²ÄÏβÄͲÑÒÜ Ë²ÊÓÂÀÍÍß ÕÂÎÐÈÕ Ç ÏÅÐÅËÎÌÀÌÈ Ê²ÑÒÎ×ÎÊ ÃÎ̲ËÊÈ ÎÑÍÎÂÀÍÎÃÎ ÍÀ ÄÎѲIJ ˲ÊÀÐß ÑÓ×ÀÑÍÈÌ ÐÅÊÎÌÅÍÄÀÖ²ßÌ AO SURGERY REFERENCE
Бігун Р.Р.
Науковий керівник – д.мед.н., проф. В.С. Сулима
ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет»
Кафедра травматології та ортопедії
м. Івано-Франківськ, Україна, e-mail: romanbigyn2@gmail.com
Вступ. Переломи в дистальному відділі кісток гомілки зустрічаються в 30% від усіх переломів опорно-рухового апарату. Особливості анатомічної будови кісткових і м’якотканинних структур зазначеної ділянки зумовлюють труднощі діагностики та лікування хворих з ушкодженнями гомілково-ступневого суглоба.
Мета дослідження. Провести ретроспективний аналіз відповідності лікування хворих з переломами кісточок гомілки “за досвідом лікаря” сучасним рекомендаціям AO Surgery Reference
Матеріали та методи. Проведено аналіз результатів лікування 464 хворих з ушкодженнями кісточок гомілки, які перебували на лікуванні в травматологічному відділенні МЛК №1 з 2012 по 2017 р. Ретроспективний аналіз виконаний на основі інформації, внесеної в карти стаціонарного хворого, а обрану тактику лікування порівняно з детально описаною в AO SURGERY REFERENCE за відсутності публікації вітчизняних клінічних настанов. Математично-статистичний аналіз виконаний в програмі Microsoft Excel 2016.
Результати дослідження. Нестабільні переломи кісточок (44B1-В3, 44C1-С3, 43B2, 43B3, 44A2, 44А3) склали 207 випадків (68,8%), з них – ротаційно-нестабільними (44В2, 44В3, 44C1-C3, 43C2, 43C3) виявилися 118 (39,2%) переломів, які потребували оперативного лікування. Стабільними вважали переломи 43A1-A3, 43B1, 44А2 та їх була незначна кількість – 94 (31,2%).
Серед 163 (35,1%) осіб, госпіталізованих в плановому порядку та 301 (64,9%) особи - за ургентними показаннямі, ефективна перша допомога до 24 годин надавалась в 228 (75,8%) випадках. В 56 (18,6%) випадках допомога надавалась відстрочено до 10 днів та в 17 (5,3%) випадках – понад 10 днів, що суттєво впливало на ефективність виконання ручної одномоментної репозиції чи оперативного лікування на фоні посттравматичних змін м’яких тканин. Кваліфікована медична допомога була надана в терміни до 24 годин в 116 (38,54%) випадків травм, в термін до 10 днів – 148 (49,17%) випадків, а більше 10 днів – 36 (12,29%) випадків. Слід також враховувати, що в 13 хворих за даний період задокументовано наявність травматичних ішемічних міхурів.
Консервативне лікування хворих з нестабільними переломами кісточок гомілки виконали у 66 (18,2%)хворих, при нестабільних переломах – в 36 випадках (9,9%).
Висновки. Нестабільні переломи кісточок гомілки вдвічі переважають кількісні показники умовно стабільних (68,8% проти 31,2%). В 23,9% виявили затримку в діагностиці та лікуванні хворих, яка в більшості випадків зумовлена невчасним зверненням хворого за кваліфікованою допомогою. На нашу думку, у 66 (18,2%) випадках за відсутності клінічних протоколів обрана тактика лікування не відповідала рекомендаціям AO SURGERY REFERENCE. Вважаємо, що зниження кількості неадекватного прийняття рішення полягає в ретельному поясненні потерпілому найбільш оптимального методу лікування (вчасно виконаного хірургічного втручання, металоостеосинтезу), а також зростання числа ускладнень та несприятливих функціональних результатів, неминучог о виникнення деформуючого остеоартрозу та тривалої втрати працездатності при порушенні алгоритму лікування хворих з нестабільними переломами.
²ÄÊÐÈÒÅ ÀÐÒÐÎÄÅÇÓÂÀÍÍß ÃÎ̲ËÊÎÂÎ-ÑÒÓÏÍÅÂÎÃÎ ÑÓÃËÎÁÀ ²ÄÏ’ßÒÊÎÂÈÌ ÖÂßÕÎÌ Ç Ê²ÑÒÊÎÂÎÞ ÏËÀÑÒÈÊÎÞ ÏÐÈ ÄÅÔÎÐÌÓÞ×ÎÌÓ ÀÐÒÐÎDz
Білоус О.В., Галій З.І.
