Хворий, без надій на майбутнє, поет напере- кір усьому залишався життєрадісним і світлим.
Старість і хвороба не здолали його оптимізму.
Незважаючи на всі випробування, він зберіг лю- бов до життя і людей, а також віру в торжество добра і справедливості.
Свій останній цикл віршів «Прощай, моя фантазіє!» Вітмен створив у 1891 році. Тоді ж поет устиг внести зміни в останнє прижиттєве видання книги «Листя трави».
Лише через півстоліття слава Вітмена ви- йшла далеко за межі невеликих літератур- них гуртків і поширилась у широких колах шанувальників як в Америці, так і в усьому світі.
91 Розвиток романтизму в США
бачили у трави листя? То, можливо, ви просто погано вдивлялися у приро- ду, не зливалися з нею так, щоб і самому стати лише листком трави? Адже листя трави — це реальність «трансцендентна».
ГОЛОВНІ ТЕМИ ПОЕЗІЇ ВОЛТА ВІТМЕНА
Звичайно, і набирати, і видавати таку книжку поетові довелося осо- бисто (тут стали в пригоді робочі навички, отримані в юності). У липні 1855 року Вітмен виготовив 800 її примірників. На зеленій палітурці іме- ні автора не було зазначено, тільки зображено листя і стеблинки трави.
Найбільший за обсягом твір був без назви і починався так:
Себе я прославляю, себе я оспівую, I те, що приймаю я, приймете й ви, Бо кожен атом, котрий належить мені, так само належить вам.
Тут і далі переклад Леся Герасимчука
Лише в сьомому виданні (1881) ця поема отримала назву, під якою перевидається й нині:
«Пісня про себе».
Збірку «Листя трави», головну працю свого життя, Вітмен називав не «моя книга», а «на- ша». Ця книжка про Людину у її найкращому й найповнішому втіленні. Здається, немає в людському житті нічого, що не ввійшло б до вітменівського космосу: душа і тіло, молодість і старість, сумніви і безмежна віра, любов, страж- дання, щастя, пошук, праця — все це ввібрала головна книжка поета.
У поезії Вітмена втілено найбільш рево- люційні прагнення епохи. Своє завдання поет убачав у створенні справжнього національного епосу, що вміщує повну картину дійсності, пере- дає відчуття причетності до всього, що відбува- ється під американським небом і навіть більше — у Всесвіті.
Критика застарілих цін- ностей життя
Поет-пророк, що прийшов на землю
Сенс людського буття
Проголошення єдності, рівності, братерства всіх людей
Любов до всього живого
Самуель Холлієр.
Волт Вітмен. 1854 р.
Цей малюнок було вміщено до книги «Листя трави»
Ідея злиття індивідуального буття з космосом найяскравіше втілена в «Пісні про себе» — одній із кращих поем збірки. Поема відкривається ліричним зачином: із незатишних запилюжених кімнат герой біжить на берег річки, де скидає з себе одяг — важкий тягар умовностей і незмін- них правил. Йому дихається легко й привільно, розчинившись у природі, він почувається щасливим. Він відчуває прагнення до гармонії навіть у найменший часточці всього живого.
Людина, законне й кохане дитя природи, у поемі досконала й прекрас- на. То навіщо вона має комусь підкорятися? Поет замислюється над пи- танням: чим гірший за грецьких богів пожежник, який бореться з вогнем?
А хіба не Богородиця — дружина машиніста з немовлям біля грудей?..
У поемі розкриваються поняття життя і смерті, кохання й щастя. Герой відкриває для себе світ, слухаючи досконалий і мудрий голос природи:
«Я виходжу до тривкого і суттєвого від паростка великого чи малого».
Уночі він іде на побачення зі Всесвітом і чує, як шепочуться зорі на небосхилі про каламутний ставок в осінньому лісі, про місяць, що спускається по крутосхилах шелесткого смеркання. Він освідчується у коханні землі, звертається до моря.
