ÌÅÄÈÖÈÍÀ ÊÀÒÀÑÒÐÎÔ ÒÀ ²ÉÑÜÊÎÂÀ ÌÅÄÈÖÈÍÀ DISASTER AND MILITARY MEDICINE
D- ÄÈÌÅÐ ßÊ ÌÀÐÊÅÐ ËÀÁÎÐÀÒÎÐÍί IJÀÃÍÎÑÒÈÊÈ ÄÂÇ-ÑÈÍÄÐÎÌÓ Остапець М.О., Должикова О.В
Національний фармацевтичний університет Кафедра патологічної фізіології Кафедра клінічної лабораторної діагностики м. Харків, Україна, e-mail: marina.ostapets.22@gmail.com
Алгоритм проведення клінічної лабораторної діагностики ДВЗ-синдрому складається із декількох послідовних етапів, а саме:
дослідження судинно-тромбоцитарної ланки гемостазу, коагуляційного механізму, а також фібринолітичної активності. Таким чином, діагностика ДВЗ-синдрому є складним, багатоетапним та економічно затратним процесом, який потребує спеціалізова- ного обладнання. Клінічне значення для моніторингу, діагностики та прогнозування розвитку ДВЗ-синдрому тесту на D-димер досить велике; йому в останні роки були присвячені сотні публікацій і оглядів. Разом з тим, незважаючи на все більш часте використання (особливо у великих лікувальних установах), по справжньому широкого поширення в нашій країні цей тест поки не отримав. Навіть з урахуванням наявності низки публікацій у вітчизняній медичній літературі, питання використання тесту D-димеру в клінічній практиці, особливостей інтерпретації його результатів та їх клінічного застосування залишаються акту- альними.
Метою даної роботи була розробка алгоритму оцінки стану системи гемостазу для вироблення оптимальної лаборатор- но-діагностичної тактики у пацієнтів із розвитком ДВЗ-синдрому.
Дослідження проводилося на базі міської клінічної лікарні № 2 м. Харкова, де проводився відбір зразків сироватки (плазми) крові до діагностичного центру «Альфа Лабсервіс» (м. Харків), в якому проводилися гемостазіологічне дослідження зразків пацієнтів, в анамнезі яких була підозра на можливий розвиток ДВЗ-синдрому (на основі даних анамнезу захворювань, функціо- нальних та клініко-лабораторних досліджень). Всі гемостазіологічні дослідження проводили згідно загальноприйнятим мето- дикам. Визначення рівня D-димеру здійснювали за допомогою набору реагентів «Технологія-Стандарт» (Барнаул). Усі показни- ки порівнювали із контрольною групою здорових добровольців.
У дослідній групі пацієнтів за показниками судинно-тромбоцитарного, коагуляційного механізмів, системи антизсідання та фібринолізу встановлено наявність 2 етапу розвитку ДВЗ-синдрому. Всього для діагностики розвитку ДВЗ-синдрому у па- цієнтів було використано 17 показників, що характеризують систему гемостазу. При проведенні аналізу на якісне та кількісне визначення D-димеру встановлено його достовірне підвищення у всіх пацієнтів досліджуваної групи відносно контрольної гру- пи здорових добровольців. Однак, в залежності від збільшення рівня даного маркера можна свідчити про наявність у пацієнтів ДВЗ-синдрому із різних ступенем вираженості (2 та 3 етап розвитку).
Таким чином, одержані дані дозволяють вважати D-димер потенційним як з технологічної, так і економічної точки зору, пер- спективним маркером для прогнозування, моніторингу та діагностики ДВЗ-синдрому.
ÏÑÈÕÎËÎò×ÍÀ ϲÄÒÐÈÌÊÀ ÎѲÁ, ÙÎ ÇIJÉÑÍÞÞÒÜ ÄÎÃËßÄ ÇÀ ÏÀÖ²ªÍÒÀÌÈ Ç ÏÑÈÕ²×ÍÈÌÈ ÐÎÇËÀÄÀÌÈ
Паращук О.Р.
