Постановка проблеми. Аграрному сектору належить особливе місце в економіці України. Від результатів його діяльності значною мірою залежать не тільки задоволення потреб населення в продуктах харчування, забезпечення харчової та легкої промисловості сільськогосподарською сировиною, продовольча безпека, а й економічна незалежність країни.
Проведена в Україні аграрна реформа ставила своєю метою створити необхідні умови для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі. Однією з таких форм, найбільш адекватних ринковим відносинам, є фермерські господарства. За даними Державної служби статистики України, на кінець 2016 року кількість діючих фермерських господарств становила 33682 одиниць, що складає понад 70 % від загальної кількості економічно активних сільськогосподарських підприємств. Наразі у загальній структурі виробництва валової продукції сільського господарства частка фермерських господарств залишається незначною – на рівні 6-8% на рік. При цьому основний обсяг власної сільськогосподарської продукції фермерськими господарствами генерується в галузі рослинництва – понад 90%.
За даними Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру середня площа сільськогосподарських угідь, які обробляються фермерським господарством становить 78 га.
Із загальної кількості діючих фермерських господарств 75 % мають в обробітку земельні ділянки площею до 100 га, які виявляються неконкурентоспроможними з висококонцентрованими сільськогосподарськими підприємствами при збуті продукції. Крім того, виробництво в даній категорії сільськогосподарських товаровиробників характеризується високою фондо- і матеріаломісткістю, вимагає великих інвестицій; обмеженими можливостями вкладення власних фінансових ресурсів для ефективного функціонування господарства. В цих умовах для підвищення ефективності виробництва важливо розвивати кооперацію та інтеграцію фермерських господарств.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. В останні роки до наукової розробки проблем функціонування і розвитку фермерської кооперації в умовах реформування аграрного сектора економіки України значний внесок зробили такі провідні українські вчені: Ф. Горбонос, П. Макаренко, М. Малік, Л. Мельник, В. Месель-Веселяк, Л. Молдаван, П. Саблук, І. Томич, І. Червен, В. Юрчишин та інші. Проте, багато теоретичних і практичних питань, які визначають розвиток напряму в цілому і кооперації фермерських господарств зокрема недостатньо розкриті і вивчені.
Постановка завдання. Метою дослідження є розробка теоретичних, методологічних положень і практичних рекомендацій щодо функціонування кооперативних об‘єднань фермерських господарств.
Виклад основного матеріалу дослідження. Діяльність фермерських господарств у сучасних умовах показала, що вони можуть ефективно функціонувати тільки спільно, кооперуючи свої матеріально-технічні та трудові ресурси і зберігаючи при цьому повну юридичну самостійність.
Більшість вчених-економістів пропонують розглядати первинні фермерські кооперативи як
«самостійні підприємства, створені шляхом добровільного об‘єднання на основі членства громадян або юридичних осіб і формування спільного майна з метою спільного виробництва продукції і надання послуг» [1]. На основі аналізу наявних визначень сільськогосподарської кооперації можна зробити висновок про те, що їх об‘єднання в кооперативи дозволить їм досягти високого рівня розвитку економічного потенціалу. Причому реалізація цієї мети можлива лише на принципах відкритості, демократизму і збереження господарської самостійності фермера. В умовах економічної нестабільності об‘єднання малих форм господарювання в кооперативні союзи стає єдиною можливістю переходу від виживання до розвитку.
* Науковий керівник: Варченко О.М. – д.е.н., професор
Сільськогосподарська кооперація займає особливе місце у вирішенні завдань захисту інтересів фермерства в умовах конкуренції, вона діє через економічні важелі в сферах виробництва, переробки сільгосппродукції, надання виробничо-технічних та інших послуг селу.
На наш погляд, термін «кооперація» обґрунтовує два різних явища: по-перше, кооперація – це загальна форма організації та поділу праці, необхідний спосіб формування єдиної, ефективно функціонуючої системи висококонцентрованого виробництва, по-друге, термін «кооперація» визначає особливу форму організації виробництва, що представляє собою підприємство, добровільне об‘єднання кількох господарюючих суб‘єктів з метою досягнення загальних господарських цілей.
