Е Н С
Вивчення питання поводження з відходами АПК потребує проведення його ретроспективного аналізу. Вже у 30-х рр. ХХ ст. у науковій літературі відзначалося, що невикористання промислових та сільськогосподарських відходів рівносильне розтраті матеріалів без отримання відповідного еквіваленту. В епоху, що плине під знаком посиленої індустріалізації всього господарства та хімізації сільського господарства, питання про визнання величезного значення промислових та сільськогосподарських відбросів та відходів повинне бути висунуте на перший план. Представники радянської науки у той період наголошували на тому, що в Радянському Союзі, що відрізнявся завжди великою кількістю сировинних ресурсів, ще були надто стійкі старі виробничі традиції, і на жаль, у багатьох господарників до тих пір існувала схильність до применшення значення відбросів та відходів [3, c. 3].
В той же час кількість виробничих відходів збільшувалася пропорційно зростанню промислового виробництва, а індустріалізація сільського господарства, що весь час розвивалося, створювала все нові види відходів і відбросів, які можуть бути цінною сировиною для багатьох нових промислових галузей, можуть створити нову кормову базу для тваринництва, дати величезну кількість хімічних добрив. Усунення втрат і раціональне використання відходів сприяло збільшенню сировинних ресурсів та зниженню собівартості промислової продукції.
А. Бруттіні ще у 20-х рр. ХХ ст. відзначав, що сільськогосподарське використання відходів у тому вигляді, як воно застосовувалось до тих пір, не завжди відбувалось на розумній технічні та економічній основі. Була ще велика кількість відбросів, що губилася через недбалість або умисно; в деяких випадках така кількість була величезною. Існуючі в той час виробничі процеси були такі недосконалі, що з оброблюваної сировини використовувалася лише частина її корисних властивостей. А. Бруттіні припускав, що якщо вирахувати вартість втрат від невикористання корисних якостей сировини хоча б приблизно, то поставали колосальні цифри. Якщо домогтися тим чи іншим способом більш раціонального та інтенсивного використання відходів, то це дало б сотні мільйонів економії державних коштів в будь-якій країні. Вчений наполягав на надзвичайній важливості питання поводження з відходами та наголошував на необхідності докладання всіх зусиль до його вирішення задля досягнення максимальної вигоди для народного господарства [3, c. 6-8].
З позиції А. Бруттіні, стосовно питання поводження з відходами під час Першої світової війни відбулися значні поліпшення. Адже нестача або повна відсутність деяких видів сировини, транспортні утруднення, зменшення робочих рук, зниження продукції тощо, змусили різні країни вишукувати всі шляхи для використання відбросів та відходів, які до того часу використовувалися мало або були зовсім невідомими. У такий спосіб була здобута велика кількість продуктів харчування для людини та тварин, добрив та інших цінних продуктів, завдяки яким населення багатьох країн могло задовольнити хоча б частково як свої харчові потреби, так і потреби сільського господарства [3, c. 6].
Особливо яскраво це прослідковується на прикладі Німеччини, що опинилася під час І Світової війни у блокаді та була вимушена застосовувати заходи, спрямовані на використання відходів та відбросів. Німеччина повинна була користуватися своїми внутрішніми сировинними засобами для постачання промисловості та власної сільськогосподарської продукції для годування населення. Так як до війни в Німеччині існував значний імпорт сировини і деяких землеробських продуктів, то необхідно було негайно знайти засоби, які поряд зі зменшенням споживання і введенням карткової системи сприяли б заповненню нестач, викликаних припиненням імпорту. При цьому особливу увагу було звернуто на утилізацію відходів і виробництво сурогатів. Окрім звичайних сурогатів пшеничного борошна були проведені досліди з борошном із сіна люцерни та конюшини дрібного помелу [3, c. 10- 13].