Науковий керівник – д.мед.н., проф. М.І. Винник
ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет»
Кафедра психіатрії, наркології та медичної психології м. Івано-Франківськ, Україна, e-mail: olesyasoroka10@gmail.com
В останні декілька десятиліть фокус досліджень був спрямований безпосередньо на пацієнта, а емоційний стан родичів використовувався тільки для більш глибокого розуміння його ж стану. Проте, в даний час все більш актуальними стають дослідження, в яких пацієнт вивчається нероздільно зі своїм близьким оточенням. Сучасний науковий підхід також вимагає мультидисциплінароного рівня вивченння таких проблем, включаючи психологію, медицину, право та соціологію.
Очевидно, що психічні захворювання значно змінюють спосіб життя цілої сім’ї. Адже пацієнт повністю занурюється у світ своїх хворобливих переживань, а родич, який здійснює догляд та нагляд змушений змінити свій звичний стиль життя, змінити розпорядок дня, відмовитись від деяких улюблених справ, переглянути свої плани на майбутнє, часто стикатись із емоційною напругою та постійно боротись із відчуттям страху, 24 години на добу нести відповідальність та при потребі надавати допомогу
родичу, який страждає на психічний розлад. Встановлення діагнозу психічного розладу часто викликає у родичів пацієнта
«почуття провини та сорому», багато хто з них приховує сам факт того, що у сім’ї є психічно хвора людина, оскільки бояться, що хтось дізнається про хворобу родича. Таким чином люди з психічними розладами та їхні родичі часто потрапляють до соціальної ізоляції, повною мірою відчуваючи на собі тягар стигматизації. Це призводить до подальшого зменшення зв’язків з більш широким соціальним середовищем, що є одним з найважливіших факторів, які знижують якість життя сім’ї в цілому. А також непоправним чином впливає на здоров’я пацієнта, що безумовно не може залишатись поза увагою. Дані літератури свідчать, що психологічна підтримка осіб, які здійснюють догляд за пацієнтами з психічними розладами може мати позитивний вплив на перебіг у них даних захворювань, у тому числі може зменшити частоту рецидивів, що знижує потребу в стаціонарній медичній допомозі.
До сьогоднішнього часу проблеми клініко-психологічної дезадаптації осіб, родичі яких хворіють на психічні захворювання, практично не розкриті. Необхідним є проведення досліджень психоемоційної, особистісної та психосоціальної сфер у родичів пацієнтів з психічними захворюваннями. В подальшому це дозволить оприділити мішені для психокорекційної роботи з родичами пацієнтів із психічними розладами.
ÎÖ²ÍÊÀ ÊÎÃͲÒÈÂÍÈÕ ÏÎÐÓØÅÍÜ Ó ÕÂÎÐÈÕ Ç ÀÐÒÅвÀËÜÍÎÞ Ã²ÏÅÐÒÅÍDzªÞ: ÎÑÍÎÂͲ
×ÈÍÍÈÊÈ ÐÈÇÈÊÓ Пилипів О.С., СкибчикВ.А.
Червоноградська центральна міська лікарня
Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького м. Червоноград, м. Львів, Україна, e-mail: lspeleshko@gmail.com
Вступ.Наявність артеріальної гіпертензії (АГ) в середньому віці асоційована з підвищеним ризиком розвитку порушень пам’яті в літньому і старечому віці.
Субклінічні ураження головного мозку при АГ відмічаються в 44 % хворих, що приблизно вдвічі перевищує поширеність ураження серця і нирок. Через рік в 5–15% пацієнтів з помірними когнітивними розладами виникне деменція (в загальній попу- ляції вірогідність її розвитку складає 1–5 %).
Мета роботи – проаналізувати стан когнітивних функцій у хворих на артеріальну гіпертензію та виділити основні чинники ризику у їх виникненні.
Матеріали та методи дослідження. Обстежено 22 хворих (середній вік становив 51,1 ±7,3 року) з гіпертонічною хворобою (ГХ) І-ІІІ стадій. До контрольної групи увійшло 10 практично здорових осіб відповідного віку з нормальним рівнем АТ.
Усім хворим проведено клініко-анамнестичне обстеження, лабораторні та інструментальні методи дослідження (добове моніторування артеріального тиску, електоркардіографію, ультразвукове обстеження серця). Для об’єктивізації когнітивних по- рушень використовувались нейропсихологічні тестування: коротка шкала дослідження психічного статусу (Mini-Mental State Examination - MMSE), оцінка когнітивних функцій лікарем загальної практики (GPCOG), таблиці Шульте.