Досить цікавим є визначення терміну «кооператив» відомим дослідником даної сфери М.І. Туган-Барановським, який, характеризуючи сутність кооперативу, зазначає, що «... кооператив це об‘єднання добровільно об‘єднаних осіб, що утворюють господарське підприємство, яке на меті має не отримання найбільшого «баришу» на витрачений капітал, збільшення, завдяки спільному веденню господарства, трудових доходів своїх членів або зменшення витрат цих членів на їх споживчі потреби» [2].
У розвиток економічної думки та практики щодо сільськогосподарського кооперативного руху значний внесок зробив О.В. Чаянов, який у своїй методології орієнтувався на велику кількість фактичних даних, отриманих у експедиціях, з сімейних бюджетів населення та статистичних даних.
О.В. Чаянов зазначав: «У міру розвитку і поглиблення кооперативного руху воно створить у суспільстві більшу кількість, із намічених нами, видів кооперації» [3]. Підтримуючи дослідження М.І. Туган-Барановського та К.А Пожиткова з питань кооперації, вчений продовжує дослідження у напрямі її конкретизації. Він пише, що «сільська кооперація ... являє собою досить досконалий варіант селянського господарства, що дозволяє дрібному товаровиробникові, не руйнуючи своєї індивідуальності, виділити зі свого організаторського плану ті його елементи, в яких велика форма виробництва має безсумнівні переваги над дрібною, і може організуватись спільно з сусідами ...» [3].
Найбільш перспективним нині слід вважати процес розвитку найпростіших форм кооперації фермерських господарств, в основному, на горизонтальному рівні, тобто процес створення малих первинних виробничих об'єднань переважно зі спільного використання землі, техніки, трудових ресурсів. Хоча О.В. Чаянов відкидав можливості розвитку горизонтальної кооперації в сільському господарстві, він зазначав, що «Сільський господар, збільшуючи своє виробництво, в більшості випадків повинен нарощувати кількість засобів виробництва, а не збільшувати їх розміри. Завдяки цьому кількісний вираз вигідності укрупнення не може бути особливо суттєвим» [4]. Проте, як свідчить досвід функціонування висококонцентрованих сільськогосподарських підприємств рівень їх ефективності значно вищий в порівняно з малими.
У великотоварному господарстві створені умови для використання високопродуктивної техніки, впровадження новітніх технологій і т. п. За O. І. Чупровим: «Основна перевага великого землеробського господарства, яка кидається в очі при порівнянні його з дрібним, полягає в можливості використання у виробництві різного виду машин, які економлять працю і поліпшують продукт» [5].
Дрібне виробництво сільськогосподарської продукції, яке представлене малими фермерськими господарствами, не має можливості забезпечити потребу постійно зростаючого населення в продуктах харчування. Таку проблему здатне вирішити лише високотоварне виробництво і за ним перспектива. ―Саме індустрія, – зазначає Каутський, – створила технічні й наукові умови нового, раціонального землеробства, саме вона еволюціонувала землеробство за допомогою машин і штучних добрив, за допомогою мікроскопа і хімічної лабораторії, породивши таким чином технічну перевагу крупного капіталістичного виробництва над дрібним селянським виробництвом‖ [6].
У міру зміцнення економіки фермерських господарств взаємодія може відбуватися між ними по лінії вертикальної кооперації, яка охоплює сферу переробки і збуту продукції, сервісного обслуговування, створення кредитно-страхових товариств.
Аналіз різних форм кооперації свідчить про те, що в даний час більш активну роль в аграрному секторі відіграє вертикальна кооперація. Також О.В. Чаянов відзначав, що «... вертикальна кооперація, що розвивається відносно сільського господарства в кооперативних формах, неминуче повинна також пройти низку послідовних фаз свого історичного розвитку. Як правило, кооперація починається з об‘єднання дрібних виробників у сфері заготівлі засобів виробництва землеробства, а потім переходить до організації кооперативного збуту сільськогосподарських продуктів, розгортаючи його в формах гігантських спілок, які об‘єднують сотні тисяч дрібних виробників. Оскільки діяльність такого посередницького типу набуває високого розмаху і міцності, то на їх базі формується і добре працює сильний кооперативний апарат і, що особливо важливо, відбувається, в аналогії з розвитком капіталізму, первісне нагромадження кооперативного капіталу. У цій фазі свого розвитку сільськогосподарська кооперація під тиском вимог ринку з історичною необхідністю розгортається в бік організації при збутових операціях первинної переробки сільськогосподарської сировини виділяє відповідні галузі з селянського господарства і, індустріалізуючи село, опановує всіма командними позиціями сільського господарства» [3].