Науковий керівник – д.мед.н., проф. В.С. Сулима
ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет»
Кафедра травматології і ортопедії
м.Івано-Франківськ, Україна, e-mail: bilous.sasha17@gmail.com
Актуальність. Частота внутрішньосуглобових переломів гомілково-ступневого суглоба серед усіх переломів нижньої кінцівки сягає 35-38%. Несприятливим наслідком цієї травми вважають післятравматичний деформуючий артроз, який виникає у 10% працездатного населення. Больові прояви початкових стадій артрозу вдається тимчасово усунути комплексними заходами консервативного лікування. Позитивний функціональний результат при пізніх стадіях слід очікувати тільки в результаті хірур-
гічного втручання: малоінвазивного артроскопічного (дебрідмент); більш травматичної - корегуючої остеотомії. Неможливість досягти позитивного результату тривалим комплексним лікуванням больового синдрому спонукає ортопеда вирішити проблему шляхом резекції суглоба та виконанням артродезу з фіксцією накістковими модельованими пластинами або за допомогою зов- нішніх компресійних апаратів.
Мета роботи: покращення результатів лікування хворих з деформуючим артрозом гомілково-ступневого суглоба шляхом виконання інтрамедулярної відп’яткової стабільної фіксації цвяхом з первинною пластикою малогомілковою кісткою.
Завдання дослідження: удосконалити техніку виконання відп’яткового артродезу гомілково-ступневого суглоба.
Матеріали і методи: проаналізовано віддалені результати лікування відп’ятковим артродезуванням цвяхом 5 хворих з де- формуючим артрозом гомілково-ступневого суглоба ІІІ-ІV ст..
Результати: у 3 осіб чоловічої та 2 осіб жіночої статі (середній вік хворих - 45±2 роки) виконали резекцію гомілково-ступ- невого суглоба з латерального доступу з остеотомією та вкорочуючою резекцією малогомілкової кістки. Після резекції суглоба дистальний торець великогомілкової кістки та таранну кістку ретельно співставляли без діастазу. Фіксацію здійснили інтраме- дулярним блокуючим цвяхом з підошвової поверхні стопи через п’яткову кістку з використанням навігаційної рентгенівської апаратури. Глибину введення цвяха контролювали для запобігання проведення одного з блокуючих шурупів через підтаранний суглоб. Підготовленим невільним кістковим трансплантатом малогомілкової кістки перекривали обидві площини резекції з фік- сацією шурупом.
Висновки: виконане артродезування гомілково-ступневого суглоба відп’ятковим інтрамедулярним цвяхом після відкритої резекції забезпечує стабільну фіксацію та дозволяє у ранні строки відновити опірність кінцівки. Кістковий трансплантат мало- гомілкової кістки сприяє надійному кістковому зрощенню - анкілозу.
Ê˲Ͳ×Ͳ ÀÑÏÅÊÒÈ ÂÈÁÎÐÓ ÒÀÊÒÈÊÈ Ë²ÊÓÂÀÍÍß ÕÂÎÐÈÕ Ç ÏÅÐÅËÎÌÀÌÈ ÂÅÐÒÅËÜÍί
IJËßÍÊÈ ÑÒÅÃÍÎÂί ʲÑÒÊÈ Бодруг Н.М., Жиляк О.В., Стуй А.Б.
Науковий керівник – к.мед.н., доц. В.А. Андрейчин
ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет»
Кафедра травматології і ортопедії
м. Івано-Франківськ, Україна, e-mail: bodrug.nazar15@gmail.com
Метою роботи є вивчення результатів і особливостей застосування сучасних методик оперативного лікування переломів вертельної ділянки стегнової кістки.
Матеріал і методи. Проаналізовано лікування 53 хворих віком від 58 до 87 років з переломами вертельної ділянки стегнової кістки: тип 31-А1 було 17 хворих, 31-А2 типу - 21, 31-А3 типу - 15. Для діагностики характеру переломів застосовано рентгенографію та КТ. Жінок було 33, чоловіків 20. При відсутності протипоказів проведені оперативні втручання були направлені на фіксацію відламків, більш ранню мобілізацію пацієнтів. В лікуванні у 52 із них використано погружні металоконструкції: LCP у 10, Gamma N у 14, PFN у 28 хворих. При черезвертельному переломі у 1 хворого протягом 1,5 міс. було використано скелетне витяжіння з послідуючим накладанням гіпсової пов’язки. Зрощення досягнуто у всіх хворих. У двох пацієнтів з застосуванням блокуючої пластинки наступила міграція шурупів, у двох хворих злам Gamma N та міграція шийкового компонента, у одного міграція шийкового компонента PFN фіксатора.