Результати досліджень. Аналіз результатів нейропсихологічних шкал показав достовірне погіршення когнітивного статусу у хворих основної групи (MMSE - 26,6 ± 1,8; GPCOG – 6,9 ±1,4; проба Шульте – 52,3 ±10,7; р<0,05 ), тоді як у контрольній групі когнітивних розладів не зафіксовано в жодного з пацієнтів (MMSE - 28,9 ± 1,0; GPCOG – 8,0 ±1,4; проба Шульте – 33,4 ±4,2).
Такі показники відповідають легким та помірним когнітивним порушенням.
У хворих з ГХ ІІІ ст. результати тестування були вірогідно менші, ніж у хворих з ГХ І та ІІ ст. (MMSE - 25,2 ± 1,9, GPCOG – 6,4 ±1,7, р<0,05).
Результат пацієнтів з АГ та підвищеним рівнем загального холестерину (ЗХС>5 ммоль/л) були вірогідно меншими, ніж у хворих з АГ та нормальним рівнем ЗХС - MMSE – 26,1 ±1,8 та 27,5 ±1,4 відповідно, GPCOG – 6,4 ±1,3 та 7,9 ±1,1 відповідно (р<0,05). Для виконання завдань за таблицями Шульте таким пацієнтам знадобилося в середньому на 12,1±1,5 секунд більше.
Слід відмітити, що зазначені зміни були більш вираженими у пацієнтів чоловічої статті. Зокрема, у хворих з АГ жіночої статі середній показник швидкості виконання завдань за таблицями Шульте становив 54,1 ± 10,7, тоді як у чоловічої– 49,1 ± 10,8 (р<0,05).
Важливим фактором ризику, що негативно впливає на функцію уваги та швидкість сенсомоторних реакцій являється курін- ня. Про це свідчать середні показники виконання проби Шульте – 56,9 ±11,0 у осіб з АГ, які курять порівняно з 47,7±8,5 у осіб з АГ, які не курять, р<0,05. Також слід відмітити, що дещо гірші показники отримано і серед осіб контрольної групи, які курили.
Висновки:
Наявність АГ ймовірно підвищує частоту розвитку когнітивних порушень у осіб середнього віку.
Чинниками, що сприяють розвитку когнітивних розладів у хворих на АГ, є стадія ГХ, стать пацієнта, гіперхолестеринемія, куріння.
Своєчасна діагностика когнітивних порушень, а також раннє виявлення та корекція факторів ризику, сприятиме покращенню когнітивного статусу та запобігатиме виникненню деменції.
ÄÎÑ˲ÄÆÅÍÍß ÂÇÀªÌÎÇÂ’ßÇÊÓ Ì²Æ ÀÊÖÅÍÒÓÀÖ²ßÌÈ ÕÀÐÀÊÒÅÐÓ ÒÀ ÑÎÖ²ÀËÜÍÈÌ ÑÒÀÒÓÑÎÌ ÑÒÓÄÅÍÒÀ
Пітулей В.В.
ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет»
Кафедра психіатрії, наркології та медичної психології м. Івано-Франківськ, Україна, e-mail: ifkaf@ukr.net
Акцентуація (від лат. accentus — наголос) характеру - особливість характеру людини, що знаходиться в межах клінічної норми, при якій окремі його риси надмірно посилені, унаслідок чого виявляється вибіркова уразливість стосовно одних психогенних впливів при збереженні стійкості, адаптованості до інших. Як вважає відомий німецький психіатр К. Леонгард, у 20-50% людей деякі риси характеру настільки загострені (акцентуйовані), що це за певних обставин призводить до однотипних конфліктів і нервових зривів.
Завдання. Виявити взаємозв’язок між акцентуаціями характеру та соціальним статусом студента у групі.
Мета - теоретико–експериментально дослідити впливи різних типів акцентуацій характеру студентів на їх соціальний статус.
Методи дослідження - методика вивчення акцентуацій особистості К. Леонгарда та методика «Соціометрія» Дж. Морено.
Опис процедури дослідження. З метою встановлення взаємозв’язку між типом акцентуації характеру та соціальним статусом студента у групі ми провели соціометричне дослідження за методикою діагностики міжособистісних стосунків та міжгрупових відносин (соціометрія) Дж. Морено та тестування за методикою визначення акцентуацій характеру Леонгарда серед групи третьокурсників Івано-Франківського національного медичного університету медичного факультету. У досліджені взяли участь 80 студентів.
