121 На хатах лелеки. Чому ця гарна благо- родна птиця тулиться до людського житла?
І про це мені розповів свого часу Михайло Сергійович…
Давно-давно ходив оцією землею сивий лагідний дідусь — праслов’янський бог Сварог. І попросили його люди, щоб він позбавив їх від усякого повзучого гаддя та осоружних жаб. Погодився добрий Сварог, зібрав у велетенський міх гадюк, жаб, гу- сінь, стоніжок та іншу повзучу нечисть і поніс геть. А назустріч іде якийсь чолов’я- га — цибатий і жилавий. Шия довга, як у гусака. Побачив його Сварог і каже: відне- си цей міх до Славути та й викинь у воду.
Тільки одне прошу: не розв’язуй мішка.
Низько вклонився своєму богові до-
вгань, узяв ношу та й поніс. Несе та й несе. А потім його почала гризти ціка- вість: а що ж воно там, у мішку? І як же воно так: несу — і не подивитись? Ні.
Зупинився чолов’яга і розв’язав дратву. І тієї ж миті з мішка вислизнуло гаддя, повистрибували жаби та й розповзлися по землі.
А Сварог, що спочивав на хмаринці, бачив усе це, кахикнув невдоволено та й каже:
— Ага… Не послухався? Ну що ж, чоловіче, будеш ти весь вік, будеш завжди збирати те, що випустив…
І перетворився чолов’яга на цибату птицю, яку назвали чорногузом… І по- чала та птиця живитися жабами та гаддям (С. Плачинда).
ІІ. Підготуйтеся до усного переказу тексту: поділіть текст на смислові частини, складіть план розповіді, запам’ятайте окремі висловлювання.
Найпоширенішими в українській мові є такі чергування приголосних (пе- ренесення місця перепони від задньої частини ротової порожнини до підне- біння і зубів):
1) г — з — ж: нога — нозі — ніжка, бігти — біжу, казати — кажу;
2) к — ц — ч: рука — руці — ручка, пекти — печу, криниця — кринич- ний;
3) х — с — ш: вухо — у вусі — вушко, колихати — колишу, носити — ношу;
4) ґ — дз — дж: ґерлиґа — ґерлидзі — ґерлидженька, Ґриґа — Ґридзі — Ґриджин.
Проте замість закономірного ч вимовляємо й пишемо ш у словах рушник, рушниця, дворушник (від рука), мірошник (від мірка), торішній (від то- рік), соняшник (від сонце), сердешний “бідолашний” (від серце, але: сердеч- ний “серцевий, щирий”). У цих словах уникаємо збігу двох проривних звуків чн. В інших подібних випадках незалежно від вимови пишемо букву ч: молоч- ний, пшеничний, сонячний, ячний, яєчня.
У дієслівних основах, крім того, чергуються ще такі приголосні (внаслідок перенесення місця перепони від зубів до піднебіння):
1) д — дж: ходити — ходжу, походжати (винятки: завадити — зава- жати, привидітися — увижатися);
2) зд — ждж: їздити — їжджу, переїжджати;
3) т — ч: платити — плачу, розплачуватися;
4) ст — щ: пустити — пущу, випущений.
В інших частинах мови чергується д — ж (а не д — дж, як у дієсловах):
огородити — огорожа, уродити — урожай, переходити — перехожий, по- года — погожий, правда — справжній.
159. Випишіть підряд слова в три колонки залежно від того, на який приголосний вони починаються: 1) на зубний; 2) на шиплячий; 3) на задньоротовий.
Кущ, жердка, детектив, навмисне, хутро, чимраз, мимохідь, галас, схил, люди, кров, щоправда, тетерук, джигіт, гетто, бар’єр, шимпанзе, зморшка, ґуля.
З останніх букв виписаних слів прочитаєте закінчення вислову Сенеки: “Люб
лять батьківщину не за те, що вона…”.
160. Прочитайте уривок, визначте слова, в яких сталося чергування приголосних.
Як підріс Чіпка — став бігати, то вибіжить було з двору на вигін, та прямо до дітвори так і чеше. Так же й дітвора його не приймає. Зараз почнуть з ньо- го глузувати, щипати, а іноді поб’ють та й проженуть... Недурно пани своїм родом величаються. На селі теж розпитують — хто якого роду... Тільки те не- однаково, що в гóроді питають: чим той рід уславився — чи давністю, чи боя- ми, чи послугами. А село знає одну славу — честь. Тим на селі й питають: чи
“чесного” роду? А тоді вже й братаються... Чіпка був “виродок”... Як же Чіпку прийняти дітям до іграшки?! Хіба, щоб поглумитися...