Результати дослідження. Проведений аналіз пролікованих хворих свідчить, що в останній рік у пацієнтів при вказаних переломах застосовували виключно PFN фіксатор, конструктивні особливості якого забезпечують добру фіксацію остеопоротичних відламків. Тривалість лікування з періодом реабілітації при оперативному лікуванні хворих з переломами вертельної ділянки становила 4,6 міс, а при консервативному - 4,9 міс.
Висновок. Переломи вертельної ділянки зустрічаються переважно у людей похилого і старечого віку на фоні остеопорозу. Для зниження строку лікування і реабілітації хворих більш доцільним можна вважати застосування сучасних металоконструкцій, особливо PFN фіксатора.
ÑÓ×ÀÑͲ ÀÑÏÅÊÒÈ Â Ë²ÊÓÂÀÍͲ ÏÎØÊÎÄÆÅÍÜ ÄÈÑÒÀËÜÍÎÃΠ̲ÆÀÏÎÍÅÂÐÎÒÈ×ÍÎÃÎ ÐÎÇÒßƲÍÍß ÏÀËÜÖß ÊÈÑÒ²
Волотівська Л.С., Волотівський І.П., Горін А.І., Шулик І.І.
Науковий керівник — д.мед.н., доц. Т.М. Ковалишин ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет»
Кафедра травматології та ортопедії
м. Івано-Франківськ, Україна, e-mail: volotivski@gmail.com
За даними статистики пошкодження сухожилків розгиначів пальців та кисті складає 0,6-0,8% середвсіх свіжих травм, переважна локалізація закритих пошкоджень – на рівні дистального та проксимального міжфалангових суглобів (А.М.Волкова, 1992).
Мета і завдання дослідження: полягає у вивченіпричини виникнення, пропозиції тактики консервативного та оперативного лікування пошкоджень дистального міжапоневротичного розтяжіння ІІ-Vпальцівкисті.для визначення оптимальної тактики лікування.
Матеріали і методи: використовуючи доступні літературні джереланами поглиблено вивчено хірургічну анатомію дистального міжфалангового суглобу ІІ-V пальців кисті, опрацьовано публікації останніх 20 років у розрізі виокремлення показів до прийняття тактики консервативного чи хірургічного лікування в залежності від анамнезу пошкодження та клінічних даних.В клінічній діагностиці пошкоджень розглядали результати рентгенограм даної ділянки у прямій і боковій проекції. Окремо увагу приділяли статистичній обробці алгоритму передопераційного огляду, характеру виконаного хірургічного втручання, близького та віддаленого післяопераційного ведення та спостереження 16 хворих, що перебували на лікуванні в травматологічному відділенні МКЛ №1 м. Івано-Франківська. Оцінювали результати лікування за критеріями добрий, задовільний, незадовільний.
Отриманні результати: Тривалість лікування та періоду реабілітації при оперативному лікуванні хворих з пошкодженням дистального міжапоневротичного розтяжіння пальця кисті становила 37±5 днів.Відновлення активного розгинання дистального міжфалангового суглобу ІІ-V пальців кисті було досягнуто у всіх хворих, повністю відновилася функція у 14 хворих. Всі ліковані
хворі були задоволені як результатом відновлення активного розгинання, так і косметичним станом шкіри пальця.
Висновок: Лікування хворих з пошкодженням дистального міжапоневротичного розтяжіння ІІ-Vпальців кисті слід планувати в залежності від клінічних даних та інтраопераційної констатації характеру змін тканин у рані.Адекватна тактика післяопераційного ведення хворих створює умови для відновлення повної функціональної здатностіта хорошого косметичного результату.
ÑÓ×ÀÑͲ ϲÄÕÎÄÈ ÄΠ˲ÊÓÂÀÍÍß ÇÀÊÐÈÒÈÕ ÏÅÐÅËÎ̲ ÏÐÎÊÑÈÌÀËÜÍÈÕ Â²ÄIJ˲ ÏÐÎÌÅÍÅÂί ʲÑÒÊÈ
Гавриш Ю.Т., Павлюк Ю.О.
Науковий керівник – к.мед.н., доц. Т.М. Ковалишин ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет»
Кафедра травматології та ортопедії з курсом ВПХ м. Івано-Франківськ, Україна, e-mail: juragavrysh9594@gmail.com
Мета роботи: провести аналіз існуючих сьогодні методів лікування закритих переломів проксимальних відділів променевої кістки.
Методи: в роботі розглядаються неоперативні/ оперативні методи лікування. Серед неоперативних методів розглядалися накладання гіпсової пов’язки/ шини і функціональне лікування. Серед оперативних розглядалися компресійні пластини, стягуючі гвинти.
Лікоть- складний з окремими з’єдненнами, тобто плечової і променевої, плечової і ліктьової, променевої і ліктьової.
Іммобілізація ліктя може запропонувати ряд рухів пацієнта.
Ранні рухи бажані в таких випадках:
1. Перелом, який зачіпає менше 30% головки променевї кістки, незміщений мінімально до 2 мм.