В Сполучених Штатах «Bureau of Chemistry» (Хімічне бюро) здійснювало значні вишукування в сфері утилізації деяких сільськогосподарських продуктів, і хоча в цій країні викликана війною продовольча і кормова криза була незрівнянно менше, ніж криза у Центральних державах Європи, Міністерство землеробства Північно-Американських Сполучених Штатів довело навіть після війни, яке величезне значення має застосування процесів, завдяки яким деякі сільськогосподарські продукти, що псуються, можуть бути перетворені в продукти, які піддаються консервуванню і можуть бути використаними у міру потреби. У Сполучених Штатах таким чином відбилися наслідки Першої світової війни навіть після її закінчення [3, c. 11].
Подальший досвід США та Західної Європи продемонстрував, що використання відходів сільського господарства стало невичерпним джерелом сировинних ресурсів.
У США даній проблемі приділяється виняткова увага. Зауважимо, що до 20-х років ХХ ст.
розосередження сільськогосподарських підприємств та малі їх розміри не вимагали створення спеціальних технологій з переробки сільськогосподарських відходів, так як вони не завдавали великої шкоди. Це стало причиною відставання в розвитку технічних рішень з переробки, знезараження та використання сільськогосподарських відходів [4, c. 4].
Сільське господарство до 20-х рр. ХХ ст. практично не стикалося із проблемою прибирання гною та його утилізацією. Мільйони фермерських господарств, що мали порівняно невелике поголів’я скота та птиці утилізували відходи, шляхом внесення їх до ґрунту. Вирішення питання полегшувалося і тим,
Е Н С
що тварини містилися головним чином у напіввідкритих приміщеннях та більшу частину року знаходилися на пасовищах. Лише в 20-30-і роки ХХ ст. в США розпочали механізацію робіт, пов’язаних з відходами тваринництва. При цьому максимальна увага була приділена ліквідації важкої, трудомісткої роботи за рахунок засобів механізації з видалення відходів з тваринницьких приміщень і розподілу їх по полях за допомогою розкидачів. Була розроблена технологія з видалення та використання відходів із застосуванням дорогих засобів механізації [4, c. 4].
У 60-ті роки ХХ ст. були побудовані перші тваринницькі комплекси з гідрозмивом, що вимагали значних витрат води і лише через 10 років, після глибоких теоретичних розрахунків та експериментів, була відпрацьована технологія з мінімальними витратами води.
У США в той період відбулися різкі зміни технології виробництва тваринницької продукції.
Зростання чисельності тваринницьких господарств в умовах їх переведення на промислову основу з великою концентрацією та інтенсифікацією виробництва перетворив ці підприємства у небезпечні джерела забруднення навколишнього середовища. Кількість відходів тваринницьких підприємств (гною, забруднених гноєм атмосферних осадів, викидів вентиляції, що містять шкідливі гази та хвороботворні мікроби) з року в рік збільшувалася і складала близько 2 млрд тонн. Ще в 1965 р. Рада з контролю забруднення навколишнього середовища при президенті США зробила висновок, що проблема утилізації сільськогосподарських відходів зросла до таких масштабів, що, мабуть, найбільш трудно вирішуваними питаннями при закритій системі утримання худоби та птиці є прибирання та використання гною [4, c. 5].
На початку 70-х років ХХ ст. відбулася різка зміна в технології утримання худоби у тваринницьких приміщеннях. У більшості країн Європи та Америки відмовилися від застосування підстилки та перейшли до гідравлічних систем збирання гною. Це було обумовлено передусім відмовою від важкої виснажливої праці з приготування та розкидання підстилкових матеріалів; при цьому витрати на прибирання соломи з полів, транспортування її до тваринницьких приміщень, розкидання та подальше вивезення разом із гноєм на поля не могли окупитися надбавкою урожаю.
Крім цього, при постійному контакті гною у відкритих гнійних каналах з тваринами та повітрям приміщення погіршувався мікроклімат [4, c. 4].
