ЕКОНОМІКА ТА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ
Науково-виробничий журнал
забезпечення розвитку інноваційного підприємництва. Нажаль, в Україні немає необхідних умов для інноваційного розвитку.
Можливості забезпечення динамічного сталого економічного зростання в Україні обмежені вкрай низькою сприйнятливістю вітчизняного бізнесу до нововведень (особливо технологічного характеру).
Встановлено, що важливу роль у підвищенні ефективності виробництва та активізації самої інноваційної діяльності відіграють також організаційні інновації. Однак у практиці вітчизняних підприємств вони поки ще не зайняли належного місця. При цьому виявлено, що через недостатню увагу до організаційних нововведень, інтенсивність і ефективність останніх майже втричі нижча, ніж технологічних. Виходячи з цього, виникає необхідність проаналізувати показники та спрямування інноваційної політики підприємств України і з'ясувати, чому стримується їх розвиток, а також обґрунтувати фактори і напрями активізації розвитку інноваційного підприємництва, підвищення ефективності і конкурентності МСП. Все це підтверджує актуальність теми статті.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. В процесі аналізу літературних джерел виявлено, що результати дослідження з питань інноваційної підприємницької активності МСП висвітлили у своїх наукових працях як зарубіжні, так і вітчизняні дослідники: Вернидуб Н.О. [1], Гринчуцький В.І. [15], Гринько Т. [2], Гриньова В. М. [3], Дятлов С. А. [4], Зубарев А.Н. [7], Марине Фалізе [18], Мартынов М. В. [10], Ілляшенко С.М. [11], Омельяненко В. [19], Прокопенко В. [20], Ратнер С. В. [10], Россоха В.В. [11], Садовий, В.О. [12], Січкаренко К.О. [13], Соумітра Дута [22], Яненкова І.Г. [16], Яценко В. [17].
Позитивно оцінюючи отримані результати дослідження, визначено, що поставлена проблема вимагає подальшого вивчення. Зокрема, потребує ретельного вивчення та розв’язання ціла низка проблемних питань, пов’язаних з необхідністю активізації інноваційної діяльності вітчизняних підприємств, створення кращих умов ведення бізнесу та підвищення ефективності його діяльності.
Також ще багато питань стосовно інноваційно-активних підприємств та специфіки їх функціонування залишаються невизначеними.
Постановка завдання. Мета статті є поглиблене дослідження сутності і оцінки інноваційно- активних підприємств, визначення факторів їх розвитку та формування мережі.
Виклад основного матеріалу дослідження. В умовах розвитку сучасного суспільства, основним чинником, який визначає конкурентоспроможність держави, стає зростання ступеня інноваційності економіки. Інноваційна економіка – це тип економіки, заснованої на потоці інновацій, на постійному технологічному вдосконаленні в сфері виробництва, технологічного сервісу й експорті високотехнологічної продукції з дуже високою додатковою вартістю. Встановлено, що при цьому в основному прибуток створює інформаційна сфера (знаннєва економіка), а не матеріальне виробництво (індустріальна економіка). Економіка інновацій базується на двох фундаментальних принципах:
– стимулювання вищої продуктивності завдяки інноваціям;
– ринки, які спираються тільки на ресурси та цінові чинники, не завжди будуть настільки ж ефективними, щоб сприяти підвищенню продуктивності та економічному зростанню [9; 14].
Практика показує, що саме інновації сприяють стійкому економічному зростанню і зростанню доходів на душу населення. Причому, збільшення цього ступеня без використання інновацій вимагає набагато більше часу, фінансових і організаційних ресурсів, інституційних та структурних змін, ніж інших факторів. Важливо підкреслити, що таке зростання повинно відбуватися на всіх рівнях ієрархії управління економікою, у тому числі на рівні підприємств, як ключової ланки національної інноваційної системи.
Центральне місце в інноваційній системі займає підприємство, яке формує попит на інноваційну продукцію, перетворює знання в інноваційний капітал. Необхідно відзначити, що визначальну роль в реалізації інноваційного потенціалу регіону відіграють малі і середні підприємства. В процесі дослідження виявлено, що у розвинених країнах, де частка інноваційних підприємств досягає 70 %, виробництво і експорт наукоємної продукції забезпечує до 80-90 % приросту ВВП [1; 9; 14].