Функціонування сільськогосподарських кооперативів спрямовано на збільшення доходів своїх членів, забезпечення вхідними ресурсами та необхідними послугами, реалізації виробленої продукції.
Ефект масштабу дає можливості просування продукції членів сільськогосподарських кооперативів в ланцюжку від виробництва до кінцевого споживача, створюючи конкуренцію посередницьким структурам, та виходу на більш привабливі ринки, в тому числі міжнародні.
Прикладом є діяльність кооперативних об‘єднань в провідних країнах світу. Так, у країнах Європейського Союзу сільськогосподарські кооперативи забезпечують 57 % виробництва молочної та 42 % плодоовочевої продукції. А в таких країнах, як Австрія, Данія, Нідерланди та Швеція у сільськогосподарських кооперативах виробляється понад 90 % молока та понад 50 % плодоовочевої продукції [7].
В даний час найбільш виправдані такі напрямки організації фермерської кооперації: 1) кооперація з іншими господарствами корпоративного сектору аграрної економіки; 2) інтеграція з переробними і обслуговуючими підприємствами; 3) кредитна кооперація. Виробниче співробітництво між фермерськими господарствами та сільськогосподарськими підприємствами інших організаційно- правових форм може здійснюватися шляхом взаємної передачі один одному таких технологічних процесів, як вирощування, зберігання насіння тощо. Важливим напрямком є розвиток збутових кооперативів. Основні фактори, що впливають на даний вид взаємодії: віддаленість фермерських господарств від ринків збуту, відсутність пунктів переробки продукції, малі обсяги виробництва.
Інтегровані кооперативні зв‘язки фермерських господарств з сільськогосподарськими підприємствами інших організаційно-правових форм господарювання можуть розвиватися і в сфері ветеринарного обслуговування. Необхідність такого кооперування викликана тим, що через територіальну віддаленість фермерських господарств від місцерозташування дільничних лікарень ветеринарної медицини фахівці, яких недостатньо оперативно надають послуги. Для розвитку системи централізованого виробничо-технічного обслуговування необхідно створювати кооперативи з придбання і використання техніки, а також з різних видів виробничо-технічного сервісу.
Поряд з первинними кооперативами фермерів із спільного використання техніки і її обслуговування потрібні інтегровані об‘єднання, які базуються на принципах лізингу. Таким чином, кооперування фермерських господарств дозволяє індивідуальним виробникам максимально використовувати наявні власні виробничі ресурси, отримувати додаткову вигоду від спільно здійснюваних операцій на різних стадіях виробництва. Система кооперативів відображає і захищає інтереси окремих фермерів, не руйнуючи індивідуальності селянського господарства, що відповідає класичним підходам формування кооперативів.
Однак, незважаючи на низку переваг, кооперація фермерських господарств в країні практично не розвивається. Чинна система української сільськогосподарської кооперації за всі роки розвитку має результатом 1098 сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів (станом на 1 квітня 2017 року), з яких реально здійснюють господарську діяльність лише 590 одиниць, члени яких утримують 1%
поголів‘я великої рогатої худоби (ВРХ), та через які реалізовується незначна частка як молочної, так і плодоовочевої продукції.
Опитування керівників фермерських господарств Київської області показав, що тільки 12%
господарств є учасниками виробничих кооперативів. Більшість селян вважає можливою кооперацію фермерських господарств з іншими формами господарювання на основі взаємовигідних партнерських відносин. Нерозвиненість інфраструктури і відносин кооперації багато в чому визначає недосконалість каналів збуту і способів просування продукції, що в кінцевому результаті впливає на обсяги одержуваної виручки. Найбільшого поширення серед фермерських господарств отримали оптові канали збуту – 71%. В основному ж використовується поєднання оптових, роздрібних і нерегулярних каналів збуту. Невелика кількість недавно організованих господарств (7-8%) використовує тільки роздрібні або тільки нерегулярні канали збуту. Основний спосіб просування продукції – це прямі особисті продажі. Менше третини господарств використовують такий ефективний метод просування товару, як реклама. І тільки близько 10% всіх фермерських господарств застосовують метод стимулювання збуту.
