Виклад основного матеріалу дослідження. Сучасні інноваційні теорії вирізняються різноманіттям категоріальних характеристик інновацій, визначенням впливу інновацій на економічний розвиток, виділенням статичного та динамічного підходу до інноваційної динаміки, конкретизацією обґрунтувань за напрямами модернізаційних змін господарських механізмів [6, с. 18-20]. В той же час, сучасні інновації розглядаються як складні і самоорганізовані системи, їх основою є нове знання, що виступає синергетичним ядром інновації та визначає її сутнісну природу [9, с. 224].
В останні роки держава активізувала свою діяльність по інноваційному розвитку економіки. Але результативність цього розвитку залишається занадто низькою. Правила гри і формальні норми, що містяться в нормативних документах з проблем науково-технічного прогресу та інноваційного розвитку економіки слабо орієнтовані на широке використання для всіх суб‘єктів інноваційного процесу. Вони пов‘язані переважно з домінуючою роллю держави і ґрунтуються на патерналістському характері відносин між суб‘єктами інноваційного розвитку. Сьогодні за допомогою вертикально встановлених правил гри, на наш погляд, неможливо управляти всією сукупністю відносин багатосуб‘єктного і багатостадійного інноваційного процесу.
Сучасний стан суспільства та економіки, де отримують все більшу значимість процеси соціалізації економіки, розвитку мережевого суспільства дедалі більшою мірою зумовлюють неприйнятність проведення інноваційної політики тільки зверху. Потрібне інституціональне середовище, засноване на всебічному врахуванні діяльності всіх учасників інноваційного процесу.
Держава повинна не примушувати до інновацій, а ініціювати інноваційні процеси, створюючи сприятливі умови для їх здійснення всіма іншими учасниками, до яких належать не тільки малі, середні та великі підприємства, а й наукові та освітні установи, бюджетні організації, місцева влада.
Інноваційний розвиток економіки стане можливим тільки тоді, коли в ньому будуть зацікавлені економічні агенти, а також коли він буде спиратися на їхні ініціативи.
На сьогоднішній день для державної інноваційної політики характерне вузьке розуміння інновацій. Вони, в основному, зводяться до радикальних інновацій – технологічних, продуктових і процесних. Однак кінцеві цілі інноваційного розвитку можуть досягатися не тільки шляхом впровадження радикальних інновацій, але й завдяки оновленню виробничого потенціалу на основі використання новітніх технологій, сучасних форм організації бізнес-процесів і передових методів управління, створених і випробуваних в розвинених країнах. У державній політиці інноваційного розвитку має бути передбачене його стимулювання у всіх формах, включаючи запозичення передових технологій, освоєння новітніх досягнень у сфері організації бізнес-процесів і сфері управління. Це буде сприяти оновленню та підвищенню ефективності виробництва і на цій основі розширенню можливостей для виникнення і формування попиту на радикальні інновації.
В умовах ринкового господарювання для ефективної роботи науково-дослідних організацій потрібно їх нове інституційне забезпечення, що характеризується великою складністю і орієнтацією на ринок, перенесення акценту з стимулювання пропозиції знань на заохочення попиту на дослідження і розробки, на отримання грошей як від наявних, так і від придбаних нових знань. Вирішення цього завдання неможливе без зміцнення зв‘язків науки з бізнесом, без органічного включення в цей взаємозв‘язок інституціональних елементів.
Інституційне забезпечення структурних перетворень економіки і розвитку фінансово- інвестиційної інфраструктури має складатися з: законодавчої бази; державних інститутів, які реалізують норми; стимулюючих інститутів (державних і недержавних). Законодавча база створює необхідні інституції – норми, умови (правила гри) для забезпечення правового поля функціонування фінансово-інвестиційної інфраструктури. Державні інститути – це організації, які покликані забезпечити дотримання законодавчих норм (правил гри). Разом законодавча база та державні інститути представляють собою сукупність обмежень для здійснення задекларованої політики держави, зокрема в сфері інноваційного розвитку. Стимулюючі інститути – це державні та недержавні організації та регуляторні норми, які виконують стимулюючу функцію шляхом створення відповідних сприятливих умов (режимів) для аграрної сфери та економіки в цілому.