Головною причиною відставання нашої країни за цими показниками є суперечлива інноваційна політика, несприятливий інвестиційний та інноваційний клімат. За статистичною інформацією, українська держава недостатньо підтримує інновації. Тобто, підприємства все більше й більше вкладають власних коштів для того, щоб розвивати своє виробництво.
Досвід розвинених країн підтверджує доцільність створення різноманітних структур підтримки інноваційного підприємництва, у тому числі й інноваційних центрів. Політика розвинених країн, зокрема Польщі, спрямована на створення сприятливого середовища для науково-технологічного розвитку та важлива роль у такому процесі надається державі. Роль держави полягає у генеруванні системи правил функціонування суб’єктів науково-технологічного ринку та контролі дотримання їх виконання через формування сприятливого інституційного середовища й інноваційної інфраструктури [7; 20].
Дослідження європейського досвіду підтверджують, що провідна роль у формуванні інноваційної економіки належить університетам, в основу діяльності яких покладені такі базові
принципи: розвиток системи інноваційної освіти; єдність наукового, навчального та інноваційного процесів; стратегічне партнерство університету, держави, наукових установ та бізнесу;
багатоканальна база фінансування.
Досвід становлення і розвитку університетів інноваційного типу в Європі та розвитку інноваційної діяльності в університетах України свідчать про те, що саме їм належить провідна роль в переході до знаннєвої економіки. В основу діяльності інноваційних університетів покладені такі базові принципи: розвиток системи інноваційної освіти; єдність наукового, навчального та інноваційного процесів; стратегічне партнерство університету, держави, наукових установ, промисловості та бізнесу;
багатоканальна база фінансування діяльності та розвитку університету [18; 21; 23].
Для України, з огляду на перспективи інтеграції у ЄС та участі у європейському дослідницькому просторі, доцільним є вивчення та адаптація досвіду європейських країн, зокрема тих, де розвиток інноваційного підприємництва відбувається в умовах обмежених фінансових ресурсів та за наявності істотного науково-технічного потенціалу.
В сучасних умовах господарювання, коли постійно змінюється зовнішнє середовище, ускладнюються технології і стають більш різноманітними цілі підприємства, великомасштабне виробництво негативно позначається на загальному становищі підприємства. Відсталі підрозділи тягнуть донизу здорові, робітники відокремлені від результатів своєї праці, діяльність великої кількості управлінців середньої ланки неефективна, є велика кількість слабо контрольованих витрат – усе це ознаки діяльності великих підприємств і причини падіння виробництва в цілому. Тому структурна перебудова виробництва і перш за все системи управління ним стає все більш невідкладним завданням. В цих умовах доцільно застосування системних принципів сучасного менеджменту для створення організаційно-економічної моделі управління виробничим підприємством та адаптації її на практиці.
Враховуючи кризову фінансову ситуацію в Україні, яка зобов’язує використовувати режим особливої раціональності і суворої ощадливості в процесі здійснення реформаторських організаційно- технологічних заходів і об’єктивну необхідність розвитку інноваційного підприємництва на рівні МСП, де створюються нові робочі місця, активно розвиваються і впроваджуються нововведення нами обґрунтовано і підготовлено до впровадження інноваційний проект трансформації приватного малого підприємства інноваційного профілю під назвою «Інститут економіки, технологій і підприємництва» в системного інтегратора конвергенції (наближення) суб’єктів аграрного сектора економіки до стандартів Європейського Союзу.
Приватне підприємство «Інститут економіки, технологій і підприємництва» (надалі ІЕТП) засноване у 2006 році. Головною метою діяльності ІЕТП є здійснення науково-дослідної, науково- технічної, науково-освітньої, науково-організаційної роботи та використання інноваційної підприємницької діяльності. За період свого становлення ІЕТП сформувався як видавничо- інноваційно-інформаційно-аналітичний і консультаційний центр з питань інноваційного та конкурентоспроможного розвитку агропромислового виробництва, сприяння сталому розвитку економіки, формування інноваційно-активних МСП і спроможних територіальних громад та ефективного місцевого самоврядування, вирішенню проблем продовольчо-енергетичної й економіко- екологічної безпеки, розвитку транскордонного співробітництва та євроінтеграції для здійснення мети реформ – досягти європейських стандартів життя і забезпечити безперешкодне входження України в європейське і світове співтовариство.