Заради втілення своїх творчих задумів Вітмен докорінно перебудував традиційну поетичну систему, увів вільний вірш і ритм, що передає рух самого життя.
Теорія літератури
Верлібр — вільний вірш без рими, з рядками різної довжини. Вільний вірш (верлібр) стоїть на межі вірша й прози. У ньому відсутні рима та постійний розмір, рядки різняться кількістю складів, а строфи — кіль- кістю рядків.
Поезії Вітмена іноді називають «словесними ораторіями». Кожен рядок його вірша становить смислову одиницю, а складний ритмічний малюнок органічно пов’язаний зі змістом твору:
Повітрям я відлітаю,
я махаю своїм білим волоссям сонцю, що тікає, Я заповідаю себе землі,
Щоб прорости травою, яку люблю,
Як я вам буду знов потрібний, шукайте мене під підошвами своїх черевиків.
Попри піднесеність мовлення Вітмена, іноді виникає оманливе вра- ження, що це не вірші, а бурхливий мовний потік.
Для Вітмена характерна любов до астрономічних чисел — мільйо- нів, квінтильйонів, мільярдів, тому що кожну людину, найменшу річ він бачив на тлі «міжзоряних пустот». Поет усвідомлював себе у багато- віковому колообігу матерії, почуваючи за плечима всіх своїх предків, починаючи з доісторичних. Звідси відчуття, що за ним мільйони віків і такі ж мільйони віків у нього попереду.
93 Розвиток романтизму в США
«Листя трави» можна назвати найвідвертішою й найповнішою біографією Вітмена. Поет почав писати свою «горду пісню» замолоду й продо- вжував усе життя, за будь-яких обставин. І його книга поступово виростала у «портрет людини нового часу». Упродовж майже чотирьох деся- тиліть Вітмен перебував незмінно вірним своїй книзі не тому, що будував поетичний мавзолей для себе. Ця самовіддана праця стала супутником і дзеркалом його життя, вищу мету якого поет убачав у збереженні своїх ідеалів і в невпинній творчій діяльності, спрямованій на їхнє втілення.
Ліричний герой збірки «Листя трави»
Як же сталося, що автор поетичної збірки, яку так різко критикували, врешті став улюбленим письменником американців і національним пое- том Америки? Справа, звичайно, не в її оригінальній назві, не в зеленій палітурці з листям та стеблинами, а в особі ліричного героя. Поступово цей герой прибрав ім’я автора, його характерні риси. Пересічний амери- канець Волт Вітмен перетворився на символ своєї країни.
Це унікальне явище світової літератури, коли оригінальний поет, проте пересічна людина, змальовує в сотнях рядків свій гіперболізований портрет, з якого постає портрет епохи й цілої нації:
Волт Вітмен, космос, Манхеттена син,
Буйний, дорідний, чуттєвий, їсть, п’є і народжує,
Не сентиментальний, не ставить себе над чоловіками чи жінками чи осторонь їх,
Однаково сором’язливий та безсоромний.
Геть замки з дверей! Геть з одвірків і двері самі!
Хто зневажає іншого, той зневажає мене,
І все, що зроблено й мовлено, повертається врешті до мене.
Крізь мене натхнення, наростаючи, рине бурхливо, крізь мене — потік одкровення.
Я називаю пароль одвічний, я знак даю — демократія, Клянусь, я не прийму нічого, що порівну всім не припало б!
Ліричний герой «Листя трави» відрізняється від розчарованих, самот- ніх, заглиблених у власні переживання героїв, типових для романтизму.
Вітмен змальовує свого героя в усій повноті буття не лише приватного, а й суспільного та політичного. Поет, глибоко зацікавлений життям сучасників, усвідомлює власну причетність до подій епохи, відчуває себе краплиною бурхливого «океану натовпу».
