5. Kolot, A. (2008), ―On the problem of the development of the distributive relations‘ theory‖, Ukraine:
aspects of work, no. 8, pp. 3-12.
6. Kostiuk, I. and Kharko, V. (2012), ―Problems of the Socialization of Economic Development‖, Problemy ta perspektyvy rozvytku ekonomiky i pidpryiemnytstva ta komp‟iuternykh tekhnolohii v Ukraini : Zbirnyk tez za materialamy VIII naukovo–tekhnichnoi konferentsii naukovo–pedahohichnykh pratsivnykiv [Problems and prospects of the economics, entrepreneurship and computer technologies development in Ukraine: a collection of abstracts on the materials of the VIIth Scientific and Technical Conference of Scientific Pedagogical workers], (Lviv, March 26-31, 2012), Natsionalnyi universytet «Lvivska politekhnika», Instytut pidpryiemnytstva ta perspektyvnykh tekhnolohii, pp. 79–81.
7. Lutsenko, I. (2009), ―Socialization of the economy as a mechanism for the society‖, Economics and entrepreneurship: Scientific collection scientists and postgraduates, no. 23, pp. 3-9.
8. ―National encyclopedic service‖, available at: http://vocabulary.ru/dictionary/7/word/
socializacija#b_5. (access date October 30, 2017).
9. Popadynets, O. (2015), ―Socialization of the economy as a new paradigm of economic theory‖, Bulletin of the Economy of Transport and Industry, no. 49, pp. 228-231.
10. ―Sustainable Development Program of Ukraine: Ecology and Social Protection‖, available at:
http://www.esz.org.ua. (access date October 30, 2017).
11. ―About the Concept of Ukraine's Transition to Sustainable Development: Draft Resolution‖, available at: http://w1.c1.rada.gov.ua. (access date October 30, 2017).
12. Chukhno, A. (2005), ―New Economic Policy‖, Economy of Ukraine, no. 7, pp. 15-22.
13. Giddings, F. (1897), The Theory of Socialization: A Syllabus of Sociological Principles for the Use of College and University Classes, N. Y.; L.: MacMillan & Co., Ltd. XIV, 47 p.
14. Rio Declaration on Environment and Development, A / CONF.151 / 26, Resolution 1, Annex II, http://www.un-documents.net/rio-dec.htm (access date October 30, 2017).
Рецензент : д.е.н., професор Миколаївського національного аграрного університету Н.М. Сіренко
значною мірою забезпечує формування валового внутрішнього продукту, зайнятість населення, обіг капіталу та є базою для розвитку інших галузей економіки.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питанням оцінки й підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва приділяли увагу багато зарубіжних та вітчизняних учених. Різні аспекти ефективного розвитку сільськогосподарського виробництва розглядалися у працях:
В.Г. Андрійчука, О.М. Варченко, А.С. Даниленка, Я.С. Ларіної, А.М. Стельмащука, В.С. Уланчука, О.М. Шпичака та ін. Цими дослідниками розроблені теоретичні засади і науково-практичні рекомендації щодо ефективного розвитку сільськогосподарського виробництва.
Постановка завдання. Метою дослідження є розробка теоретичних, методологічних положень щодо визначення економічної сутності сільськогосподарського виробництва.
Виклад основного матеріалу дослідження. Проведені реформи в сільському господарстві створили сприятливі умови для функціонування нових прогресивних форм підприємницької діяльності. Виділено основні чинники впливу на ефективне функціонування фермерських господарств:
внутрішні фактори – це виробнича структура, технологія виробництва, ресурсне забезпечення, внутрішньо економічний механізм і результати виробництва; та зовнішні – ринковий механізм функціонування, ринкова інфраструктура, вертикальна та горизонтальна інтеграція, державний вплив та науково-технічний прогрес [1].
