титул «Правителя півдня Росії», реорганізував зосереджені у Криму частини ЗСПР у Русійську армію. У червні 1920 РА розпочала наступ з Криму на Таврію, однак у боях із більшовиками зазнала поразки і її залишки 16.11.1920 евакуйовано до Туреччини. За кордоном для збереження кадрів білих армій 1924 засновано Рос. загальновоїнський союз (Русский общевоинский союз – РОВС).
А. Буравченков (Київ).
БІЛОКУР Катерина Василівна [(24.11.) 07.12.1900 – 10.06.1961) – укр. художниця. Н. у с. Богданівка на Київщині. Не здобула худ. осві- ти, техніку малювання опанувала самостійно.
Представниця «наївного мистецтва». Працювала у різних худ. жанрах – пейзаж, портрет, натюрморт.
Твори Б. виставлялись у Києві, Москві, Парижі (1954). Творчість Б. високо оцінив П. Пікассо.
Картини: «Берізка» (1934), «Квіти за тином» (1935),
«Жоржини» (1940), «Колгоспне поле» (1948-49),
«Цар колос» (1949), «Мальви та троянди» (1934–
58) та ін. Народна художниця України (1956).
БІЛОРУСЬ (Республіка Білорусь) – держава у Центрально-Східній Європі. Межує з Російською Федерацією, Україною, Польщею, Латвією і Литвою. Загальна площа: бл. 207,6 тис. км2. Чисельність населення: 9,5 млн осіб (2018). Нац.
склад і етнічні групи: білоруси – 84%, росіяни – 8%, поляки – 3%, українці – 2%. Серед віруючих (58,9% населення): православні – 82,5%, римо- католики – 12%. Держ. мови: білоруська і російська (за підсумками референдуму 1995). Форма держ.
правління: президентська республіка. Форма держ. устрою: унітарна держава. Столиця: Мінськ.
Адмін.-терит. поділ: 6 областей, 1 столичний округ (Мінськ) і 118 районів. Глава держави: президент.
Законодавча влада: двопалатні Національні Збори (4-річний термін): Палата Представників (110 депутатів) і Рада Республіки (64 особи). Найвищий орган виконавчої влади: Кабінет міністрів на чолі з прем’єр-міністром. Грошова одиниця: білоруський рубль (100 копійок).
На початку ХХ ст. білоруси компактно засе- ляли терени 5 західних губерній Російської імперії: Могильовську, Мінську, частину повітів Віленської, Вітебської, Гродненської. Абсолютна більшість населення Б. проживала у сільській місцевості. З поч. століття активізувався білорус.
нац. рух, який знаходився під значним впливом польського та російського сусп.-політ. рухів. На базі нац.-культ. гуртків білорус. молоді Мінська, Вільно (Вільнюс), Петербурга 1902–03 була утво- рена Білоруська революційна громада, що згодом отримала назву Білоруська соціалістична громада
(БСГ, лідери брати І. та А. Луцкевичі, А. Пашкевич, К. Костровицький; проіснувала до 1907). Серед її програмних цілей – пробудження нац. свідомості, розвиток білорус. мови, створення нац. школи, боротьба за демократію в Росії. Під впливом рев.
подій 1905 у Росії почали легально виходити перші періодичні видання білорус. мовою, створювалися професійні та громад.-культ. об’єднання. Важливу роль у справі консолідації білорус. нації відіграла газета «Наша нива» (1906–15), редактором якої з 1914 був Я. Купала.
У ході Першої світової війни (до жовтня 1915) майже половина території Б. опинилася під нім.
окупацією. Діячі нац. руху виступили з ідеєю відродження незалежності Литви і західної части- ни Б. у формі Великого Князівства Литовського, що знайшло відображення в опублікованому на початку 1915 «Універсалі». У Вільно був ство- рений Білоруський народний комітет (БНК) на чолі з А. Луцкевичем. Однак, утворити таку конфедерацію не дозволила політика нім. уря- ду. 1916 БНК спробував провести переговори з Литовським національним комітетом щодо ство- рення Литовсько-Білоруської держави, однак литовці відмовилися від такої пропозиції. У вересні 1917 у Вільно делегати Литовської конференції, заявивши про намір відродити самостійну, неза- лежну Литовську державу, вибрали передпар- ламент – Литовську Тарибу (Раду). До складу Литовської держави були включені й окуповані нім. військами білорус. землі. Б. отримала в Тарибі 2 місця. 1918 БНК передав свої повноваження новоствореній Віленській Білоруській Раді (ВБР).