2. Перелом променевої шийки з кутом нахилу менше 20˚ і необмеженні рухом ліктя.
У старших пацієнтів з високим хірургічним ризиком, і з обмеженими потребами з остеопорозом, допустимий ранній рух при переломах з роздробленням проксимальної ліктьової або променевої кістки при якому ліктьовий суглоб стабільний.
Метод лікування шляхом накладання гіпсової пов’язки / шини передбачає іммобілізацію ліктя пов’ пов’язкою/ шиною, і застосовується при переломах без вторинного зміщення відламків і переломах без зміщень. Час іммобілізації повинен бути мінімальний, щоб уникнути знерухомленості ліктя. Бажано обмежити час лікування 2-3 тижнями. Необхідно рухати пальцями і плечем. Лікування за допомогою стягуючих гвинтів застосовується при скісних переломах шийки променевої кістки. При довгих переломах необхідно застосовувати два стягуючі гвинти. Різьба дозволяє стягувати протилежні фрагменти кістки стискаючи кінці перелому. Розмір різьби не повинен зачіпати непошкоджені фрагменти кістки. Гвинти розміщуються максимально перпендикулярно до площини перелому. Використовують діаметром 1,5-2,7 мм. При коротких, косих переломах шийки променевої кістки застосовують компресійні пластини. Пластини при’єднують до голівки променевої кістки в місці, що найменше обмежує пронацію і супінацію. Кінці перелому стискаються, при цьому повинно бути мінімальне розсічення м’яких тканин. Використовують T-подібні пластини 1,5-2,0, або закриваюча проксимальна пластина, що дозволяє 2-3 гвинтів. При застосуванні пластини необхідно оцінити рухи в пронації і супінації, розгинанні і згинанні.
Висновки: перелічені методи лікування закритих переломів проксимальних відділів променевої кістки є найбільш поширеним на сьогодні. Усі описані методи мають свою специфіку використання. Варто зазначити, що переломи проксимальних відділів променевої кістки, можуть також бути пов’язані з пошкодженням м’яких тканин ліктьової зв’язки і передпліччя. Необхідно завжди перевіряти стабільність ліктя та передпліччя, будь-які виявлені зміщення необхідно усувати негайно.
ÊÎÑÏËÅÊÑÍŠ˲ÊÓÂÀÍÍß ÀÑÅÏÒÈ×ÍÎÃÎ ÍÅÊÐÎÇÓ ÃÎËÎÂÊÈ ÑÒÅÃÍÎÂί ʲÑÒÊÈ (ÀÍÃÑÊ) ÍÀ ÐÀÍÍ²Õ ÑÒÀIJßÕ (Îãëÿä ë³òåðàòóðè)
Квардсон Р.А.
Науковий керівник — асист. А.Ф. Травінський
ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет»
Кафедра травматології та ортопедії
м. Івано-Франківськ, Україна, e-mail: richquard@gmail.com
Актуальність теми. Асептичний некроз головки стегнової кістки (АНГСК) є хронічне дегенеративно - дистрофічне захворювання кульшового суглоба з прогресуючім перебігом. Хворіють переважно молоді люди. Понад 10% оперативних втручань тотального ендопротезування кульшового суглоба виконується з приводу АНГСК.
Матеріали і методи. Проведено аналіз лікування АНГСК на ранніх стадіях (за Steinberg 1,2,3 ст.) у вітчизняних (4) і закордонних (25) наукових публікаціях по системі Pubmed за останні 7 років.
Результати. Комплексне лікування АНГСК включає в себе методи оперативного і консервативного лікування, медикаментозні, фізіотерапевтичні (стимулювання імпульсним електромагнітним полем (Yen-Patton GP et etc., 1988), екстракорпоральна ударно - хвильова терапія (Vulpiani MC et etc., 2012), гіпербарична оксигенація (Banerjee S et etc., 2013). Оперативне лікування АНГСК (1-2 ст. за Steinberg) включає в себе органо - зберігаючі операції такі як ротаційну остеотомію проксимального відділу стегнової кістки (Ito H et etc., 2012), декомпресійну тунелізацію у поєднанні з кістковою пластикою неваскуляризованою спонгіозною або кортикальною кісткою (Smith etc., 2010), кістковою пластикою на м’язовій ніжці (Meyers etc., 1991), пластикою вільним васкуляризованим трансплантатом малогомілкової кістки (Malizos etc., 2005) та імплантація танталового стержня (Yaosheng Liu et etc., 2017), оскільки проста декомпресійна тунелізація має в основному вплив на симптоми захворювання, але практично не має ефекту на прогресування захворювання (Hernigou P et etc., 2009).
