Федір Достоєвський (1821–1881)

Федір Михайлович Достоєвський народився 11 листопада 1821 року в Москві в сім’ї лікаря.

Дитячі роки майбутнього письменника минули на території Маріїнської лікарні для бідних. Йо- го мати, Марія Федорівна, добра й ніжна жінка, захоплювалася поезією та музикою, прищеплю- вала своїм дітям любов до мистецтва.

Родина, у якій з’явилися на світ восьмеро ді- тей, була забезпечена скромно й ніколи не дозво- ляла собі нічого зайвого, проте на освіту дітей грошей не шкодувала. Навчати їх у сім’ї починали рано, цим займалися мати й диякон. У 1834 ро - ці старших синів Михайла і Федора віддали до приватного Університетського благородного пансіону, що був сходинкою для вступу до уні- верситету. Тут Федір захопився літературою. Він багато читав, його улюблені автори — Шекспір, Байрон, Пушкін, Жуковський, Гоголь, Лермон- тов, Шиллер, Вальтер Скотт.

1837 рік видався для Федора Достоєвського важким: у січні не стало Пушкіна, а в лютому померла від туберкульозу його матір. Обидві події майбутній письменник переживав важко, він зізнався братові, що якби не сімейний траур, обов’язково носив би жалобу по Пушкіну.

Після втрати дружини Михайло Андрійович вирішив віддати синів до Головного військово- інженерного училища в Петербурзі. Він подав імператору прохання (училищем керував вели- кий князь Михайло) прийняти на безоплатне навчання обох його синів. У січні 1838 року прийняли лише Федора, та ще й змусили бать- ка заплатити гроші.

автор романів, повістей, оповідань, публіцистичних творів

один із кращих романістів світового значення

класик російської літератури видатний мислитель-гуманіст

ФЕДІР ДОСТОЄВСЬКИЙ

Марія Федорівна, матір письменника К. Шапіро

(петербурзький фотограф).

Федір Достоєвський. 1879 р.

129 Федір Достоєвський. «Злочин і кара»

Свого батька майбутній письменник більше не бачив: за рік той трагічно загинув. Брат Михайло вступив на службу в Санкт-Петербурзі, проте за три місяці його перевели до Ревеля.

Брати, які з дитинства були найкращими дру- зями, розлучилися.

Для вісімнадцятилітнього Федора Достоєв- ського почалося самостійне петербурзьке жит- тя. Проте Федір був серед кращих вихованців училища. Незважаючи на навантаження, він зміг прочитати всі твори Гофмана російською й ні- мецькою мовами, майже всього Бальзака, Гете, Жорж Санд, Гюґо, вивчити майже все з творів Шиллера та багатьох інших.

Перша повість Достоєвського «Бідні люди»

(1846), у якій зображено соціальну трагедію

«маленької людини», принесла авторові по- пулярність, заговорили про появу в літературі нового Гоголя. Проте наступні твори молодого письменника сприйняті холодно. Новаторство Достоєвського, його прагнення проникнути в таємниці людського характеру в психологічних повістях «Двійник» (1846) та «Хазяйка» (1847), у ліричних «Білих ночах» (1848) і драматич- ній «Неточці Незвановій» (1849) лишились не сприйнятими ні критикою, ні читачами.

У 1846 році Достоєвський познайомився із соціалістом-утопістом Михайлом Петрашев- ським і почав відвідувати його зібрання. У квіт- ні 1849 року письменника разом з іншими «пе- трашевцями» заарештували. На суді його зви- нуватили в розповсюдженні забороненого лис- та критика Віссаріона Бєлінського до Миколи Гоголя і засудили до страти.

22 грудня 1849 року Достоєвський разом з іншими «петрашевцями» на Семенівському плаці в Петербурзі чекав на страту. За кілька хвилин до виконання вироку смертну кару за- мінили каторгою. Ці десять хвилин в очікуванні смерті сильно вплинули на письменника й зна- йшли відображення у його творчості. На дум- ку дослідників творчості Достоєвського, ешафот став поворотним моментом у його духовній біографії.

І. Шарлемань.

Інженерне училище. ХІХ  ст.