Білорус. національний рух у сх. частині Б.
пожвавився з падінням самодержавства в Росії (лютий 1917). Відновила свою діяльність БСГ, виникли нові партії – Білоруська народна гро- мада, Білоруська народна партія соціалістів (БНПС), Білоруська християнська демократія (БХД). У березні в Мінську відбувся І з’їзд білорус. партій і орг-цій, на якому було створено Білоруський національний комітет (БНК, очолив Р. Скирмунт). БНК у липні на ІІ з’їзді перетворено в Центральну Білоруську Раду (ЦБР) до якої пере- йшло керівництво білорус. нац. рухом. Основними вимогами Ради було визнання автономії Б. у складі Росії, розвиток нац. мови і культури, організація білорус. війська. У жовтні на другій сесії Ради ЦБР перетворено у Велику Білоруську Раду (ВБР).
Політична програма ВБР передбачала проголо- шення Б. демократичною республікою, встанов- лення федеративних зв’язків з рад. Росією та ін.
республіками. Протягом листопада на всій вільній від нім. окупації території Б. була проголошена рад. влада. 27.11.1917 виконавчі комітети, обрані
Б
з’їздами Рад робітн. і солд. депутатів Західної області (створена в червні 1917), Рад селян. обла- стей Мінської і Віленської губ., Західного фрон- ту, об’єдналися і утворили виконавчий комітет Західної області та фронту на чолі з більшовиком М. Рогозинським. 15.12 у Мінську розпочав робо- ту 1-й Всебілоруський з’їзд, на якому розгорілась боротьба навколо питання про нац. самовизна- чення Б. Коли проти ночі на 18.12. з’їзд ухвалив рішення про республіканський і демократичний лад на білорус. землях, то Раднарком Західної області та фронту заборонив роботу з’їзду.
21.02.1918 на окупованій нім. військами території виконком ради Всебілоруського з’їзду звернувся до народу Б. з Уставною грамотою, де йшлося про право на самовизначення. Виконком утворив уряд – Народний Секретаріат, головою якого став один із керівників БСГ І. Воронко.
09.03.1918 було прийнято другу Уставну грамоту, яка проголошувала Білоруську Народну Республіку (БНР). Законодавча влада передавалася до скли- кання Установчого сейму Раді Всебілоруського з’їзду. 18.03.1918 вона оголосила себе Радою БНР.
25.03 була схвалена третя Уставна грамота, яка проголосила незалежність БНР на всіх етнічних білорус. територіях.
27.08 рос. уряд підписав з Німеччиною додатковий договір, за яким Берлін погодився вивести свої війська з території Б. на схід від р. Березіни. У вересні–жовтні 1918 на ці території увійшли більшовицькі війська. У жовтні 1918 Рада БНР надіслала листи з проханням визнати незалежність Б. до Німеччини, США та ін. держав, однак, позитивної відповіді на своє звернення від урядів цих країн не отримала. Спроби домовитися про визнання БНР з боку РСФРР теж закінчились безрезультатно.
Після капітуляції Німеччини і денонсації Брестського мирного договору 1918 більшовицькі війська почали просуватися вглиб Б. Частина членів Ради залишилася в Мінську, інші виїхали до Вільнюса і Гродно. Голова ВБР А. Луцкевич почав переговори з Литовською Тарибою: за домовленостями до її складу було введено 6 членів ВБР, водночас в уряді Литви було утворено Мін-во білоруських справ, яке очолив І. Воронко. У лютому 1919 уряд БНР виїхав із Гродно у Вільно, де продовжив діяльність на території, окупованій поляками.
Керівництво рад. Росії спочатку притриму- валось думки, що Б. повинна входити до скла- ду Росії, як адмін.-терит. частина. Наприкін.
грудня 1918 пленум ЦК РКП(б) прийняв поста- нову про необхідність утворення Радянської Соціалістичної Республіки Білорусь (РСРБ).