Ринкові умови господарювання, перетворення у сфері відносин власності, структурні зміни в економіці, які супроводжувалися значним спадом виробництва, вимагають пошуку нових резервів для покращення ситуації. Використання внутрішніх факторів збільшення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції, що є важливою умовою створення економічних резервів для сталого розвитку агропромислового комплексу в майбутньому, можливе при досягненні раціонального рівня розвитку матеріально-технічної бази.
Сучасні процеси економічної перебудови України свідчать, що серед багатьох проблем, які є найбільш гострими, суперечливими і потребують радикального вирішення, є проблеми пошуку дієвих засад розвитку агарного сектору та зокрема сільськогосподарських підприємств. Тому становлення, функціонування і фінансування нових організаційно-правових форм бізнесу в сільському господарстві варто розглядати не відокремлено, а в контексті соціально-економічних перетворень.
Вступ України до Світової організації торгівлі диктує вимогу підприємствам агропромислового комплексу і безпосередньо сільськогосподарським товаровиробникам виробляти конкурентоспроможну продукцію, що своєю чергою потребує поліпшення економічних відносин між останніми й іншими суб‘єктами ринку з урахуванням усіх їх особливостей. Зниження торговельних бар‘єрів загострить конкуренцію між вітчизняною й імпортованою продукцією як на внутрішньому, так і на зовнішніх продовольчих ринках.
Питання ефективності виробництва набуває надзвичайної вагомості для всіх підприємств незалежно від виду діяльності, особливо це стосується аграріїв. Для того щоб визначити економічну ефективність виробництва в сільському господарстві, потрібно не лише обчислити одержаний результат, а також зіставити його із затратами живої праці та засобів виробництва.
На думку більшості науковців, основоположником теорії економічної ефективності слід вважати А. Сміта, ідеї якого з часом розвинули Д. Ріккардо, К. Маркс та інші економісти.
Ефективність є основною характеристикою діяльності та ключовим поняттям економічної науки, її широко використовують у назвах публікацій, конференцій, тренінгів та ін. Класичне ж визначення ефективності, запропоноване К. Марксом, згідно з яким мінімальне авансування капіталу має призводити до максимальної додаткової вартості, не відображає змісту та сучасної сутності ефективності [2].
Значну увагу категорії «ефективність» приділяли представники неокласичної школи, які розглядала її як процес результативності. Представники цієї школи Й. Шумпетер і В. Паретто [3], визначали ефективність через відношення витрат і результатів. Частково поділяв їхні погляди Д. Рікардо [4], який у своїх працях вживав термін «ефективність» у значенні відношення одержаного результату до певного виду витрат, але класик не розглядав усіх витрат, що впливають на ефективність діяльності. У своїх наукових дослідженнях він першим спробував оцінити ефективність використання капіталу. Д. Рікардо стверджував, що чим менш довговічний капітал, тим більше потрібно затрачати праці для збереження його початкової ефективності.
Всесвітньо відомі дослідники К. Макконнелл і С. Брю зазначають, що проблема ефективності виробництва охоплює систему «витрати – випуск», що свідчить про розгляд поняття "ефективність" у значенні результативності. Автори зазначають, що це визначення характеризує зв‘язок між кількістю одиниць обмежених ресурсів, які використовуються в процесі виробництва, та одержаною в результаті кількістю продукту. Більша кількість продукту, отриманого за даного обсягу витрат, свідчить про підвищення ефективності, відповідно менший обсяг продукту вказує на зниження ефективності [5].
Американський економіст Х. Лібенштайн увів у економічний обсяг X-ефективність – концепцію ефективності функціонування підприємства. Діяльність підприємства вважають Х-ефективною, якщо воно виробляє (реалізує) за наявної величини ресурсів і найкращої з доступних технологій максимально можливу кількість продукції [6].
