Роман «Портрет Доріана Ґрея»

Роман «Портрет Доріана Ґрея» — найвідоміший твір Оскара Вайль- да, який приніс письменнику світову славу і в якому найповніше вті- лено його філософські та естетичні погляди, життєве кредо і принципи художньої творчості.

Свій єдиний роман Вайльд написав у рекордно короткий термін — лише за три тижні — на замовлення американського журналу, де його було опубліковано 1890 року.

Виник задум роману так: одного разу в майстерні свого приятеля- художника Вайльд познайомився з натурником, котрий вразив його юнацькою вродою. «Який жаль, — вигукнув письменник,— що таке до- сконале створіння мусить старіти!» На це художник, погодившись, до- дав: «Чудово було б, якби він залишався такий точнісінько, як зараз, а натомість щоб його портрет старів і вкривався зморшками». Ця розмова справила враження на письменника, бо торкалася проблеми, яка ніколи не переставала хвилювати його: взаємин життя і мистецтва.

Після публікації роману в суспільстві вибухнув скандал. Літературні кри- тики засудили його як аморальний твір, деякі вимагали піддати його за- бороні, а автора — судовому покаранню. Вайльда звинувачували у зневазі суспільної моралі. Проте читачі прийняли роман із захопленням.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ СПІВПРАЦІ

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

За жанром «Портрет Доріана Ґрея» — це суміш роману виховання, популярного в епоху Просвіт- ництва, та інтелектуально-алегоричної притчі, про- те написаної з позицій декадентства ХІХ століття.

У Доріані, головному героєві роману, вгадуються риси нового Фауста. У ролі Мефістофеля висту- пає лорд Генрі, саме він упродовж усього рома- ну спокушає Доріана ідеями нового гедонізму, перетворює безневинного й талановитого юнака на аморальне чудовисько. Роль Маргарити віді- грає Сибіла Вейн, її брата Валентина — Джеймс Вейн. Як відомо, Фауста Мефістофель також наділив вічною молодістю.

«Портрет Доріана Ґрея» — ідеальний при- клад парадоксального сюжету. Закоханий у свою красу, Доріан Ґрей ладен закласти душу дияволу, аби не старіти і назавжди залишитися вродливим юнаком. І стається незвичайне, фан- тастичне, протиприродне: портретне зображення Доріана Ґрея старіє, намальоване обличчя вкри- вається зморшками, а живий Доріан залишаєть- ся молодим і гарним.

Передмова до роману складається з 25 афо- ризмів, у яких декларується естетична програма автора. У парадоксальному вигляді повторюють- ся тут основні положення естетизму: «Митець — творець прекрасного», «Обранцями є ті, для ко- го прекрасне означає лише одне — Красу». Не обминув автор і питання моральності мистецтва, роз’єднавши ці поняття як несумісні: «Етичні уподобання митця призводять до манірності стилю», «Розбещеність і чесноти для митця — матеріал мистецтва». Проте життя головного ге- роя роману демонструє небезпечність штучного роз’єднання етичних та естетичних принципів.

Теорія літератури

Декаданс — загальна назва кризових явищ у мистецтві та культурі кінця ХІХ — початку ХХ століть. Період декадансу позначений настроями безнадії, розчарування, занепадом життєвих сил, естетизмом.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

Для окремого видання в 1891 році автор, на вимогу видавця, додав кілька роз- ділів, аби надати творові

«соліднішого» розміру (та- кий короткий роман був не в традиціях англійської прози). Цим пояснюється непропорційність окремих його частин.

Перша (журнальна) публікація роману. 1890 р.

Головні герої роману не є живими характерами, по- при всю їхню складність і багатогранність, тобто не є характерами реалістичними.

У  своєму філософсько-сим- волічному романі Вайльд помістив образи своїх героїв у певну теоретико-естетичну схему.

155 Оскар Вайльд. «Портрет Доріана Ґрея»

Інтелектуальний роман (лат. іntеllесtus — розум, пізнання) — твір, у якому відчутно переважають інтелектуально-раціональні елементи об- разного мислення митця над емоційно-чуттєвими.

У творі це виявляється у схильності персонажів, оповідача, ліричного героя до розумових рефлексій, самоаналізу, у яких домінує абстрактне мислення; у порушенні й художньому втіленні важливих проблем, у роз- критті інтелектуального драматизму мислителів; у схильності письмен- ників до певних жанрів (філософський роман, драма ідей, медитативна лірика тощо).

«Портрет Доріана Ґрея» можна вважати взірцем інтелектуально- го роману кінця XIX століття. Цей твір найповніше виражає естетизм Вайльда. Висловлювання і вчинки героїв підпорядковані тому, щоб як- найяскравіше висвітлити думки й погляди письменника.

