Одним із найяскравіших російських поетів, що сповідував принципи «чистого мистецтва», був Федір Іванович Тютчев. Його доля склалася як для російського чиновника нетипово, але як для поета — показово. Він перебував на службі в росій- ському посольстві у Мюнхені й Турині. Чверть століття, проведені в Європі, наклали відбиток на його естетичні вподобання, він перейнявся естети- кою романтизму, навіть особисто приятелював із видатним німецьким поетом-романтиком Генріхом Гайне, перекладав російською не лише його твори, а й Фрідріха Шиллера, Йоганна Вольфганга Ґете.
А ось вільнолюбством, демократичними погляда- ми, які були світоглядним підґрунтям творчості цих європейських поетів, росіянин Тютчев не пе- рейнявся. Навіть передчуття майбутньої європей- ської «весни народів» (національно-визвольних революцій 1848—1854 рр.) не вплинуло на його імперський світогляд. Натомість, як і багато хто з його земляків аж до сьогодні, він вірив у якусь
«особливу» роль Росії у світі.
Водночас, як людина гострого розуму, він не міг не бачити недоліків Російської імперії (та ще й мав змогу порівнювати її з європейським рівнем життя), хоч мріяв про розростання Росії «від Нілу до Неви і від Ельби до Китаю». Усе це посилювало його душевну кризу, яка особливо загострилася, коли Росія безславно програла Європі Кримську війну 1853—1856 рр.
Тож Тютчев відчував «страшну роздвоєність», відгукуючись на все це песимістичними поезіями на кшталт «О душе, віщая моя» (1855) та ін. Можливо, це ще більше спонукало поета віддалитися від суспільно-політичних проблем, принаймні у творчості.
Як тонкий лірик Федір Тютчев сформувався ще в 1830-х рр. Його поезія просякнута мотивами смутку, огорнута серпанком відчуття швидкоплинності людського життя і водночас бажанням насолодитися його миттєвостями.
ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ
Степан Александровський.Портрет поета Федора Тютчева.
1876
Семантика поезії Тютчева надзви- чайно складна... Для Тютчева ха- рактерне, інколи в межах одного вірша, поєднання різних та істо- рично непоєднуваних семантич- них систем. Одні слова в нього наділені бароково-алегоричною семантикою, інші пов’язані з ро- мантичною символікою, а є ті, що активізують міфологічний пласт значень.
Юрій Лотман
Особливо зворушливими є його поезії, присвячені жінці. Лірична героїня — ідеа лізована й узагальнена, як героїня сонетів Петрарки.
Водночас Тютчев був і майстром філософської лірики. Так, один із найвідо- міших віршів «Silentium!» (з латин. «мовчання», «тиша») є гіркою констатацією того, як важко одній людині зрозуміти іншу.
Silentium!
Мовчи і крийся, і таї Думки і почуття свої...
Хай у душевній глибині І сходять, і зайдуть вони, Мов зорі ясні уночі, — Милуйся ними і мовчи!
Як серцю виказать себе?
Як іншим зрозуміть тебе?
Ти думку висловиш — і вмить Уже неправда в ній дзвенить.
О, не мути джерел ясних;
Мовчи, мовчи, живись од них!
В собі самому жити вмій.
Є цілий світ в душі твоїй Таємно-чарівничих дум;
Їх заглушить базарний шум, Їх промінь денний осліпить;
Хай серце слухає й мовчить.
Переклад Юрія Клена
Вірш «Silentium!» належить до
ранньої творчості Ф. Тютчева, яка відігравала роль своєрідного поетового «ін- тимного щоденника», з яким широкий загал не знайомлять. Тож перш ніж над- рукувати в газеті (а це сталося 16 березня 1833 р.), поет неодноразово редагував цей вірш, який приніс автору славу поета-філософа.
Вважають, що поезію було створено під впливом стосунків Ф. Тютчева з Елеонорою Петерсон. Поет був глибоко закоханий у красуню-аристократку і вважав, що її родичі нізащо не погодяться на шлюб. Тож після весілля почу- вався по-справж ньому щасливим. Але водночас його не полишало передчуття неминучої біди, наближення якоїсь страшної трагедії. Саме цьому неясному відчуттю тривоги, яке виникає нібито нізвідки й безпідставно, але гнітить людську душу, і присвячено вірш. До слова, передчуття справдилися. Сімейне щастя тривало недовго. 1838 р. Елеонора Тютчева померла на руках у чоловіка, який від горя посивів за кілька годин...
Назва вірша багатозначна й символічна. З одного боку, це наче звернення ліричного героя до самого себе, своєрідний внутрішній монолог, у якому поет ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ
Овструг, родовий маєток Тютчевих, де 23 листопада 1803 р. народився поет
Автограф вірша Федора Тютчева «Silentium!»
Микола Реріх. Благословенна душа. 1932 Микола Реріх — художник, філософ, архео- лог, мандрівник і письменник; працював та- кож в Україні в галузі монументального мистецтва. Характерна риса творчості Рері- ха — прагнення до Вічності, заклики йти шляхом світла, вдосконалення людини, роз- ширення її свідомості. Відому формулу Федора Достоєвського «краса врятує світ»Реріх вимовляв по-своєму: «Усвідомлення краси врятує світ».