Результати дослідження: 1. У 39% досліджуваних не виявлено вираженої акцентуації характеру. 2. У 20% спостерігається переважання гіпертимного типу акцентуації характеру. 3. Майже 8% студентів мають тенденцію до проявів тривожного типу акцентуації. 4. У 5% досліджених встановлено демонстративний тип акцентуації характеру. 5. 28% студентів мають тенденцію до застрягаючого та циклотимного типу акцентуації. Тож маючи типи акцентуації характеру, ми можемо встановити залежність між соціальним статусом студента у групі та його акцентуацією. У 55% студентів виявлено залежність між типом акцентуації та соціальним статусом студента у групі, а саме у знехтуваних та ізольованих виявлено тривожний та демонстративний типи акцентуації. Студенти, що відносяться до статусу «зірки», чи тих, хто користується високою популярністю у групі, мають або гіпертимні прояви, або взагалі у них акцентуація відсутня. Вони відзначаються енергійністю, яскравою експресивністю (багатством міміки, жестів, рухів), високою мовленнєвою активністю, жвавістю, веселістю, оптимізмом, ініціативністю.
Висновки. За допомогою застосування психодіагностичних методик і математичного опрацювання емпіричного матеріалу доведена наявність взаємозв’язку між акцентуаціями характеру та соціальним статусом студента у групі.
ÎÑÎÁËÈÂÎÑÒ² ÐÅÀÊÖ²¯ ÑÈÑÒÅÌÍÈÕ ÏÎÊÀÇÍÈʲ ÏÐÎÎÊÈÑÍÎ-ÀÍÒÈÎÊÑÈÄÀÍÒÍÎÃÎ ÃÎÌÅÎÑÒÀÇÓ ÍÀ ²ØÅ̲Þ-ÐÅÏÅÐÔÓÇ²Þ ÃÎËÎÂÍÎÃÎ ÌÎÇÊÓ Â ÙÓв ²Ç ÖÓÊÐÎÂÈÌ
IJÀÁÅÒÎÌ Повар М.А.
Науковий керівник – д.мед.н., доц. Ткачук О.В.
ВДНЗ України «Буковинський державний медичний університет»
Кафедра фізіології ім. Я.Д. Кіршенблатам.
м. Чернівці, Україна, e-mail: povar.miroslava@bsmu.edu.ua
Мета роботи – вивчити показники прооксидантно-антиоксидантного гомеостазу в плазмі крові щурів із цукровим діабетом (ЦД), ускладненим ішемічно-реперфузійним пошкодженням головного мозку.
Цукровий діабет моделювали внутрішньочеревним уведенням білим самцям щурів віком два міс. стрептозотоцину (Sigma, США, 60 мг / кг маси). Шестимісячним тваринам без діабету та з його наявністю здійснювали двобічну каротидну ішемію- реперфузію кліпсуванням загальних сонних артерій протягом 20 хв. Ранні наслідки ішемії-реперфузії вивчали через одну год.
від початку реперфузії, а відстрочені – на 12-ту добу. В плазмі крові визначали вміст малонового альдегіду, дієнових кон’югатів, продуктів окиснювальної модифікації білків (ОМБ) нейтрального та основного характеру, активність супероксиддисмутази, каталази, глутатіонпероксидази. Цифрові дані опрацьовано за допомогою пакета прикладних програм “Statistica (“Statsoft”, США).
Встановлено, що в щурів без цукрового діабету після 20-хвилинної каротидної ішемії-одногодинної реперфузії зростає вміст продуктів ліпопероксидації та активність антиоксидантних ферментів. За наявності діабету в цей період знижується уміст малонового альдегіду та активність всіх антиоксидантних ферментів при переважаючій депресії останніх. На 12-ту добу постішемічного періоду в щурів без діабету зростання вмісту малонового альдегіду до певної міри компенсується підвищенням активності супероксиддисмутази, а у тварин із діабетом інертність процесів ліпопероксидації має місце на тлі депресії усіх ферментів антиоксидантного захисту.
