References
1. Danylenko, A.S., Varchenko, O.M., Artimonova, I.V. etc. (2011), Silskohospodarska kooperatsiia:
zarubizhnyi dosvid ta perspektyvy vprovadzhennia u vitchyznianu praktyku [Agricultural cooperation: foreign experience and prospects of implementation in domestic practice], monograph, Bilotserkivskyi derzh. ahrar.
un-t, 260 p.
2. Tugan-Baranovskiy, M.I. (1989), Sotsialnyye osnovy kooperatsii [Social bases of cooperation], Ekonomika, Moscow, Russia, 496 p.
3. Chayanov, A.V. (1989), Izbrannyye proizvedeniya [Selected Works], Collection, Mosk. Rabochiy, Moscow, Russia, 368 p.
4. Chayanov, A.V. (1989), Kratkiy kurs kooperatsii: reprintnoye vosproizvedeniye izdaniya 1925 g.
[Short course of cooperation: reprint reproduction of the 1925 edition], Kn. planeta, Moscow, Russia, 80 p.
5. Chuprov, A.I. (1909), Krestyanskiy vopros. Stati 1900-1908 godov (Otdelnyy ottisk iz sbornika Rechi i stati) [The peasant question. Articles of 1900-1908. (A separate reprint from the collection of Speech and article). ], izd. M. i S. Sabashnikovykh, Moscow, Russia, 339 p.
6. Kautsky, K. (1906), Agrarnyy vopros v Rossii [Die Agrarfrage in Russland], Translation from the German N.A. Alekseyeva, Book publishing "New World", St. Petersburg, Russia, 23 p.
7. Svynous, I.V. and Ibatullin, M.I. (2015), ―The development of cooperative relations in the production and marketing of products by personal peasant farms‖, Innovatsiina ekonomika, no. 3, pp. 180-184.
8. Bukharin, N.I. (1988), ―On the new economic policy and our tasks. Report at the meeting of the asset of the Moscow organization in April 1925‖, Izbrannyye proizvedeniya, Politizdat, pp. 122–145.
Рецензент : д.е.н., професор Білоцерківського національного аграрного університету О.М. Варченко
ключових інструментів, що дозволяє вирішити дану проблему є аутсорсинг. Його розвиток в національній економіці потребує відповідного інституціонального забезпечення.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблематиці функціонування економічних інституцій та інститутів, розробці теоретичних засад інституціонального забезпечення економічної динаміки, обґрунтуванню інструментарію інституціоналізму в дослідженні еволюційних змін суспільного господарства присвятили наукові дослідження закордонні і вітчизняні вчені: І. Вольчик, О. Мельник, А. Нестеренко, В. Тарасевич, Д. Норт, Дж. Ходжсон [1; 6-7; 10-13]. Теоретико- методологічні засади інституціонального впливу на динаміку економічних процесів було розвинуто в дослідженнях провідних науковців: В. Дементьєва [2], В. Маєвського [4], В. Макарова [5], В. Полтеровича [9], Р. Нельсона, С. Уінтера [8].
В той же час, відсутність суттєвих зрушень на шляху модернізаційних трансформацій та інноваційного розвитку національного господарства, низька інноваційна активність виробників, необхідність реалізації пріоритетів інноваційного розвитку зумовлюють подальше вивчення проблем, що стосуються теоретико-методологічних основ інституціонального регулювання, розвитку концептуальних засад формування інноваційної політики та особливостей інституціонально- структурних трансформацій в національній економіці. Сучасні реалії вимагають нових наукових підходів до дослідження впливу аутсорсингу на ринковий механізм і структуру економіки.
Постановка завдання. Метою даної статті є обґрунтування інституціональних засад розвитку аутсорсингу в національній економіці.