Зауважимо, що зусилля держав із збереження та покращення якості навколишнього середовища історично були спрямовані на боротьбу з забрудненнями, які створюють міста і промислові підприємства. Якби методи сільськогосподарського виробництва не змінювалися, то боротьба з забрудненням навколишнього середовища сільськогосподарськими підприємствами не викликала труднощів. Однак зміни в темпах зростання сільськогосподарських підприємств зумовили появу реальних та потенційних проблем погіршення якості навколишнього середовища.
Практична діяльність господарств у більшості країн підтвердила можливість більш раціонального методу видалення відходів з переходом на транспортування їх у рідкому стані. Це призвело до збільшення капітальних вкладів у будівлі та споруди, але скоротило експлуатаційні витрати та трудові затрати, покращило санітарно-гігієнічні умови та умови праці на фермах.
Гострота проблеми з відходами посилювалася новими вимогами з точки зору охорони навколишнього середовища від забруднень зі сторони Управління з охорони навколишнього середовища США (ЕРА), що здійснює контроль за впровадженням у життя політики держави у цій сфері. Підприємства, що не виконували вимоги ЕРА, підлягали штрафу у розмірі 25 тис. доларів.
Безпосередньому контролю ЕРА спочатку підлягали тваринницькі підприємства з чисельністю поголів’я від 1000 тварин, а з 1983 р. – на всі тваринницькі підприємства та ферми будь-якої виробничої потужності [4, c. 5].
Отже на державному рівні було визнано зв’язок між відходами від процесів з виробництва сільськогосподарських продуктів та забрудненням навколишнього середовища. Це був гній на тваринницьких фермах, стоки з полів, удобрених мінеральними та органічними добривами, рідкі та тверді відходи процесів з переробки продуктів харчування. Подібні відходи завжди були пов’язані із сільським господарством, але кількість їх збільшувалася внаслідок зменшення цін на мінеральні добрива, росту кількості підприємств з високою концентрацією тварин, зменшення наявності робочої сили, низької рентабельності, а також через підвищення вартості та зменшення площі земель, на яких можна використовувати відходи.
Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва призводила до концентрації відходів.
Концентрація відходів на меншій площі та схильність їх до гниття викликала необхідність їх переробки та використання. Ця проблема погіршувалася побічною дією деяких видів сільськогосподарського виробництва. Потенційні проблеми якості навколишнього середовища, пов’язані із сільськогосподарським виробництвом в найбільшій мірі залежали від способів виробництва, методів переробки та використання відходів, застосовуваних фермерами та переробною промисловістю
Не лише США були занепокоєні забрудненням навколишнього середовища, зокрема від сільськогосподарських стічних вод. Уряди Бельгії, Болгарії, Франції, Польщі, СРСР, Югославії розробляли вимоги до класифікації основних водних джерел. Багато країн встановили стандарти для
відвідних промислових стічних вод [4, c. 21-23, 44]. Так, зокрема у Великобританії протягом декількох століть були прийняті різні закони щодо забруднення річок. Закони про громадську охорону здоров’я 1937, 1951 та 1961 рр. мають найбільше відношення до проблеми сільськогосподарських відходів. За законом 1961 р. сільськогосподарські стічні води розглядалися як промислові стічні води, і вони могли відводитися через каналізаційні труби при дотриманні умов, встановлених місцевою владою.
У 1963 р. в Англії скидання сільськогосподарських стічних вод у будь-яке водне джерело було визнане незаконним. Стічні води з ферми повинні були або зберігатися на фермі, або піддатися очищенню до стандарту, який Річне управління вважало задовільним. Цей закон здійснив суттєвий вплив на зменшення забруднення від сільськогосподарських стічних вод. Деякі фермери припинили скидати стічні води та розробили заходи з використання гною на своїх землях. Інші почали відводити поверхневі води і стоки з дахів і використовувати на полях тільки стічні води. На багатьох підприємствах були встановлені очисні споруди. У кінці 70-х рр. ХХ ст. Р. Льор відзначав, що національне прагнення держав до покращення стану навколишнього середовища потребує від сільськогосподарських підприємств при прийнятті рішення про характер виробництва, звертати особливу увагу на відходи [4, c. 21]. Це прагнення залишається і на початку ХХІ століття. Як відзначає В. С. Тимчак, незважаючи на певні позитивні зрушення в процесі переробки відходів як вторинної сировини, протягом останнього десятиріччя зазначена проблема не втратила пріоритетності [5, c. 25].
