У підготовці до складання тексту виділяються три етапи: конкретизація теми, формування плану тексту, збір матеріалу.
Тема — це життєве явище, подія, наукове питання, предмет розмови, що становить основний зміст тексту.
Тема, йдеться про наукову працю чи про розмову з товаришем, завжди повинна бути конкретна, чітко визначена, зрозуміла тому, кому адресовано текст. Під час творення тексту не слід виходити за межі обраної теми, бо це розпорошує увагу, призводить до поверховості. Зміст усього тексту має підпо- рядковуватися одній обраній темі, одному авторському задумові. Отже, перш ніж творити текст, потрібно чітко з’ясувати для себе тему й окреслити її межі.
План — це модель майбутнього тексту. Він спочатку існує в голові автора й поволі викристалізовується й обростає подробицями.
План складається за схемою: від загального до часткового, від абстрактного (задум) до конкретного (реалізація задуму). Формування плану відбувається такими етапами: 1) осмислення наміру, усвідомлення мети майбутнього тек- сту; 2) вибір адресата; 3) перші начерки основних думок майбутнього тексту;
4) складання простого плану-схеми з 3–5 пунктів; 5) поділ пунктів на підпунк- ти, деталізація їх; 6) перестановка окремих пунктів і підпунктів відповідно до загального задуму; 7) прив’язка окремих думок, прикладів, аргументів, обра- зів до тих чи інших пунктів плану.
План допомагає впорядкувати думки автора. “Якщо знання людини не впорядковані, то чим більше вона знає, тим більшою буде плутанина в її дум- ках” (Герберт Спенсер).
§ 16. Побудова тексту
Найвідповідальнішим етапом у підготовці до складання тексту є збір ма- теріалу, який має на меті накопичення виражальних засобів, думок і фактів.
По-перше, треба зжитися з темою, щоб думка свідома й мимовільна працю- вала якийсь час на неї (бо будь-який текст — це передусім наслідок розумової діяльності його автора). Думки, які виникатимуть при цьому (байдуже, доско- налі вони чи недосконалі), слід записувати або на окремих картках, або підряд в окремому зошиті, нумеруючи їх, щоб потім легше було відбирати і ставити їх на потрібні місця в тексті.
По-друге, слід знайти літературу якщо не прямо з обраної теми, то чимось близьку до неї і, читаючи її, виписувати слова, словосполучення, звороти, а також окремі цитати, пов’язані з темою (цитати слід обов’язково брати в ла- пки й зазначати при них повну назву праці та вказувати сторінки), а також нотувати власні думки, які при цьому виникають.
Звичайно, не весь зібраний матеріал буде потім використано: щось не сто- суватиметься теми, щось виявиться надто другорядним, несуттєвим або й уза- галі недоречним чи хибним, щось буде непереконливе, а чогось є надмір, вве- дення його перевантажить текст. Але під час підготовки до складання тексту всі думки, факти тощо, більш-менш дотичні до обраної теми, слід ретельно занотовувати.
Приступаючи до складання письмового тексту, першим чином треба добре обдумати заголовок. Він має бути короткий, конкретний, цікавий і виражати основну тему чи думку всього тексту.
Текст поділяється на три неоднакові за обсягом частини: зачин (вступ), ви- клад і кінцівку.
У зачині висловлюється щось найзагальніше, яке потім дістане свій розви- ток у всьому подальшому викладі, або дається дуже стисле визначення пред- мета наступної розмови. Зачин повинен зацікавити читача чи слухача і водно- час дати певний поштовх, напрям його думкам, заволодіти його увагою, акти- візувати уяву. Сам зачин має бути коротким, енергійним і навіть вражаючим.
Основним у кожному тексті є виклад. Саме тут і міститься вся та інфор- мація, заради передачі якої певним читачам чи слухачам і твориться текст.
Виклад має бути підпорядкований основній темі й меті. При цьому треба сте- жити, щоб думки викладалися послідовно, не суперечили основній думці й були достатньо аргументовані. Кожна наступна думка повинна випливати з попередньої або доповнювати її.
Докази, напруга з розгортанням теми повинні наростати, а не падати. Най- сильніші аргументи, найяскравіші образи треба приберігати на завершення.
“Кінець — ділу вінець”, — каже народна мудрість.
Текст завершується короткою кінцівкою (висновком, підсумком чи розв’язкою). Тут, якщо це науковий чи публіцистичний текст, можна повто- рити найважливіші думки, висловлені й аргументовані в основному викладі.
Якщо це художній текст, наводиться епізод чи репліка, які певним чином пе- регукуються із зачином. У всякому разі кінцівка повинна певним чином кон- кретизувати зачин і не суперечити попередньому викладові, його спрямуван- ню. Вона так чи інакше підсумовує, завершує все сказане раніше.
67
84. Прочитайте заготовку Лесі Українки до так і ненаписа- ного твору. Дайте відповіді на такі питання: 1. Чи на- мічена тут основна колізія майбутнього твору? 2. Чи проглядаються характери його героїв? 3. Чи є тут такі вислови, які можуть цілком увійти до майбутнього тво- ру? 4. Чи можна сказати, яка буде його основна думка?