На сучасному етапі розвитку економіки система інститутів являє собою переважно сукупність обмежень, створену державою для формування певної форми і структури відносин між людьми, комерційними і некомерційними організаціями, фінансовими установами й іншими суб‘єктами. Ця сукупність інститутів визначає і обмежує вибір альтернатив, які є у кожного суб‘єкта економічних, соціальних, правових та інших відносин.
Державними інституціями не сформовано виразної стратегії розвитку прикладної науки як необхідного елемента інноваційного розвитку економіки. Наука продовжує залишатися відносно самостійною сферою діяльності, недостатньо включеною в систему чинників економічного розвитку; в країні при інших рівних умовах лише незначна частка від загального обсягу пропозицій з боку винахідників в змозі знайти внутрішній попит. Занадто слабкий зв‘язок бізнесу з науково-дослідними організаціями стримує розвиток венчурного капіталу як важливого джерела фінансування інноваційного процесу. Венчурний капітал і прямі інвестиції продовжують залишатися незначними, а державні витрати, покликані сприяти розвитку підприємництва шляхом фінансування сфери
досліджень і розробок не завжди виявляються ефективними, а частіше за все навіть контрпродуктивними. Потрібна приватна ініціатива при наявності необхідної екосистеми, що включає в себе передбачувану правову систему, загальноприйняті стандарти обліку, технічні регламенти, мережу науково-дослідних кластерів, що зміцнюють академічну і науково-дослідну базу, інфраструктуру і конкурентні ринки продукції.
Не зупиняючись на інших інституційних аспектах інноваційної політики держави, хотілося б підкреслити, що вона містить низку проблем і протиріч. Це надає широкі можливості для подальшого розвитку інституційного підходу при формуванні та використанні інституціонального забезпечення інноваційного розвитку.
Інституціональний підхід до дослідження інноваційної проблематики дозволяє досліджувати вплив різноманітних факторів на інноваційні процеси: ментальних, культурних, політичних, соціальних, духовних. В даному контексті нова інституціональна теорія трактує інститути як обмеження в економічній діяльності [13]. Інституціональні обмеження структурують економічні процеси та можуть виступати механізмами, що впорядковують економічний простір [12, с. 3-31]. Інституціональне забезпечення передбачає побудову відповідних інститутів, які формують раціональну координацію поведінки економічних суб‘єктів інноваційного процесу та структурних утворень інноваційного спрямування.
В наукових джерелах інституціональне забезпечення розглядають у різних контекстах: як процес створення нових або реорганізацію (удосконалення) існуючих інституцій (структур), а також організаційного забезпечення діяльності цих інституцій; як динамічний процес формування, удосконалення і змін інституцій (правил, що склалися формальними і неформальними утвореннями, які впливають на поведінку учасників ринку) і інститутів (організаційно оформлених систем правил і норм), які консолідовані у формі організацій (підприємства, інфраструктура, установи, державні органи), законів (нормативно-правові акти) і функцій-правил (ринок, ціноутворення, конкуренція, праця, власність, підприємництво) в процесі еволюції ринкового механізму. Це широке поняття, яке включає статичні і динамічні аспекти становлення та функціонування базисних і похідних інститутів, інституцій, які співвідносяться в певному інституціональному середовищі і в певних інституціональних умовах. У вузькому, практичному сенсі інституціональне забезпечення – це юридичне закріплення норм, «правил гри», створення організаційних структур господарювання й інфраструктури, сформованих державою, організаціями і суспільством [3, с. 34-35].
