожна вульгарність — злочин»), то життя його послідовника Доріана Грея постає лан цюж ком амо- ральних вчинків, які різко контрастують із його ангельською зовнішністю.
Центральним образом роману є портрет головного героя. Це своєрідна метафора душі Доріана. Цей фантастичний образ
якраз і є найреальнішим, а лють героя, який не може примиритися з його змінами, є люттю Калібана 1, який впізнав себе справжнього
1 Калібан — образ напівзвіра-напів- людини у трагедії В. Шекс піра «Буря».
ХТО НЕСЕ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЗЛОЧИН?
Цікавим є питання про те, чи несе людина, яка провокує злочин, але сама його не чинить, відповідаль- ність за злодіяння, вчинені іншими під впливом її слів? Лорд Генрі сам не чинить злочинів, однак Доріан Грей під впливом його ідей стає злочинцем. Схожі думки викликає роман Ф. Достоєвського «Злочин і кара», де Родіона Раскольникова до вбивства лихварки певною мірою підштовхує розмова в трактирі між студентом і офіцером. Коли студент сказав, що можна вбити стару, його співрозмовник ставить питання руба: «От ти тепер говориш і ора- торствуєш, а скажи ти мені: сам ти уб’єш ту стару чи ні? — Звичайно, ні! Я для справедливості... Та й не в мені тут справа... — А як на мене, коли сам ти не наважуєшся, то тут і немає ніякої справедливості!».
Лорд Генрі та Доріан Грей. Кадр із фільму «Доріан Грей». Велика Британія. Режисер Олівер Паркер.2009
в зображеному (див. афоризм із передмови: «Ненависть XIX ст. до реалізму — це лють Калібана, що побачив свою по- добу в дзеркалі» та «Ненависть XIX ст. до романтизму — це лють Калібана, що не побачив своєї подо би в дзеркалі»).
«Поза» героя стає його життєвою позицією. За зовнішні- стю Доріана не видно набутого ним досвіду, він виглядає навіть дещо штучно. Зовнішнє немов «відривається» від вну- трішнього. Порожня краса гине, знищуючи саму себе, а пор- трет (мистецтво), який наслідував життя (вчинки героя) вцілів, утверджуючи вічність Прекрасного. Так дещо пара- доксально завершив роман Вайльд, який один із етичних уроків твору вбачав у тому, що «караються і надужиття і само зречення».
Проблема співвідношення естетики й етики
Сучасники роман «Портрет Доріана Грея» переважно сприймали як пропо- відь естетського імморалізму 1; у цьому ж твір звинуватила й тогочасна критика.
Вайльду часто закидали те, що він ставить красу вище за моральність. Однак об’єктивний зміст роману спростовує це твердження.
Варто зауважити, що, прикрасивши проповідь імморалізму, вкладену в уста лорда Генрі, всім блиском свого стилю, Вайльд водночас вважає, що культ краси і жага насолод не повинні призводити до абсолютної відмови від моральності.
Отже, начебто задекларований на початку твору войовничий естетичний іммо- ралізм («Немає книжок моральних або неморальних. Є книжки добре написані або погано написані. Ото й усе») є в письменника лише вихідним положенням (а можливо, й своєрідним епатажем, засобом привернути увагу читача), водно- час розвиток ідеї у його творах приводить до відновлення прав етики. Інакше кажучи, якщо Вайльд-теоретик шокує публіку імморальними фразами, то Вайльд-митець ці самі правила своїми творами, своєю письменницькою практи- кою і заперечує.
Так, милуючись своїми героями — лордом Генрі або Доріаном, Вайльд усе- таки змушений (чи хоче) засудити їх. Історія життя й смерті Доріана Грея стає осудом гедонізму, морального нігілізму й індивідуалізму. «Невже я зовсім не маю серця?» — це запитання, яке не залишає сумнівів у тому, на чиєму боці симпатії автора (хоч і глибоко приховані під маскою естетської незворушності).
У відповідь на 216 (!) надрукованих критичних відгуків Вайльд написав понад 10 відкритих листів до редакцій британ- ських газет і журналів, пояснюючи, що ті, хто «не помітив» у романі моралі, є по- вними лице мірами, оскільки ця мораль
Доріан Грей і його портрет. Кадр із фільму«Доріан Грей». Велика Британія. 2009. Режисер Олівер Паркер
1 Імморалізм — запере- чення принципів і при- писів моралі. Відносний імморалізм заперечує закони й приписи мора- лі, які мають значення в конкретній ситуації і в певному культур но му середовищі; абсолют- ний імморалізм — це заперечення будь-яких моральних цінностей.
полягає в тому, що «вбивати совість безкарно не можна». Намагаючись остаточно покінчити з докорами сумління, своє рідним матеріаль- ним утіленням яких є портрет, герой убиває себе. Кін цевий висновок твору Вайльда, по суті, викладений у словах: «А між іншим, Дорі- ане, яку користь має людина, здобувши цілий світ, а загубив ши... свою власну душу?..».