Інформаційний супровід діяльності ІЕТП забезпечують засновані ним всеукраїнські періодичні видання - наукові виробничі журнали : «Інноваційна економіка», «Сталий розвиток економіки»,
«Місцеве самоврядування територіальних громад», дайджест «Інноваційні пропозиції в сфері економіки і технологій», а також сайт ІЕТП.
Основним завданням діяльності ІЕТП на шляху до виконання функцій системного інтегратора конвергенції (наближення) аграрного сектора економіки до стандартів Європейського Союзу є сприяння в реформуванні національної економіки, зокрема в підготовці національного аграрного господарства до роботи на засадах місцевого самоврядування в умовах ринкової економіки, здатного забезпечити раціональне використання, збереження і підвищення продуктивного рівня аграрного ресурсного потенціалу, здійснити перехід до сталого розвитку економіки сільських територій, конкурентоспроможності сільськогосподарських галузей і їх продукції.
Для здійснення процесу трансформації ІЕТП в системного інтегратора конвергенції (наближення) аграрного сектора економіки до стандартів Європейського Союзу визнано необхідним сформувати, в першу чергу, потужний кадровий потенціал з числа інноваційно-активних осіб з певним багажем наукових знань і практичним досвідом. При цьому на перше місце поставлено не так вміння, як бажання активно працювати. Визначено не менш важливим завданням, сформувати також ресурсний активний потенціал з числа інноваційно-активних підприємств. Для вирішення цього питання створена всеукраїнська громадська спілка «Науково-навчальний інноваційний кластер
«Конкурентоспроможність». (ГС ННІК «Конкурентоспроможність).
«ГС ННІК «Конкурентоспроможність» – це об’єднання інноваційно-активних юридичних осіб приватного права та інноваційно-активних фізичних осіб на основі спільності їх інтересів, яке
Науково-виробничий журнал
розширює інноваційні потенціальні можливості ІЕТП в реалізації поставлених завдань щодо сприяння переводу національної економіки на інноваційний шлях розвитку. (Тернопільським міським управлінням юстиції видано наказ №76 / 6 від 19.05.2015 року «Про прийняття повідомлення про утворення Громадська спілка «Науково-навчальний інноваційний кластер
«Конкурентоспроможність» і внесення його до реєстру громадських об’єднань). Прийом фізичної та юридичної особи до членів Спілки здійснюється на підставі особистої заяви і представлення інноваційної пропозиції про наміри і напрями здійснення своєї інноваційної діяльності. За заявленими напрямами інноваційних пропозицій учасники спілки будуть розподілені по технологічних платформах для задіяння в технологічних проектах.
Головною метою Спілки є участь її членів у створенні і забезпеченні функціонування інноваційних технологічних платформ, у формуванні проектного парку, у кооперативній, кластерній та інших напрямах інноваційної, підприємницької діяльності для: сприяння у здійсненні переводу національної економіки на інноваційний шлях розвитку для: забезпечення добробуту, здорового і якісного життя нинішніх та майбутніх поколінь і входження України у світове і європейське співтовариство.
Запропонованим проектом передбачено створення технологічних платформ (СТП) за напрямами: виробництво і використання органічної продукції; виробництво і використання продукції альтернативної (відновної) енергетики; збереження і відтворення потенціалу природних ресурсів;
багатофункціонального розвитку сільських територій; здорового харчування. Технологічні платформи призначені для: створення формату і об’єднання на його основі інтересів всіх зацікавлених сторін (науки, освіти, бізнесу і влади), організації їх взаємодії для розвитку конкретного сектора економіки, з метою визначення пріоритетних напрямів досліджень і розробок, часових рамок і плану дій в тих стратегічно важливих напрямах діяльності, де майбутнє зростання, конкурентоздатність і сталий розвиток залежать від науково-технологічних досягнень в середньо-довгостроковій перспективі;
концентрації фінансування досліджень і розробок в тих галузях, які є ключовими для реалізації цілей на всіх етапах розвитку проектів.