Вільям Стенлі Джевонс був першим, хто визначив виробничу функцію як співвідношення між двома змінними – обсягом продукції і величиною витрат праці – та залучив її для пояснення природи доходів. Він використав цю функцію, щоб пояснити процес формування доходів, не пов‘язаний з теорією зростання. Лише наприкінці 20-х pp. минулого століття дослідники П. Дуглас і Ч. Кобб за допомогою граничного аналізу сформулювали виробничу функцію, за допомогою якої пояснювали питання ефективності використання факторів виробництва й економічного зростання Ця функція відображає і пояснює процес взаємозамінювання праці та капіталу, величину впливу різних факторів на обсяги виробництва на основі припущення, що прибутки і витрати залишаються незмінними [7].
Вагомий внесок у розвиток категорії ефективності належить зарубіжним ученим-економістам – Г. Емерсону, Т. Пітерсу, Ф. Тейлору, Р. Уотермену, Дж. Харрінгтону, А. Файолю, Г. Форду, які були одностайні в тому, що з погляду управлінців ефективність є найважливішою характеристикою роботи підприємства [8]. Поняття «ефективність» як самостійну економічну категорію вони не досліджували, а лише використовували цей термін як результативність процесу управління. Загалом, в основу визначення неокласиками питань, пов‘язаних з економічним зростанням, покладено ідею оптимальності ринкової системи як окремого організму, що використовує фактори виробництва в повному обсязі, тому немає сенсу втручання держави в цей процес.
У цілому в зарубіжній науковій літературі поняття "економічна ефективність" пов‘язано з альтернативним вибором ресурсів для використання у процесі виробництва. Отже, за цих умов ефективність варто розглядати як співвідношення того, що підприємство виробляє, і того, що воно могло б виробити, використовуючи залучені ресурси та знання. У цьому випадку альтернативою є вибір різних варіантів роботи, а основою оцінки економічної ефективності – порівняння одержаного та упущеного прибутку. Останній є тим видом діяльності, від якого підприємству, зважаючи на різні причини, довелося відмовитись на користь прибутку, якого було досягнуто.
Радянські вчені вперше почали використовувати поняття економічної ефективності в 20-х рр. ХХ ст., але до розгляду цього питання науковці повернулися лише в 60-ті рр., коли ефективність стала основним критерієм діяльності сільськогосподарських підприємств. Зі зниженням темпів економічного зростання в СРСР аспекти, пов‘язані з управлінням ефективністю, набували ваги та актуальності, тому в наукових колах вони формували окрему галузь дослідження. Російський економіст В. Медведєв [9] стверджує, що жодна з економічних категорій не може бути повністю висвітлена без урахування її зв‘язку з економічною ефективністю виробництва.
Л. Абалкін [10] вважає, що ефективність виробництва означає не що інше, як одержання певного результату на одиницю використаних ресурсів. Цей підхід враховує всі складові виробництва і теоретично є придатним для визначення рівня ефективності будь-якого його виду. Визначення поняття «ефективність» є багатогранним і різнобічним залежно від напряму використання та періоду, в якому відбувався процес його дослідження, а єдиною спільною рисою, що використовувалася у процесі його визначення, є досягнення максимального прибутку. Тому можна стверджувати, що ефективність виробництва характеризує віддачу та результативність, вона відображає не лише приріст обсягів виробництва, а й те, яким чином досягається це збільшення, тобто показує стан економічного зростання.
Як і інші найбільш загальні дефініції економічної науки, категорія ефективності постійно розвивається, а її зміст частково змінюється й ускладнюється. Міжнародний стандарт управління ІSO:
9000:2000 [11] трактує ефективність за її класичним визначенням, як співвідношення між досягнутим результатом і використаними ресурсами, та свідчить про ресурсний підхід до визначення даної категорії.
Дослідник С. Князєв вважає вихідною методологічною основою у визначенні та дослідженні категорії ефективності узагальнене трактування поняття «ефективність суспільного виробництва».