У 2014 р. на Всесвітньому економічному форумі в Давосі [6] зміни природного середовища, викликані економічною діяльністю стали основним питанням порядку денного. Більше 30 засідань форуму були присвячені кліматичним змінам, вкладенням в екологічно безпечне виробництво і можливостям стійкої «циклічної» економіки (англ. circular economy). У грудні 2015 р. Європейська комісія ухвалила план дій з переходу до економіки замкнутого циклу до 2019 р., який передбачає, що така модель стає основою стратегії сталого розвитку ЄС і передбачає розвиток відповідного державного регулювання [7].
Центр європейських політичних досліджень (CEPS) 2016 р. представив дослідження «Циклічна економіка в Європі, від ресурсоефективності до платформ для обміну знаннями: точка зору CEPS»
(Understanding the Circular Economy in Europe, from Resource Efficiency to Sharing Platforms: The CEPS Framework) [8], в якому були визначені основні переваги переходу до циклічної економки.
Економіка замкнутого циклу (економіка замкнутого кола, циклічна економіка, циркулярна економіка) стає предметом широкого кола досліджень не тільки в європейських державах, а й у всьому світі. Такий тип економіки розглядається як потенційна стратегія розвитку суспільства, що зможе підвищити добробут, послаблюючи при цьому залежність держав від сировинних та енергетичних ресурсів. Циклічна економіка як модель функціонує за прикладом природної екосистеми, в якій не існує відходів.
Висновки з проведеного дослідження. Україна потребує нагального реформування правової та економічної системи, що регулює використання відходів, в тому числі у сфері АПК як одній із ключових галузей економіки нашої держави, з урахуванням світової та європейської практики. Вивчення ретроспективного досвіду поводження з відходами АПК у різних державах дозволяє зробити висновки щодо можливих найбільш ефективних напрямків управління відходами агропромислового виробництва.
Проблема відходів АПК в Україні вимагає вироблення нового бачення: відходи АПК слід розглядати як джерело вторинних матеріальних та енергетичних ресурсів; необхідно забезпечити максимальне перероблення та утилізацію відходів АПК, впроваджуючи ефективні технології поводження з відходами (безвідходні та маловідходні); на кожному етапі виникнення відходів АПК необхідно визначати методи багаторазового використання природних ресурсів (рециклізації) і рециклінгу отриманих відходів; управління відходами АПК необхідно починати з планування видобутку природних ресурсів, як сировини для отримання матеріалів і продовжувати при проектуванні всього життєвого циклу отриманої корисної продукції.
Для раціонального поєднання ефективності сільськогосподарської діяльності, екологічної безпеки та соціальної орієнтації створення в Україні у найближчому майбутньому ефективної системи поводження з відходами агропромислового виробництва набуває пріоритетного значення.
Література
1. Шугрин С. М. Космическая организованность биосферы и ноосферы / С. М. Шугрин. – Новосибирск: Сиб.предприятие РАН «Наука», 1999. – 496 с.
2. Національна стратегія управління відходами в Україні до 2030 року. Схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2017 р. № 820-р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.kmu.gov.ua/control/ru/cardnpd?docid=250431699.
3. Бруттини А. Утилизация отбросов и отходов : применение сельскохозяйственных и промышленных отбросов и отходов в качестве продуктов питания, кормовых средств, удобрений и технического сырья / А. Бруттини ; пер. с англ. С. Я. Дунаевского ; под ред. Б. М. Беркенгейма. –
Е Н С Москва ; Ленинград : Соцэкгиз, 1931. – 304 с.