Інноваційному розвитку аграрної сфери перешкоджає обмежене фінансове і кредитне забезпечення, низьке бюджетне фінансування прийнятих програм підтримки, невпорядкованість інструментарію бюджетного та позабюджетного фінансового забезпечення інноваційної діяльності, відносно низький рівень інноваційних ідей і розробок, низька платоспроможність сільськогосподарських товаровиробників, які потенційно потребують інноваційних продуктів, низька мотивація виробників до впровадження новацій, а також невизначеність шляхів реалізації інноваційної продукції; обмеженість інформаційного та інфраструктурного забезпечення.
Існуючі ресурсні, організаційні, правові, інфраструктурні обмеження в аграрному виробництву не сприяють реалізації інноваційної моделі розвитку. На сучасному етапі важливим вбачається оновлення моделі організації інноваційного процесу, яка не враховує потреби споживачів інновацій і зворотні зв‘язки із розробниками інноваційних продуктів. Інноваційний процес має забезпечити нерозривність своїх стадій, або створення нового продукту, поширення новації, впровадження інновацій та отримання економічного ефекту від освоєння. Так в національній економіці та аграрній сфері сформовані майже всі поширені в світі організаційні форми для підтримки інновацій.
Незважаючи на це, етапи інноваційного процесу розімкнуті: фундаментальні розробки не переходять в прикладні, останні – в дослідно-конструкторські і в подальшому – в аграрну продукцію. В агропромисловому виробництві відсутня цілісна система інфраструктурної підтримки інноваційного процесу. Елементи інноваційної інфраструктури недостатньо розвинені, а існуючі правові механізми створення інноваційних структур неефективні.
Висновки з проведеного дослідження. Розвиток інноваційних теорій розширив категоріальний зміст інновацій та визначив їх місце і роль в економічній динаміці. Інновації набули визначної ролі в реалізації економічного розвитку, вони стали його формою та головним фактором.
Зміна ролі держави в економіці сприяла інституціоналізації інновацій, що дозволило регулювати інноваційний розвиток за допомогою встановлення формальних умов розвитку інновацій.
Інституціональне забезпечення інноваційного розвитку аграрної сфери сприятиме інноваційній активності виробників, зростанню обсягів інноваційної продукції, технологічній модернізації матеріально-технічних ресурсів. Це потребує запровадження формальних інституцій, які стимулюватимуть інноваційний процес і забезпечать його безперервність на всіх етапах – від розробки нововведення до впровадження, дифузії й комерціалізації інновації.
Інституціональне забезпечення інноваційного розвитку поєднує інституції організаційно- економічного, інфраструктурного, нормативно-правового спрямування, які в комплексі мають забезпечити створення та поширення нововведень, виробництво інноваційних продуктів і безперервність інноваційного процесу в агропромисловому виробництві.
Література
1. Вольчик В. В. Институциональная и эволюционная экономика : учебное пособие / В.В. Вольчик. – Ростов н/Д: Изд-во ЮФУ, 2011. – 228 с.
2. Дацій О.І. Фінансове забезпечення інновацій в агропромисловому комплексі України / О.І. Дацій // Проблеми інвестиційно-інноваційного розвитку. – 2011. – № 1. – С. 65-76.
3. Катигробова О. Система інституціоналізації інноваційних процесів в умовах ринкової трансформації / О. Катигробова // Вісник Київського національного університету ім. Т. Шевченка. – 2012. – № 143. – С. 34-37.
4. Костирко І.Г. Досконалість інституційної інфраструктури та її оцінка: теоретичний аспект/
І.Г. Костирко, С.В. Тимофіїв // Економіка АПК. – 2014. – № 2. – С. 81-86.
5. Малік М.Й. Інститути й інституції у розвитку інтеграційних процесів в аграрній сфері / М.Й. Малік, О.Г. Шпикуляк, О.Ю. Лузан // Економіка АПК. – 2013. – № 4. – С. 86-92.
6. Мельник О. Г. Формування методологічних підходів у дослідженнях інновацій та інноваційного розвитку / О.Г. Мельник // Актуальні проблеми економіки. – 2011. – № 6(120). – С. 18-25.
7. Нестеренко А. Современное состояние и основные проблемы институционально- эволюционной теории / А. Нестеренко // Вопросы экономики. – 1997. – № 3. – С. 42–57.