Незважаючи на велику кількість теоретичних розробок з цього питання, сучасна економічна теорія не пропонує однозначного тлумачення сутності та змісту даної категорії, а тим більше – єдиних критеріїв, за якими можливе кількісне її визначення. Найбільш загальним підходом до визначення сутності ефективності розвитку суспільного виробництва є залежність між витратами факторів виробництва і величиною випуску продукції, тобто порівняння витрат і результатів. Іншим важливим напрямом визначення ефективності постає трактування цієї категорії через вірогідність досягнення накреслених цілей. Тут ефективність розглядається як властивість, притаманна цілеспрямованим системам, що виявляється в процесі їх функціонування для досягнення конкретної мети [12].
Дослідниця Г. Савицька поділяє думку С. Князєва і розглядає економічну ефективність господарської діяльності як співвідношення одержаного результату (ефекту) та витрат або ресурсів, що зумовили досягнення даного результату. Можливі три варіанти зміни цього співвідношення – зростання, стабілізація і зниження. У першому випадку додатковий ефект перевищує додаткові витрати, ефективність зростає і вкладені засоби забезпечують розширене відтворення; у другому – ефективність залишилася сталою і можливе лише просте відтворення; у третьому варіанті додатковий ефект менше додаткових витрат, а це означає, що інтенсифікація здійснюється неефективно [13, с.
57].
На думку Н. Савенко, С. Мочерного та інших науковців, ефективність сільського господарства слід розглядати як результативність господарської та фінансової діяльності суб'єктів господарювання, здатних забезпечувати високі показники продуктивності праці, зниження фондовіддачі та собівартості, підвищення рентабельності, врожайності сільськогосподарських культур та ін. [14; 15, с. 127]. Цю думку поділяють багато економістів та аналітиків. Наприклад, Т. Хачатуров [16] зазначає, що економічна ефективність – це відносна величина відношення ефекту до необхідних для його одержання витрат.
У результаті детального аналізу теоретичних розробок вітчизняних і зарубіжних учених Г. Черевко дійшов висновку, що категорія ефективності, як і кожна з її форм і будь-яка інша економічна категорія, має дві сторони – якісну та кількісну. Відповідно якісна характеристика ефективності відображає економічні відносини між виробниками з приводу економії затрат праці, а кількісна – співвідношення одержаного ефекту з використаними для його одержання ресурсами. В останньому випадку критерій ефективності можна визначити двояко: як принцип максимально корисного і як принцип мінімальних витрат.
Ефективність виробництва має відображати не лише величину витрат і доходів, але і процес відтворення, а саме відносини між об‘єктами господарювання та ринковою інфраструктурою. Варто погодитися з думкою В. Свободіна, який стверджує, що ефективність галузей сільського господарства залежить від системи забезпеченості умов розширеного відтворення і від виробництва необхідного продовольства та сировини для промисловості [17].
Як стверджує В. Мамутов, великі сільськогосподарські підприємства на землях, що знаходяться у державній власності, навіть за не надто сприятливих умов можуть ефективно господарювати [18].
Ефективність функціонування сільського господарства постає важливим фактором, що визначає його життєздатність і перспективи розвитку. Це дуже важливо в сучасних умовах глобалізації економічних процесів і підвищення рівня конкуренції на світовому ринку. Тому актуальним завданням є визначення надійних кількісних оцінок показників ефективності економіки і аналіз тенденції їх зміни.
Вітчизняні дослідники В. Нелеп, В.Г. Андрійчук, Н.І. Хорунжий та ін. вважають, що ефективність сільськогосподарського виробництва виражається у всебічному використанні всіх факторів виробництва – земельних і трудових ресурсів, матеріально-технічних засобів [19, с. 392]. Схожої думки дотримується і О. Рац, вважаючи, що ефективність функціонування підприємства є комплексною характеристикою, яка відображає не лише ступінь використання ресурсів, а й спроможність досягти поставлених цілей [20].
В. Тарасова [21], А. Клименко [22] під терміном «ефективність» відображають співвідношення результатів і витрат.