За відсутності цукрового діабету в ранньому терміні спостереження зростає вміст продуктів ОМБ; на 12-ту добу ці показники повертаються до контрольних значень. У щурів із діабетом підвищення вмісту продуктів ОМБ нейтрального характеру в ранньому постішемічному періоді до 12-ї доби спостереження зберігається, а вміст продуктів ОМБ основного характеру в пізньому постішемічному періоді знижується. Незалежно від спрямування змін умісту продуктів ОМБ при ішемії-реперфузії мозку, у тварин із цукровим діабетом в обидва терміни спостереження їх вміст достовірно перевищує відповідні показники у тварин без діабету, що свідчить про вищу інтенсивність їх оксидації.
Висновок. Цукровий діабет модифікує реакцію показників проокисно-антиоксидантного гомеостазу на ішемію-реперфузію головного мозку в обидва терміни ішемічно-реперфузійного періоду.
ÏÎÊÀÇÍÈÊÈ ²ÍÒÅÍÑÈÂÍÎÑÒ² ÏËÀÇÌÎÂÎÃÎ ÏÐÎÒÅÎ˲ÇÓ ÒÀ ÑÒÀÍÓ ÏÐÎÒůÍÀÇÎ-
²ÍòÁ²ÒÎÐÍί ÑÈÑÒÅÌÈ Â ÙÓв ²Ç ÖÓÊÐÎÂÈÌ Ä²ÀÁÅÒÎÌ Ó ÄÈÍÀֲ̲ ÃÎÑÒÐÎÃÎ ÏÎÐÓØÅÍÍß ÊÐÎÂÎÎÁ²ÃÓ Â ÁÀÑÅÉͲ ÑÎÍÍÈÕ ÀÐÒÅвÉ
Повар М.А., Ткачук О.В.
Науковий керівник – д.мед.н., доц. О.В. Ткачук Кафедра фізіології ім. Я.Д. Кіршенблатам.
ВДНЗ України «Буковинський державний медичний університет»
м. Чернівці, Україна, e-mail: povar.miroslava@bsmu.edu.ua
Дисбаланс у системі протеази-антипротеази є складовою патогенезу як ішемічно-реперфузійного пошкодження головного мозку, так і цукрового діабету (ЦД), однак функціональний стан цієї системи за умов ускладнення діабету гострим порушенням мозкового кровообігу залишається недослідженим.
Мета роботи – вивчити показники активності плазмового протеолізу та протеїназо-інгібіторної системи в щурів із цукровим діабетом у динаміці ішемії-реперфузії головного мозку.
Для відтворення ЦД самцям щурів віком два міс. внутрішньочеревно уводили стрептозотоцин (Sigma, США, 60 мг / кг маси). Через чотири міс. тваринам із ЦД та контрольним щурам такого ж віку здійснювали двобічну каротидну ішемію- реперфузію кліпсуванням загальних сонних артерій протягом 20 хв. Матеріал для дослідження забирали через одну год. від
початку реперфузії та на 12-ту добу постішемічного періоду. У плазмі крові визначали лізис низько-, високомолекулярних білків, колагену, а також вивчали сумарну протеїназну активність крові, показники протеїназо-інгібіторної системи крові: α2- макроглобулін та α1-інгібітор протеїназ. Цифрові дані опрацьовано за допомогою пакета прикладних програм “Statistica (“Stat- soft”, США).
Результати досліджень показали, що протеолітична активність плазми крові в щурів без діабету за показниками лізису низько-, високомолекулярних білків та сумарною протеїназною активністю підвищена як у ранньому, так і в пізньому постішемічному періодах. У щурів із діабетом всі досліджені показники протеолітичної активності крові залишаються без змін в обидва терміни спостереження.
Протеїназо-інгібіторна система крові у щурів без діабету в ранньому постішемічному періоді пригнічена за рахунок зниження вмісту α2-макроглобуліну, на 12-ту добу цей показник залишається зниженим при достовірному підвищенні вмісту α1-інгібітора протеїназ. У щурів із цукровим діабетом ця система не реагує в ранньому постішемічному періоді та активується за рахунок α1-інгібітора протеїназ – у пізньому.
Висновок. У щурів без ЦД двобічна каротидна ішемія-реперфузія підвищує протеолітичну активність плазми на тлі пригнічення окремих показників протеїназо-інгібіторної системи в обидва терміни спостереження. Чотиримісячний ЦД усуває реакцію протеолітичних систем крові на ішемію-реперфузію головного мозку в обидва терміни спостереження та протеїназо- інгібіторної системи – в ранньому постішемічному періоді.