На передмістю Александрії живе сім’я грецька (ел- лінська) в той час, коли нова віра взяла вже силу і в свою чергу стала тіснить і гнати тих людей, що держа- лися давнішої віри й кохалися в давній науці.
Теокрит, дуже вчений еллін, не християнин, коха- ється в давньому писанню, має цілу бібліотеку, — збір папірусів. Його діти, син 17-ти літ і дочка 15-ти, теж привчені до давньої науки, вірні давній релігії.
Ясний день, по полудню. Син і дочка Теокрита сидять у своєму середньому дворикові; син чита й оповіда сестрі. Приходить старий чоловік, сусіда, дуже збентежений і каже дітям, що їх батька схопили в храмі (на сходах до храму);
його ув’язнено за те, що він “ширив єресь”, проповідував думки грецьких фі- лософів, одвертав од догматів віри християнської. Він казав “нема рабів Бо- жих” — єсть і повинні бути люди, вільні “тілом і духом”.
“Начувайтесь лиха”, — сказав старий.
“Прийдуть і в господу до вас: заберуть всі папіруси, понищать, попалять яко писання “єретицьке”, “поганське”.
Дівча плаче, потім радиться з братом — що робити. Зважають, що треба поховати хоть найдорожчі писані речі... Ждуть вечора з турботою, чи встигнуть поховать (коротка сценка). Уночі засвічують світло у сховах, у покої вибирають писання. Ідуть, ховають в пустині, просто в пісок. Ніч кінчається, сонце ледве встає. Обоє стають на коліна, припадають до землі, молять Геліоса — берегти їх скарби. Може, настануть кращі часи. Може, колись хтось знайде ті скар- би — і дознається великої мудрості: “Геліосе! рятуй наші скарби! Тобі і золотій пустині доручаємо їх!”
85. Прочитайте розповідь і з’ясуйте, якої інформації для повного розуміння тексту в ній не вистачає. Доповніть її логічно.
Юрчик любить малювати. Сяде за журнальний столик і творить дива. Ма- лює осінь. Червлене листя закриває сонце, небо красується переливами роз- христаних хмар, що переходять у червоні заграви на горизонті.
Кілька разів пробував малювати сонячну Італію, маму на березі моря, але в нього нічого не вийшло. Італійські краєвиди здаються несправжніми, а в мами завжди сумні очі. Тоді Юрчик малює дощ. Небо плаче великими краплинами, що нагадують мамині сльози (О. Яворська).
Леся Українка
§ 16. Побудова тексту
86. Прочитайте початок ІІ частини повісті І. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”
(до повернення Мотриних батьків з ярмарку) і стисло опишіть послідовність по- дій, зображених в цьому уривку. Визначте зачин і кінцівку в ньому.
87. Прочитайте речення вголос. З’ясуйте значення фразеологізмів.
1. Він знав, на чийому боці має бути (Ю. Мушкетик). 2. Тут гарячки, това- риство, пороти нічого. Треба з усіх боків обміркувати (А. Головко). 3. Коли б нам оцей сміх та потім боком не виліз! (О. Гончар). 4. Ось Буковина під боком (Л. Мартович). 5. З боку Порфира нарікань не було (О. Гончар).
§ 17. Синтаксична єдність
Текст складається із синтаксичних єдностей. Кожна така єдність ніби мі- ніатюрний твір. Вона будується майже за такою самою моделлю, що й твір:
зачин — розгортання думки — кінцівка. Це стосується як письмового тексту, так і усного виступу.
У зачині висловлюється думка в її найзагальнішому вигляді. Це — най- більш самостійне речення. Хоч — не завжди: іноді воно без наступних речень може бути й незрозумілим. Часом суть зачину викладається лише в якійсь ча- стині першого речення.
У наступній частині в одному або кількох реченнях розвивається чи по- яснюється думка, висловлена в зачині.
Між повідомленнями, що містяться в цих реченнях, може бути сурядна або послідовна залежність. При сурядній залежності всі повідомлення однаково доповнюють думку, висловлену в зачині, тобто вони називають одночасні, рівнозначні явища. Такий порядок властивий для описів. При послідовній залежності кожне наступне повідомлення доповнює попереднє. Послідовна залежність характерна для роздумів.
У кінцівці робиться підсумок усього сказаного. Проте кінцівка не обов’яз- кова. Зокрема, її не буває тоді, коли дана синтаксична єдність входить у якусь більшу синтаксичну цілісність і нею починається наступна синтаксична єдність.
Послідовність розташування окремих речень у синтаксичній єдності зумов- люється насамперед часовою, причиново-наслідковою залежністю реальних чи уявних подій, послідовністю сприймання фактів, послідовністю суджень тощо.