Виклад основного матеріалу дослідження. Активний розвиток аутсорсингу як елементу інноваційної макросистеми відбувається у зв‘язку зі стрімким технологічним прогресом, зміною та вдосконаленням технологій і появою нових правил ведення бізнесу. Аутсорсинг в подальшому сприятиме появі нового напряму в поділі праці, такого, як вільний, динамічний розвиток в інноваційній макро- і мезосистемі. Аутсорсинг можна розглядати як інструмент підвищення інноваційності діяльності підприємств, і в ролі інноваційного драйвера сучасних макро- і мезосистем. Аутсорсинг в інноваційній макросистемі займає місце мотиватора науково-дослідних та інших підприємств, сприяючи підвищенню ефективності бізнес-процесів і зниженню репутаційних і податкових ризиків.
Негативними тенденціями сучасного розвитку вітчизняної економіки, які впливають на ефективність запроваджених формальних інструментів активізації модернізаційних змін виробництва є: стан ресурсного та інноваційного потенціалу; наявні форми і характер взаємодії між суб‘єктами державної, місцевої влади та мікрорівнем; наявні форми інтеграції господарюючих суб‘єктів для реалізації інноваційного потенціалу; діюча система стимулів, створених інституціональним середовищем (законодавчі і нормативні акти; правовий режим власності; система виконання контрактів; соціокультурні норми; інституціональна довіра). Ефективність формальних інструментів активізації виробництва на інноваційних засадах також залежить від внутрішніх умов макрорівня;
наявності альтернативних організаційних структур – формальних і неформальних (мереж, союзів, альянсів), які забезпечують ефективний обмін; існування розвинутої бізнес-інфраструктури, яка створює передумови для розвитку підприємництва; розвиненості внутрішніх ринків, наявності інтегрованих структур, які визначаються інноваційною, науково-технічною та соціально-економічною політикою. Наявні інституціональні обмеження сформували специфічне інституціональне середовище розвитку національного господарства, іманентною властивістю якого став неоднозначний характер впливу інститутів і інституцій стимулювання інноваційної поведінки на мотиви економічних суб‘єктів.
Характерною рисою світової економіки є безпрецедентне посилення конкуренції. Виживають і перемагають у конкурентній боротьбі ті компанії, які використовують найбільш ефективні способи організації бізнесу. Однією з найбільш сучасних і успішних моделей господарювання, що дозволяють домогтися конкурентних переваг в умовах все більш відкритих національних економік став аутсорсинг.
У аутсорсингової моделі господарювання деякі функції, які раніше були прерогативою внутрішніх підрозділів компанії (бухгалтерський облік, юридичні послуги, маркетингові дослідження, обслуговування внутрішньої інформаційної мережі, обробка вхідної інформації, і багато інших) передаються іншим – вузькоспеціалізованим обслуговуючим організаціям.
Аутсорсинг в даний час став найважливішою тенденцією сучасного розвитку в усіх сферах економіки і багато в чому визначає розвиток національних економік та структурні зрушення в національному і міжнародному поділі праці. На тлі процесів глобалізації аутсорсинг виходить за межі окремих національних господарств. У новій міжнародній економіці сфера послуг отримує імпульс до її подальшого розширення та збагачення асортименту зі збереженням цієї тенденції в перспективі.
В основі аутсорсингу лежить поділ праці при виробництві товарів. Він постійно еволюціонує, супроводжуючись появою нових форм організації ринку і моделей господарювання. Аутсорсинг може виникнути у всіх формах, видах і підвидах поділу праці: від технічного на підприємстві, коли виробничі процеси передаються аутсорсинговим компаніям, до міжнародного, – коли аутсорсингові компанії діють на міжнародних ринках. Сучасні технології, особливо інформаційні, допускають небачені раніше варіанти поділу праці. Аутсорсинг виступає і як інструмент, що поглиблює поділ праці, і одночасно як кооперація праці.
Світовою господарською практикою нагромаджено багатий досвід і дієвий інструментарій формування інституціонального середовища, сприятливого для розвитку нових підходів господарювання та поширення інновацій, створення ефективної інфраструктури, програмно-цільових засад реалізації стратегічних пріоритетів. Формування інституціонального середовища передбачає комплекс дій, що об‘єднують державні заходи інноваційного спрямування, кадрове, технологічне, організаційне, інфраструктурне забезпечення розвитку, стимулювання інноваційної активності, забезпечення цілісності інноваційного процесу [3]. На сьогодні більшість країн розробили і реалізують власні інноваційні стратегії.