Книжка Миколи Гоголя «Ви- брані місця із листування з друзями» (1846) показала Росії незнайомого Гоголя  — не письменника, а філософа, який прагне до духовного вдосконалення на христи- янській основі. «Вибрані місця» були неоднозначно сприйняті в суспільстві. Най- більш гострій критиці піддав їх популярний публіцист революціонер-демократ Ві- ссаріон Бєлінський, як у журнальних статтях, так і в приватних листах Гоголю.

У 1843 році до Петербурга приїхав його кумир Баль- зак. Натхненний приїздом відомого француза, Достоєв- ський переклав його роман

«Євгенія Гранде». А  вже за рік Федір Достоєвський по- дав у відставку. Він твердо вирішив стати професійним літератором, як великий Бальзак.

Достоєвський вирушив до Омська, де на нього чекали чотири роки каторги, після чо- го — солдатчина в Семипалатинську. По дорозі на каторгу, у Тобольську, він зустрівся з дру- жинами засланих декабристів, вони подарували йому єдину книгу, яку дозволялося читати ка- торжанам — Євангеліє. На каторзі Достоєвський став віруючою людиною, у майбутньому ре- лігійна тема посяде центральне місце в його творчості.

На засланні в Семипалатинську Достоєв- ський закохався в Марію Дмитрівну Ісаєву, з якою пізніше одружився. Вони були разом сім років, однак цей шлюб не був щасливий.

У 1857-му Достоєвського було помилувано і відновлено у правах, а в 1859 році після деся- тилітньої відсутності він повернувся до Петер- бурга. Його зустріли як мученика, проте потріб- но було здобувати своє місце в літературі. До- стоєвський опублікував повісті «Дядечків сон»

(1859), «Село Степанчиково і його мешканці»

(1859), а також перший роман «Зневажені та скривджені» (1861), у якому зображені страж- дання «маленьких людей» у суспільстві різких соціальних контрастів.

Пережите на каторзі Достоєвський відобра- зив у «Записках з Мертвого дому» (1861–1862), які приголомшили читачів Росії й принесли авторові довгоочікуване визнання.

Разом із братом Михайлом Достоєвський ор- ганізував видання журналів «Час» (1861–1863) та «Епоха» (1864–1865), у яких друкував власні твори та твори інших відомих письменників.

У 1862 році письменник здійснив першу за- кордонну мандрівку. Він побував у Німеччині, Франції, Англії, Швейцарії, Італії та Австрії.

Свої враження від поїздки країнами Європи, роздуми про ідеали Великої французької рево- люції — «Свободу, рівність і братерство» Досто- євський описав у циклі з восьми філософських нарисів-есе «Зимові нотатки про літні вражен- ня» (1863). У 1864 році письменник видав повість «Записки з підпілля».

Достоєвський у 1863 році У цей період Достоєвський часто виступав на літера- турних вечорах. На  одному з них у листопаді 1860 року в залі Пасажу він познайо- мився з Тарасом Шевченком.

Костянтин Трутовський.

Достоєвський у 26 років.

1847 р.

131 Федір Достоєвський. «Злочин і кара»

У 1864 році Достоєвський втратив першу дружину (Марія Дмитрівна померла від сухот) та улюбленого брата Михайла — духовно близь- ку йому людину. Після раптової смерті брата Федір Михайлович узяв на себе його борги та зобов’язання піклуватися про вдову й дітей.

У 1865 році письменник почав роботу над романом «Злочин і кара», який із січня наступ- ного року почав друкувати журнал «Руський вісник» серією з дванадцяти щомісячних випусків.

Цей твір, перший у світовій літературі

«ідеологічний» роман, про який докладно іти- меться далі, приніс авторові світову славу.

Уже в рік виходу роману у світ був опублі- кований уривок французькою мовою в газеті

«Courrierrusse». Роман перекладено багатьма мовами: німецькою, французькою, англійською, чеською, сербською, болгарською, каталонською, литовською, есперанто, івритом, італійською, іспанською, корейською, японською.

Подружжя Достоєвських поїхало до Європи.

З 1867 року вони побували в Берліні, Дрезде- ні, Баден-Бадені, Базелі, Женеві, Відні, Мілані, Флоренції, Венеції, Трієсті, Празі. У цей пері- од письменник працював над романами «Ідіот»

та «Біси». За кордоном у нього народилися дві доньки.