Особливості стилю Вайльда
Оскар Вайльд виробив свій особливий «де- коративний» стиль оповіді; він докладно, бук- вально смакуючи деталі, описує інтер’єр, одяг і зовнішність героїв, коштовності й прикраси, дерева та квіти. І все, що він зображує, як пра- вило, є надзвичайно мальовничим, витонче- ним, вишуканим.
У системі епітетів, порівнянь, метафор, що їх використовує Вайльд, панують квіти та мі- нерали. За це його іноді навіть називали «бота- ніком і мінералогом» у літературі. Але дехто з дослідників уважає, що Вайльд радше був
«квітникарем та ювеліром», адже квіти цікави- ли його лише після того, як садівники вирос- тили їх на садовій клумбі, а мінерали — лише тоді, коли ювеліри перетворили їх на коштовне каміння. «Мистецтво вище за природу і не може її наслідувати», — стверджував письмен- ник. Навпаки, це природа повинна прагнути до
наслідування мистецтва, тому кров має нагадувати рубін, синє небо — сапфір, а зелена трава — смарагд, і аж ніяк не навпаки.
У творах О. Вайльда основним об’єктом опису є не природа чи людина, а пе- редовсім барвистий світ речей, найчастіше інтер’єр чи натюрморт: коштовні ка- мені, меблі, тканини тощо. Навіть природа в нього стає, сказати б, «штучною»,
«обробленою», частиною того ж таки інтер’єру. Прагнення до мальовничої бага- тобарвності зумовлює тяжіння Вайльда до східної екзотики й навіть казковості.
Для стилістики письменника характерні мальовничі розгорнуті порівняння, часто деталізовані.
Вайльд у прагненні вишуканих відчуттів перетворює логіку мислення на певну естетичну гру, віддаючи перевагу формі відточених афоризмів, разючих парадоксів, оксюморонів. Тому головну цінність має не стільки істинність дум- ки, скільки гострота її втілення, гра слів, надлишок образності, побічних змістів, і все це притаманне його афоризмам. Парадокси Вайльда покликані відтінити суперечність між зов нішньою й внутрішньою сторонами зображуваного ним ли- цемірного великосвітського середовища. Але водночас їхнє призначення значно ширше — це ще й демонстрація антиномічності, суперечливості людського розу- му й знання, умовності й відносності усталених понять.
ВАЙЛЬД ТА ІМПРЕСІОНІЗМ З одного боку, велика увага до впливу на сприйняття читача (розмаїтість і поєднання звуків, кольорів, запахів), прагнення вра- зити його споріднювали стиль Вайльда з творчою манерою імп- ресіоністів. Проте, на відміну від імпресіоністів, у творах Вайльда немає роз чинення предметності в потоці вражень («імпресій»). За всієї всій барвистості стилю тво- рам Вайльда притаманні ясність, замкнутість, відточеність форми предмета, який не розпливається, зберігаючи ясну чіткість конту- рів. Тож, наприклад, казки Вайль- да зробили хрестоматійними не в останню чергу простота, логічна точність і ясність мовного оформлення.
Оксюморон (оксиморон) (від ла- тин. оxymoron — «нісенітни- ця») — стилістична фігура, що поєднує протилежні за змістом, контрастні по- няття, які спільно дають неочікувану смислову єдність. Наприклад, «живий труп», «сумна радість» тощо.1. Поясніть значення понять «естетизм», «парадокс», «інтелектуальний роман».
2. Якими були естетичні й філософські погляди О. Вайльда? Чому ця людина стала своєрідним символом кінця ХІХ ст.?
3. Як філософія естетизму втілилася у житті О. Вайльда?
4. Зазвичай читачі не надто серйозно ставляться до авторських передмов. Яку роль ви- конує передмова в «Портреті Доріана Грея»? Чи зміниться філософія роману, якщо відмовитися від передмови?
5. «Портрет Доріана Грея» поділено на дві симетричні частини. Знайдіть у кожній із них спільні сюжетні ходи й знакові події. Яку роль вони відіграють у романі?
6. Яку роль у творі відіграє фантастичний елемент? Що вас дивує більше: містичні властивості портрета чи реакція оточення на незмінну красу Доріана Грея?
7. Знайдіть у романі посилання на твори мистецтва. Що вам відомо про них? Як вони характеризують персонажів роману?
8. Що герої роману вважають прекрасним, а що — потворним?
9. Знайдіть сцени, де відбувається якась дія; описані події або щось характеризується;
сцени-діалоги. Які з них переважають у тексті роману?
10. Назвіть філософсько-естетичні та моральні проблеми, порушені автором у творі.
11. Складіть план характеристики Доріана Грея та доберіть до неї цитати.
12. Чи можна стверджувати, що Доріан Грей деградував як особистість?
13. Відтворіть ланцюжок подій і вчинків Доріана Грея, що призвели його до зміни з символу краси на символ потворності й зла.
14. Як герої роману ставляться до Доріана? Які наслідки знайомства з ним?
15. Порівняйте поведінку Доріана в сценах, коли лорд Генрі й Безіл Голуорд повідомля- ють йому про смерть Сібіл Вейн.