Сучасні економічні реалії вказують на необхідність дослідження і врахування ролі нових тенденцій і факторів при розробці виробничих стратегій: підвищення ролі інституціональних чинників у розвитку економіки, відкритість економік і загострення конкуренції, глобалізації світового господарства, асиметрії інформації. Змінюються цінності, ресурсний потенціал, екологічна база, загострюється конкуренція за ринки збуту та доступ до ресурсів. Неврахування даних чинників обмежує перспективи зростання, провокує депресію, нестабільність. Макроекономічна політика стає ефективною тільки в разі врахування національної специфіки й інституціональних чинників, особливостей інституціонального середовища національної економіки, цільових пріоритетів.
Прискорення мобільності ресурсів, товарів і послуг та формування мережевих структур визначають нові параметри структурних зрушень суспільства й економіки, видозмінюють співвідношення елементів державної організаційної ієрархії і підвищують значущість горизонтальних соціально-господарських взаємовідносин для забезпечення конкурентоспроможності і стабільного розвитку. Зі зміною системи цінностей, розвитком форм самоорганізації з‘являється проблема
«індивідуалізованого» підходу до управління економікою й утвердження просторової локалізації, наслідком чого є поглиблення регіоналізації і дифузія державних функцій управління [3, с. 124].
Значною проблемою економіки в останній час стало формування подвійної інституціональної структури суспільства і суб‘єктів економіки, націлених не на розвиток виробництва на основі конкуренції і застосування інновацій, а на швидке збагачення за рахунок різних схем. Двоїстість інституціональної структури призвела до того, що за формально правильними нормами приховується протилежний їм сенс. Тіньова економіка «оформлена» легальними формами. Політична влада використовується для розвитку власного бізнесу і, навпаки, бізнес необхідний для отримання влади.
Інноваційна діяльність держави і бізнесу носить фрагментарний характер і не є єдиним цілим. У країні сформовані й підтримувані інститути інноваційної діяльності не дають бажаного результату також через недосконалість інституціонального середовища, яке гасить інноваційні стимули. Інститутам, сприяючим інноваційному розвитку, протидіють інститути, які перешкоджають такому розвитку, і дотепер другі виявляються сильнішими. Їх вважають «інституціональними пастками» [9, с. 17].
При розробці стратегічних імперативів економічної політики важливим є формування основ базового господарського комплексу внутрішнього розвитку й інституціональної архітектоніки, яка відповідає йому. Вони стали б основою розвитку внутрішнього ринку, зміни «правил гри» в економіці, вирішення соціальних проблем і зростання експортного обороту.
В даний час, в Україні ринок аутсорсингу знаходиться в стадії розвитку. Важливим чинником для формування передумов аутсорсингу в країнах з розвиненою ринковою економікою стала наявність стійких взаємозв‘язків між малим і великим бізнесом. В нашій країні відносини між великим і малим бізнесом знаходяться в стадії формування. Особливістю нашої індустріальної структури є розвиток великих підприємств на тлі слабкого розвитку і зниження чисельності малого і середнього підприємництва. Малий бізнес в основному займається торгівлею і посередницькою діяльністю.
Співпраця малих і великих підприємств на принципах аутсорсингу представляє особливий інтерес для вивчення. Використання аутсорсингу дозволить підприємствам з невеликою чисельністю співробітників виконувати великий обсяг робіт. Користуючись послугами аутсорсера, малий бізнес підвищує ефективність своєї роботи. Наприклад, широко застосовується аутсорсинг у сфері бухгалтерського обліку і звітності.