У червні 1871 року сім’я Достоєвських по- вернулася до Петербурга, а за тиждень народив- ся син письменника Федір. Фінансові справи родини були розладнані, накопичилися борги.

Анна Григорівна звільнила чоловіка від цих тур- бот: вона взяла на себе стосунки з видавцями і кредиторами.

«Ідіот» — улюблений роман самого письменни- ка. У цьому трагічному творі Достоєвський прагнув зобразити по-справжньому прекрасну духовно лю- дину, безпосередню, добру, співчутливу, щиру, спо- внену любові до ближніх і прагнення знайти світле начало в кожній душі. Такий головний герой «Ідіота»

князь Мишкін. Проте його християнська любов до ближніх виявилася безсилою у світі злоби, лицемір- ства, розпусти й гонитви за наживою.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

У жовтні 1866 року Достоєв- ський був змушений укласти кабальний договір із книго- видавцем Стелловським (він мав здати новий роман до листопада цього ж року). Для того, щоб він встиг його ви- конати, друзі порадили йому звернутися до стенографістки Анни Григорівни Сніткіної. За 26 днів письменник написав роман «Гравець». Анна Гри- горівна стала останнім ко- ханням Достоєвського, його другою дружиною, другом, помічником.

Анна Григорівна Достоєвська, друга дружина Достоєвського

Постер фільму «Біси».

Франція. 1988 р.

Автор славетних романів нарешті стає за- гальновизнаним письменником не тільки в Росії, а й на Заході. У 1879–1880 роках він працює над останнім своїм твором — романом

«Брати Карамазови».

Роман «Брати Карамазови» — своєрідний під- сумок усієї творчості Достоєвського. Звичайна на перший погляд кримінальна подія (убивство батька братів Федора Карамазова) і любовне су- перництво в канві детективного сюжету вирос- тають тут у загальну картину сучасного авторові суспільства. Художній твір стає оповіддю не ли- ше про драматичні перипетії родини Карамазо- вих, а й про долі країни та навіть усього людства.

Цим зумовлена незгасаюча цікавість до роману

«Брати Карамазови» в різних країнах світу ось уже півтора століття поспіль (наприклад, «Братів Карамазових» екранізували, крім Росії, в Німеч- чині, Італії, Франції, США, Канаді, Бельгії, Чехії, Ірані, Туреччині, Японії).

Здоров’я письменника погіршується, дають- ся взнаки каторга, тяжкі роки напруженої пра- ці, смерть трирічного сина від спадкової хворо- би (у нього, як і в самого Достоєвського, була епілепсія).

У червні 1880 року в Москві було відкри- то пам’ятник Олександру Пушкіну. Промова Достоєвського зробила це відкриття видатною подією в історії не тільки російської, а й сві- тової літератури. Ця промова стала лебединою піснею Достоєвського, останнім променем його пізньої слави: йому залишалося жити півроку.

На початку 1881 року Достоєвський сказав другові, що не переживе цієї зими. У двадцятих числах січня письменникові стало погано, й 28 січня Достоєвського не стало.

Наприкінці життя Достоєвський набув неабиякої популярності. Та воістину непроми- нуща всесвітня слава прийшла до письменника після смерті.

Найповніше висловив свої роздуми письменник на сторінках великих романів, які називають «п’ятикнижжям Достоєвського».

ВИСОКА ПОЛИЧКА

Постер телесеріалу «Брати Карамазови». Росія. 2009 р.

Улюбленим місцем праці та відпочинку для письмен- ника в останні роки життя стало містечко Стара Руса під Великим Новгородом, де родина винаймала дачу.

Саме тут він писав «Братів Карамазових», тут працю- вав над своїм літературним заповітом  — знаменитою промовою про Пушкіна.

Будинок-музей письменника у Старій Русі

Десятки тисяч людей прово- джали труну письменника, яку несли його побратими по перу й друзі-петрашевці.

У  процесії брали участь 15 хорів, 72 делегації несли він- ки. Достоєвського поховали на цвинтарі Олександро- Невської лаври в Санкт- Петербурзі.

133 Федір Достоєвський. «Злочин і кара»

3.3.2 Значення творчості Достоєвського. Достоєвський і Гоголь