Імплантація аутологічних мезенхімальних стовбурових клітин кісткового мозку під час декомпресійної тунелізації – перспективний та ефективний напрямок лікування АНГСК (Floerkemeier T, Thorey F et etc., 2011, Hernigou etc., 2005). За їх даними із 189 пацієнтів, у 116 діагностовано АНГСК і лише у 9 із 145, при 1-3 ст. АНГСК за Steinberg, виконано ендопротезування після середнього 7-річного спостереження.
Перспективним є застосування кісткових морфогенних білків на лікування АНГСК, що вивчав в експерименті Rackwitz L.
et etc. 2012.
Висновок. У лікуванні хворих на АНГСК залишається чисельна низка не розв’язаних питань, які потребують подальших досліджень і обґрунтувань.
ÅÊÑÏÅÐÈÌÅÍÒÀËÜÍÅ ÎÁ¥ÐÓÍÒÓÂÀÍÍß ÔÓÍÊÖ²ÎÍÀËÜÍÈÕ ÌÎÆËÈÂÎÑÒÅÉ ÀÏÀÐÀÒÀ ÃÓÖÓËßÊÀ ÄËß ÊÎÐÅÊÖ²¯ ÄÅÔÎÐÌÀÖ²É Ê²ÑÒÎÊ ÒÀ ÑÓÃËÎÁ²Â
Климук В.В., Медвідь Я.В., Іванюк Т.Б.
Науковий керівник — к.мед.н., доц. В.І. Гуцуляк
ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет»
Кафедра травматології та ортопедії
м. Івано-Франківськ, Україна, e-mail: vasll0501@ukr.net
Вступ: Черезкістковий остеосинтез є одним з найбільш розповсюджених малоінвазивних методів лікування хворих з деформаціями опорно-рухового апарата. Однак, досягнення анатомічної репозиції цим методом залишається актуальною проблемою травматології і ортопедії.
Мета дослідження: Покращити репозиційні можливості апаратної корекції деформацій довгих кісток.
Матеріал і методи: На створеній в програмі Autodesk Inventor 11 динамічній 3-D моделі апарата проведено моделювання корекції всіх типів деформацій довгих кісток.
Результати: Висвітлено можливості розробленого апарата, які досягнуто завдяки наступним конструктивним рішенням репозиційних елементів (двох репозиційних вузлів, різьбових штанг, стяжно-розвідного механізму), що встановлюються між середніми опорами апарата. Взаємно перпендикулярне сполучення трьох пар різьбових штанг дозволяє усувати лінійні зміщення відламків в трьох площинах та проводити їх міжфрагментарну компресію; розташування трьох шарнірів в репозиційних вузлах таким чином, що їхні осі обертання перетинаються в одній точці, дозволяє усувати кутові зміщення в трьох площинах та прикладати всі репозиційні зусилля апарата в одній точці (знаходиться на середині відстані між двома репозиційними вузлами), що значно підвищує точність репозиції. Виконання осьових каналів в осях репозиційних вузлів та штифті стяжно-розвідного механізму, в які встановлюються направляючі спиці, дозволяє точно центрувати репозиційні вузли апарата відносно обраних умовних осей обертання дистального фрагмента. Наявність стяжно-розвідного механізму, що забезпечує зміну відстані між репозиційними вузлами, дозволяє збільшувати кут повороту шарнірів з паралельними осями обертання, і як наслідок, – можливість усувати кутові та ротаційні деформації будь-якої величини. Виконання різьбових штанг з лисками, на яких нанесені лінійні міліметрові шкали, та гайок з точками-мітками на гранях забезпечує можливість для візуального контролю за лінійними переміщеннями, а використання знімних кутомірів – контроль за кутовими та ротаційними переміщеннями. Репозиційні елементи виготовлено з можливістю демонтажу під час проведення рентгенологічного контролю та після завершення корекції деформації.
Висновки: Покращено можливості апаратної корекції деформацій довгих кісток завдяки створеній моделі апарата, конструкція якого дозволяє з високою точністю проводити переміщення відламків по шести ступенях свободи та можливістю їх міжфрагментарної компресії при будь-якій площині зламу.
ÀÑÅÏÒÈ×ÍÅ ÍÅÇÐÎÙÅÍÍÍß Ä²ÀÔ²ÇÀÐÍÈÕ ÏÅÐÅËÎ̲ ÑÒÅÃÍÎÂί ʲÑÒÊÈ Красовський Є.О., Коколин В.М.
Науковий керівник – асист. Ю.Д. Валовіна
ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет»
Кафедра травматології та ортопедії
м. Івано-Франківськ, Україна, e-mail: jeka1896ne@gmail.com
Незрощені переломи, псевдоартрози складають близько 2-3% від загальної кількості переломів довгих кісток. При застосуванні сучасних методик остеосинтезу у хворих з переломами діафізу стегнової кістки частота формування псевдоартрозів, як ускладнень, досягає за даними різних авторів близько 12%.
Метою роботи є визначення причин та частоти асептичних незрощень переломів діафізу стегнової кістки у хворих при використанні різних методів остеосинтезу.