01.01.1919 Тимчасовий робітничо-селянський уряд Б. (очолив Д. Жилунович) ухвалив Маніфест, який проголосив створення РСРБ зі столицею у Мінську. 02–03.02.1919 у Мінську відбувся пер- ший Всебілоруський з’їзд Рад, який ухвалив
«Декларацію про встановлення федеративного союзу між РСРБ і РРФСР», прийняв Конституцію.
Найвища влада в країні належала з’їзду Рад, а в період між ними її здійснював Центральний вико- навчий комітет (ЦВК). Була визначена територія РСРБ у складі Мінської та Гродненської губерній.
Смоленська, Вітебська та Могильовська губ., розташовані на сході Білорусі, не ввійшли до скла- ду РСРБ: ЦК РКП(б), побоюючись перемоги нац.
білорус. сил, ухвалив рішення про приєднання вказаних територій до РРФСР.
За вказівкою Москви Перший Всебілоруський з’їзд Рад ухвалив рішення про об’єднання Б. із Литовською РСР. Таким чином рад. керівництво створювало буферну державу між РРФСР і Польщею. 27.02 у Вільно відбулося спільне засідання ЦВК РСРБ і Литовської РСР, де під тиском Москви було прийняте рішення про утво- рення ЛитБіл РСР (офіційна назва – Радянська Соціалістична Республіка Литви та Білорусі) зі столицею у м. Вільно. До складу ЛитБілу увійшли території Мінської, Гродненської, Віленської, Ковенської та частини Сувалківської губ. Нове держ. утворення проіснувало недовго – до липня 1919. Урядові кола Польської Республіки претен- дували на приєднання частини білорус. території:
у лютому 1919 розпочалися військові дії проти рад.
Росії, а вже 22.04 поляки захопили м. Вільно, 08.08 – Мінськ. Влітку 1920 рад. війська під команду- ванням М. Тухачевського витіснили польські частини з Б. Відновлення рад. влади розпоча- лося схваленням декларації, що проголошувала незалежність РСРБ (її територія складалася з 6 повітів колишньої Мінської губернії).
Восени 1920 польська армія перейшла в контрнаступ. Водночас активізували свої дії противники рад. влади в Б. У Слуцькому повіті 15–16.11.1920 відбувся з’їзд представників воло- стей та містечок, який обрав Слуцьку Раду й дору- чив їй організацію національного війська, а також закликав до боротьби «за незалежну Білорусь у її етнографічних кордонах». Сформоване військо під командуванням генерал-майора С. Булака- Балаховича 27.11 розпочало похід за визволення Б. від рад. влади. Наприкін. грудня 1920 части- ни Червоної армії змусили Слуцьку повстанську дивізію перейти польс.-рад. кордон, де вона була роззброєна.
Ризький мирний договір 1921 закріпив поділ території Б. На початку 1920-х років Б.
БІЛОРУСЬ
Б
БІЛОРУСЬ
була поділена на 3 частини: західна (сучасні Гродненська та Брестська, зах. р-ни Вітебської та Мінської обл. без Мінська) знаходилася у складі Польщі; центральна утворювала держ.
об’єднання РСРБ, східна входила до складу рад.
Росії. 1922 РСРБ увійшла до складу СРСР. 1924 Всесоюзний ЦВК ухвалив рішення про повернен- ня Білоруській республіці 15-ти повітів і окремих волостей Вітебської, Смоленської та Гомельської губ. з переважною більшістю білорус. населення.
Ще одне розширення відбулося 1926 за рахунок приєднання Гомельського та Речицького повітів колишньої Гомельської губернії. На початок 1927 територія РСРБ складала 125 950 тис км2 з насе- ленням близько 5 млн осіб, з яких 80% становили білоруси.
Об’єднання Б. супроводжувалося її роз- витком на основі Нової економічної політики (НЕП). Головним заходом НЕПу стала заміна продрозкладки продподатком (1921), був дозво- лений вільний вибір форм землевикористання, зменшилася к-сть колективних господарств, зросла чисельність хуторів. Водночас селянство отримало право вільного продажу надлишків своєї продукції. З 01.09.1923 почався перехід від системи натурального податку до грошового, який сприяв поширенню на селі ринкових відносин.
