Написання ненаголошених е та и в суфіксах рідко перевіряється наголо- сом: робітникú — робітнúк, новинá — новúни.
Лише в суфіксах -ець і -ень голосний е при змінюванні слова випадає:
палець — пальця, хлопець — хлопця, промовець — промовця, велетень — велетня, липень — липня (виняток: красень — красеня).
Для перевірки написання ненаголошених е та и в суфіксах можна кори- стуватися також аналогією. Наприклад, пишемо и в суфіксах: передплат- ник, льотчик, бо робітнúк, будівнúк; в’язальниця, прибиральниця, бо ро- бітнúця, вагівнúця; громадя́ нин, киянин, львів’я́ ́ нин, бо селянúн, міщанúн;
довірливий, наполегливий, розсудливий, бо мовчазлúвий, кмітлúвий; напо- ристий, промовистий, розкотистий, бо голосúстий, барвúстий; пишемо е в суфіксах: емáлевий, слáнцевий, сúтцевий, бо кришталéвий, квітнéвий;
сповнений, закінчений, бачений, бо вчéний, кип’ячéний.
Але така перевірка не завжди можлива і не завжди надійна. Тому треба запам’ятати деякі закономірності в написанні е та и в суфіксах.
1. У суфіксах іменників -ик, -иц(я), -ич, -ищ(е), -иськ(о) завжди пише- мо и: братик, ливарник, винахідниця, родич, Петрович, житнище, жит- нисько.
При творенні нових слів буква и в цих суфіксах зберігається: кошик — кошичок, рушник — рушничок, палиця — паличка, іменинниця — іменин- ничка.
Виняток становить лише слова далеч (бо далéкий).
2. У словах із зменшено-пестливим значенням вживаються суфікси -ечк-, -еньк-, -есеньк-, у яких завжди пишемо е: стрічка — стрічечка, дóнька — донечка, віконце — віконечко, рука — рученька, лице — личенько, білявий — білявенький, більший — більшенький, рідний — ріднесенький.
3. Можливе сплутування ненаголошених суфіксів -ин- і -ен-.
Ненаголошений суфікс -ин(а) виступає в іменниках жіночого роду: дали- на, довжина, мілинá, чужина, яринá, городина, бувальщина, козаччина.
139
Є він і в іменниках чоловічого роду типу харків’янин, росіянин, татарин (у множині суфікс -ин- у них випадає: харків’яни, росіяни, татари).
За допомогою суфікса -ин- творяться присвійні прикметники від іменників І відміни: сестра — сестрин, свекруха — свекрушин, невістка — невістчин, Галя — Галин.
В інших випадках вживаються суфікси -ен-, -енн(я), -ен(я), у яких пишемо букву е, а саме:
1) суфікс -ен- у дієприкметниках: вражений, утворений, зачинений, на- громаджений, залишений;
2) суфікс -енн(я) в іменниках середнього роду, утворених від дієслів: вра- ження, мислення, оголошення, попередження;
3) суфікс -ен(я) в іменниках середнього роду IV відміни: зайченя, кошеня, цуценя, пташеня, рученята;
4) суфікс -ен- в іменниках імена, племена, письмена, знамено.
4. Завжди пишеться и в ненаголошеному суфіксі іменників середнього роду -ив(о): мереживо, плетиво, паливо, куриво, печиво. Виняток станов- лять слово марево та рідковживані поетизми маєво (майво) і сяєво (сяйво), у яких виступає суфікс -ев(о).
5. Завжди з буквою е пишуться суфікси -елезн(ий), -ер(о), -тель: довже- лезний, товстелезний; п’ятеро, шестеро; вчитель, вихователь.
187. Слова запишіть у дві колонки: 1) зі вставленою буквою и; 2) зі вставленою бу- квою е.
1. Оголош..ння, стрільб..ще, житн..ще, слон..ня, лич..нько, всяч..на, дяд..на, очільн..к, збільш..ння, королев..ч, плет..во, виконав..ць, знайд..ний, підсоб н..ця, страхов..ще, мар..во, львів’ян..н.
2. Станов..ще, мереж..во, стеж..чка, дал..ч, вдесят..ро, велет..нь, ровес- н..ця, промов..стий, враж..ння, віконн..ця, няньч..н, щебетуш..чка, вдумл..вий, звелич..ний, довж..лезний, пряд..во, рушн..чок, ожинн..к, вжал..ний, вели- ч..на, виховат..ль, старш..нький, стривож..ний, хмар..ще, п’ят..ро, вінн..чанин, озелен..ння, незнайом.ць, зйомн..к, осич..на, плюш..вий, лелеч..ня, вірмен..н, книж..чка, грабл..ще, дал..на, перепел..ня.