ÌÎÐÔÎËÎÔÓÍÊÖ²ÎÍÀËÜÍÈÉ ÑÒÀÍ Ñ²ÄÍÈ×ÍÎÃÎ ÍÅÐÂÀ ÏÐÈ ÄÅ-² ÐÅÃÅÍÅÐÀÖ²¯ ÍÀ ÔÎͲ ËÀÇÅÐÍÎÃÎ ÎÏÐÎ̲ÍÅÍÍß
Прийма М.О., Лукашевський О.Я., Давиденко О.В., Дида І.В., Масляк К.Т., Онисько І.З.
Науковий керівник – к.мед.н., доц. З.М. Ящишин
ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет»
кафедра патофізіології
м. Івано-Франківськ, Україна, e-mail: priyma1965@gmail.com
Актуальність теми: на сьогоднішній день однією із вагомих проблем клінічної неврології являється розробка нових наукових термінів регенерації і функціонального відновлення нервових провідників. Клінічному застосуванню нових методів лікування нервових провідників. Клінічному застосуванню нових методів лікування повинні передувати проведені дослідження експерементального характеру, що не викликає сумнівів в актуальності нашої роботи.
Метою наукової роботи було дослідження функціональної і морфологічної регенерації сідничного нерв після його повного пересічення з ушиванням під дією опромінення низькочастотним світлодіодним лазером «Спектр-ЛЦ».
Матеріали і методи: експеримент проведено на 40-а лабораторних щурах лініх Wistar (200-250г), яким під ефірним наркозом в стерильних умовах було проведено пересічення лівого сідничного нерва з ушиванням кінець в кінець одразу, через 15 і 30 хвилин після пересічення. Починаючи з другого дня операції проводилось щоденне опромінення зони оперативного втручання синім спектром (довжина хвилі в мкм (нм) 480-450) низькочастотного світлодіодного лазера «Спектр-ЛЦ». Термін досліду 1, 3, 7, 15, 30, 45 і 90 діб.
Дослідження відновлення сомато-вісцеральної чутливості реєструвалось по реакції тварини на больові та температурні под- разники, а рухової функції за допомогою рухомої стрічки. Морфологічні зміни в структурі нервового волокна дослідження на гістологічних препаратах та електронній мікроскопії.
Результати дослідження. Отримані результати показали, що в ранні терміни досліду (1-7 доба) виникають виражені дегене- ративно-дистрофічні зміни в структурі сідничного нерва.
На 7-15 добу дегенеративні процеси в нервовій тканині посилюються, рухова та сенсорна чутливість знижена.
З 20-доби від початку експеременту з застосуванням лазерного опромінення починаються регенеративні процеси, що супро- воджуються поступовим відновленням функціональної активності та чутливості, але повне відновлення структури і функції сідничного нерва в залежності від терміну ушивання наступає тільки на 60-90 добу. В порівнянні – регенерація ушитого пе- ресіченого нерва без лазерної корекції наступає через 4-5 місяців. А опромінення пересіченого сідничного нерва без ушивання знімає тільки набряк, викликає знеболення і сприяє швидкомузаживленню рани, та рухова функція і соміто-вісцеральна чут- ливість залишається повністю втраченими, а також нижче місця ушкодження розвивається нейродистрофічний процесс, що проявляється звиразкуванням і самоампутацією кінцівки.
Висновок: виходячи з вищесказаного можна зробити закючення, що раннє ушивання сідничного нерва з використанням світло-діодного низкочастотного монохромного тераписичного лазера в лікуванні ушкодженб переферичної нервової системи у 2-2,5 рази пришвидшує відновлення функціональної активності і морфологічної структури нервового волокна, що потрібно використовувати в клінічній практиці.
ÂÈÁ²Ð ÀÄÃÅÇÈÂÍÈÕ ÇÀÑÎÁ²Â ÄËß Ô²ÊÑÀÖ²¯ ÏÎÂÍÈÕ ÇͲÌÍÈÕ ÏËÀÑÒÈÍÊÎÂÈÕ ÏÐÎÒÅDz ÇÀ ÐÅÇÓËÜÒÀÒÀÌÈ ÎÏÈÒÓÂÀÍÍß ÏÀÖ²ªÍÒ²Â
Редушко Ю.В.