Певна лібералізація екон. відносин викликала відповідні процеси в сусп.-політ. житті. Впливовою політ. партією, яка відстоювала інтереси головної маси населення краю – селянства (80,6%) була Білоруська партія соціалістів-революціонерів (есерів, БПСР), що становила політичну опозицію до КП(б)Б (утв. в грудні 1918). 1923 влада оголо- сила амністію всім членам білорус. нац. орг-цій, політичним і культурним діячам, учасникам анти- рад. білорус. формувань. Це рішення вплинуло на політ. життя республіки. Так, 1924 впливова БПС-Р оголосила про свій саморозпуск і закли- кала своїх прихильників до припинення боротьби проти рад. влади. Саморозпуск партії есерів та ін.
нац.-дем. партій привів до ліквідації в Б. політичної опозиції. З 1924 у Б. активно реалізувалася політика «білорусизації», що здійснювалася у кількох напрямах: білорусизація держ. установ, громадських орг-цій, залучення на керівні посади представників корінного населення, розширення вживання білорус. мови в освіті, пресі, видавничій сфері. До 1928 бл. 80% шкіл переведено на білорус.
мову навчання. За кілька років було створено нац.
систему освіти (Білорус. держ. ун-т, 1921), влас- на дослідна установа (Ін-т білоруської культури, 1922), театр (Білорус. драматичний театр, 1926) та ін. 1927 набула чинності нова Конституція Б.
Зміни в екон. та нац. політиці викликали в багатьох
білорус. діячів в еміграції сподівання на поступову еволюцію рад. влади в бік демократії. Тому 1925 на Берлінській конференції Рада БНР визнала РСРБ та заявила про свій саморозпуск.
З другої пол. 1920-х років у РСРБ розпочав- ся процес згортання НЕПу, відбувався перехід до директивної економіки, трансформувався політ.
режим. На рубежі 1920-30-х років адм.-командні методи керівництва поширюються на всі сфери життя суспільства. Характерними рисами громад.
життя Б. стали тотальна централізація, держ.
терор аж до організації масових репресій. З понад 800 учасників білорус. нац. руху 1917–24 були репресовані всі, хто залишався жити на території СРСР. У першу чергу потерпіли реемігранти – ті, хто в 1920-х роках повірив більшовикам і повер- нувся на батьківщину. Кульмінацією розправи над інтелігенцією в 1930–31 стала справа про
«контрреволюційну» орг-цію «Саюз вызвалення Беларусі», за якою було заарештовано понад 110 представників білорус. інтелігенції. Серед них С. Некрашевич, В. Ігнатовський (історик, 1921–26 нарком освіти, 1929–31 президент АН РСРБ) та ін. «Справа СВБ» стала початком систематичних політ. репресій у Б. 1937 була сфабрикована спра- ва «Про об’єднане антирадянське підпілля» в Б., яка призвела до масових чисток партійних рядів.
За звинуваченням у цій справі були заарештовані 90 членів Союзу письменників БРСР (з них понад 50 осіб загинули в тюрмах і таборах). 1937–38 репресії досягли своєї кульмінації, жертвами яких стали понад 250 тис. білорусів. Влада знищила національносвідомих лідерів білорус. комуністів – голову РНК РСРБ 1924–27 І. Адамовича, наркома освіти РСРБ з 1926 А. Баліцького; не витримав переслідувань і покінчив життя самогубством 1937 голова РНК РСРБ 1920–24 А. Чорвяков. Загальна кількість жертв сталінізму в Б. сягає 600–700 тис.
осіб.
У 1930-х роках у Б. утвердилась тоталітарна система. Конституція 1937, складена на основі Основного закону СРСР 1936, закріпила новий порядок і назву республіки – БРСР. Конституційні норми мали чисто номінальний характер і не діяли в повсякденному житті. В екон. відношенні Б. залишалася аграрною республікою. У роки першої п’ятирічки в республіці були створені нові галузі пром-сті: паливна, машинобудівна, хімічна.