Виходячи із європейського досвіду, формування і функціонування технологічної платформи має пройти три основних етапи. На першому етапі збираються разом (наприклад, через організацію масштабної дистанційної конференції) всі заінтересовані учасники конкретного сектора економіки (представники сільськогосподарських, переробних і обслуговуючих підприємств, наукових, проектних, дослідних організацій, асоціацій і союзів, діяльність яких локалізована в цій галузі економіки. В результаті обговорень має бути сформовано спільне бачення майбутнього конкретної галузі. Так з позицій забезпечення довгострокової конкурентоспроможності галузі необхідно: оцінити ключові виклики, визначити стратегічні цілі і можливі напрями науково-технологічної модернізації, розрахувати терміни її реалізації, оцінити в загальних рисах наявний науково-технічний потенціал.
На другому етапі розробляється стратегічна програма, зокрема на цьому етапі необхідно визначити середньо і довгострокові пріоритети в проведенні досліджень, визначитись з основними потенційними учасниками, вибудувати коопераційні зв’язки, науково-виробничі ланцюги, можливі консорціуми, оцінити необхідне фінансове забезпечення програми, а також необхідні напрямки розвитку наукової інфраструктури, формування програм навчання, визначення напрямів і принципів розвитку стандартів, системи сертифікації. В межах цього етапу також розробляється «дорожня карта» досліджень для досягнення поставлених на першому етапі стратегічних цілей. На третьому етапі здійснюється реалізація стратегії технологічної платформи.
Для реалізації стратегічних напрацювань технологічних платформ створюється Центр розробки, економічної експертизи та впроваджувального консультування бізнес-планів інноваційно-інвестиційних проектів, з відібраних на конкурсній основі членів «ГС ННІК
«Конкурентоспроможність». Кінцевою інноваційною продукцією Центру є бізнес-плани та інноваційно- інвестиційні проекти (табл. 1), які розміщуються на сайті ІЕТП та дайджесті «Інноваційні пропозиції в сфері економіки і технологій», а також заносяться в «Банк інновацій».
З використанням Сайту ІЕТП здійснюється реалізація таких проектів:
1. «Формування Всеукраїнської мережі трансферу технологій та підтримки інноваційності малого та середнього підприємництва», що передбачає створення мережі інформації про інноваційні технології і підприємства та інституції, які пропонують або потребують нові технологічні рішення. Така мережа має стати платформою обміну інформації і забезпечити трансфер технологій в країні.
2. «Формування Всеукраїнської мережі активно-спроможних територіальних громад, яка має стати платформою обміну досвідом кращих практик їх діяльності практик щодо забезпечення багатофункціонального і збалансованого розвитку територіальних громад, запровадження інтерактивного навчання, залучення коштів структурних фондів ЄС тощо.
З метою забезпечення об’єктивного підходу до формування мережі інноваційно-активних підприємств та територіальних громад важливо обґрунтовано провести їх ідентифікацію. Необхідно відмітити про відсутність на сьогоднішній день єдиного, методично-обґрунтованого і чітко визначеного підходу до проведення ідентифікації.
Таблиця 1 Структура і перелік інноваційно-інвестиційних проектів ІЕТП
№ з/п Теми проектів
Мережеві інноваційні проекти
1 Формування інноваційно-активних підприємств
2 Формування інноваційно-спроможних територіальних громад
3 Організація кооперативів сільських індивідуальних господарств з виробництва органічної продукції
4 Створення сільських енергетичних кооперативів
5 Організація кооперативів з виробництва біогумусу
Проекти транскордонного співробітництва і євроінтеграції
1 Розвиток транскордонного плодоовочевого кластеру «Дитяче харчування»
2 Розвиток транскордонного молоко продуктового кластеру «Дитяче харчування»
3 Спільне освоєння транскордонного ринку ресурсів і продукції
4 Формування транскордонного ринку праці
Теми проектів для участі в конкурсній грантовій програмі «Горизонт 2020»
1 Безпека продуктів харчування
2 Усталене сільське господарство
3 Використання потенціальних можливостей біоекономіки 4 Безпечне, чисте і раціональне використання енергії
Для оцінки рівня економічної активності підприємства використовують такі три методичні підходи:
1) формальний – дозволяє розподілити всі підприємства на інноваційно активні та інноваційно неактивні. Належність до першої категорії визначається за фактом виконання робіт, що відносяться до інноваційної діяльності;
2) ресурсно-витратний – заснований на визначенні величини різних ресурсів у вартісному вираженні, які організація використовує на всіх стадіях інноваційного процесу;
3) результативний підхід – заснований на ідентифікації можливих ефектів від інноваційної діяльності організації та їх вартісної оцінки [2; 17; 22].