Три головні персонажі — Доріан Ґрей, лорд Генрі, художник Безіл Голуорд — виражають різне ставлення до життя. Твір сповнений діалогів, майже на кожній його сторінці ведуться бесіди, що розкривають життєву філософію кожного з героїв, а в сукупності — самого автора. У романі

«Портрет Доріана Ґрея» стикаються різні погляди на мистецтво, його природу, мету. Ці різні точки зору уособлюють художник-естет Безіл Голуорд і гедоніст лорд Генрі.

Із самого початку юний і чистий Доріан Ґрей опинився між двома протилежними ідеями: служіння мистецтву й красі художника Безіла та вченням лорда Генрі, який бачив мистецтво в умінні насолоджуватися життям і закликав його користуватися своєю красою. Завдяки пропо- відям лорда Генрі й прекрасному портрету Безіла Голуорда Доріан Ґрей уперше усвідомив свою вроду та її швидкоплинність.

Юному Доріанові закортіло втілити в життя теорію лорда Генрі про те, що прекрасне — «це насолода почуттів, треба лише дати вияв кожному почуттю, втілити кожну мрію»(тут і далі переклад Ростислава Доценка).

Протиставлення мистецтва і життя, мистецтва і моралі породжує ряд інших протиставлень, що ними перепов-

нений роман. Усе яскраве, блискуче, пре- красне пов’язане в ньому з мистецтвом;

усе сіре, буденне — із життям. Навіть свою наречену Доріан Ґрей кохає доти, доки ба- чить у ній літературну героїню: Джульєтту, Офелію, Розалінду, Беатріче, Корделію. Як тільки Сібіл Вейн по-справжньому закоха- лась і перестала жити уявним життям сво- їх героїнь на сцені, кохання Доріана минає.

Велику увагу Вайльд приділяє одя- гу своїх персонажів. Роман насичений також детальними описами великосвіт- ських віталень, будинку й кімнат Доріа- на Ґрея. Навіть пейзажі в ньому вража- ють штучністю, відшліфованістю: «Небо

Герой роману, як і його тво- рець, любить прекрасні речі, захоплюється колекціонуван- ням коштовного каміння. Він часто весь день проводить, то перебираючи, то розкладаючи на скриньках різнокольорові камінці  — оливково-зелені хри- зоберили, фісташкового кольору перидоти; рожевуваті й золотаві топази; полум’яно-червоні гра- нати, синювато-рожеві аметисти.

Яке розмаїття барв, кольорів, відтінків! Недаремно письмен- ник казав про свій твір: «Це суто декоративний роман!»

тепер стало чисто опаловим, і на його тлі навколишні дахи виблискували, мов срі- бло». А улюблені квіти Вайльда, орхідеї й тюльпани, оранжерейні, штучно викохані, мають вигляд несправжніх.

Перші зміни на портреті з’являються тоді, коли Доріан покинув Сібіл Вейн, що призвело до її самогубства: «Інакшим став вираз, щось жорстоке з’явилося в обрисах вуст». Спочатку юнак злякався й вирішив не грішити більше. Проте лорд Генрі розрадив його твердженням, що смерть Сібіл — це лише її остання роль актриси.

І Доріан здійснює свій етичний вибір, він остаточно відмовляється від відповідальності за власне життя: «Вічна молодість, безмежні при- страсті, насолоди, витончені й потаємні, розгін несамовитих веселощів і ще несамовитіших гріхів — усього цього зазнає він. А портрет нестиме тягар його ганьби, і більше нічого». Він замикає портрет у віддаленій кімнаті, щоб ніхто не зміг побачити, як спотворюється його душа, й по- ринає у вихор життєвих насолод.

З одного боку, відтворюючи істинну сутність людини на портреті, а не на її обличчі, письменник ілюструє своє твердження, згідно з яким мистецтво реальніше за життя і життя наслідує мистецтво, а не навпаки.

З другого — показує, що жахливі зміни на портреті відбуваються тому, що герой знехтував моральними нормами. А коли Доріан намагається позбутися портрета, то знищує не своє зображення, а себе самого.

Фінал роману теж символічний. Доріан готовий знищити портрет, який є свідком його безчестя й підступності. Та кинувшись із ножем на своє зображення, він убив себе самого.

Отже, естет Оскар Вайльд, проголошуючи незалежність мистецтва від моралі, водночас стверджує своїм твором: не можна безкарно пору- шувати норми людського життя. Втрата моральних устоїв веде людину до загибелі. У цьому — гуманістичний смисл роману.

Ще одну істину стверджено в романі: мистецтво має власні закони, які не можна переносити на людське життя. Письменник збагатив світо- ву романну традицію не стільки новими проблемами, скільки незвичай- ними шляхами їх вирішення.

3.4.3 Традиції і новаторство Оскара Вайльда в жанрі роману