З других букв прочитаєте: 1) закінчення вислову Микити Шумила: “Мова — це…”; 2) вислів Й. В. Ґете.
188*. Перепишіть, вставляючи пропущені в суфіксах букви е або и.
І. 1. Плет..во торосів та балок снується у виш..ні (М. Бажан). 2. Мріють у тремтячому мар..ві далекі села (Григорій Тютюнник). 3. Стоять замисл..ні дуби над тихою водою (В. Сосюра). 4. У затін..них вологих місцях тихо коли- вались білі, воскові чаш..чки конвалій (О. Донченко). 5. Закотилось сон..чко за зелений гай (Нар. творчість). 6. Попід гаєм зеленес..ньким та біжить кон..к воронес..нький (Нар. творчість). 7. Нас поїхало тринадцят..ро (О. Десняк).
8. Утоптала стеж..чку через яр, через гору, серд..нько, на базар (Т. Шевченко).
§ 39. Правопис суфіксів
II. 1. Миколка, Прокопів хлопч..к, такий школяр..к гарнес..нький був: су- мирн..нький, соромлив..нький, мляв..нький, як дівч..нка. 2. Та ще ж такий чорнобрив..нький, білолиц..нький, нос..к невеличкий, щічки круглес..нькі.
3. Менш..нькі четв..ро, що теж їсти дивились, на піч усі, як горобч..ки. 4. Бать- ко за столом саме сидів, засмуч..ний такий. 5. В учит..ля й справді гарно було.
6. Стіл застел..ний був скатертиною цяцькованою. 7. По долу стеж..чки рябіли.
8. Миколка сів скраєчку на стільч..ку. 9. “Боже мій, — мати до Миколки, — ота- кий хлоп..ць та в найми...” (А. Тесленко. “Школяр”).
189. І. Прочитайте уривок. Випишіть і з нього слова, що стосуються правопису е та и в суфіксах і запишіть їх. Поясніть особливості вимови й правопису виділених слів.
Із широко розчинених церковних дверей тихий спів лине:
“Святий Боже, святий кріпкий, святий безсмертний, помилуй нас!”
Церква світлом сяє. Перед намісними образами у високих ставниках горять товсті зелені свічки, а кругом них і коло самих образів миготять цілі сотні мане- сеньких свічечок жовтих; за хвилями з кадильного диму вони яскріють зірками, скрашаючи сизі прозористі хмари червоними
барвами, а вгорі отой дим під банею уже клу- бами чорніє, оповитий у морок. Вузькі вікна у церкві, розквічені різноколірними шибками, світяться тьмяно, спалахуючи часами де-не- де відблисками веселки.
Правий притвір і середина церкви набиті козацтвом. Засмажені, мужні обличчя, обер- нені до ликів святих, визирають під променем ласкавого тремтячого світла вже менше суво- ро, а не знаючі страху очі вогкі їм від сердеч- ного молитовного зрушення. Сиві оселедці, підголені чорні чуприни і лисі геть голови схи- ляються, хрестячись, низько. Попереду перед царськими вратами стоїть Михайло Завістний, сотник, з золотою китицею на правому плечі;
високий, широкоплечий, з сивими довгими ву- сами, з шрамом на лівім виску, він подібен до могутнього дуба, що нажив собі силу під бур- хотом бур. Ліворуч за ним стоїть молодий ще козак красень Островерхий, з чорними, ледве закрученими вусиками, з підголеною хвацько чуприною, з ознакою хорунжого на лівім плечі;
праворуч від Завістного молиться геть лисий, з білою пожовклою бородою дід, а далі вже йде старшина та козацтво значне (М. Стариць- кий).
Вітраж П. Холодного. Петро Конашевич-Сагайдачний, інші
гетьмани, міщанин Корнякт, жіноцтво та козаки.
Успенська церква, Львів.
141
ІІ. Дайте відповіді на питання. Обґрунтуйте їх.
1. Якого кольору свічки, що горять у ставниках?
2. Якого кольору шибки в церкві?
3. Як звати сотника? Якого він віку?
190. Прочитайте речення вголос. З’ясуйте значення фразеологізмів.
1. Довкола повно сонця, і на луках біліє прядиво бабиного літа (В. Кучер).
2. Не щодня бридня, не все коту масниця! (О. Стороженко). 3. Василь, мов у воду опущений, ходить коло матері. 4. Недалеко вже й до базару — палицею кинути (З тв. Панаса Мирного). 5. В густому тумані йду на вокзал вулицями міста один, як палець (О. Сизоненко).