В науковій літературі запропоновано також інший підхід, за яким ідентифікація інноваційно- активних підприємств базується на розширеному колі ознак, які включають окрім впровадження нових або вдосконалених продуктів, послуг і процесів також їх участь в інших видах інноваційної діяльності – виконання досліджень і розробок; придбання патентних та безпатентних ліцензій, проведення маркетингових досліджень. Враховується також здійснення певних видів діяльності, пов’язаних з початковими і проміжними стадіями впровадження інновацій (виробниче проектування, дизайн, інші розробки нових продуктів, послуг і методів їх виробництва, пробне виробництво і випробування, навчання та підготовка персоналу, придбання машин, обладнання, установок та інших основних засобів і здійснення капітальних витрат, пов’язаних з впровадженням інновацій). На цій основі розраховуються показники рівня інноваційної активності підприємств – індикатори, що відображають ступінь їх участі у здійсненні інноваційної діяльності в цілому або окремих її видів протягом певного періоду часу і дозволяють одержати інформацію про різні типи інноваційної активності:
А). Сукупний рівень інноваційної активності – визначається як відношення кількості організацій, які здійснювали одночасно всі типи інновацій (технологічні, організаційні, маркетингові) або окремі їх типи (поєднання) до загальної кількості обстежуваних за певний період часу організацій.
Б). Питома вага підприємств, що здійснювали технологічні інновації – розраховується як відношення кількості підприємств, які здійснювали який-небудь вид інноваційної діяльності, до загальної кількості обстежуваних за певний період часу підприємств. Цей показник використовується для оцінки інноваційної активності як великих і середніх, так і малих підприємств. Інноваційна активність у сфері малого бізнесу характеризується також приростом кількості малих підприємств, що здійснювали технологічні інновації, що розраховується як різниця між числом малих інноваційних підприємств поточного і попереднього років.
В). Питома вага підприємств, що здійснювали маркетингові інновації. Даний індикатор розраховується як відношення кількості підприємств, які здійснювали такі інновації, до загального кількості обстежуваних за певний період часу підприємств.
Науково-виробничий журнал
Г). Питома вага підприємств, що здійснювали організаційні інновації - визначається як відношення кількості підприємств, які здійснювали такі інновації, до загального кількості обстежуваних за певний період часу підприємств.
Інноваційна активність підприємства характеризується також наявністю завершених інновацій та ступенем участі в їх розробці (самостійно, спільно з іншими, в основному сторонніми організаціями).
Якщо інноваційна діяльність на підприємстві не здійснювалася, в статистиці аналізуються причини такого стану справ (відсутність необхідності в нововведеннях внаслідок більш ранніх інновацій, відсутність ринкового попиту та ін.).
Враховуючи неоднозначність в запропонованих методичних підходах до процесу ідентифікації інноваційної активності підприємств, нами вирішено використовувати інтегральний метод, що раціонально об’єднує показники всіх вищезазначених методичних підходів. Цей методичний підхід можна вважати комплексним, за яким під інноваційно-активним підприємством розуміють підприємство, що займається інноваційною діяльністю. До напрямів інноваційної діяльності традиційно відносять: здійснення досліджень і розробок; придбання нових технологій, машин, обладнання, установок, інших основних засобів і здійснення капітальних витрат, пов’язаних з упровадженням інновацій; виробниче проектування, інші види підготовки виробництва для випуску нових продуктів, впровадження нових методів їх виробництва; здійснення маркетингових інновацій тощо. Такий підхід сприятиме розгляду інноваційної активності підприємства як комплексного процесу, спрямованого на створення, виробництво та удосконалення нових видів продукції, послуг, технологій, організаційних форм, поява яких на ринку може дати додатковий дохід [12; 15].