Матеріали та методи. Ретроспективно проведено аналіз лікування 71хворих з переломом діафізу стегнової кістки у відділенні травматології-ортопедії Івано-Франківської ОКЛ.
Результати. Оцінка результатів лікування хворих з переломами діафізу стегнової кістки включала ортопедичне та рентгенологічне обстеження. Клінічно визначалася довжина стегна, вісь, функціональний стан сегмента та обсяг рухів у суміжних суглобах. Рентгенографія стегна проводилася в прямій та боковій проекціях для оцінки наступних параметрів: – формування регенерату в динаміці, стану кісткових відламків в зоні незрощення, наявність зміщення кісткових фрагментів.
Із числа пролікованих хворих незрощення діафізарного перелому стегнової кістки діагностовано у 7 хворих, що становить 9,8% від оперованих хворих.
Висновок. 1. Незрощені діафізарні переломи стегнової кістки є проявами єдиної проблеми – порушення репаративної регенерації при загоєнні перелому і залишається остаточно невирішеною проблемою. Показник даного ускладнення у обстежених нами хворих становить 9,8%.
2. Основні причини формування псевдоартрозу, на нашу думку, полягають в порушенні процесів остеорегенераціі в зоні пошкодження за рахунок тривалого функціонування системи «кістка-імплантат». Несвоєчасна або часто невиконана динамізація металоконструкції тільки сприяє продовженню шинування сегменту і виключення його з циклічних навантажень, так необхідних для консолідації.
ÂÐÎÑËÈÉ Í²ÃÎÒÜ (ÎͲÕÎÊвÏÒÎÇ) – ÌÅÒÎÄÈ Ë²ÊÓÂÀÍÍß Â ÏÎвÂÍßËÜÍÎÌÓ ÀÑÏÅÊÒ² Кузюк В.В.
Науковий керівник – к.мед.н., доц. В.П. Омельчук
ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет»
Кафедра травматології та ортопедії м. Івано-Франківськ, Україна, e-mail: skuzyuk@ukr.net
Врослий ніготь (ВН), (unguis incarnatus, оніхокриптоз) – захворювання, пов’язане з вростанням нігтьової пластинки в бічну частину нігтьового валика, частіше з однієї, рідше з двох сторін. Виникає внаслідок неправильної техніки зрізання вільного краю нігтьової пластинки, як правило на І пальцях стоп, та генетичних факторів. Захворювання характеризується хронічним тривалим перебігом (місяцями), супроводжується стійким болем, особливо вираженим в фазі загострення, всіма проявами за- паленням. Самостійно стійко не виліковується, приносить виражені страждання, проблеми з вибором взуття, тощо. ВН зустрі- чається у 3-10% населення, може бути життєво небезпечним у людей з пониженим імунітетом, особливо у діабетиків, при су- динних захворюваннях нижніх кінцівок. Методик лікування є понад 200, поділяються на консервативні, ортопедичні, хірургічні, рецидиви від 2 до 50%. Хірургічні методи лікування єдині, що забезпечують стійкий позитивний результат. На даний час існу- ють стандарти лікування хворих оніхокриптозом: тотальне видалення нігтьової пластинки за Дюпюітреном, резекція бокового краю нігтьової пластинки з кюретажем патологічних розростань за Еммертом-Шміденом, операція Хаджістамова, шинування краю нігтьової пластинки для зміни напрямку росту.
Мета. Вивчення техніки та методик виконання різних операцій при ВН у дорослих та їх віддалених наслідків, вироблення рекомендацій для ортопедів-травматологів, хірургів поліклінік, спеціалістів по педикюру.
Матеріал. Лікування та подальше спостереження протягом 1-3 років виконано у 12 хворих, 16 випадків ВН, віком від 18 до 65 років (34,6±16,4). Жіночої статі було 7, чоловічої 5. У 3 хворих були уражені ІІ пальці стоп. Оперувалися хворі амбулаторно в ОКЛ, МП №: 1, 2, 4. Методи: загальноклінічні, рентгенологічні.
Результати дослідження. Вивчено 5 типів лікувальних методик ВН: тотальне видалення нігтьової пластинки за Дюпюі- треном (4 вростання), з резекцією матрикса (2), резекція бокового краю нігтьової пластинки з кюретажем патологічних розро- стань за Еммертом-Шміденом (3), операція Хаджістамова (5), шинування краю нігтьової пластинки для зміни напрямку її росту (2). Досягнуті позитивні віддалені результати у всіх хворих. Двічі виконували повторні операції. Пізніше навчали хворих пра- вильній методиці обрізання нігтів, дотримання правил гігієнічного догляду за стопами, рекомендували оберігатися від осьових ударів, мікротравм стоп, надмірного навантаження, тощо. «Рецидив» був в 1 випадку через 2 роки, що трактували як повторне захворювання з вини самого хворого.