Зв’язок між реченнями в синтаксичній єдності здійснюється за допомогою граматичних засобів. Серед найважливіших граматичних засобів такого зв’яз- ку виступають:
1) порядок слів у реченні — спочатку, як правило, ставимо відоме з по- переднього висловлювання або із життєвого досвіду, а потім даємо нову ін-
69
формацію, як у реченнях з народної казки: Жили собі дід і баба. І була в них курочка ряба. Знесла вона яєчко, та не просте, а золоте — інший порядок слів у цих реченнях порушив би логічний зв’язок між ними;
2) займенники він, цей, той, весь, такий, кожний в усіх формах, при- слівники тут, там, тоді і под., що вказують на предмети, ознаки, обстави- ни, названі в попередніх реченнях;
3) синоніми й синонімічні вислови, які сприяють збереженню в уяві того самого образу: У селі багнюка наче сказилась: що ти з неї одну ногу витяг- неш, то вона до другої присмокчеться, випускати не хоче. Що ти калюжу обминеш, то попереду розлийморе чекає; берегів не видно, і дна не вгадаєш.
То Юрко догадався ліщину з ліси витягнути, міряв оті баюри, щоб по шию не шубовснути… (Є. Гуцало);
4) різні сполучні засоби, як, наприклад, слова й вислови і, та, та й, але, однак, проте, і все ж, і тому, і ось, і водночас, і навіть, тоді, зреш- тою, крім того, наприклад, зокрема, ось чому, адже, до того ж, більше того, таким чином, отже, тобто, по-перше, по-друге, з од- ного боку, з другого боку, як уже говорилося, як було сказано, словом, коротше кажучи, справа в тому що, йдеться про те щоб, досить сказати що тощо;
5) неповні, усічені речення, пропущені члени яких встановлюються з по- передніх речень (такі речення поза текстом незрозумілі): Пече мене сором на саму згадку. Одного разу… так, одного разу — і більш ніколи. Одного разу я озирнувся, бо чув на плечах слід чужих очей, слизький, холодний. Щось ішло за мною. Якесь пальто. Я завернув. Воно. Пішов тихіше. Так само. Став біля дерева. Здається, стало. Чи озирнутись? (М. Коцюбинський);
6) єдність місця й часу.
Правильна побудова, розташування й поєднання речень у синтаксичних єдностях увиразнює думку, робить її чіткішою, дохідливішою, зрозумілішою.
Готуючи текст для усного виступу, такі єдності треба позначити в плані й навіть пронумерувати, щоб зберегти логічну послідовність викладу думок.
88. Прочитайте уривок з І частини повісті І. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”, починаючи словами “Вийшовши з церкви, Кайдаш…” і закінчуючи “…випивши чарку горілки”. Зі скількох синтаксичних єдностей складається цей уривок? Ви- значте в них зачини й кінцівки. За допомогою яких засобів пов’язані між собою речення в синтаксичних єдностях? Чим зумовлена саме така послідовність роз- ташування синтаксичних єдностей в уривку?
89*. З розрізнених речень і переставлених синтаксичних єдностей відновіть текст під назвою “Галушки”. Для цього спочатку уважно прочитайте всі речення. Текст запишіть.
І. 1. Потім у чайній ложці оцту гасить дрібку соди. 2. Гарно вимішує і фор- мує галушки. 3. Бабуся Улянка робить галушки так. 4. Спочатку вона скочує
§ 17. Синтаксична єдність
тоненьку ковбаску з тіста, а потім ріже її на невеликі кружальця. 5. Наливає в мис- ку склянку теплої води, додає дрібку солі.
6. І потім замішує на тій рідині тісто такої густини, як на вареники. 7. Якщо галушки готуються не в піст, то ще і яйце вибиває.
ІІ. 1. Але то ще не є готова страва. 2. Го- ловний секрет бабусі Улянки в тому, що спо- чатку вона галушки підсмажує в сковорідці з розігрітою олійкою. 3. У киплячу рідину кидає галушки, поварить п’ять хвилин і виймає. 4. Після цього їх можна й так їсти, як невеличкі коржики. 5. Бабуся варить окріп чи овочевий бульйон.
ІІІ. 1. Тільки готують її по-різному. 2. Колись у селі не було макаронів чи вермішелі. 3. Зокрема галушки. 4. Страва ця відома по всій Україні та за її ме- жами. 5. Зате були інші смачні страви з борошна (В. Попелюшка).
90. Розпитайте в мами або бабусі, як вони варять смачну звичайну юшку. Що по- трібно для неї заготовити? Скільки всього потрібно? У якому порядку і як це все додавати в страву? Скільки часу треба варити? Як подавати на стіл? Розповідь запишіть. За зразок візьміть текст попередньої вправи.
91. Прочитайте речення вголос. З’ясуйте значення фразеологізмів.
1. Казав пан — кожух дам, та слово його тепле (Т. Шевченко). 2. Я тобі ска- жу, а ти — гляди мені — ані словечка нікому (М. Коцюбинський). 3. Душа свої потреби має й звички, так само, як і тіло. Я хотів би, щоб ви без зайвих слів се зрозуміли. 4. Не бійсь, я слів не кидаю на вітер (З тв. Лесі Українки). 5. Антон Коза говіркий, насмішкуватий, бистрий на слово (О. Копиленко).