Науковий керівник – д.мед.н., в.о. проф. Т.М. Дмитришин ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет»
Кафедра стоматології ННІПО
м. Івано-Франківськ, Україна, e-mail: ddm1972@ukr.net
Актуальність. Один із методів покращення фіксації повних знімних пластинкових протезів (ПЗПП) при несприятливих анатомо-фізіологічних умовах тканин протезного ложа є використання адгезивних засобів. Сьогодні на стоматологічному ринку України представлено широкий вибір адгезивних кремів (гелів) для фіксації ПЗПП. Проте інформація з реклами, від знайомих чи з іншого джерела часто домінує при виборі пацієнтом засобу для фіксації ПЗПП, над об’єктивними чинниками:
клінічними, мікробіологічними, цитологічними та гістологічними характеристиками тканин протезного ложа. Важливо, щоб лікар-стоматолог надавав кваліфіковану пораду відповідно до отриманих результатів. Якими ж на сьогодні критеріями вибору керуються пацієнти, що користуються ПЗПП ми намагалися з’ясувати.
Метою нашого дослідження було встановити особливості вибору засобів для фіксації ПЗПП та їхні найпоширеніші представники за результатами опитування пацієнтів.
Матеріали та методи дослідження. На базі кафедри стоматології ННІПО ІФНМУ нами було проведено стоматологічне обстеження та опитування за розробленою картою огляду 100 пацієнтів, які користувалися ПЗПП та засобами для покращення їхньої фіксації. Серед інших запитань, нас цікавило за яким критерієм пацієнти вибирали фіксаційні засоби: рекомендація лікаря-стоматолога, фармацевта в аптеці, на свій власний вибір. А також, яким адгезивним засобом користувалися найчастіше та чи спостерігали ускладнення від їхнього використання.
Результати дослідження. За результатами нашого опитування встановлено, що більшість пацієнтів - 65% вибирають адгезивний крем (гель) на власний вибір, керуючись інформацією реклам, порадами знайомих, вартістю. Дещо менший відсоток опитаних - 25% зазначили, що дотримуються рекомендації лікаря-стоматолога, 10% пацієнтів користувалися порадою фармацевта в аптеці. Найпоширенішими у використанні були адгезивні засоби «Корега» (Glaxo Smiith Kline, Ірландія) - 75%
обстежених, 10% пацієнтів відмітили, що не звернули уваги на назву, бо адгезиви їм передають із закордону, ще 5% вказали на «Лакалут» (Dr. Theiss Naturwaren GmbH, Німеччина), 3% пацієнтів використовували «Протефікс» (Queisser Pharma GmbH, Co. KG, Німеччина), 7% опитуваних зауважили, що постійно змінюють адгезивний засіб. Цікаво, що 17% пацієнтів не відмітили покращення фіксації ПЗПП після використання адгезивного засобу, 25% опитаних вказали на явища сухості, печії та дискомфорту (присмак), у 11% осіб з’явилося почервоніння протезного ложа, 10% скаржились на складність очищення протезу після використання адгезивного крему, решта 37% пацієнтів були задоволені і не мали жодних скарг.
Висновок. Ситуація, що склалася із вибором засобів для покращення фіксації ПЗПП серед пацієнтів, свідчить про недостатній вплив лікаря-стоматолога, однозначну перевагу у використанні «Кореги» посеред інших адгезивів та наявність тих чи інших ускладнень, труднощів при їхньому використанні. То ж розробка диференційованого та контрольованого лікарем-стоматологом алгоритму вибору засобів для покращення фіксації ПЗПП складе перспективу наших подальших досліджень.
ÂÏËÈ ÌÅËÎÊÑÈÊÀÌÓ ÍÀ ÏÎÊÀÇÍÈÊÈ ÊÎÀÃÓËßÖ²ÉÍί ËÀÍÊÈ ÃÅÌÅÎÑÒÀÇÓ Ó ÕÂÎÐÈÕ ÍÀ ÎÑÒÅÎÀÐÒÐÎÇ
Родіонова В.В., Хмель О.С.
ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України»
Кафедра професійних хвороб та клінічної імунології м. Дніпро, Україна, e-mail: helesss1990@gmail.com
Через біль та погіршення якості життя хворі з остеоартрозом (ОА) вимушені приймати нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ). Одним з представників НПЗЗ, що вважається відносно безпечним, є мелоксикам, який відноситься до групи низького ризику розвитку побічний дій та негативних явищ. Мелоксикам не збільшує ризик розвитку гострого інфаркту міокарда, застійної серцевої недостатності або гіпертензії в порівнянні з іншими НПЗЗ, проте його вплив на можливість тромботичних ускладнень ще потребує вивчення.