Висновки. Хірургічні методи лікування врослого нігтя (оніхокриптозу) дають стійкий лікувальний ефект. Кращою за на- шими спостереженнями є методика Хаджістамова (ІІ, ІІІ ступінь), найменш ефективною – резекція краю нігтьової пластинки з кюретажем грануляцій (І, ІІ ступінь). Після тотального видалення нігтьової пластинки (ІІІ ступінь) післяопераційний період протікає найважче, не виключений рецидив захворювання.
ÄÎÑ˲ÄÆÅÍÍß ÅÔÅÊÒÈÂÍÎÑÒ² ÂÈÊÎÐÈÑÒÀÍÍß Ê²ÍÅDzÎÒÅÉÏÓÂÀÍÍß ÏÐÈ Ë²ÊÓÂÀÍÍß ÎÑÒÅÎÕÎÍÄÐÎÇÓ
Лагно Є.С.
Науковий керівник – доц. А.В. Макогончук
Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова Кафедра травматології та ортопедії
м. Вінниця, Україна, e-mail: lagno.liza.liza@gmail.com
Актуальність: Для комфортного існування потрібна свобода руху. Це можливо тільки при здоровому тілі і спині.
Захворювання опорно-рухової системи поширені серед молодих і літніх людей. Серед них поширений остеохондроз. Хронічні порушення в хребті супроводжують половину жителів планети, лікарі всерйоз стурбовані цим фактом. Вся справа в ритмі життя сучасних людей: мінімум рухів, стреси, безладне харчування. Крім того, ніхто не застрахований від травм, отриманих в ДТП і під час спортивних занять. Тому важливо вчасно і ефективно лікувати дане захворювання, при цьому зберігати ритм життя і комфорт пацієнтів.
Мета: З’ясувати ефективність та доцільність використання кінезіотейпування для лікування остеохондрозу шийного, грудного та поперекового відділів хребта.
Матеріали та методи:
Статистичний (суцільного переліку та малої вибірки);
Опитування;
Візуально-аналогова шкала;
Тести і шкали для оцінки клінічної ефективності лікування:
Хребтовий індекс
Проби Шобера
Отта
Верещавського
Томайєра,
Проба «підборіддя-грудина»
Симптом Зацепкіна
Симптом Форестьє
Визначення обмеження дихальної екскурсії грудної клітини Результати:
В основній і контрольній групі було по 30 пацієнтів з діагнозом «остеохондроз» (10 пацієнтів з остеохондрозом шийного відділу хребта, 10 – грудного, 10 – поперекового, у кожній групі). Контрольна група приймала лише стандартну консервативну терапію, а основна – стандартну терапію та носили кінезіотейп. 8 пацієнтам накладалося 4 тейпи на 5 днів; 7 пацієнтам – 3 тейпи
по тижню, 7 пацієнтам – 2 тейпи по 10 днів і 8 пацієнтам – 1 тейп на 20 днів.
Пацієнти з основної групи відмічали покращення самопочуття вже з першого дня лікування. За візуально-аналоговою шкалою і тестами для оцінки клінічної ефективності лікування, основна група мала значно кращі результати ніж контрольна група. Ті, хто змінював тейп через кожні 5 і 7 днів, за пробами Шобера, Отта, Верещавського, Томайєра та «підборіддя-грудина»
мали на кілька балів вище, ніж ті, хто рідко змінював тейп.
Висновки:
Кінезіотейпування є ефективним додатковим методом лікування остеохондрозу шийного, грудного та поперекового відділів хребта;
Найбільша ефективність тейпа у перші 5-6 днів застосування, надалі – поступово знижується.
×ÀÑÒÊÎÂÈÉ ÐÅÖÈÄÈ ÂÎÐÎÍÊÎÏÎIJÁÍί ÃÐÓÄÍί Ê˲ÒÊÈ ÒÀ ÔÀÊÒÎÐÈ ÙÎ ÂÏËÈÂÀÞÒÜ ÍÀ ÉÎÃÎ ÂÈÍÈÊÍÅÍÍß
Матяшок А.А.
Науковий керівник – к.мед.н., доц. І.Л. Куковська ВДНЗ «Буковинський державний медичний університет»
Кафедра медицини катастроф та військової медицини м. Чернівці, Україна, e-mail: lmatiashok@gmail.com
Актуальність: воронкоподібна деформація грудної кліки становить 92% вроджених вад розвитку грудної клітки і відзначається у 0,8-2,4% населення. Всі воронкоподібні деформації грудної клітки призводять до серйозних функціональних порушень з боку дихальної та серцево-судинної системи. Частковий рецидив має на увазі під собою інверсію деформації грудної клітки до I ступеню, але необхідно брати до уваги, що виникнення часткового рецидиву не призводить до повернення функціо- нальних порушень, а є лише незначним косметичним дефектом, що не потребує повторної корекції. Проблеми розвитку частко- вого рецидиву недостатньо досліджені та описані як у вітчизняній так і у зарубіжній літературі.