Таким чином, у всіх наведених визначеннях простежується загальна позиція – одержання найбільшої кількості продукції за найменших витрат. Економічний ефект від господарської діяльності суб‘єктів – це окремий результат, який одержали в процесі виробництва за умови відповідності його цілям і завданням господарської діяльності.
Однак, відповідно до такого підходу визначення «ефективне виробництво» ще не означає, що воно є найдоцільнішим з урахуванням оптимальності величини витрат і соціальної корисності продукту. Адже результатом може бути товар, що не відповідає якості та суспільним потребам або ж його виробництво чинить негативний вплив на екологію, тому таке виробництво назвати ефективним не можна. Отже, на наш погляд, оцінюючи ефективність будь-якої галузі сільськогосподарського виробництва, передусім варто брати до уваги кінцевий результат, з якою метою здійснюється виробництво, а це відповідно вимагає визначення конкретних критеріїв ефективності.
Результатом або наслідком здійснюваних у сільськогосподарському виробництві заходів є ефект, який характеризується збільшенням урожайності сільськогосподарських культур. За ефектом не роблять висновків про доцільність діяльності, адже він не показує вигідність здійсненої роботи, або навпаки. Після зіставлення ефекту з витратами на його досягнення й визначають економічну ефективність.
Дослідник А. Клименко визначає ефективність як економічну категорію, де ресурси постають в певному обсязі за їх первісною вартістю, або частиною їх вартості у формі виробничих витрат. Якщо при цьому врахувати, що результати виробництва не лише є різноманітними, але й можуть бути відображені в різних формах (вартісній, натуральній, соціальній), то стає очевидною потреба ідентифікації категорії ефективності відповідно до тих аспектів діяльності підприємства, які важливо проаналізувати й оцінити [22].
Науковець О. Воронін зазначає, що головною метою економічного розвитку в Україні є підвищення економічної ефективності виробництва, що сприяє збільшенню національного багатства й зростанню рівня життя кожного члена суспільства. Узагальнений показник економічної ефективності виробництва, на його думку, доцільно враховувати в обґрунтуванні збільшення прожиткового мінімуму [23].
Найважливішим комплексним показником (критерієм) фінансової оцінки адекватно тій, що відображає економічну ефективність функціонування підприємства, характеристикою надійності та стійкості в зарубіжній практиці є вартість підприємства. На противагу у вітчизняній практиці
вважається, що ефективність діяльності будь-якого підприємства, в тому числі й агропромислового, полягає в максимізації прибутку.
У західній економічній літературі економічну ефективність розглядають як складну і багатогранну категорію, яка характеризує: відношення між витратами ресурсів і обсягом товарів та послуг, які виробляють з цих ресурсів; максимальний обсяг виробництва товарів і послуг з використанням мінімальної вартості ресурсів; виробництво товарів певної вартості за найменших витрат ресурсів; отримання максимуму з доступних для людини обмежених ресурсів; відношення цінності результату до цінності витрат та ін.
Отже, обґрунтованим буде висновок, що в основі теоретичних розробок західної економічної думки лежить мінімізація витрат виробничих ресурсів, за якої досягають максимального обсягу виробництва продукції.
Ефективність – це форма виробничих відносин, яка відображає відношення одержаних результатів і витрат для одержання, які можуть бути відображені за їх первісною вартістю або її частиною у формі виробничих витрат. Як зазначалося вище, у сільськогосподарському виробництві результати можуть бути представлені в натуральній, вартісній, соціальній формах, тому необхідно розрізняти ефективність відповідно до видів діяльності господарства.
Як економічна категорія ефективність виробництва пов‘язана з необхідністю повнішого задоволення матеріальних і культурних потреб громадян. З урахуванням цього збільшення обсягів сукупного продукту та національного доходу розглядається як результат підвищення ефективності суспільного виробництва за найменших витрат на одиницю продукції.