З метою встановлення впливу ородиспергуємої форми Мелоксикаму 30 хворих на ОА колінних суглобів ІІ ст. за Kellgren- Lawrence, з порушенням функції суглобів (ФНС) 1-2 ст, віком 40-65 років (середній вік – 51,8±2,14 років) отримували ородисперговану форму Мелоксикаму у дозі 15 мг після їжі 1 раз на добу перорально протягом 10-14 днів та Омепразол у дозі 20 мг вранці за годину до їжі 1 раз на добу перорально протягом 10-14 днів.
Після лікування 15 мг ородиспергуємої форми Мелоксикаму спостерігалося достовірне збільшення активованого часу рекальцифікації (до лікування - 20,5 [17,8; 23,8] с, після лікування - 22,4 [20,9; 24,4] с), зменшення протромбінового індексу (до лікування - 103,5 [96,0; 108,0] %, після лікування - 99,0 [97,0; 102,0] %), тромбінового часу (до лікування - 16,2 [15,7; 17,1] с, після лікування - 15,8 [15,2; 16,7] с), зниження розчинних фібрин-мономерних комплексів (до лікування - 4,5 [3,0; 6,5] *10-2/л, після лікування - 3,5 [3,1; 5,0] *10-2/л), підвищення протромбінового відношення (до лікування - 0,98 [0,93; 1,04], після лікування - 1,02 [0,98; 1,06]) та міжнародного нормалізованого відношення (до лікування - 0,98 [0,92; 1,05], після лікування - 1,04 [0,96;
1,08]) (р<0,05).
Внаслідок лікування з застосуванням Мелоксикаму (15 мг), у хворих достовірно змінювались значення більшості показників коагуляційної ланки гемостазу у бік зниження коагуляції, проте всі значення показників коливалися у межах норми.
ÎÑÎÁËÈÂÎÑÒ² ÏÐÎÎÊÑÈÄÀÍÒÍÎ-ÀÍÒÈÎÊÑÈÄÀÍÒÍÎÃÎ ÃÎÌÅÎÑÒÀÇÓ Ó ÊÐβ ÙÓв ÏÐÈ ÅÊÑÏÅÐÈÌÅÍÒÀËÜÍÎÌÓ ÖÓÊÐÎÂÎÌÓ Ä²ÀÁÅÒ²  ÓÌÎÂÀÕ ÕÐÎͲ×ÍÎÃÎ ÑÒÐÅÑÓ
Свистак О.Д., Заяць Н.Л.
Науковий керівник – д.мед.н., проф. Л.М. Заяць
ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет»
Кафедра патологічної фізіології
м. Івано-Франківськ, Україна, e-mail: Svystak-ok@ukr.net
Однією з ендогенних стрес-лімітуючих систем, що модулює стрес-реакцію та забезпечує адаптацію, є антиоксидантна система організму. При експериментальному цукровому діабеті знижується активність антиоксидантного захисту та активуєть- ся перекисне окиснення ліпідів і білків у плазмі.
Матеріали і методи. Дослідження проводили на білих щурах лінії Вістар масою 180 – 220 г. Цукровий діабет викликали шляхом внутрішньоочеревинного введення розчину стрептозотоцину у дозі 6 мг на 100г маси. Щурам моделювали хронічний іммобілізаційний стрес шляхом утримання їх у спеціальних пластикових пеналах по 5 годин щодня на протязі 14 днів. Забір матеріалу проводили на 2-у та 14-у добу.
Результати дослідження. Проведені біохімічні дослідження крові показали, що у тварин з експериментальним цукровим діабетом в умовах хронічного іммобілізаційного стресу вміст малонового диальдегіду та окисних модифікацій білків в сироват- ці крові підвищується на 25% та 20% відповідно, що свідчить про активацію процесів пероксидного окислення ліпідів та білків і розвиток оксидаційного стресу при моделюванні досліджуваної патології. Останнє зумовило компенсаторне підвищення ак- тивності каталази та супероксиддисмутази на 10% та 15% на 2-у добу іммобілізації, та наступне зниження активності суперок- сиддисмутази і каталази на 14-у добу іммобілізації.