Образ Гамлета

Гамлет — один із найцікавіших і найскладніших образів світової літератури — є й одним із найулюбленіших її героїв. Навіть більше — завдяки Шекспірові Гамлет сприймається не як персонаж старовинної трагедії, а як жива людина, добре знайома численним читачам і глядачам.

Та насправді зрозуміти цього близького ба- гатьом героя не так просто. У ньому, як і в усій п’єсі, є немало прихованого, загадково- го, незрозумілого. Недаремно так по-різному його сприймають: для одних Гамлет — лю- дина слабкодуха, яка весь час поринає в сумніви, вагається замість того, щоб діяти;

для інших — втілення мужності й шляхет- ності, борець за добро і честь. Причина цьо- го — одвічна для людини ситуація вибору, у якій герой Шекспіра перебуває упродовж усієї сценічної дії.

Нерішучість героя спантеличує багатьох.

До чого ставити нерозв’язні питання, якщо під рукою є шпага? Та людина не знає, звід- ки приходять видіння, ким вони послані:

Сава Бродський. Ілюстрація до трагедії «Гамлет». 1980 р.

світлими або темними силами. Раптом за тінню батька ховається якийсь морок, що хоче викрасти душу?

Питання, які мучать принца, занадто складні, майже за межею ро- зуміння людини, тож оточення схильне бачити в героєві божевільного.

Гамлет радо погоджується на цю роль, оскільки говорити правду — це привілей юродивих і філософів.

Якби Гамлет переслідував особисті цілі, він розправився б із Клавді- єм і повернув собі прес тол. Але він мислитель і гуманіст, стурбований загальним благом, і відчуває себе відповідальним за всіх. Це завдання непосильне навіть для наймогутнішої людини, і тому Гамлет відступає перед ним, занурюючись у роздуми і глибину свого відчаю.

Та під машкарою скептицизму й песимізму данського принца хо- вається чуйне гаряче серце. Як засвідчує його ставлення до Гора- ціо, Гамлет здатний до вірної дружби; він по-справжньому любив Офелію, і розпач, з яким він кидається на її труну, глибоко щирий;

у його ставленні до матері відчутні риси зворушливої синової ніжнос- ті; він делікатний з Лаертом, у якого щиро просить вибачення; останні слова його — вітання Фортінбрасу, якому він заповідає престол заради блага своєї батьківщини. Піклуючись про своє добре ім’я, Гамлет перед смертю доручає Гораціо повідати всім правду про нього.

Саме завдяки цьому, висловлюючи виняткової глибини думки, Гам- лет постає у трагедії не філософським символом, не гаслом ідей самого Шекспіра або його епохи, а конкретною особою, слова якої, виражаючи її особисті переживання, набувають через це особливої переконливості.

Шекспірівський Гамлет уособлює вічний пошук істини, він намагаєть- ся осмислити світ і себе у світі. Це перший такого типу герой у світовій літературі.

Якщо маєте змогу, прочитайте монолог Гамлета в оригіналі. Прочитайте переклад, здійснений Григорієм Кочуром.

* * *

To be, or not to be, that is the question:

Whether ‘tis nobler in the mind to suffer The slings and arrows of outrageous fortune, Or to take arms against a sea of troubles, And by opposing, end them? To die: to sleep;

No more; and by a sleep to say we end

The heart-ache and the thousand natural shocks That flesh is heir to, ’tis a consummation

Devoutly to be wish’d. To die, to sleep;

To sleep: perchance to dream: ay, there’s the rub;

For in that sleep of death what dreams may come ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

49 Відродження в Англії. Шекспір. «Гамлет»

When we have shuffled off this mortal coil, Must give us pause: there’s the respect That makes calamity of so long life;

For who would bear the whips and scorns of time, The oppressor’s wrong, the proud man’s contumely, The pangs of despised love, the law’s delay,

The insolence of office and the spurns That patient merit of the unworthy takes, When he himself might his quietus make With a bare bodkin? who would fardels bear, To grunt and sweat under a weary life, But that the dread of something after death, The undiscover’d country from whose bourn No traveller returns, puzzles the will

And makes us rather bear those ills we have Than fly to others that we know not of?

Thus conscience does make cowards of us all;

And thus the native hue of resolution

Is sicklied o’er with the pale cast of thought, And enterprises of great pith and moment With this regard their currents turn awry, And lose the name of action. — Soft you now!

The fair Ophelia! Nymph, in thy orisons Be all my sins remember’d.

* * *

Бути чи не бути — ось питання.

В чім більше гідності: терпіти мовчки Важкі удари навісної долі

Чи стати збройно проти моря мук І край покласти їм борнею?

Вмерти — заснуть, не більш.

І знати, що скінчиться

Сердечний біль і тисячі турбот, Які судились тілу. Цей кінець

Жаданий був би кожному. Померти — Заснути. Може, й бачити сновиддя?

У цьому й перепона. Що приснитись Нам може у смертельнім сні, коли Вантаж земної суєти ми скинем?

Оце єдине спонукає зносить Усі нещастя довгого життя;

Інакше — хто ж би стерпів глум часу, Ярмо гнобителів, пиху зухвальців, Зневажену любов, суди неправі,

Нахабство влади, причіпки й знущання, Що гідний зазнає від недостойних, — Хто б це терпів, коли удар кинджала Усе кінчає? Хто б це став потіти, Вгинаючись під тягарем життєвим, Якби не страх перед незнаним чимось У тій незвіданій країні, звідки

Ще не вертався жоден подорожній?

Миритись легше нам з відомим лихом, Аніж до невідомого спішити;

Так роздум робить боягузів з нас, Рішучості природжений рум’янець Блідою барвою вкриває думка, І збочує величний намір кожен, Імення вчинку тратячи. Та досить!

Офеліє! В своїй молитві, німфо, Згадай мої гріхи.

Переклад Григорія Кочура

1. Розкажіть про сюжет трагедії «Гамлет». Чи є він оригінальним у світо- вій літературі, чи має певну літературну історію?

2. Порівняйте, чим п’єса «Гамлет» Шекспіра схожа на давньогрецьку тра-