Однією з причин низького розвитку аутсорсингу в Україні є відсутність достатньої нормативної бази або інституціонального забезпечення формальними нормами. Поняття «аутсорсинг» відсутня в законодавстві і вживається лише в окремих нормативних актах. Як наслідок, цей термін не вживається в договорах і контрактах, хоча по суті є договором з надання послуг за відшкодування. Ще однією причиною можна вважати поверхове вивчення керівництвом організацій даної бізнес-технології і недостатнє опрацювання пропозицій з аутсорсингу. Власник або керівництво компанії традиційно не бажають втрачати контроль над бізнес-процесами, вважаючи, що це послаблює вплив на діяльність підприємства (організації) в цілому. Існують також певні сумніви в кваліфікації аутсорсера і ризики витоку конфіденційної інформації.
Важливим імперативом інституціонального регулювання економічної динаміки є необхідність надання керованості процесу створення і впровадження нових інститутів. Такі заходи можна віднести до інституціональних інновацій. Тобто інституціональні реформи виступають цілеспрямованою зміною певної сукупності інститутів або способом здійснення інституціональних змін. Можна визнати, що для
переходу на інноваційний розвиток виробництва необхідне впровадження інституціонального механізму з притаманними йому цілями, методами, інструментами і каналами дії. Інституційні інновації – це процеси впровадження нових функцій і видів діяльності, статусів і процедур, норм і правил в господарську практику. До основних напрямів формування нових елементів інституційного механізму господарства відносяться: міжсистемне перенесення інституцій та інститутів та внутрішньосистемні інституційні інновації.
Найскладнішими є проблеми, пов‘язані з міжсистемним перенесенням інституціональних об‘єктів або їх копіюванням з більш розвиненої господарської системи в менш розвинену з метою прискорення розвитку системи. Інститути в даних процесах виступають складним трансакційним фактором, похідним від взаємодії інституцій та організації. Оскільки трансформаційні та трансакційні фактори комплексно взаємодіють у мікроекономічних об‘єднаннях виробництв, розміщених на певній території, то розрив їх комбінації неможливий. Тому перенести з однієї системи господарства в іншу інституційні (як і будь-які інші) елементи не можна, переносяться ж і розміщуються на території ресурси конкретної діяльності. Але «експортовані» з розвиненішої країни інституціональні ресурси можуть і не перейти з потенційної форми факторів в реальну, так і не ставши діючими силами господарювання на новому місці. Адже, щоб залучені з-за кордону інституційні ресурси
«запрацювали» у новому економічному просторі і стали факторами його розвитку, необхідна їх відповідність сформованій в ньому комбінації умов, ресурсів і факторів господарювання.
Відтак, проблеми розвитку аутсорсингу в країні викликані неготовністю економічних суб‘єктів до аутсорсингу (для проведення масштабних модернізацій великим компаніям потрібні значні додаткові інвестиції), відсутністю чіткої нормативно-правової бази і неготовністю й низьким рівнем знань про аутсорсинг суб‘єктів ринку. На думку фахівців, найкращим варіантом видається еволюція аутсорсингу на основі моделі науково-виробничої кооперації. Перевагами даної моделі є: створення нових і модернізація діючих виробництв; збільшення випуску кінцевої продукції підприємств і її успішна реалізація, як наслідок, стимулювання економічного зростання; зростання технічного рівня виробництва; вдосконалення організації та управління виробництвом; можливість для компаній брати участь в міжнародній кооперації.
Таким чином, можна констатувати, що на українському ринку у аутсорсинга є великий потенціал зростання, обумовлений низьким рівнем проникнення даної бізнес-технології в систему господарських відносин і міжфірмової кооперації. Потенційно ефективним шляхом розвитку аутсорсингу може стати входження в ролі аутсорсера у світові виробничі ланцюги. Низька розвиненість ринку аутсорсингу досі перешкоджає максимальному отриманню переваг від його використання, але можна припустити, що дана проблема буде вирішена за рахунок природного зростання ринку аутсорсингу і розширення діяльності компаній аутсорсерів. При цьому до впровадження аутсорсингу в компанії повинен бути проведений аналіз всіх можливих ризиків і недоліків аутсорсингу кожного конкретного процесу.
Формування засад інноваційного розвитку визначено одним із стратегічних пріоритетів, який має втілюватись в цілеспрямованій державній політиці з конкретизацією за визначеними імперативами.