123
— Виродок іде! — кричить, забачивши здалека Чіпку, білоголовий мирша- венький хлопчик (Панас Мирний).
161. Випишіть тільки ті слова, у які треба вставити дж.
Твер..ення, поса..ений, заморо..ений, проїж..ий, відобра..ений, розрі..ений, огоро..ений, зава..ати, допрова..увати, загоро..а, омоло..ений.
З других букв виписаних слів прочитаєте закінчення вислову Чингіза Айтмато- ва: “Той, хто в біді кидає свій народ, стає його…”.
162*. Перепишіть, вставляючи пропущені букви ч або ш.
1. День був погожий, соня..ний (І. Нечуй-Левицький). 2. В городі соня..ники жовті на тин посхилялися (А. Головко). 3. Степи стояли в соня..них шапках, чекали жнив пшени..ні й житні ниви (Д. Луценко). 4. В серде..нім співі та роз- мові як непомітно відпливає час (О. Ющенко). 5. Ягняті нікуди тікати, стоїть, серде..не, та мовчить (Л. Глібов).
163. Прочитайте речення вголос. З’ясуйте значення фразеологізмів.
1. Розум, молодче, по дорозі не валяється (Леся Українка). 2. Скажи мені, серце моє, що маєш на гадці (П. Чубинський). 3. Може, це буде вам неприємно, але треба дивитися правді у вічі (І. Вільде). 4. Сказився, неборака, переплутав праведне з грішним (О. Ковінька). 5. Робота аж пищала в її руках (М. Коцю- бинський).
§ 34. Зміни приголосних при додаванні суфіксів -ськ-, -ств-
При додаванні суфіксів -ськ-, -ств- зливаються в один звук такі приголо- сні (і це позначається на письмі):
1) г, з, ж + с = з: Буг + ський = бузький, Кавказ + ський = кавказький, Париж + ський = паризький; убог + ство = убозтво, боягуз + ство = бо- ягузтво;
2) к, ц, ч + с = ц: козак + ський = козацький, Кролевець + ський = кролевецький, Гадяч + ський = гадяцький; калік + ство = каліцтво, моло- дець + ство = молодецтво;
3) х, с, ш + с = с: чех + ський = чеський, Одеса + ський = одеський, Сиваш + ський = сиваський; птах + ство = птаство, товариш + ство = товариство;
4) ґ — дз — дж + с = дз: Лодзь + ський = лодзький, Добруджа + ський = добрудзький.
§ 34. Зміни приголосних при додаванні суфіксів -ськ-, -ств-
Винятки становлять деякі прикметники, утворені від іншомовних власних назв: баскський, меккський, тюркський, казахський, ла-маншський, кан- далакшський.
Перед суфіксом -ськ(ий) м’який знак не ставиться: кінь — кінський, Прип’ять — прип’ятський, Бершадь — бершадський. Але після л м’який знак пишеться завжди: генерал — генеральський, Хорол — хорольський.
Якщо в кінці твірної основи є к після приголосного, то при творенні при- кметника на -ський цей звук випадає: Лисянка — лисянський, Знам’янка — знам’янський, Камчатка — камчатський.
В інших випадках на письмі суфікси -ськ-, -ств-, як і кінцеві приголосні твірних основ, залишаються без змін.
Якщо твірна основа закінчується на т або д, то у вимові відбуваються змі- ни, які, проте, на письмі не позначаються, а саме:
1) на стику твірної основи і суфікса чується ц або дз: братський [брáцˊкий], солдатський [солдáцˊкий], людський [лˊýдзˊкий], багатство [багацтво], людство [лˊудзтво];
2) кінцевий твірної основи т в твірних основах слів іншомовного походжен- ня не вимовляється (але пишеться): президентський [президенˊсˊкий], сту- дентський [студенˊсˊкий], туристський [турисˊкий].
164. І. Прочитайте уривок. Зверніть увагу на написання прикметників із суфіксом -ськ-.