Таким чином, ефективність виробництва характеризує рівень досягнення основних цілей, які визначаються системою економічних законів щодо суспільного відтворення. Процес виробництва складається із технологічної, економічної та соціальної підсистем, що характеризується сукупністю показників, які визначають ефективність цієї системи.
Нині набула поширення думка, згідно з якою для поглибленого вивчення економічної категорії ефективності її можна поділити на кілька взаємодоповнюючих видів, які разом утворюють єдине ціле:
виробничо-економічна; соціально-економічна; еколого-економічна.
Ці види ефективності, характеризуючи підсистеми єдиного процесу, взаємопов‘язані. Так, величина показника виробничо-економічної ефективності великою мірою залежить від рівня забезпеченості та ступеня використання основних засобів, що визначається рівнем інтенсифікації та матеріальної заінтересованості працівників у результатах праці як відображення соціально- економічної ефективності.
Комплекс показників виробничо-економічної ефективності характеризує стан продуктивних сил у процесі виробництва та є основою виробничої підсистеми, яка представляє сукупність ґрунтово- кліматичних умов, технічної бази, технології та організації виробництва, взаємодія яких забезпечує виробництво продукції за певних витрат.
Водночас, більшість дослідників при визначенні ефективності виділяє лише два її види:
економічну та соціальну. Економічна ефективність визначається порівнянням одержаного ефекту (результату) як із використаними ресурсами, так із витратами. Це є необхідним, оскільки результати виробництва зумовлені як витратами, так і загальним обсягом ресурсів, залучених у виробничий процес. Соціальна ефективність розвитку сільськогосподарського виробництва виявляється насамперед у тому, що створюються привабливі умови для відтворення робочої сили та підвищується добробут населення.
Зазначимо, що існує два підходи до оцінки економічної ефективності – ресурсний і витратний. У загальному вигляді показник економічної ефективності характеризується співвідношенням величини економічного результату і величини ресурсів або витрат. Ефективність можна розглядати на макрорівні, тобто в масштабах господарського комплексу країни, і на мікрорівні – в межах окремого підприємства і т.д. У сільському господарстві можна виділити кілька взаємозалежних видів ефективності: національногосподарську; галузеву (сільськогосподарського виробництва); окремих сільськогосподарських підприємств; окремих галузей сільського господарства;
внутрішньогосподарських підрозділів; окремих господарських заходів (зоотехнічних, агротехнічних, ветеринарних, економічних, організаційних і т.д.).
Сільськогосподарська економічна ефективність передбачає одержання найбільшої кількості продукції з одиниці площі за мінімальних затрат живої й уречевленої праці. У сучасних умовах обмеженості ресурсного потенціалу максимальну величину ефекту досягають при фіксованому обсязі ресурсів чи наперед заданій величині ефекту за найменших витрат ресурсів.
Економічна оцінка аграрного виробництва виступає критерієм ефективності господарювання. Ця ознака залежить від величини виробництва споживних вартостей за мінімальних витрат і раціональному використанні ресурсів, тому що споживання є основним і заключним етапом виробництва, і лише тепер можна робити висновки про доцільність виробничої діяльності. Головним критерієм економічної ефективності сільськогосподарського виробництва має бути величина національного доходу та його збільшення при найменших матеріальних витратах.
Підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва забезпечує зростання доходів господарств, що є основою розширення виробництва та його вдосконалення, підвищення матеріального добробуту і поліпшення соціально-побутових умов працівників. Ефективність сільськогосподарського виробництва полягає в тому, щоб на кожну одиницю витрат – матеріальних, трудових і фінансових – досягти значного збільшення обсягу виробництва товарів, необхідних для задоволення матеріальних потреб людини.
Одержаний результат як наслідок дій, виконаних підприємством, визначає його напрям діяльності в процесі господарювання, є індикатором кращого варіанта розвитку з метою досягнення найвищого ефекту. Результативність виступає необхідною умовою та складовою частиною ефективності діяльності сільськогосподарського підприємства. Основним результатом функціонування будь-якого підприємства є прибуток, одержаний в умовах динамічної ринкової невизначеності як винагорода за ризик і вибір найбільш вдалого варіанта організації діяльності.