Величезну ціну заплатило за індустріалізацію селянство. До початку першої п’ятирічки колективні господарства об’єднували лише 3% сільського населення. Розглядаючи колгоспи як вигідний засіб викачування хлібних ресурсів з села, рад. кер-тво з 1929 приступило до форсування колективізації.
Вже 1934 у колгоспах РСРБ опинилися бл. 75%
Б
всіх селян. У період колективізації понад 300 тис.
селян було репресовано.
Не меншою гостротою відзначалось сусп.- політ., екон. і культ. життя на білорус. землях, що увійшли за до складу Польської Республіки (107 тис. км2, 4 млн населення). У 4-х білорус.
воєводствах (Поліському, Новогрудському, Віленському та Білостоцькому) влада повністю знаходилася в руках польських чиновників. Метою урядової політики стало перетворення краю в аграрно-сировинний додаток Польщі, полонізація Західної Б. Відбувалося насаджування військових колоністів – осадників, які отримували землю на пільгових умовах і були фактичною військовою та політичною опорою польського режиму. На 1934 на території Західної Б. було поселено 9 тис.
осадників. Уряд закривав білоруські навчальні та культурно-освітні заклади. Так, 1929–1930 залиши- лися 23 білоруські початкові школи і було відкрито 44 двомовні (утраквістичні) школи. К-сть білорусів у Віленському ун-ті, єдиному вищому навчаль- ному закладі Західної Б. 1934 склала 1,55%.
Активізувався білорус. нац.-визв. рух. У 1920–30-х роках у Західній Б. найвпливовішою політ. силою були нац. партії та орг-ції. Провідну роль відігравала Білорус. християнська демократія (БХД, 1917–40, лідер А. Станкевич), яка об’єднувала головно білорусів католиків. 1936 для поширення впли- ву на православну частину населення, вона була перейменована у Білоруське національне об’єднання (БНО). Програмними гаслами партії були недоторканність приватної власності та б-ба за національну державу. Продовжували свою діяльність і партії комуніст. напрямку. 1923 виникла Комуністична партія Західної Б. (КПЗБ) як складова частина Комуністичної партії Польщі.
Під їх ідейним керівництвом перебувала легаль- на Білор. селянсько-робітнича громада (1925–
27, лідер Б. Тарашевич). Її програмним гаслом було відокремлення Захід. Б. та об’єднання з БРСР. Важливу роль у громадсько-політичному житті Західної Б. відігравало культурно-освітнє Товариство білоруської школи (ТБШ).
У вересні 1939 Червона армія відповідно до таємних домовленостей Ріббентропа-Молотова пакту 1939 зайняла Західну Б. 28–30.10 у Білостоці відбулися Народні збори, які ухвалили декларацію про проголошення рад. влади на всій території Західної Б., конфіскацію поміщицького землеволодіння, націоналізацію банків і великої пром-сті. 02.11 сесія Верховної Ради СРСР і відповідно 12.11 сесія Верховної Ради БРСР ухва- лили закони про включення Західної Б. до складу СРСР та возз’єднання її з БРСР. Територія БРСР збільшилась до 225, 7 тис. км2, а населення склало
10,2 млн осіб. Після вступу рад. військ на територію Західної Б. почалися масові політичні репресії: від жовтня 1939 до червня 1941 в західних областях Б. було репресовано понад 125 тис. осіб.
Територія Б. стала ареною жорстоких бойових дій у період Німецько-радянської війни 1941–45.
До кін. літа 1941 Б. окупували нім. війська. Для оперативного управління вона була поділена по р. Березина на 2 зони: цивільну (на захід від рубе- жу) і військову (на схід – Вітебська, Могильовська, Гомельська, сх. р-ни Мінської та кілька р-нів Поліської обл.). Більша частина Поліської, Пінської, Брестської обл., незначна Гомельської – приєднані до Райхскомісаріату «Україна». Білостоцька і північні р-ни Брестської обл. включені до складу особливого округу «Білосток». Північно-західні райони Віленської обл. увійшли в генеральний округ «Литва». Барановіцька, частина Мінської та Віленської, північні р-ни Пінської та Поліської, західні р-ни Брестської обл. склали генеральний округ «Білорусь», який увійшов у Райхскомісаріат
«Остланд».