ВИСОКА ПОЛИЧКА
Улюблене слово Вітмена — ідентичність (однаковість, тотожність). Хоч куди б він глянув — усюди бачить близьку спорідненість речей.
Щомиті перевтілюється він у все нових і нових людей, цим утверджуючи свою з ними рівність. Увесь світ — продовження самого поета, усюди — його двійники.
Саме в цьому осмисленні себе як частки спільноти і відходить поет від романтичної кон- цепції особистості.
У поемі постає новий ліричний герой — узагальнена людина-американець, що мужньо і прос то поводиться й так само розмовляє, звичай- на людина у своїй природній суті.
У ліричного героя поеми багато облич. Він і загнаний раб, і житель лісів, і старий арти- лерист, і заплакана вдова, і річковик, і фермер.
Разом з ними він учиться зустрічати обличчям ніч, бурі, голод, лихо, удари, як їх зустрічають дерева й тварини.
І щодня, щогодини, щомиті ліричний герой скрізь бачить Бога: на обличчях чоловіків і жінок, на своєму обличчі. Вустами ліричного героя поет стверджує божественну природу людини.
Пісня про себе 1.
Себе я прославляю, себе я оспівую, I те, що приймаю я, приймете й ви, Бо кожен атом, котрий належить мені, так само належить вам.
Я тиняюся, шукаючи свою душу, На дозвіллі тиняюся влітку, нахиляюся й розглядаю стебло травинки.
Мій язик, кожен атом моєї крові складається з цього ґрунту, з цього повітря;
Народжений тут від батьків, зароджених тут батьками, котрі так
само тут народилися, Я, тридцятисемирічний,
без жодної хворості, розпочинаю
I сподіваюся не урватися аж до смерті.
Вірування та вчення, всіма облишені,
Ви відступили убік — але й ви добрі на місці своєму, і вас не забуто, —
Я прихищаю всі — правильні й хибні, я дозволяю стверджувати речі
щонайризикованіші:
Хай промовляє природа без перешкод з первісною силою.
ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ
«Ці люди — я. Я відчуваю їх, вони мої, — говорив поет. — У мене є один цент ральний образ — спільна людська особистість, типізована через мене самого. Але моя книжка змушує кожного читача стати головною дійовою особою, яка переживає кожен рядок»
(Волт Вітмен).
95 Розвиток романтизму в США
21.
Я — поет Тіла і я — поет Душі,
Зі мною всі насолоди раю та всі болі пекла зі мною,
Перше я прищеплюю і плекаю в собі, друге — на мову нову тлумачу.
Я поет жінки так само, як і чоловіка,
I кажу, що так само чудово жінкою бути, як і чоловіком, I кажу, що нема більшої величі, ніж бути матір’ю людей.
Я пісню співаю розпросторення або гордості, Доволі ухилянь і вимолювання,
Я покажу, що розмір — це тільки розвиток.
Ви залишили позаду інших? Ви — президент?
То пусте: вони не лише наздоженуть вас, а й підуть далі, Я той, хто блукає, коли набирає сили лагідна ніч,
Я гукаю до землі й моря, напівзанурених в ніч.
Прилинь, гологруда ноче, прилинь, магнетична, живлюща ноче!
Ноче південних вітрів, ноче кількох великих зірок!
Ноче дрімотна, шалена, оголена літняя ноче!
Усміхнися, млосна, із диханням свіжим, земле!
Земле дрімотних і вологих дерев!
Земле погаслого заходу, земле гір, на вершинах яких спочиває мла!
Земле склистих потоків місяця вповні, позначених злегка блакиттю!
Земле світла і тіні, що скалками грають на річці!
Земле перлистих хмар, що задля мене стали ясніші й чистіші!
Земле з вигинами стрімкими: земле, вся в яблуневому цвіті!
Усміхнись, бо йде твій коханець!
Щедротна, ти мені любов віддала — і тобі відповім я любов’ю!
О, невимовна, шалена любове!
Переклад Леся Герасимчука