Особливо важливе місце у визначенні напрямів стратегії формування і розвитку інноваційних аграрних формувань належить створеному науково-дослідному відділу ІЕТП, дослідно- екпериментальна база якого сформована з різних за організаційно-правовою формою, розмірами, напрямами діяльності, виробничою спеціалізацією господарств, що забезпечує комплексний підхід в дослідженні сільськогосподарського виробництва. До складу дослідно-екпериментальної бази увійшли:
1) Інноваційно-експериментальне селянське овочево-плодоягідне господарство з спеціалізацією вирощування нішевих культур і розвитку дрібного тваринництва «Заліщицьке», яке знаходиться за адресою: село Дзвиняч Заліщицького району);
2) Фермерське господарство «Перспектива» – (фруктово-ягідне господарство з перспективою промислового виробництва продукції дитячого харчування на плодоягідній основі), яке знаходиться за адресою: село Городок Заліщицького району;
3) Корпорація «Колос» - багатофункціональне агропромислове формування, з спеціалізацією виробництва бобових культур, яке знаходиться за адресою: село Більче-Золоте Борщівського району;
4) Сільськогосподарський обслуговуючий кооператив «Прогрес» з спеціалізацією виготовлення біогумусної продукції, що знаходиться за адресою: село Добрівляни Заліщицького району.
Тобто, вся дослідно-експериментальна база ІЕТП розміщена в південній частині Тернопільщини, в зоні Придністров’я.
Основна науково-дослідна тематика ІЕТП присвячена питанням використання біотехнологій в сільському господарстві, виробництва органічної продовольчої продукції, збереження і відтворення родючості сільськогосподарської землі, раціональне поєднання галузей, безвідходне виробництво і максимальне використання потенціалу сільського господарства. За результатами дослідження будуть розроблені для кожного експериментального господарства методичні рекомендації інноваційного розвитку. Стратегічний розвиток базових інноваційних господарств буде здійснюватися на інноваційно-технологічній основі, в тому числі за рахунок використання грантових програм ЄС.
У сучасних умовах ринкових трансформацій, коли особливо зростає роль про підвищення інноваційної активності та конкурентоздатності підприємств постає питання про використання ефективних сприятливих цьому механізмів. Серед системи відповідних механізмів особливо важлива роль належить плануванню як функції управління, яка дає змогу правильно орієнтуватися підприємствам у ринковому середовищі, допомагає приймати правильні управлінські рішення, підвищує ймовірність досягнення бажаного успіху.
В умовах невизначеності зовнішнього середовища та зростаючої конкуренції на ринку планування, підвищуючи ефективність діяльності підприємства, виконує низку завдань, а саме: воно є ланцюгом між постановкою цілі та найбільш оптимальним планом її реалізації; виявляє потенційні проблеми, нейтралізує вплив негативних наслідків діяльності підприємства; дає можливість оцінити практичні кроки досягнення цілей. Тобто, планування – це безперервний творчий процес, що має на меті досягнення поставлених цілей за оптимальних витрат ресурсів та приведення можливостей підприємства у відповідність до умов ринку.
Останнім часом [9; 11; 16] все частіше постає питання про помилковість планування. Це пов’язано з тим, що раніше розвиток навколишнього середовища піддавався прогнозуванню на основі екстраполяції, а довгострокове планування було ефективним і навіть могло приносити деяку користь,
то тепер, коли навколишнє середовище стало мінливим, підприємствам було рекомендовано уникати формального планування та приймати рішення на основі управлінської інтуїції та досвіду [4; 14] і відповідно усі сучасні плани почали базуватися на оперативній інформації. Все це стало підставою для переходу на адаптивне планування інноваційної діяльності.
За визначенням, адаптивність – це здатність аналізувати та відслідковувати зміни зовнішнього та внутрішнього середовища та автоматично змінювати алгоритм функціонування та структуру з метою збереження чи досягнення оптимального стану. Реалізація ідей адаптивного планування інноваційної діяльності зводиться до пристосування до змін внутрішнього та зовнішнього середовища.
На першому етапі адаптивного планування інноваційної діяльності чітко формують цілі, які відображають загальну місію підприємства та напрями його розвитку, а також кінцеву мету діяльності для спрощення бачення кінцевих орієнтирів діяльності та шляхів їх досягнення.
На другому етапі аналізують чинники зовнішнього середовища, зокрема мікрооточення: покупців (споживачів), постачальників, посередників, конкурентів, державу, фінансові структури, а також соціально-культурні чинники, економічні чинники, стан і зрілість ринку, міжнародне середовище, інтеграційні процеси, економічні та науково-технічні чинники.