Разом з тим, дієвий механізм активізації розвитку інновацій в національному господарстві так і не було сформовано. Обмежене використання програмно-цільового підходу позбавляє координації управлінських впливів на інноваційну активність виробників, а впроваджувані науково-технічні програми не забезпечують організаційно-правову базу взаємодії інноваційних суб‘єктів. Фінансування прийнятих державних програм перебуває на низькому рівні і навіть ці кошти використовуються вкрай неефективно. До державних програм майже не залучені галузева й вузівська наука, підприємства.
Внаслідок неналежного інституціонального забезпечення не отримали поширення мережеві структури, які б забезпечили взаємодію наукових установ, фінансових структур, виробників на регіональному рівні. Означені проблеми потребують розробки відповідного регулюючого інструментарію та врахування пріоритетних заходів при обґрунтуванні цільових орієнтирів стратегії інноваційного розвитку. Основними завданнями, які потребують вирішення в процесі переходу до інноваційного розвитку є відтворення наукового потенціалу, стимулювання розвитку інновацій, підтримка сприятливого інноваційного середовища, формування інноваційної інфраструктури, розробка заходів регіональної інноваційної політики.
Відповідно до визначених стратегічних цілей інноваційного розвитку його інституціональне регулювання має передбачати: інституціональне забезпечення інноваційного розвитку й інституціональну дієвість створеної інноваційної інфраструктури, реалізацію мотиваційних інструментів інноваційної політики; реалізацію пріоритетів інноваційного розвитку на рівні галузі й регіонів. На даному етапі надзвичайно важлива роль має відводитись інноваційній інфраструктурі, яка забезпечить нерозривність стадій інноваційного процесу. В той же час активні регулюючі імпульси і підтримка держави, спрямовані на розвиток інновацій в регіональному і зональному розрізі та на рівні стратегічних виробництв, мають сприяти підвищенню інвестиційного забезпечення інноваційного розвитку виробництва; перехід на інноваційний розвиток галузі, масове зростання інноваційної активності виробників.
Висновки з проведеного дослідження. До пріоритетних заходів, які мають бути враховані при розробці й реалізації стратегії інноваційного розвитку національної економіки необхідно віднести:
забезпечення умов для функціонування базисних інститутів економіки, що впливають на інституціональне середовище інноваційного розвитку; розробку програмних заходів державної інноваційної політики та оптимізація інструментарію галузевого й територіального регулювання;
забезпечення взаємодії держави, комерційних структур, виробників у формуванні й реалізації інноваційної політики; використання інструментів підтримки і стимулювання розвитку інновацій, формування й підтримки інноваційної інфраструктури, комунікацій, інформаційного забезпечення.
Для забезпечення подальшого розвитку аутсорсингу в Україні необхідно реалізувати комплекс заходів, спрямованих на створення відповідних інституціональних умов, зокрема: розробка законопроектів, що регламентують аутсорсинг; розвиток вітчизняних організацій за прикладом міжнародних Інституту аутсорсингу і Асоціації професіоналів у сфері аутсорсингу, в тому числі для прийняття компаніями міжнародних стандартів аутсорсингу (стандартів етики і практики бізнесу);
надання податкових пільг у сфері аутсорсингу НДДКР; підготовка фахівців з управління проектами аутсорсингу; створення ефективних і актуальних інформаційних баз даних і єдиного інформаційного простору аутсорсингу; розвиток державно-приватного партнерства у проведенні фундаментальних і галузевих розробок щодо перспективних напрямів науково-технічного прогресу; створення мережі дрібних і середніх інноваційних підприємств.
Література
1. Вольчик В. В. Институциональная и эволюционная экономика : учебное пособие / В.В. Вольчик. – Ростов н/Д: Изд-во ЮФУ, 2011. – 228 с.
2. Дементьєв В.В. Чому Україна не інноваційна держава: інституційний аналіз / В.В. Дементьєв, В.П. Вишневський // Економічна теорія. – 2011. – № 3. – С. 5-20.