Значний спад виробництва та ріст цін на матеріально-технічні ресурси негативно позначаються на показниках економічної ефективності. Підвищення урожайності впливає не тільки на збільшення валового збору, а й на економічну ефективність виробництва в цілому: продуктивність праці, собівартість, а, отже, і на рентабельність. Ріст урожайності, як правило, пов‘язаний з додатковими трудовими і матеріальними витратами.
Для стабілізації аграрного виробництва та підвищення його ефективності необхідно за допомогою прямих і непрямих важелів державного регулювання забезпечити формування достатньо високого рівня конкурентоспроможності сільськогосподарського виробництва. Державна підтримка має на меті досягнення стабільних темпів розвитку шляхом забезпечення відтворювального рівня галузевої прибутковості. Відсутнє однозначне тлумачення даного визначення, але в результаті проведених досліджень зроблено висновок, що державна підтримка сільського господарства – це комплекс законодавчо та організаційно визначених довгострокових бюджетних заходів, що об‘єктивно необхідні для формування сприятливого конкурентного середовища розвитку галузі як запоруки продовольчої безпеки [24].
Для подолання сучасної проблеми ведення недостатньо ефективної аграрної політики, пов‘язаної з дефіцитом коштів у бюджеті країни на соціальні витрати, повільним становленням сільського самоврядування, віддаленості селян від ринків збуту сільськогосподарської продукції, обмеженістю доступу до матеріально-технічних, фінансових та інформаційних ресурсів необхідно значно посилити державний вплив, зокрема стимулювання інвестиційно-інноваційного розвитку.
Висновки з проведеного дослідження. Основою подальшого розвитку сільського господарства і збільшення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції є високоефективне використання земельних ресурсів і підвищення їх продуктивності. В умовах, коли земельні фонди обмежені, а потреби населення в сільськогосподарській продукції постійно зростають, підвищення економічної ефективності використання земель сільськогосподарського призначення є одним із пріоритетних завдань.
Процес формування ефективності сільськогосподарського виробництва характеризується комплексністю, оскільки охоплює складові елементи процесу суспільного відтворення: виробництво, обмін, розподіл і споживання. Низький рівень економічної ефективності показує відсутність взаємодії структурних частин агропромислової інтеграції, що можна пояснити відособленим характером розвитку кожної ланки. Реалізація прийнятої в Україні аграрної політики не забезпечила формування ефективних економічних міжгалузевих відносин, призвівши до спаду виробництва, різкого погіршення фінансово-економічних показників діяльності аграрних товаровиробників незалежно від обраної ними форми власності та господарювання.
Ефективність пов‘язана з порушеннями ресурсних пропорцій, раціональним рівнем забезпеченості засобами виробництва, співвідношенням темпів зростання основних економічних показників господарювання. При розгляді ефективності виробництва слід враховувати, що причинно- наслідкові зв‘язки діють не тільки усередині підприємства, але і між окремими учасниками процесу інтеграції. Недотримання паритету цін на споживчому ринку викликає відчутні диспропорції і розбалансованість економіки в цілому та стримує розвиток аграрної сфери, блокує розкриття потенціалу агропромислової інтеграції як на рівні країни, так і в регіонах.
Отже, економічну категорію «ефективність» можна характеризувати як складну та багатогранну, яка відображає комплекс умов функціонування продуктивних сил виробничих відносин у сільському господарстві. Категорія «економічна ефективність сільськогосподарського виробництва» відображає умови здійснення діяльності, які забезпечують одержання якісної та конкурентоспроможної продукції в обсягах, необхідних суспільству, стійкий фінансовий стан товаровиробників і ведення розширеного відтворення за раціонального використання виробничих ресурсів.