На третьому етапі адаптивного планування інноваційної діяльності аналізують внутрішнє середовище, а саме: персонал підприємства, загальну організацію і стилі управління, маркетинг, виробництво, фінанси, облік та інші функціональні напрями підприємництва.
Необхідно відзначити, що формування переліку альтернатив інноваційної діяльності, яке здійснюється на четвертому етапі, є трудомістким процесом і одночасно важливим інструментом виявлення всіх можливих варіантів і напрямів розвитку підприємства з метою вибору оптимального.
На п’ятому етапі адаптивного планування інноваційної діяльності передбачено оцінювання ефективності і ризикованості альтернативних інноваційних проектів, визначення й оцінювання певного переліку контрольних показників, що будуть відображати як можливий ефект від впровадження інноваційного проекту, так і рівень ризику, який може виникнути під час його реалізації.
На шостому етапі здійснюється вибір оптимального проекту для його подальшої реалізації.
Оптимальність проекту виражається у співвідношенні двох показників – ризиковості й ефективності.
Будь-який рівень ризикованості проекту повинен супроводжуватися відповідним рівнем ефективності.
Побудова дерева ймовірностей для обраного інноваційного проекту закладає значний рівень гнучкості й адаптивності, оскільки для кожного з планових показників визначаються межі та напрями змін під можливим впливом внутрішніх і зовнішніх чинників. Після остаточного вибору інноваційного проекту та побудови для нього дерева ймовірностей можна формувати адаптивний план інноваційної діяльності підприємства з подальшою його реалізацією.
Адаптивне планування інноваційної діяльності підприємства повинно бути системним і безперервним процесом, що спричинює певну циклічність. Цикл починається з перевірки проекту на виконання. Якщо інноваційний проект не є завершеним, тоді необхідно знову аналізувати внутрішнє й зовнішнє середовище для виявлення нових можливостей і загроз. Якщо в процесі аналізування виявлено нові чинники впливу, тоді необхідно коригувати цілі та завдання з подальшою побудовою нового дерева ймовірностей для коригування плану інноваційної діяльності. Під час реалізації скорегованого плану потрібно знову оцінювати чинники зовнішнього та внутрішнього середовища і цей цикл повинен продовжуватися аж до закінчення реалізації інноваційного проекту.
Таким чином, адаптивне планування є оптимальною альтернативою серед інших видів планування інноваційної діяльності з огляду на специфіку інноваційної діяльності як ризикованої, так і з огляду на механізми адаптації. Використання у моделі планування інноваційної діяльності циклічності і спричинює його адаптивність, що дозволяє оперативно виявляти потенційні можливості й загрози, ефективно адаптуватися до них, мінімізуючи ризики впровадження інновацій. Формування та реалізація послідовних етапів адаптивного планування інноваційної діяльності дозволять вітчизняним підприємствам оптимально реагувати на виклики чинників внутрішнього та зовнішнього середовища.
В процесі дослідження встановлено, що при управлінні розвитком підприємства в умовах невизначеності необхідно використовувати системний підхід. Системний підхід до управління – це логічно обґрунтований підхід до дослідження об’єктів як складних систем, які складаються з окремих елементів з численними внутрішніми і зовнішніми зв’язками. Використання системного підходу до управління підприємством сприяє глибшому вивченню об’єкта управління, повнішому уявленню про нього, виявленню причинно-наслідкових зв’язків між окремими частинами об’єкту.
Основою зазначеного підходу до управління розвитком є дотримання принципів системності, до яких відносяться: принцип кінцевої мети, принцип вимірювання, принцип єдності, принцип зв’язаності, принцип модульної побудови, принцип ієрархії, принцип функціональності, принцип розвитку, принцип децентралізації.
При використанні системного підходу визначають параметри входу, тобто досліджується потреба в ресурсах (матеріальних фінансових, трудових і інформаційних), яка визначається після детального вивчення організаційно-технічного рівня даної системи (рівня техніки, технології, особливості організації виробництва, праці і управління) і параметрів зовнішнього середовища (економічної, геополітичної, соціальної, екологічної й ін.). І нарешті, не менш важливого значення