4. Лѐр Р. Переработка и использование сельскохозяиственных отходов / Р. Лѐр; под ред. А. Н.
Шимко; пер. с англ. В. В. Новикова. – Москва : Колос, 1979. – 415 с.
5. Тимчак В. С. Ефективність інновацій комплексного використання відходів харчової промисловості : дис. … канд. екон. наук : 08.00.03 / Тимчак Віра Степанівна. – Житомир, 2017. – 227 с.
6. World Economic Forum Annual Meeting [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
https://www.weforum.org/events/world-economic-forum-annual-meeting-2014/programme.
7. Communication From The Commission To The European Parliament, The Council, The European Economic And Social Committee And The Committee Of The Regions “Closing The Loop – An EU Action Plan For The Circular Economy”. Brussels, 2.12.2015 COM(2015) 614 final. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://eur-lex.europa.eu/resource.html?uri=cellar:8a8ef5e8-99a0-11e5-b3b7- 01aa75ed71a1.0012.02/DOC_1&format=PDF.
8. Understanding the Circular Economy in Europe, from Resource Efficiency to Sharing Platforms: The CEPS Framework Igor Taranic, Arno Behrens and Corrado Topi CEPS Special Report No. 143 / July 2016 https://www.ceps.eu/system/files/SR%20No143%20Circular%20Economy_0.pdf.
References
1. Shugrin, S.M. (1999), Kosmicheskaja organizovannost biosfery i noosfery [Cosmic organization of the biosphere and noosphere], Sib.predprijatie RAN “Nauka”, Novosibirsk, Russia, 496 p.
2. Kabinet Ministriv Ukrainy (2017), National Waste Management Strategy until 2030, no. 820-r. from 08.11.2017, available at: http://www.kmu.gov.ua/control/ru/cardnpd?docid=250431699 (access date November 20, 2017).
3. Bruttini, A. (1931), Utilizatsiya otbrosov i otkhodov : primeneniye sel’skokhozyaystvennykh i promyshlennykh otbrosov i otkhodov v kachestve produktov pitaniya, kormovykh sredstv, udobreniy i tekhnicheskogo syr’ya [Utilization of refuse and waste: the use of agricultural & industrial refuse and waste as foodstuff, fodder, fertilizer and technical raw materials], Sotsekgiz, Moscow&Leningrad, Russia, 304 p.
4. Loehr, R. (1979), Pererabotka i ispolzovaniye selskokhozyaystvennykh otkhodov [Processing and use of agricultural wastes], Kolos, Moscow, Russia, 415 p.
5. Tymchak, V. S. (2017), “Efficiency of innovations in integrated use of food industry wastes”, Dissertation for Cand. Sc. (Econ.), 08.00.03, Zhytomyr National Agroecological University of the Ministry of Education and Science of Ukraine, Zhytomyr, Ukraine, 227 p.
6. World Economic Forum Annual Meeting (2014), available at:
https://www.weforum.org/events/world-economic-forum-annual-meeting-2014/programme (access date November 22, 2017).
7. Communication from the Commission to the European Parliament, the Council, the European Economic and Social Committee and the Committee of the Regions (2015), “Closing the Loop – An EU Action Plan for the Circular Economy”, COM (2015) 614 final from 2.12.2015, available at: http://eur- lex.europa.eu/resource.html?uri=cellar:8a8ef5e8-99a0-11e5-b3b7-01aa75ed71a1.0012.02/DOC_1&
format=PDF (access date November 22, 2017).
8. Understanding the Circular Economy in Europe, from Resource Efficiency to Sharing Platforms (2016), The CEPS Framework Igor Taranic, Arno Behrens and Corrado Topi CEPS Special Report No. 143 from July 2016, available at: https://www.ceps.eu/system/files/SR%20No143%20Circular%20 Economy_0.pdf (access date November 22, 2017).
Рецензент : д.е.н., професор Одеської державної академії будівництва та архітектури М.П. Сахацький