Розвиток кооперативних відносин та вибір форм їх прояву залежить від намагання керівників фермерських господарств отримати певні економічні вигоди. В даному випадку доцільно процитувати М. Бухаріна: ««колгоспи ми безсумнівно повинні підтримувати, але не можна стверджувати, що це є основний шлях, по якому маси селянства підуть до соціалізму. Ми повинні тягти селянство до соціалізму, чіпляючись за його приватногосподарський інтерес. Кооперація повинна залучати селянина тим, що дасть йому безпосередні вигоди. Якщо це кооперація кредитна, він повинен одержати грошовий кредит. Якщо це кооперація по збуту – він повинен мати можливість з її допомогою вигідно продавати свій продукт. Якщо ми поставимо роботу, то дрібний господар зрештою неминуче буде вростати в нашу державно-соціалістичну систему, так само як у капіталістичних країнах він вростає в систему капіталістичних відносин» [8].
Розглянемо основні причини, що стримують розвиток кооперативного руху серед фермерів. По- перше, в переважній більшості керівників фермерських господарств ще не сформувалися ті довірчі відносини, які б дозволили спільно здійснювати виробничо-господарську діяльність. Суперечливість і неузгодженість інтересів, ризик втрати майна формують недовіру і підозрілість [8]. По-друге,
відсутність в нашій країні належної правової регламентації діяльності сільськогосподарської кооперації є причиною, яка стримує використання даної організаційно-правової форми об‘єднання сільськогосподарських підприємств, в тому числі й фермерських господарств, для досягнення ними спільної мети. По-третє, юридичне оформлення різних сторін співпраці між фермерськими господарствами (підписання установчого договору, прийняття статуту майбутнього кооперативу) – тривала й клопітка робота, що вимагає не тільки знання законодавчих актів, а й всебічного обґрунтування економічної доцільності проведених заходів, їх окупності та вигідності для кожного учасника. По-четверте, нерозвиненість аграрного ринку і низький рівень інформаційного забезпечення фермерів і фермерських кооперативів. Вступаючи до кооперативу, фермер повинен оцінити свою конкурентоспроможність, врахувати цілу низку факторів і умов, вчасно отримати необхідну інформацію в найбільш доступній формі. Йому належить вивчити основи законодавчих актів про землекористування, податки, майнові і трудові відносини. Потрібно знати цінову політику, механізм ціноутворення, стратегію бізнесу. Нині для сільськогосподарських товаровиробників важлива оперативна та якісна інформація, що дозволяє адаптувати виробництво до мінливих зовнішніх факторів. Нині потрібно не тільки створювати спеціалізовані бази даних, а й здійснювати навчання, видання навчальної, методичної та довідково-інформаційної літератури. Це створить умови для обміну передовим досвідом, сприятиме підвищенню рівня кваліфікації учасників кооперації.
Висновки з проведеного дослідження. Таким чином, сталий розвиток фермерства неможливий без кооперування як між собою, так і з іншими сільськогосподарськими та промисловими підприємствами, що здійснюють заготівлю, переробку і реалізацію сільськогосподарської продукції, сервісне обслуговування технічних засобів. Як свідчать результати опитування керівників фермерських господарств серед основних чинників, які впливають на прагнення кооперування можна назвати наступні: низький рівень можливостей щодо залучення фінансових ресурсів та інвестицій для функціонування та розвитку фермерських господарств; неможливість залучення земельних ресурсів для іпотечного кредитування; низький рівень технічного та технологічного забезпечення; значні втрати продукції внаслідок недосконалої системи логістики та інфраструктури аграрного ринку;
непоінформованість значної частини фермерських господарств про кон‘юнктуру ринків та умови ведення бізнесу в галузі, орієнтація на реалізацію вирощеної сировини та відсутність можливостей та умов у виробництві готової продукції.
Відповідно до цього, кооперація повинна виконати дві основні функції: перша – надання соціального захисту членів фермерського господарства, друга – створення необхідних організаційних, правових та фінансових передумов для розвитку фермерських господарств.
Кооперація дозволяє не тільки домагатися економії ресурсів, але, що особливо важливо для умов багатоукладної економіки, налагоджувати довірчі партнерські відносини, знімати соціально- психологічну напруженість між різнопрофільними виробниками. Тим самим реалізується одна з найважливіших цілей і передумов формування ефективного фермерського сектора в нашій країні.