З числа білорус. нац. діячів, які пов’язували надії на державність з Третім Райхом, у жовтні 1941 була створена Білорус. Народна Самопоміч (БНС), яку очолив І. Єрмаченко. До її компетенції належали питання забезпечення життєдіяльності місцевого населення – медичне обслуговуван- ня, освіта і функціонування культурних закладів тощо. Нім. адміністрація дала дозвіл на відкриття початкових шкіл, будинків культури, читалень, робилися кроки для білорусизації церковного життя, видавалися 4 білоруськомовні журна- ли та ін. Поступово сформувався центральний та місцевий апарат БНС. Проте, нац. лідерам не вдалося отримати дозвіл на створення нац.
військових формувань. Нім. окупаційна вла- да вдалася до низки популістських кроків для запобігання розгортанню антинацистської б-би.
27.06.1943 за ініціативою нім. влади було створено Раду довіри при Генеральному комісаріаті Б., яка мала налагоджувати контакти між окупаційною владою і населенням. 21.12 замість Ради довіри була створена Білоруська центральна рада (БЦР), яку очолив Р. Островський. БЦР стала дорадчим органом, який мав право на відносно самостійні рішення у справах соц. опіки, культури і освіти. У лютому 1944 для створення формувань Білорус.
крайової оборони (БКО) БЦР провела військову мобілізацію. Останнім заходом БЦР стало прове- дення 27.06.1944 в Мінську II Всебілорус. конгресу, який номінально оголосив Раду єдиним законним представником білорус. народу і єдиним законним урядом на чолі з президентом Р. Островським.
Антинацистський рух у Б. був представлений
БІЛОРУСЬ
Б
БІЛОРУСЬ
двома силами: рад. партизанами (у вересні 1942 був створений Білорус. відділ Центрального штабу партизанського руху) і білоруським нац. підпіллям під політ. керівництвом Партії білорус. націоналістів на чолі з Є. Станкевичем та В. Іванковським. У Західній Б. розгортала свою діяльність польська Армія Крайова. За період окупації на території Б.
було створено понад 260 концтаборів смерті. Один із них – Тростянецький під Мінськом – за кількістю знищених людей (206 тис. осіб) знаходиться на 3 місці після Освенціма та Майданека. Під час війни загинула третина населення краю, 380 тис.
осіб було вивезено на роботу до Німеччини. На територію Б. рад. війська вступили восени 1943.
Останнє білоруське місто Брест було звільнене 28.07.1944.
Післявоєнну відбудову господарства Б. вла- да планувала завершити за роки 4-ої п’ятирічки (1946–50). Створювалися нові галузі пром-сті:
автомобілебудування, тракторобудування тощо.
Післявоєнна індустріалізація проводилася, насампе- ред, за рахунок с/г. Була відновлена колгоспно-рад- госпна система. Погіршила ситуацію в с/г республіки масова колективізація в західних областях Б., яка тривала 1949–51. «Радянізація» освіти і культури привела до втрати білорус. народом своїх нац. рис, занепаду рідної мови і культури. Зовн. політика БРСР мала декоративний характер (Б. поряд із Україною була серед засновників ООН), виступала невід’ємною частиною зовн. політики СРСР. У серпні 1945 без участі уряду Б. був підписаний Договір про рад.-польс. кордон, за яким Польщі передавались 17 р-нів Білостоцької обл. із м. Білосток.
БРСР відносилася до тих республік СРСР, керівництво яких сприймали зміни другої полови- ни 1980-х років без ентузіазму, виступаючи проти радикальних реформ М. Горбачова. Об’єктивною передумовою такої позиції було відносно краще екон. становище республіки в 1970–80-ті роки. Так, за рівнем нац. доходу Б. займала 1 місце серед 15 республік СРСР, 3-тє (після Естонії та Латвії) за рівнем виробництва. Спад пром. виробництва в Б.
почалося лише 1992 та й то в незначних розмірах.