Доброго, кажуть, дожидати треба, а лихе — само прийде. На другий же таки день прийшла загадка: зносити Омелькову й Стецькову хату, що прилягали городами до панського двору: нігде було саду заводити! Знесли хату Омелькову й Стецькову, насадили садок, ставок викопали і риби напустили. Трохи зго- дом — улиця узька. Треба розширити,— треба урізати людських городів! Урі- зали й городів, — розчистили не вулицю, а майдан… Уп’ять велено: позносити насупроти палацу усі хатки, бо за тими кривобокими хатками немає ніякого виду з панських вікон! Позносили й супротивні хатки, насадили перед двором високих та тонких тополь…
Отак що день — усе новий та й новий приказ, нова та й нова вигадка! Що- дня камінець до камінчика вибивали з людської ролі. Кожен час вкорочувався уривок, на котрім були піщани прив’язані до генеральші, — поки не вкоротили так, що вже можна було безпечно за чуби брати…
Піщани довго не подавалися, а все-таки генеральської сили не подужали.
Тоді вони кинулись до того, до чого кидається немічний. Вони налягли на ноги, — давай тікати! Зніметься оце чоловік, майне на вільні степи Катери- нославські або Херсонські, або й на Дін, оселиться, де знає, а через рік жінку з дітьми викраде — переведе туди. Багато тоді накивало п’ятами і одиноких, і цілими сім’ями… Тоді й поговірку зложили: мандрівочка — наша тіточка!
Такі щоденні безперестанні мандри дуже ображали генеральшине серце.
Вона усім й усюди жалілася на невдячність “хахлацкава мужичья”, на його грубу, звірячу натуру. Де ж пак? Прокляті “хахли”, гречкосії не хотіли паха-
125
ти ланів милостивої, великородної панії Польської, по батюшці — Дирюгіної.
У неї в Бородаєві усе народ “руський” — і той слухав, а ці “мазепи” — тікали!!!
(Панас Мирний).
ІІ. Дайте відповіді на питання. Обґрунтуйте їх.
1. З чого видно, що поміщики послуговуються тільки російською мовою?
2. Скільки хат було знесено за першим разом?
3. Як могло називатися село, про яке йдеться в уривку?
4. Чи противилися селяни панським забаганкам?
165. Від поданих іменників утворіть відносні прикметники за допомогою суфікса -ськ(ий) і запишіть їх у три колонки: 1) ті, у яких внаслідок злиття двох приголос- них виникло звукосполучення -зьк(ий); 2) ті, у яких виникло звукосполучення -цьк(ий); 3) ті, у яких звукосполучення -ськ(ий) стоїть безпосередньо після го- лосного. Прикметників, у яких -ськ(ий) стоїть після приголосного, не записуйте.
Стужиця, Здвиж, Звенигород, печеніг, Бахмач, Свеса, Калуш, Карпати, Смига, Омельник, Скалат, Агадес, Волноваха, Запоріжжя, Клуж, Овруч, П’я- тихатки, Авас, Сиваш, Токмак, Вороніж, Устилуг, Камчатка, Атюша, Ялпуг, Гнилиця, Підбуж, Світязь, Вільнюс, дивак.
З других букв записаних слів повинен скластися вислів В. Шекспіра.
166. Від поданих іменників іншомовного походження утворіть відносні прикметники за допомогою суфікса -ськ(ий). Випишіть тільки ті прикметники, у яких перед -ськ(ий) нема букви т.
Президент, комендант, гурман, омбудсмен, студент, ветеран, аспірант, ін- триган, турист, гігант, чемпіон, модерніст, протестант, В’єтнам.
З других букв виписаних слів прочитаєте закінчення вислову М. Вінграновсько- го: “Народе мій, як добре те, що ти…”.
167. Прочитайте речення вголос. З’ясуйте значення фразеологізмів.
1. В Січі довкола великого май- дану розташувалися курені, побу- довані всі на один копил (Петро Панч). 2. — Всі зібрані? — Тут. — Кроком руш! (Григорій Тютюн- ник). 3. Він і роботи не боїться.
І взагалі… смілива, хвацька душа.
4. Холодне циганське сонце світи- ло тепер уже їм десь із-за потилиці (З тв. О. Гончара). 5. — Чи гаразд у них у господі? — Де там! Такі стали голі, як турецькі святі (Марко Вов-
чок). С. Васильківський. Козаки в степу. 1890 р.
§ 34. Зміни приголосних при додаванні суфіксів -ськ-, -ств-