3. Институциональные проблемы эффективного государства / Под ред. В.В. Дементьева, Р.М. Нуреева. – Донецк: ДонНТУ, 2011. – 372 с.
4. Маевский В. О взаимоотношении эволюционной теории и ортодоксии (концептуальний анализ) / В. Маевский // Вопросы экономики. – 2003. – № 11. – С. 4-14.
5. Макаров В. О применении метода эволюционной экономики / В. Макаров // Вопросы экономики. – 1997. – № 3. – С. 18-26.
6. Мельник О. Г. Формування методологічних підходів у дослідженнях інновацій та інноваційного розвитку / О.Г. Мельник // Актуальні проблеми економіки. – 2011. – № 6(120). – С. 18-25.
7. Нестеренко А. Современное состояние и основные проблемы институционально- эволюционной теории / А. Нестеренко // Вопросы экономики. – 1997. – № 3. – С. 42–57.
8. Нельсон Ричард Р. Эволюционная теория экономических изменений : пер. с англ. / Ричард Р.
Нельсон, Сидней Дж. Уинтер. – М. : Дело, 2002. – 536 с.
9. Полтерович В.М. Институциональные ловушки и экономические реформы / В.М. Полтерович // Экономика и математические методы. – 1999. – Т. 35, № 2. – С. 3–20.
10. Тарасевич В.Н. О синергетике инноваций / В.Н. Тарасевич // Бюлетень міжнародного нобелівського економічного форуму. – 2008. – № 1. – С. 224-232.
11. Denzau, A. Shared Mental Models: Ideologies and Institutions? / A. Denzau, D. North // Kyklos. – 1994. – Vol. 47. – № 1. – P. 3-31.
12. Hodgson G.M. The Approach of Institutional Economics / G.M. Hodgson // Journal of Economic Literature. – 1998. – Vol. 36. – № 1. – P. 166-192.
References
1. Volchik, V.V. (2011), Institutionalnaya i evolyutsionnaya economika [Institutional and evolutionary economics], YuFU, Rostov-on-Don, Russia.
2. Dementiev, V.V. and Vychnevskyi, B.P. (2011), “Why Ukraine the not innovative state: institutional analysis‖, Ekonomichna teoriia, no. 3, pp. 5-20.
3. Dementiev, V.V. and Nureyev, R.M. (eds.) (2011), Institutsionalnyye problemy effektivnogo gosudarstva [Institutional problems of effective state], DonNTU, Donetsk, Ukraine.
4. Mayevskiy, V. (2003), ―About interrelation of evolutional theory and orthodoxy (conceptual analysis)‖, Voprosy economiki, no. 11, pp. 4-14.
5. Makarov, V. (1997), ―Application of the method of evolutionary economics‖, Voprosy economiky, no.
3, pp.18-26.
6. Melnyk, O. (2011), ―Formation of methodological approaches in innovation research and innovation”, Aktualnі problemy ekonomiky, no. 6, pp. 18-25.
7. Nesterenko, A. (1997), ―Current state and main problems of institutional and evolutionary theory‖, Voprosi economiki, no. 3, pp. 42-57.
8. Nelson, R.R. and Winter, S.G. (2002), Evolutionay teoriy ekonomicheckikh izmenenii [An evolutionary theory of economic change], Delo, Moscow, Russia.
9. Polterovitch, V. (1999), ―Institutional traps and economic reforms‖, Economika i matematicheckiye metody, vol. 35, no. 2, pp. 3-20.
10.Tarasevich, V. (2008), ―About the synergy of innovation‖, Bulletin mizharodnoho nobelivskoho economichnoho forumu, no. 1, pp. 224-232.
11. Denzau, A. and North, D. (1994), ―Shared Mental Models: Ideologies and Institutions?‖, Kyklos, Vol. 47, no. 1, pp. 3-31.
12. Hodgson, G.M. (1998), ―The Approach of Institutional Economics‖, Journal of Economic Literature, Vol. 36. no. 1, pp. 166-192.
Рецензент : д-р. екон. наук, професор кафедри економіки Дніпропетровського державного аграрно-економічного університету О.В. Гончаренко