У період «Перебудови» в республіці виникли неформальні «патріотичні» групи різних напрям- ків – лінгвістичного, культурного, історичного, економічного. Серед них, зокрема, «Толока» і
«Тутейший», які прагнули сприяти відродженню білорус. мови і літ-ри. Вони були нечисельні, скла- далися переважно з молоді та інтелігенції, але справили значний вплив на сусп.-політ. життя в республіці. Найвпливовішим і найчисельнішим політ. рухом у республіці став Білоруський народ- ний фронт «Відродження» (БНФ «Адрадженнє», утв. у червні 1989 на з’їзді у лит. столиці – Вільнюсі
через блокування білорус. владою спроб провести його в Мінську). БНФ очолив З. Пазняк. З осені 1990 почала діяти Об’єднана демократична пар- тія Білорусі (ОДПБ), яка виступила в опозиції до тоталітарної системи і КПБ. На виборах 1990 у Верховну Раду представники БНФ здобули 26 місць (7,5%). Білорус. компартійна еліта була більш прорадянською, ніж еліти ін. республік, і не була захоплена загальною хвилею нац. від- родження. Комуністи мали більшість у Верховній та в місцевих Радах, прагнули до обмеження дем.
перетворень в республіці, які неминуче провадили до зміни влади. Під тиском політ. процесів, які від- бувалися в ін. республіках СРСР вищий законо- давчий орган Б. 27.07.1990 прийняв Декларацію про державний суверенітет БРСР (до 1996 цей день відзначався як державне свято).
На зламі 1980–90-х років екон. станови- ще республіки погіршилося: інфляція склала 50% в місяць, зростання цін на споживчі товари значно випереджало заробітну плату. У квітні 1991 у зв’язку з різким зниженням життєвого рівня населення в Б. розгорнувся робітничий рух. Під час масових мітингів лунали політичні вимоги як «департизація» трудових колективів, націоналізація партійного майна.
Підтримка комуністами Б. Серпневого пут- чу 1991 прискорила крах КПБ. Після провалу путчу Б. остаточно стала на шлях суверенізації:
Верховна Рада БРСР 25.08.1991 ухвалила рішення про надання статусу Конституційного закону Декларації про державний суверенітет БРСР, постанову «Про забезпечення політичної та економічної самостійності БРСР». 19.09.1991 парламент затвердив нову назву держави – Республіка Білорусь, прийнято рішення про вве- дення нової державної символіки – герба «Погоня»
та біло-червоно-білого прапора (чинні до 1995).
Очолив Президію парламенту професор фізики Станіслав Шушкевич. Верховна Рада ухвалила про призупинення діяльності КПБ і передачу її майна державі. У травні 1992 влада зареєструвала Партію комуністів Білорусі (ПКБ), яка оголосила себе наступницею КПБ. У лютому 1993 рішення про тимчасове припинення діяльності КПБ було відмінено і КПБ об’єдналася з ПКБ.
08.12.1991 у білорус. Біловезькій Пущі Президенти Росії та України, відповідно Б. Єльцин, Л. Кравчук і С. Шушкевич, підписали угоду про ліквідацію СРСР та утвор. Співдружності неза- лежних держав (СНД). 10.12 Верховна Рада ратифікувала Біловезьку угоду і денонсувала договір 1922 про утвор. СРСР.
Проте, реальна влада знаходилася в руках колишньої парт. номенклатури, яку уособлював
Б
уряд В. Кебича. Парламент. опозиція вимагала відставки уряду і дострокових парламент. виборів.
Оскільки вимоги були проігноровані, БНФ запро- понував винести їх на всенародний референ- дум, однак, парламент теж на це не погодився.
Почалася боротьба за владу. Демокр. опозиція вимагала парламент. правління, а сили реставрації старого порядку та союзу з Росією робили став- ку на запровадження посади президента. У січні 1994 С. Шушкевича на посаді голови парламенту замінив М. Гриб – ставленик старих політ. сил.
Перехід до багатопартійної системи відбувався в Б. впродовж 1990–94. На поч.
1996 у Б. налічувалося понад 60 громадських об’єднань, з яких 34 набули статусу політ. партій.
Найвпливовішими були партія Білорус. народний фронт (1993, на основі руху Білорус. народного фронту), ПКБ, Об’єднана громадянська партія (1995; мета – побудова правової дем. республіки).