Найбільш поширеною формою міжфермерської кооперації і найпростішою є об‘єднання декількох, компактно-розташованих фермерських господарств для надання один одному послуг при виконанні механізованих робіт, обміну інвентарем та іншими засобами виробництва, спільного придбання і використання техніки.
Література
1. Сільськогосподарська кооперація: зарубіжний досвід та перспективи впровадження у вітчизняну практику : монографія / А. С. Даниленко, О. М. Варченко, І. В. Артімонова [та ін]. – Біла Церква : Білоцерківський держ. аграр. ун-т , 2011. – 260 с.
2. Туган-Барановский М.И. Социальные основы кооперации / М.И. Туган-Барановский. – М. : Экономика, 1989. – 496 с.
3. Чаянов А.В. Избранные произведения: Сборник / А.В. Чаянов. – М. : Моск.рабочий. – 1989. – 368с.
4. Чаянов А.В. Краткий курс кооперации: репринтное воспроизведение издания 1925 г. / А.В. Чаянов. – М. : Кн. планета, 1989. – 80 с.
5. Чупров А. И. Крестьянский вопрос. Статьи 1900-1908 годов. (Отдельный оттиск из сборника Речи и статьи) / А. И. Чупров. – Москва, изд. М. и С.Сабашниковых, 1909. – 339 с.
6. Каутский К. Аграрный вопрос в России / К. Каутский ; перевод с немецкого Н. А. Алексеева. – С.-Петербург. Книгоиздательство ―Новый мир‖, 1906. – 23 с.
7. Cвиноус І.В. Розвиток кооперативних зв‘язків при виробництві і збуту продукції особистими селянськими господарствами / І.В. Свиноус, М.І. Ібатуллін // Інноваційна економіка. – 2015. – № 3. – С. 180-184.
8. Бухарин Н.И. О новой экономической политике и наших задачах. Доклад на собрании актива Московской организации апреля 1925 г. / Н. И. Бухарин // Избранные произведения. – М. : Политиздат, 1988. – С. 122–145.
References
1. Danylenko, A.S., Varchenko, O.M., Artimonova, I.V. etc. (2011), Silskohospodarska kooperatsiia:
zarubizhnyi dosvid ta perspektyvy vprovadzhennia u vitchyznianu praktyku [Agricultural cooperation: foreign experience and prospects of implementation in domestic practice], monograph, Bilotserkivskyi derzh. ahrar.
un-t, 260 p.
2. Tugan-Baranovskiy, M.I. (1989), Sotsialnyye osnovy kooperatsii [Social bases of cooperation], Ekonomika, Moscow, Russia, 496 p.
3. Chayanov, A.V. (1989), Izbrannyye proizvedeniya [Selected Works], Collection, Mosk. Rabochiy, Moscow, Russia, 368 p.
4. Chayanov, A.V. (1989), Kratkiy kurs kooperatsii: reprintnoye vosproizvedeniye izdaniya 1925 g.
[Short course of cooperation: reprint reproduction of the 1925 edition], Kn. planeta, Moscow, Russia, 80 p.
5. Chuprov, A.I. (1909), Krestyanskiy vopros. Stati 1900-1908 godov (Otdelnyy ottisk iz sbornika Rechi i stati) [The peasant question. Articles of 1900-1908. (A separate reprint from the collection of Speech and article). ], izd. M. i S. Sabashnikovykh, Moscow, Russia, 339 p.
6. Kautsky, K. (1906), Agrarnyy vopros v Rossii [Die Agrarfrage in Russland], Translation from the German N.A. Alekseyeva, Book publishing "New World", St. Petersburg, Russia, 23 p.
7. Svynous, I.V. and Ibatullin, M.I. (2015), ―The development of cooperative relations in the production and marketing of products by personal peasant farms‖, Innovatsiina ekonomika, no. 3, pp. 180-184.
8. Bukharin, N.I. (1988), ―On the new economic policy and our tasks. Report at the meeting of the asset of the Moscow organization in April 1925‖, Izbrannyye proizvedeniya, Politizdat, pp. 122–145.
Рецензент : д.е.н., професор Білоцерківського національного аграрного університету О.М. Варченко