8. Саблук П.Т. Інноваційна діяльність в аграрній сфері: інституціональний аспект: монографія / П.Т. Саблук, О.Г. Шпикуляк, Л.І. Курило. – К. : ННЦ ІАЕ, 2010. – 706 с.
9. Тарасевич В.Н. О синергетике инноваций / В.Н. Тарасевич // Бюлетень міжнародного нобелівського економічного форуму. – 2008. – № 1. – С. 224-232.
10. Федулова Л. Інноваційний розвиток: еволюція поглядів та проблеми сучасного усвідомлення / Л. Федулова // Економічна теорія. – 2013. – № 2. – С.28-45.
11. Шубравська О.В. Перспективи модернізації аграрного сектору України / О.В. Шубравська, К.О. Прокопенко // Економіка України. – 2013. – № 8 (261). – С. 64-76.
12. Denzau A. Shared Mental Models: Ideologies and Institutions? / Denzau A., North D. // Kyklos.
1994. – Vol. 47. – № 1. – P. 3-31.
13. Hodgson G.M. The Approach of Institutional Economics / G.M. Hodgson // Journal of Economic Literature. – 1998. – Vol. 36. – № 1. – P. 166-192.
References
1. Volchik, V.V. (2011), Institutionalnaya i evolyutsionnaya economika [Institutional and evolutionary economics], YuFU, Rostov-on-Don, Russia.
2. Datsіi, O.I. (2011), ―Financial provision of innovations in the agro-industrial complex of Ukraine‖, Problems investment and innovation development, no. 1, pp. 65-76.
3. Katyhrobova, O. (2012), ―The system institutionalize innovation in a market transformation‖, Visnyk Kiivskoho natsіonalnoho unіversitetu іm. T. Shevchenko, no. 143, pp. 34-37.
4. Kostyrko, I. and Tymofiiv, S. (2014), ―Perfection of institutional infrastructure and his estimation:
theoretical aspect‖, Ekonomika APK, no. 2, pp. 81-86.
5. Malik, M.Y., Shpykuliak, O.H. and Lyzan, O.Yu. (2013), ―The institutes and institutions within the framework of the development of the integrational process in Ukraine‖, Ekonomika APK, no. 4, pp. 86-92.
6. Melnyk, O. (2011), ―Formation of methodological approaches in innovation research and innovation”, Aktualnі problemy ekonomiky, no. 6, pp. 18-25.
7. Nesterenko, A. (1997), ―Current state and main problems of institutional and evolutionary theory‖, Voprosi economiki, no. 3, pp. 42-57.
8. Sabluk, P.T., Shpikuliak, O.G. and Kurylo, L.I. (2010), Innovatsiina diialnist v agrarnii sferi:
instutusionalnyi aspekt [Innovation activities in the agricultural sector: institutional aspects], NNTs ―IAE‖, Kyiv, Ukraine.
9. Tarasevich, V. (2008), ―About the synergy of innovation‖, Bulletin mizharodnoho nobelivskoho economichnoho forumu, no. 1, pp. 224-232.
10. Fedulova, L. (2013), ―Innovative development: the evolution of attitudes and awareness of the problems of modern‖, Ekonomichna teoriia, no. 2, pp. 28-45.
11. Shybravska, O.B. and Prokopenko, K.O. (2013), ―Prospects for the modernization of the agricultural sector of Ukraine‖, Ekonomika Ukrainy, no. 8, pp. 64-76.
12. Denzau, A. and North, D. (1994), ―Shared Mental Models: Ideologies and Institutions?‖, Kyklos, Vol. 47, no. 1, pp. 3-31.
13. Hodgson, G.M. (1998), ―The Approach of Institutional Economics‖, Journal of Economic Literature, Vol. 36. no. 1, pp. 166-192.
Рецензент : д-р. екон. наук, професор кафедри економіки Дніпропетровського державного аграрно-економічного університету О.В. Гончаренко