Мета: виявити та дослідити фактори, які найбільше сприяють виникненню часткового рецидиву воронкоподібної деформа- ції грудної клітки після її оперативної корекції.
Матеріали і методи: в основу дослідження покладено аналіз віддалених результатів хірургічного лікування 83 пацієнтів з воронкоподібною деформацією грудної клітки в період з 2010 по 2015 рік. При лікуванні пацієнтів використовувався метод Nuss в авторській модифікації. В зв`язку з цим пацієнтів було розприділено по строкам іммобілізації металоконструкції: 1 рік – 22 (26,5%), 2 роки - 61 (73,5%). Розподілення пацієнтів було за ступенем воронкоподібної деформації грудної клітки до оперативно- го лікування: II - 24(29,1%) III - 41(49,3%) II-III - 18 (21,6%). За віком:3-7 років (10,8%), 7-10 років (21,8%), 10-15 років (37,3%), 15-18 років (30,1%). За статтю: дівчаток – 34(40,9%), хлопчиків-49(61,1%).
Результати: в результаті проведеного аналізу даних ми отримали наступні результати. У групі від 3 до7 років виникнення часткового рецидиву спостерігається у 100%. Також було виявлене зменшення часткового рецидиву у старших дітей 15-18 років до 9%. При деформаціях II- ступеня рецидив відзначається у 4,3%, при II-III ступеня в 2,5%, при III ступені в 23,1%. У хлопчиків рецидив спостерігається частіше ( 42,3%) ніж у дівчаток (11,3%). На підставі даних метод заснований на проведенні скринінгу дозволяє віднести пацієнтів до різних груп в залежності від ризику розвитку часткового рецидиву.
Висновок: проведення скринінгу дослідження кількісної оцінки можливих факторів ризику дозволяє оцінити ступінь розвит- ку часткового рецидиву воронкоподібної грудної клітки після торакопластики та вибрати адекватне лікування дітей будь-якого віку.
ÌÅÒÎÄ Ë²ÊÓÂÀÍÍß ÍÅÑÏÐÀÂÆÍÜÎÃÎ ÑÓÃËÎÁÀ ×ÎÂÍÈÊÎÏÎIJÁÍί ʲÑÒÊÈ Ó Ä²ÒÅÉ Чіх І.М., Шендерчук М.М.,
Науковий керівник – доц., к.мед.н. В.І. Дубас
ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет»
Кафедра травматології та ортопедії м. Івано-Франківськ, Україна, e-mail: irachikh@ukr.net
Актуальність теми: По даним різних авторів частота переломів човникоподібної кістки у дітей становить 0,1% на 10000 дітей.
Несправжній суглоб човникоподібної кістки, як ускладнення, у дорослих складає 10 хворих із 50-70 хворих з переломами, а у дітей багато авторів наголошують на збільшення частоти даного ускладнення по причині невираженості клінічної симптоматики в момент травми. Лікування такого ускладнення проблемне, пов´язане із зниженим кровопостачанням човникоподібної кістки, необхідністю аутопластики та тривалої іммобілізації променево-зап´ястного суглоба. Тому запропонований нами метод лікування цієї рідкісної патології у дітей вимагає аналізу та вивчення.
Мета: вивчити та проаналізувати запропонований нами метод лікування несправжнього суглоба човникоподібної кістки у дітей.
Матеріал та методи. За період 2014-2018рр. в травматологічному відділенні ОДКЛ спостерігались та проходили лікування 7 хворих. Усі хворі юнаки віком - двоє 15 років та п´ятеро віком 17 років.
В анамнезі у даних хворих травма при падінні спортивного характеру річної давності. За медичною допомогою не звертались.
В термін 10-12міс після травми почали скаржитись на обмеження рухів та набряк променево-зап´ястного суглоба. Оглянуті та шпиталізовані. Діагноз утворення несправжнього суглоба човникоподібної кістки підтверджений рентгенологічно та у 6-ти хворих на КТ. За метод лікування вибрано відкриту краєву резекцію ділянки дистрофії відламків човникоподібної кістки з аутопластикою по Matti та остеосинтезом відламків та трансплантата шурупами. Новизною методики був послідній етап операції. Термін фіксації в гіпсовій пов´язці становив 3міс., подальша фіксація 2-3міс у ортезі.
Результати та обговорення. Перебудову трансплантата та зрощення човникоподібної кістки відмічено на рентгенограмах у термін 4 та 5міс у всіх семи хворих. Об´єм рухів променево-зап´ястного суглоба відновлено через 2-2,5 міс.
Висновок: запропонований нами метод лікування несправжнього суглоба човникоподібної кістки дозволив добитись консолідації шляхом перебудови трансплантата у семи хворих.