У березні 1994 набула чинності нова Конституція Б. Основний закон проголошував Б. унітарною правовою соціальною державою з сильною пре- зидент. владою (запроваджувалася посада пре- зидента, який обирався шляхом загального голо- сування на 5-річний термін): президент вважався главою держави і виконавчої влади, Законодавча влада належала Верховній Раді у складі 260-ти депутатів, які обиралися на 5 років. Офіційна про- грама переходу БРСР до ринку була ухвалена ще в жовтні 1990, а впродовж 1991 створена голов- на законодавча база реформування економіки.
Однак, до 1994 жодна з поставлених цілей не була виконана. Зокрема, за 1991–94 у Б. було привати- зовано менше, ніж 1 000 об’єктів, які склали лише 4% державного майна. У перші роки незалежності обсяги пром. виробництва скоротилися на 39%, інвестицій на 54%, торгівлі на 67%. Зростав дефіцит держ. бюджету.
На перших президент. виборах 10.07.1994 перемогу здобув Аляксандр Лукашенко (80 голосів), який виступив з програмою інтеграції з Росією, встановлення жорсткого держ. контролю за екон. д-стю, боротьби зі злочинністю. Травневий 1995 референдум, ініційований А. Лукашенком, підтримав пропозицію про надання російській мові статусу офіційної, зміну держав. символіки (обрані прапор БРСР і новий герб), зближення з Росією.
Національно-патріотичні сили зазнали поразки.
Парламент. вибори, які відбувалися паралельно з референдумом, не дали позитивних результатів, оскільки було обрано менше 2/3 депутатів (133 з 260). Довибори не були проведені, а повноваження старого складу парламенту не продовжили. Таким чином, з літа 1995 країна опинилася без законо- давчого органу. Вся повнота влади зосередилася
в руках Президента. Довибори були проведені лише в грудні і парламент набув легітимності (195 депутатів).
Навесні 1996 білорус. дем. орг-ції роз- почали рух під гаслами захисту Конституції та незалежності. У країні прокотилася хвиля демонстрацій і виступів з критикою політики пре- зидента, внаслідок чого з’явилися перші політичні в’язні. 24.11.1996 відбувся новий референдум, на який були винесені 2 проєкти Конституції: основ- ний закон від 1994 і представлений Верховною Радою Б. альтернативний проєкт, в якому була відсутня президентська гілка влади. За його результатами А. Лукашенко отримав ще більші повноваження. Понад 70% виборців Б. (так стверджував Центрвиборчком) висловилися за посилення авторитарного режиму і продовження повноважень А. Лукашенка на посаді президента до 2001. Поступово в Б. утверджувався авторитар- ний стиль правління, сформувалася «вертикальна структура» виконавчо-розпорядчих органів, пре- зидент отримав повноваження одноосібно призна- чати керівників місцевої адміністрації. Розпочався тиск на політичну опозицію, яка до кінця 1990-х була усунута з органів держав. влади.
Перемога авторитаризму в Б. була зумовле- на об’єктивними обставинами. Населення країни негативно поставилося до невиразних результатів реформ перших років незалежності. Суспільство було готове вітати появу «бацька нації», непохитної постаті, яка здатна повернути екон. стабільність країні. День Незалежності було перенесено на 03.07.– дату звільнення Мінська від нім. військ.
А. Лукашенко розпустив однопалатний легітимний парламент і сформував новий двопалатний пар- ламент (Палата Представників і Рада Республіки) – Національні Збори, який обирається терміном на 4 роки. Основні владні функції зосередилися в пре- зидента, котрий отримав можливість керувати дер- жавою шляхом видання власних декретів. Влада закрила приміщення опозиційних партій, обмежила свободу демонстрацій. Уряд жорстко реагував на дії незалежних профспілок, а А. Лукашенко своїм указом призупинив їх діяльність після страйку працівників метро 1995. Опозиційні сили спробу- вали кинути виклик главі держави й у травні 1999 організували неофіційні президент. вибори. Однак, їх результатом стало поглиблення розколу серед опозиції. Водночас влада посилила тиск на своїх політ. опонентів. 2000 відбулися парламент. вибо- ри, участь в яких взяли 53,9% виборців. За оцінкою міжнародних спостерігачів, вибори не відповідали міжнарод. стандартам. Більшість мандатів здобу- ли безпартійні, які сформували лояльний до пре- зидента уряд.