16. Як би склалося життя Сібіл і Доріана, якби дівчина не померла, а Доріан, як і зби- рався, помітивши перші зміни на портреті, одружився з нею?
17. Чи міг би Доріан Грей стверджувати, що краса врятує світ?
18. Знайдіть у тексті слова, що мають значення «красивий». Щодо кого / чого вони вжи- ті? Поясніть їхню роль у тексті.
19. Порівняйте ставлення до мистецтва в парадоксах О. Вайльда (передмова) і головних персонажів роману. Чи завжди вони збігаються?
20. Великий вплив на погляди й поведінку Доріана мала книжка, подарована лордом Генрі. Чи можемо ми услід за О. Вайльдом стверджувати, що «немає книжок мораль- них або неморальних. Є книжки добре написані або погано написані. Ото й усе».
21. Чому Доріан Грей боявся свого портрета?
22. Що довело Доріана до трагічного фіналу: вседозволеність, згубний вплив теорій лорда Генрі чи особисті риси характеру? Відповідь аргументуйте.
23. Знайдіть у тексті парадокси лорда Генрі. У чому їхня привабливість? Чи несуть вони в собі якусь небезпеку?
24. Доведіть, що «Портрет Доріана Грея» — інтелектуальний роман.
25. Чи згодні ви з О. Вайльдом, що краса лежить по той бік добра і зла, а від мистецтва немає жодної користі? Відповідь аргументуйте.
26. Оскар Вайльд визначив моральний зміст свого роману як заперечення крайнощів і зловживань будь-чим. Чи згодні ви з думкою автора?
27. Напишіть за романом Вайльда «Портрет Доріана Грея» твір на одну з тем: «Чи треба дбати про красу душі?»; «Чи винен Доріан Грей у смерті Сібіл і Джеймса Вейнів?»;
«Хто винен у загибелі Доріана Грея?».
У першій частині роману розповідається, що Доріан слухав оперу Ріхарда Вагнера «Ло- енгрін», у другій — що він захоплюється «Тангейзером» Вагнера. Чи мають ці деталі якесь символічне значення для розуміння того, що відбулося з головним героєм? Чому «йому чу- лося в увертюрі до цього величного твору (“Тангейзера”) відбиття трагедії його власної душі»? Про яку трагедію йдеться?
Для довідки: Лоенгрін — загадковий ідеальний рицар, який спустився з неба, щоб вряту- вати юну дівчину, яку після смерті батька сусід примушував до заміжжя. Тангейзер — ри- цар, що багато грішив, а наприкінці життя пішов за спокутою до Папи Римського. Папа від- мовився відпустити гріхи, сказавши, що скоріше посох зазеленіє у його руках, ніж Бог відпустить гріхи Тангейзеру. Після цих слів посох Папи зазеленів молодими листочками.
Перша спроба перекладу роману «Портрет Доріана Грея» українською мовою належить Валер’яну Підмогильному, який працював над ним під час заслання на Соловках. Слід рукопису загубився, адже 1937 р. письменника розстріляли. Наміри видати в 1930-ті рр.
роман у перекладі українською були невдалими. Перше видання українською з’явилося 1968 р. завдяки зусиллям Ростислава Доценка. Здійснений ним переклад став «найбільшою подією української вайлдіани» (Максим Стріха) і здобув високу оцінку в літературному та перекладацькому середовищі. Останнім часом побачили світ переклади Олени Ломакіної (2015) та Миколи Дмитренка (2017).
ВІДЛУННЯ МИСТЕЦЬКИЙ ПРОЕКТ
ШТРИХИ ДО ПОРТРЕТА ПЕРЕКЛАДАЧА
РОСТИСЛАВ ДОЦЕНКО
нак табір не зламав муж- нього українця. В ув’яз нен ні він став активним учасни- ком підпільної молодіжної спілки, після викриття якої Р. Доценка засудили до страти. На щастя, саме в цей час відмінили смертну кару, тож Ростиславу Івано- вичу її замінили на додат- кові сім років таборів. Як згадував Р. Доценко, «з мор- довських конопель несподі- вано-сподівано шубовснув у київське шістдесятництво, де радо познайомився з Іва- ном Світличним, Іваном Дзюбою, Ліною Костенко, Аллою Горською та багать- ма-багатьма іншими непе-
ресічними особистостями тих явно відродженських років»...
Особливу роль у роз- витку тогочасного україн- ського мистецтва відігра- вав художній переклад, адже його матеріалом була жива українська мова. Тож фактично україномовні пе- реклади сприяли форму- ванню національної ідеї та розвиткові самобутньої на- ціональної культури. Влада це добре розуміла.
Переклад Доценком ро- ману О. Вайльда «Портрет Доріана Грея» (1968) уважа- ють одним із найкращих в українській літературі.
Життя Ростислава Іванови- ча Доценка (1931—2012) — яскравий приклад подвиж- ницького служіння Україні.
Двадцятидворічного юнака прямо зі студентської лави забрали до в’язниці і за су- дили як українського бур- жуазного націоналіста. Од-