закликає — самого себе! — мовчати, приховуючи свої думки й почуття, оскільки ледь «думку висловиш — і вмить / Уже неправда в ній дзвенить...». Тож ліричний герой повинен зосередитися на житті духу, який протиставлений і «базарному шуму», і денному промінню (тлумачень значень понять «базар» і «день»
у цьому контексті безліч). З іншого боку, саме так («silentium!») зверталися в німецьких землях, де Тютчев тривалий час служив дипломатом, до присутніх, вимагаючи абсолютної тиші й уваги. Тож, можливо, «silentium» — це звернення поета до читачів із закликом до зосередженого слухання, до повної концентрації уваги. Адже людина, особливо її внутрішній світ, — це цілий космос, який до кінця пізнати неможливо.
Цікавою є композиція вірша, що має своєрідне обрамлення: поезія почина- ється і закінчується тим самим дієсловом «мовчати» (латин. «silentium»), скла- дається із секстин із паралельним (парним) римуванням. Чотиристопний ямб (добре відомий нам з «Євгенія Онєгіна» Олександра Пушкіна) має створити ілюзію невимушеної розмови чи то з власною душею, чи то з аудиторією. Міні- мум зображально-виражальних засобів лише підсилює цей ефект, створюючи неймовірний романтичний контраст між, з одного боку, довершеними секстина- ми, невимовною таїною людської душі та, з іншого — простотою й прозорістю мови. Це і є втіленням справжньої гармонії: єднання людини, її душі з Приро- дою і Богом.
1. Спробуйте визначити тему і основну думку вірша Ф. Тютчева «Silentium!». Чи легко це зробити? Чому?
2. Простежте за використанням дієслова «мовчати». Чи часто у вірші повторюється ще якесь слово? Про що це свідчить?
3. Поясніть символіку назви вірша. Чому заголовок поет дав латиною?
4. Яку роль у тексті відіграють дієслова наказової форми? Чи доречні вони у філософ- ському вірші? Аргументуйте свою думку.
5. Знайдіть у тексті обрамлення. Яку роль воно виконує?
6. Як ви розумієте вислів «Ти думку висловиш — і вмить / Уже неправда в ній дзве- нить»?
7. Романтики сповідували життя духу. Чи знайшло це втілення у вірші Федора Тютчева?
8. Твори різних видів мистецтва, які належать навіть віддаленим у часі епохам, можуть вступати у своєрідний діалог один із одним. Поясніть асоціативний діалог між вір- шем Ф. Тютчева «Silentium!» і картиною М. Реріха «Благословенна душа».
* * *
Іще горять в душі бажання, Ще манить зір краса твоя, Крізь любі спогади туманні Іще ловлю твій образ я.
Твій образ милий і прекрасний Всякденно видиться мені, І недосяжний, і незгасний, Немов зоря в височині.
Переклад Максима Рильського
Вірш «Іще горять в душі бажання...» Тютчев написав 1848 р., через десять років після смерті його першої дружини Елеонори Тютчевої і присвятив її пам’яті. Роки, прожиті з нею, поет згадував як найкращі у своєму житті. Хворо- ба і смерть дружини вразили письменника надзвичайно сильно. Оскільки Тют- чев отримав призначення на дипломатичну службу в Турин (Італія), у травні 1838 р. його родина вирушила до Італії морем. Під час подорожі на пароплаві почалася велика пожежа. Елеонорі Тютчевій пощастило врятувати дітей, але згоріли всі документи та речі. Ця пригода погіршила матеріальний стан родини, який і так був нелегким. Нервове потрясіння, яке пережила жінка під час поже- жі, побутові негаразди й важка застуда підірвали її сили, і 27 серпня 1838 р. вона померла. За свідченням близьких поета, спогади про дружину завжди виклика- ли у Ф. Тютчева глибокий сум. Саме цією скорботою за втраченим коханням просякнута поезія «Іще горять в душі бажання...».
Вірш складається з двох строф, які плавно перетікають одна в одну: початок другої строфи фактично повторює фінал першої. Анафора «ще/іще» допомагає зрозуміти, що події, про які згадує ліричний герой, відбулися нещодавно. Епіте- ти «спогади туманні», «образ недосяжний» лише підсилюють це враження. Туга за коханою просякнута настроями світлої меланхолії. Образ коханої, недосяж- ної та прекрасної, є символом незгасного кохання, що асоціюється з небесною зорею.
Вірш написано чотиристопним ямбом, який поети, через його гнучкість і легкий ритм, часто використовують для створення ілюзії невимушеної розмо- ви чи ліричної сповіді.
1. Чи можна вірш «Іще горять в душі бажання...» назвати ліричною сповіддю? Чому?
2. Порівняйте стан ліричних героїв віршів Федора Тютчева і Франческо Петрарки (збірка «Книга пісень» («На смерть донни Лаури»)). Чи можна говорити про суго- лосність їхніх відчуттів? Відповідь аргументуйте.
3. Чи можна порівняти образ коханої ліричного героя вірша Ф. Тютчева з донною Лаурою (Ф. Петрарка «Книга пісень»)?
4. Від чого страждає ліричний герой вірша? За допомогою яких зображально-вира- жальних засобів це розкривається?
5. Поясніть роль анафори у творі.
6. Чи випадково вірш закінчується образом «зорі в височині»? Яке емоційне наванта- ження має цей образ?
Невідомий художник.Портрет Елеонори Тют- чевої
Українською мовою вірші Федора Тютче- ва перекладали Павло Грабовський, Максим Рильський, Юрій Клен та ін.